ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 133/1109/17
провадження № 61-22976 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», виконавчий комітет Козятинської міської ради Вінницької області,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Вінницької області від 22 березня 2018 року в складі колегії суддів Ковальчука О. В., Зайцева А. Ю., Шемети Т. М.
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ПАТ «Дельта Банк», виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області та просила суд припинити договір іпотеки від 03 травня 2006 року № 29/Zkin-06, скасувати заборону на належну їй квартиру.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 03 травня 2006 року ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та колишній чоловік позивача ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 , яка на час укладення цього договору належала ОСОБА_2 на праві приватної власності.
У зв`язку з укладенням цього іпотечного договору на вказану квартиру 03 травня 2006 року накладено обтяження у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2014 року свідоцтво про право власності на цю квартиру на ім`я ОСОБА_2 визнано недійсним, а його державну реєстрацію скасовано. Це рішення набрало законної сили 29 квітня 2015 року.
20 липня 2015 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області було задоволено клопотання старшого слідчого відділу УСБ України у Вінницькій області Косенка М. С. у кримінальному провадженні № 127/16962/15-к та накладено арешт на зазначену квартиру з метою забезпечення виконання рішення суду в частині можливої конфіскації майна.
18 квітня 2017 року позивачу видано виконавчим комітетом Козятинської міської ради свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Зареєструвати своє право на це нерухоме майно вона не може, оскільки на квартиру накладено обтяження у виді заборони на майно, яке є предметом іпотеки.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Припинено договір іпотеки № 29/Zkin-06, виданий 03 травня 2006 року приватним нотаріусом Кондратьєвим В. Ю. та зареєстровано в реєстрі під № 870, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк», предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Скасовано заборону на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження 20372552 від 03 травня 2006 року, державний реєстратор Соколова О.Є. Київського міського нотаріального округу м. Києва.
Суд першої інстанції виходив із того, що зміна власника квартири настала не з власної волі іпотекодавця ОСОБА_2 , а внаслідок визнання недійсною судовим рішенням її приватизації.
На даний час квартира АДРЕСА_1 , яка на підставі свідоцтва про право приватної власності належить ОСОБА_1 , продовжує перебувати в іпотеці та під забороною, що порушує законні права та інтереси позивача як власниці квартири, тому необхідно припинити договір іпотеки.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено, рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «Дельта Банк», виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області про визнання договору іпотеки припиненим та скасування заборони на нерухоме майно відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, про яку заявляє позивач - зміна власника нерухомого майна, яке є предметом договору іпотеки. Сама по собі зміна власника майна, яким забезпечено кредитне зобов`язання, не припиняє дію основного зобов`язання та іпотечного договору і, відповідно, не може вважатись підставою для припинення договору іпотеки.
Такий правовий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 31 травня 2017 року у справі № 638/6982/15-ц, які відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи та ухвалення оскаржуваного рішення) повинні були бути враховані судом першої інстанції при ухваленні цього рішення або ж суд мав навести відповідні мотиви, чому він відступив від такої правової позиції, чого зроблено не було.
Також апеляційний суд послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14-ц, відповідно до якого зміна власника нерухомого майна, переданого в іпотеку, не є підставою для припинення іпотеки, якою забезпечується виконання кредитного зобов`язання, що виникло ще до такої зміни власника та залишається не виконаним.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення апеляційного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач зазначає, що з ОСОБА_2 не проживає однією сім`єю з 1995 року, що встановлено рішенням Козятинського міськрайонного суду від 15 липня 2014 року, згоди на передачу квартири в заставу не надавала, кредитні кошти колишній чоловік використав на власні потреби, тому не повинна нести відповідальність за його борги.
Вважає, що іпотека не є дійсною для неї, бо вона не є спадкоємцем чи правонаступником ОСОБА_2 , а апеляційний суд не застосував положення пункту 4 частини першої статті 593 ЦК України про те, що застава можне припинятися в інших випадках, ніж передбачені у цій статті.
Стверджує, що апеляційний суд не захистив її права на власність, позивач не може зареєструвати свідоцтво про право власності через накладене іпотечне обтяження.
Заперечення/відзив на касаційну скаргу
Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач та ОСОБА_2 з 30 червня 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що встановлено рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2014 року, ухваленим у справі № 133/1717/13-ц, яке набрало законної сили.
03 травня 2006 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» уклали кредитний договір № 29/К-06, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 250 000 євро.
03 травня 2006 року у забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» уклали нотаріально посвідчений іпотечний договір № 29/Zkiп-06, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з положеннями розділу 6 іпотечного договору цей договір діє до повного виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою за цим договором.
03 травня 2006 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соколов Олександр Євгенович наклав обтяження у виді заборони на нерухоме майно - предмет іпотеки, номер запису про обтяження 20372552.
30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий банк» передав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 .
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2014 року, ухваленим у цивільній справі № 133/1717/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру на ім`я ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію. Рішення набрало законної сили 29 квітня 2015 року.
30 березня 2017 року рішенням виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області № 84 передано у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат загальною площею 62,9 м2.
На підставі цього рішення виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво від 18 квітня 2017 року про право власності на дану квартиру.
04 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно з заявою про проведення державної реєстрації її права власності на квартиру.
За результатом розгляду цієї заяви 11 травня 2017 року державним реєстратором прийнято рішення № 35111177 про відмову у проведенні таких дій, оскільки ця квартира перебуває в іпотеці та під забороною, які не припинялися, а реєстрація припинення права власності ОСОБА_2 на цю квартиру не проводилася.
Кредитне зобов`язання ОСОБА_2 , забезпечене іпотекою, не виконано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення апеляційного суду в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Законом України «Про іпотеку».
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15.
Аналогічний висновок про виключність підстав для припинення іпотеки, передбачених у статті 17 Закону України «Про іпотеку», зробила і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року у справі № 14-124цс19.
Апеляційний суд належним чином встановив обставини справи та дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення іпотеки не обґрунтовані жодною з підстав, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», а тому не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд у своєму рішенні обґрунтовано послався на позиції Верховного Суду України та Верховного Суду щодо виключності підстав припинення іпотеки, встановлених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», від яких ні Велика Палата Верховного Суду, ні Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не відходили.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з цими позиціями, а також переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Вінницької області від 22 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
М. М. Русинчук