ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 133/3861/21

провадження № 61-11127св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 квітня 2023 року у складі судді Пєтухової Н. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що він працює на посаді приймальника поїздів у ВП Козятинська дирекція залізничних перевезень AT «Українська залізниця».

24 листопада 2021 року йому на підпис надано на ознайомлення лист, у якому були посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та від 04 березня 2015 року № 83, а також накази Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 та від 01 листопада 2021 року № 2393. Крім того, у листі наведено посилання на сторінку в інтернеті щодо списку пунктів щеплень та центрів масової інформації, та зазначено про необхідність отримання ним обов`язкового щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, та зазначено, що у разі відмови або ухилення від щеплення може бути підставою для відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року.

20 грудня 2021 року він на адресу керівництва направив обґрунтоване заперечення на отриманий лист-ознайомлення та заяву про те, що ним прийнято рішення тимчасово утриматись від щеплення. Крім того, він запропонував забезпечити йому безкоштовне проходження ПЛР-тестування кожні 72 год. або перевести його на дистанційний режим роботи чи оплатити йому час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, згідно з частиною першою статті 113 КЗпП та колективного договору, про що видати відповідний наказ. Однак відповідач проігнорував його заяву та заперечення, в результаті чого 10 грудня 2021 року до його відому доведено наказ від 09 грудня 2021 року № 833/ос про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення.

Спірний наказ є таким, що грубо порушує його конституційні та трудові права, а також суперечить чинному законодавству України. Наказ про відсторонення суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, оскільки вакцинація передбачена лише на час дії карантину, який згідно постанови Кабінету Міністрів України встановлено до 31 грудня 2021 року. В результаті його відсторонення він знаходиться у гіршому становищі, ніж інші невакциновані громадяни, які працюють на підприємствах, які не включені до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Відповідач не довів, що він за характером своєї роботи становить небезпеку поширення інфекції серед населення. Крім того, зазначає, що жодним чинним законодавством не передбачено відсторонення людини від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти CОVID-19.

З урахуванням зміни предмету позову, просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ АТ АТ «Українська залізниця» щодо відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 09 грудня 2021 року № 833/ос про відсторонення його від роботи;

стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи до моменту допуску до роботи у розмірі 27 732,10 грн та понесені ним судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2023 року, позов задоволено.

Скасовано наказ ПАТ АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № 833/ОС щодо відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 21 177,24 грн.

Стягнено із АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 923,90 грн.

Рішення судів мотивовані тим, що працюючи на посаді приймальника поїздів у ВП Козятинська дирекція залізничних перевезень АТ «Українська залізниця» позивач підпадає під дію вимог щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Разом з тим, відсторонення позивача від роботи не можна вважати нагально необхідним та пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя з огляду на таке. Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 він не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення позивача в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що він працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Як вбачається з матеріалів справи при видачі наказу та відстороненні позивача від роботи відповідачем не досліджувалося та у суді першої інстанції не стверджувалося, що, обіймаючи посаду приймальника поїздів у ВП Козятинська дирекція залізничних перевезень АТ «Укрзалізниця», позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Необхідності відсторонення позивача через створення ним загрози, які б вимагали вжиття суворого заходу для втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавив позивача заробітку, відповідачем при прийнятті рішення про відсторонення ОСОБА_1 від роботи обґрунтовано не було.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовної вимоги про скасування наказу про відсторонення, оскільки застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суд першої інстанції не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. У зв`язку з цим суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аргументи учасників справи

У липні 2023 року АТ «Українська залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Стягнути з позивача на користь АТ «Українська залізниця» судові витрати.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до положень Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників випуск 66 «Залізничний транспорт та метрополітен», затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 28 листопада 2001 року № 834, з доповненнями, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336, основним завданням та обов`язком приймальника поїздів є: огляд вантажних вагонів у комерційному відношенні для встановлення наявності запірно-пломбувальних пристроїв ЗПП (пломб), щільності закривання люків і дверей піввагонів і закритих вагонів, бортів платформ, правильності розміщення і кріплення вантажів на відкритому рухомому складі і т.ін. з метою виявлення та усунення комерційних несправностей, які загрожують безпеці руху поїздів та схоронності вантажів, що перевозяться; керує роботою щодо їх усунення та контролює усунення комерційних несправностей. Видає наряд маневровому диспетчеру на відчеплення несправних вагонів. Оформляє акти загальної форми про неохоронні перевезення. Бере участь у розслідуванні випадків комерційної несправності. Вказані умови праці позивача є базовими, основними і визначені документом, який має загальнодержавне застосування та розміщений у вільному доступі на офіційному інтернет-сайті Кабінету Міністрів України. Саме з них керівництво і виходило, коли вирішувало питання про відсторонення позивача.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказано, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника, проти СОVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Відповідач 05 квітня 2023 року надав до суду першої інстанції додаткові пояснення, в яких детально описав умови праці позивача, з врахуванням критеріїв, які визначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Зокрема, увагу судів було звернуто на те, що ОСОБА_1 працює приймальником поїздів. Режим його роботи: день - 12 годин, в ніч - 12 годин, 48 годин відпочинку. Посада приймальника поїздів передбачає безпосередню присутність працівника при прибутті поїздів. Тому дистанційна чи надомна робота за цією професією неможлива.

В кожну зміну виходить по два приймальника поїздів. Отже, позивач приймає зміну від двох колег, працює зміну ще з одним приймальником поїздів, і здає зміну двом колегам. Це - 5 прямих контактів. Крім цього, в кожну зміну на станції є ще сім змінних працівників (черговий по станції, сигналіст, оператор при черговому (2 особи), оператор станційного технологічного центру, черговий по парку, агент комерційний). А в щоденні зміни до них додаються начальник станції, його заступник, станційний робітник, бригадир пункту комерційного огляду, який допускає зміну до роботи, проводить інструктажі тощо. Це - ще 12 прямих контактів. В зв`язку із відсутністю в штаті відповідних посад, складачі поїздів для виконання робіт приїздять на станцію Козятин-2 зі станції Козятин-1 в кабіні маневрового локомотиву. Постійно робота станції перевіряється ревізором комерційним та іншими працівниками комерційного відділу Козятинської дирекції залізничних перевезень, постійне місце роботи яких у приміщеннях будівлі управління дирекцією (м. Козятин, вул. В. Чорновола, 8). В самому приміщенні дирекції кожного дня працює до 200 чоловік з різних підрозділів Козятинського залізничного вузла. Варто зауважити, що і територія залізничної станції Козятин-2 є робочим місцем працівників і інших виробничих підрозділів залізниці. Загалом 12 виробничих підрозділів. Це від 80 до 140 непрямих контактів. Більшість працівників, для яких станція Козятин-2 є робочим місцем, і яка розташована в межах селища Залізничне, проживають у місті Козятин. Тому приїздять на роботу і з роботи електропоїздами. І якщо у одному вагоні електропоїзду може їхати до 110 - 150 чоловік, то сам вокзал станції Козятин в середньому за добу обслуговує від 1 000 до 1 500 пасажирів. Ця обставина підвищує ризик інфікування коронавірусом та/або сприяння його подальшому поширенню.

Змінні працівники (а позивач таким і являється) на випадок хвороби чи надання відпустки мають тільки одного підмінного працівника. Якщо хвороба поширюється на більше, ніж на одну зміну - знайти підмінних працівників є проблемою для транспортного підприємства, так як робоче місце працівників однотипних професій розташовані на великих відстанях одне від одного (це дві найближчі станції). А потік вантажів, що перевозиться залізницею є безперервним, особливо на станціях основних магістральних направлень, яким і є Козятин-ІІ. А при виявлені захворювання лише одного працівника коронавірусом карантинному відстороненню від роботи підлягає вся зміна (всі з ким він мав прямий чи непрямий контакт).

Таким чином, відсторонення від роботи позивача, яке відбулося внаслідок відмови його від вакцинації та ненадання роботодавцеві медичного висновку про наявність у позивача протипоказань (необґрунтована відмова), було:

- вимушеним заходом;

- проведене за встановленою чинними нормативами процедурою;

- відмова поінформованого працівника від обов`язкового профілактичного щеплення належно підтверджено;

- з одної сторони, такий захід послаблював функціональні виробничі можливості підрозділу залізниці;

- з іншої - забезпечувало захист суспільних інтересів.

Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеної у справах 130/3573/21, 130/3531/21, 472/5/22.

Ці обставини безпідставно (без викладення спростувань у мотивувальній частині оскаржуваного рішення) відхилені (не враховані) судами першої та апеляційної інстанцій. Суди проігнорували докази відповідача (пояснення та посилання на загальнодержавний норматив), чим порушили основне положення цивільного судочинства - змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Необхідність обмежувальних заходів і їх легітимність (передбачення таких дій законодавством України) було визнано постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21.

Роботодавець врахував вказівки Великої Палати Верховного Суду і пояснив умови праці позивача у відповідності до критеріїв, визначених Верховним Судом.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду відзив, у якому просив рішення судів залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Зазначає, що посилання відповідача в оспорюваному наказі на лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, як на підставу для відсторонення позивача від роботи, є порушенням вимог частини другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Крім того, спірний наказ не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, передбаченому указаною статтею. Також у спірному наказі не визначено строків відсторонення позивача від роботи і вказівки на конкретну підставу такого відсторонення.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі Верховного Суду вказано, що заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на: неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21 та справі № 472/5/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3573/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

02 лиcтопада 2023 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відмовлено АТ «Українська залізниця» у задоволенні клопотання про повідомлення про дату та час судового засідання.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 21 лютого 2006 року прийнятий приймальником поїздів ст. Козятин-ІІ Південно-Західної залізниці.

Наказом виробничого підрозділу «Козятинська дирекція залізничних перевезень» № 888/ос від 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 , приймальника поїздів 4 розряду ст. Козятин-ІІ, відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення ним причин відсторонення. Причиною відсторонення стало ненадання підтверджуючого документу про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

В матеріалах справи наявний акт про відмову (ухилення) від підпису про ознайомлення з листом-ознайомленням, із якого вбачається, що 24 листопада 2021 року о 19:50 ОСОБА_1 , приймальник поїздів ст. Козятин-2 ВП Козятинська дирекція залізничних перевезень, проінформований про зміст листа-ознайомлення, форма якого встановлена дорученням в.о. директора регіональної філії Пд-ЗХ залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 24 листопада 2021 року № НЗК-09/8067, проте підтвердити ознайомлення своїм підписом відмовився.

Із акта від 08 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 08 грудня 2021 року не надав документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до такої вакцинації. ОСОБА_1 доведено інформацію про правові наслідки такої відмови та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ з 09 грудня 2021 року, а також доведено до відома, що він буде допущений до роботи коли перестануть існувати підстави, які зумовили таке відсторонення.

Як вбачається із копії наказу № 144/ос від 28 лютого 2022 року, виданого начальником дирекції залізничних перевезень Буцерогою В. К., ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущено до роботи.

Згідно розрахунку заробітної плати за жовтень та листопад 2021 року за підписом головного бухгалтера ОСОБА_2 , середньоденна зарплата ОСОБА_1 становить 504,22 грн.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує право на працю; позивач працює на посаді приймальника поїздів 4 розряду ст. Козятин-ІІ; наказом виробничого підрозділу «Козятинська дирекція залізничних перевезень» № 888/ос від 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 , приймальника поїздів 4 розряду ст. Козятин-ІІ, відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення ним причин відсторонення. Причиною відсторонення стало ненадання підтверджуючого документу про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19; застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не довів, що, обіймаючи посаду приймальника поїздів 4 розряду ст. Козятин-ІІ, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин судові рішення в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення є обґрунтованими, у зв`язку з чим суди зробили правильний висновок про стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача середнього заробітку за час відсторонення.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3573/21, від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22, від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21.

У справі № 130/3531/21 апеляційний суд встановив, що позивач ОСОБА_1, як монтер колії виконує роботи з поточного утримання та ремонту залізних колій, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівника цього підприємства, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може, тому АТ «Укрзалізниця» правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погодився, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

У справі № 472/5/22 Верховний Суд зробив аналогічний висновок за встановлення судами, що позивач ОСОБА_1, як стрілець 4-го розряду виконує обов`язки щодо охорони вантажів і об`єктів на залізничному транспорті, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього підприємства, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може.

У справі № 130/3573/21 апеляційний суд встановив, що позивач ОСОБА_1, як стрілець 4-го розряду, виконує обов`язки щодо охорони вантажів і об`єктів на залізничному транспорті, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівника цього підприємства, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може. Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду, який врахував конкретні обставини справи та здійснив індивідуальний підхід до дій працівника та роботодавця.

Натомість у цій справі, суди встановили, що застосування до позивача встановлених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, та фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права в цій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 квітня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

М. М. Русинчук