ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 1340/5334/18

адміністративне провадження № К/9901/21367/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (головуючий суддя: Гінда О.М., судді: Багрій В.М., Ніколін В.В.) у справі № 1340/5334/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу ,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

12 листопада 2018 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_2 ) звернувся Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1138/472/АВ/ФС-2 від 04 жовтня 2018 про накладення штрафу у розмірі 335 070,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволені позову відмовлено.

29 липня 2019 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга, надіслана фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 25 липня 2019 року, в якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

19 вересня 2019 року від відповідача надійшов відзив, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Львівській області видано наказ від 05 вересня 2018 року № 2058-П, яким в термін з 06 вересня 2018 року по 07 вересня 2018 року доручено головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно - правових актів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , провести інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Для здійснення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , Головним управлінням Держпраці у Львівській області 05 вересня 2018 року видано направлення № 1876 для проведення інспекційного відвідування у період з 06 вересня 2018 року по 07 вересня 2018 року.

За результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , відповідачем складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЛВ1138/472/АВ від 07 вересня 2018 року.

07 вересня 2018 року відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень № ЛВ1138/472/АВ-П.

04 жовтня 2018 року на підставі акту інспекційного відвідування відповідачем прийнято постанову № ЛВ1138/472/АВ/ФС-2 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 335 070,00 грн. за порушення вимог частин першої та третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України), а саме допущено до роботи працівників : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами інспекційного відвідування працівниками Головного управління Держпраці у Львівській області складено акт №1138/472/АВ від 07 вересня 2018 року. На підставі вказаного акту винесено постанову №ЛВ 1138/472/АВ/ФС-2 про накладення штрафу. За позицією позивача, постановою відповідача помилково встановлено порушення вимог частини 1 та 3 статті 24 КЗпП України, а саме, допущення позивачем до роботи працівників без укладення трудового договору. Позивач стверджує, що працівники виконували роботу на підставі цивільно-правових договорів, що не суперечать чинному законодавству, а відтак винесена постанова є неправомірною.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що оскаржена постанова прийнята за наслідками проведеного інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ФОП ОСОБА_1 , в ході якого уповноваженими представниками відповідача виявлено порушення трудових відносин, зокрема, фактичного допуску працівників до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника чи уповноваженого органу, та без повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівників на роботу в порядку встановленому КМУ. Вважає правомірним накладення штрафу на позивача за порушення частини 1 та 3 статті 24 КЗпП України.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, так як надавали послуги лише під час банкету, такі послуги мали одноразовий характер, їх не зараховували до штату, не вносився запис до трудової книжки та не видавався розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що постанова відповідача від 04 жовтня 2018 року № ЛВ1138/472/АВ/ФС-2 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем, як суб`єктом господарювання, вимог частини 1 та частини 3 статті 24 КЗпП України, а отже і наявності підстав, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, для прийняття оспорюваного рішення, згідно якого на позивача накладено штраф у розмірі 335 070,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши цивільно-правові договори про надання послуг, які були укладені між вказаними особами і ФОП ОСОБА_1 , зазначив, що предметом цих договорів є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи. Крім цього, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), без встановлення термінів виконуваної роботи. У самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, тобто процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу. Також, під час інспекційного відвідування, позивачем не надано акти приймання-передачі або інші документи, які б засвідчували результати та обсяг виконаної роботи виконавцями.

Водночас суд апеляційної інстанції критично ставиться до цивільно-правового договору про виконання робіт від 05 вересня 2018 року, що долучений до позовної заяви, оскільки такий не був наданий контролюючому органу під час інспекційного відвідування і не міг бути оцінений, як доказ щодо виконання робіт за цивільним договором фізичною особою ОСОБА_5 .

За позицією суду апеляційної інстанції, наявні у матеріалах справи докази свідчать про доведеність виконання трудових обов`язків фізичними особами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 без укладення трудових договорів, що вказує на порушено вимог частини 3 статті 24 КЗпП України.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивачем зазначено, що при повторному дослідженні цивільно-правових договорів суд апеляційної інстанції не досліджує документи, які підписувалися на основі зазначених договорів, а саме акти наданих послуг № 1,2,3.

За позицією позивача, зазначені акти спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що предметом таких договорів є процес праці, а не результат. Всі акти наданих послуг стосуються конкретної послуги, а не результату, оскільки позивач 01 вересня 2018 року, тобто то укладення цивільно-правових договорів уклав договір про надання послуг з фізичною особою ОСОБА_8 , предметом якого було надання послуг з проведення банкету 07 вересня 2018 року з 15:00 до 23:45. Всі акти виконаних робіт містять однакове формулювання послуги: «обслуговування банкету 07 вересня 2018 року з 15:00 по 23:45».

Скаржник стверджує, що в матеріалах справи немає доказів, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 здійснювали інші, відмінні від тих, що зазначені в актах надання послуг №1,2,3 послуги, які виходили за предмет домовленості позивача з ФОП ОСОБА_1 .

Водночас звертає увагу, що судом першої інстанції встановлювалися вищезазначені обставини також шляхом допиту свідків ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), які були повідомлені про кримінальну відповідальність.

Також стверджує про неможливість надання актів виконаних робіт під час інспекційного відвідування, оскільки відвідування завершено о 16.45 год 07 вересня 2018 року, а згідно актів тривалість банкету до 23:45.

Звертає увагу, що позивач під час інспекційного відвідування надав непідписаний проект договору, у зв`язку з чим з позовною заявою долучив завірену копію, підписану обома сторонами, що виключає сумніви в існуванні цивільно-правових відносин між ОСОБА_5 саме за цивільно-правовим договором № 06/9 від 05 вересня 2018 року.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що за договорами, які були надані під час інспекційного відвідування передбачено виконання не індивідуально -визначеної роботи, як стверджує позивач, а трудової функції х обслуговування відвідувачів з відповідним робочим місцем, виконанням вимог посадової інструкції, відповідно до займаної посади, тобто предметом цих договорів є праця вказаних осіб в процесі здійснення позивачем своєї підприємницької діяльності. Також професія офіціант передбачена Класифікатором професій Національного класифікатора України (затверджений наказом Держспоживстандарту України 28.07.2010 №327).

За позицією відповідача, доводи позивача відносно того, що в актах наданих послуг зазначено «матеріальний результат робіт» не спростовують факту виконання трудових функцій зазначеними працівниками, оскільки такі акти були складені вже після інспекційного відвідування та не відповідають умовам наданих в ході проведення заходів державного контролю договорів.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Львівській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Львівської області.

Постановою КМУ від 26 квітня 2017 року № 295 затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого (далі також Порядок № 295).

Дотримання відповідачем порядку проведенні інспекційного відвідування позивачем не оскаржується та не є предметом спору.

Предметом спору є постанова про накладення штрафу № ЛВ 1138/472/АВ/ФС-2 від 04 жовтня 2018 року за порушення частин 1 та 3 статті 24 КЗпП відносно працівників: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Отже, для вирішення спірних правовідносин у справі, що розглядається, необхідно встановити наявність або відсутність ознак трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Частиною 1 статті 265 КЗпП України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзаци1, 2 частини 2 статті 265 КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що з аналізу чинного законодавства видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327;

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, однією із основних ознак, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За такого правового регулювання Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а.

Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що за змістом цивільно-правових договорів, укладених позивачем з фізичними особами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , предметами останніх є надання послуг з обслуговування відвідувачів закладу.

За позицією суду апеляційної інстанції, з якою погоджується Верховний Суд, предметом цих договорів є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи. Водночас в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), без встановлення термінів виконуваної роботи. У самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, тобто процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу. Також, під час інспекційного відвідування, позивачем не надано акти приймання-передачі або інші документи, які б засвідчували результати та обсяг виконаної роботи виконавцями.

Водночас доводи позивача відносно того, що в актах наданих послуг зазначено «матеріальний результат робіт» не спростовують факту виконання трудових функцій зазначеними працівниками, оскільки такі акти були складені вже після інспекційного відвідування та не відповідають умовам наданих в ході проведення заходів державного контролю договорів.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що до позовної заяви долучено копію цивільно-правового договору про виконання робіт від 05.09.2018, укладеного із громадянином ОСОБА_5 , який суттєво відрізняється по формі та змісту від цивільно-правового договору № 06/9 від 06.09.2018, укладеного із ОСОБА_5 , який був наданий під час інспекційного відвідування.

Верховний Суд вважає правильною позицію суду апеляційної інстанції щодо критичної оцінки цивільно-правового договору про виконання робіт від 05.09.2018, що долучений до позовної заяви, оскільки такий не був наданий контролюючому органу під час інспекційного відвідування і не міг бути оцінений, як доказ щодо виконання робіт за цивільним договором з фізичною особою ОСОБА_5 .

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 160/8039/18 акцентовано увагу, що "юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо".

Враховуючи те, що саме факт допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій та враховуючи встановлені обставини, зазначені в акті інспекційного відвідування, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у діях позивача порушення трудового законодавства, відповідальність за яке передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, фактично зводяться до переоцінки доказів, та є аналогічними тим, які зазначені у позові. Проте таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року у справі № 1340/5334/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Шарапа