Постанова

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа №135/335/18

провадження №61-1872св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

третя особа - виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області,

третя особа - Міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року у складі судді Патраманського І. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів Зайцева А. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 , у своїх інтересах та в інтересах малолітньогоОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, Міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради, у якому просила усунути перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом вселення її та малолітню дитину у вказаний житловий будинок.

Позов мотивовано тим, що з 24 червня 1994 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , якому на праві власності належить житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0821 га, на якій він розташований.

У вказаному будинку зареєстровані позивач та ОСОБА_4 , а також діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим, 09 лютого 2018 року позивачу стало відомо, що 18 січня 2018 року на житловий будинок та земельну ділянку оформлено право власності на приватне підприємство «ЯК І ВІТ», а в подальшому, на підставі договору купівлі-продажу, продано відповідачу ОСОБА_3 , який замінив на вхідних дверях замок, чим створив перешкоди позивачу та малолітньому ОСОБА_2 у користуванні цим будинком.

Посилаючись на наведені обставини та на підставі положень статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних дітей», частини першої статті 405 ЦК України, частини четвертої статті 9, статті 156 ЖК УРСР, позивач просить усунути перешкоди у користуванні житловим будинком, шляхом її вселення до цього житла разом з малолітньою дитиною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в житловий будинок АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1409,60 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 000 грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем незаконно чиняться перешкоди позивачам ОСОБА_1 та малолітньому ОСОБА_2 у користуванні будинком АДРЕСА_1 , тому наявні підстави для усунення цих перешкод з боку відповідача ОСОБА_3 для позивача в користуванні житлом, шляхом їх вселення в зазначений житловий будинок.

Суд також виходив з того, що переоформлення права власності на житловий будинок відбулося з порушенням чинного законодавства, оскільки в будинку була зареєстрована малолітня дитина, а відчуження будинку відбулась без дозволу органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону або відповідного рішення суду, чим було порушено право на житло малолітньої дитини. Крім того, після переоформлення будинку на ОСОБА_3 у будинку були змінені замки, чим свавільно, без вирішення питання про виселення в судовому порядку, було порушено право позивача і малолітньої дитини ОСОБА_2 на користування житловою площею цього будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в частині задоволення позову з направленням справи на новий розгляд за місцем проживання відповідачау Київський районний суд м. Одеси.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що на момент набуття відповідачем права власності на житловий будинок, позивачі у ньому не проживали, та ОСОБА_3 не позбавляв їх права користування цим приміщенням.

У справі відсутні докази на підтвердження факту вчинення саме ОСОБА_3 будь-яких перешкод позивачу та її малолітньому сину у користуванні житлом.

Судами не враховано, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у справі, оскільки 20 лютого 2018 року житловий будинок був переданий у володіння та користування ОСОБА_6 .

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт проживання дитини у будинку, тому висновки суду щодо користування будинком неповнолітньою дитиною лише на підставі документів про її реєстрацію спростовуються положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Судами не надано належної оцінки тим обставинам, що договір купівлі-продажу від 16 лютого 2018 року є дійсним, позивачі ніколи не були членами сім`ї ОСОБА_3 та будь-яких угод щодо користування будинком новий власник - ОСОБА_3 з ними не укладав, тому жодних прав щодо користування будинком без дозволу власника ОСОБА_1 та її малолітній син не мають.

Судом не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі 638/13030/13, відповідно до яких припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім`ї права користуватись житлом та право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати ті існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

Крім того, заявник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, судові повістки за місцем проживання у АДРЕСА_2 , він не отримував.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу, ОСОБА_1 та Міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради, заперечують проти доводів відповідача та просять залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 24 червня 1994 року позивач та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_4 був власником житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10 січня 2009 року, виданого Другою тростянецькою державною нотаріальною конторою.

У вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Відповідно до акту державного виконавця від 22 лютого 2018 року по виконавчому провадженню з виконання виконавчого листа, виданого Ладижинським міським судом 04 вересня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 50 127,40 євро та 3433,60 грн судового збору, проведені виконавчі дії щодо розшуку та виявлення рухомого майна боржника ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено постанову про опис та арешт майна боржника від 22 лютого 2018 року.

За результатами електронних торгів, згідно протоколу від 13 грудня 2017 року, акту про проведення електронних торгів від 26 грудня 2017 року ВПВР УДВС, власником житлового будинку по АДРЕСА_1 стало ПрАТ «ЯК І ВІТ».

Відповідно до інформаційної довідки про інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 09 лютого 2018 року, власником земельної ділянки, площею 0,0821, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та житлового будинку, загальною площею 116,3 кв.м, житловою площею 68,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 є ПрАТ « ЯК і ВІТ» . Підстава виникнення права власності: свідоцтво № 64 від 18 січня 2018 року, видане приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірська А. І., підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 січня 2018 року.

Вказане нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 16 лютого 2018 року ПрАТ «ЯК і ВІТ» відчужено ОСОБА_3 , який зареєстрував право власності на це майно.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області від 13 лютого 2018 року, органом опіки та піклування Ладижинської міської ради дозвіл на продаж житлового будинку АДРЕСА_1 , в якому зареєстрований та право користування яким має малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іншій ніж власник особі в період з 01 квітня 2012 року по 18 січня 2018 року, не надавався.

Листом виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області від 16 червня 2014 року, заступник начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС Калинчук С. І. повідомлявся, що відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини від 11 червня 2014 року відмовлено у наданні дозволу на примусову реалізацію житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до повідомлення ОСОБА_1 від 22 лютого 2018 року на адресу начальника відділу у справах дітей вибачається, що вона повідомила про факт продажу будинку АДРЕСА_1 Вінницькою службою державної виконавчої служби, ними було змінено замки, а в будинку залишилися речі її дитини.

У заяві від 22 лютого 2018 року, направленій на адресу начальника ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області, ОСОБА_1 просила притягнути до відповідальності винних осіб, які восени 2017 року видали сфальшовану довідку про зареєстрованих осіб в будинку АДРЕСА_1 , згідно якої у зазначеному будинку зареєстрований лише ОСОБА_4 .

У заяві ОСОБА_1 на адресу начальника ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області від 22 лютого 2018 року, позивач просила притягнути до відповідальності ОСОБА_9 , який зламав замок її будинку.

Відповідно до акту виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області про проведення службового розслідування заступник керуючого справами, начальник відділу організаційної та кадрової роботи Котик І. І. організував видачу невідомій особі довідки про склад сім`ї за № 741 від 06 жовтня 2017 року, у зв`язку з чим був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за допущені грубі порушення норм Конституції України, чинного законодавства України та трудової дисципліни.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника квартири, які проживають разом із ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітута як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири(рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Право на житло є одним з фундаментальних прав людини гарантованих не тільки Конституцією України, а і Європейською конвенцією з прав людини, має велике економічне і соціальне значення, а тому суд, при вирішенні спору пов`язаного з правами на житло, зобов`язаний встановити не тільки законність втручання у право на повагу до житла та його мету, а також необхідність такого втручання в демократичному суспільстві.

Тлумачення положень чинного законодавства дає можливість колегії суддів стверджувати, що особа може бути позбавлена права на житло чи визнана такою, що втратила право користування конкретним житлом, або виселена лише з підстав передбачених законом за рішенням суду.

У даній справі судами установлено, що ОСОБА_1 та її малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вселились у спірний будинок в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набули право користуванням цим майном.

Судове рішення про позбавлення позивачів чи втрату ними права на житло у спірному будинку, яке б набрало законної сили, відсутнє, у зв`язку з чим, суд дійшов правильного висновку, що це право є чинним, тобто ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_2 мають право на користування житловим будинком, оскільки зареєстровані у ньому, та у встановленому законом порядку питання про визнання їх такими, що втратили право користування житлом або їх виселення, у встановленому порядку не вирішено.

Установивши наведені вище обставини, а також, що діями відповідача ОСОБА_3 позивачам чиняться перешкоди у користуванні житлом, зокрема змінено замки у будинку, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність судового захисту цих прав та усунення перешкод в користуванні житловим будинком позивачу та її малолітньому сину шляхом їх вселення до будинку.

Вирішуючи даний спір, суди дали належну оцінку тим обставинам, що будинок АДРЕСА_1 був придбаний ПП «ЯК і ВІТ» при його реалізації на електронних торгах, при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді проживання у ньому її власника разом із членами сім`ї, серед яких є малолітня дитина, тобто виявлені ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості.

Такі ж обтяження існували на момент придбання будинку ОСОБА_3 .

Тобто набувачі спірного будинку у власність за певної обачності мали реальну можливість дізнатися про обтяження у вигляді права користування цим житлом членами сім`ї колишнього власника квартири.

Таким чином, заявник міг передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості.

Разом з тим не здійснив достатньої належної обачності при укладенні договору купівлі-продажу спірного будинку із ПП «ЯК і ВІТ».

При цьому, відповідач не позбавлений права на судовий захист у спосіб визначений законом у зв`язку з придбання майна, обтяженого правами інших осіб, на що і звертала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року (справа № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18), відповідно до якої новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців нерухомого майна про його обтяження, чи до стягувача про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Аргументи касаційної скарги про невчинення відповідачем перешкод позивачам у користуванні житлом і їх вселення спростовуються встановленими судами обставинами та дослідженими під час розгляду справи доказами, з яких суди встановили вчинення таких дій, що перешкоджають позивачам, як користуватись житлом, так і вселитись у квартиру.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у даній справі з тих підстав, що за договором найму житлового будинку від 20 лютого 2018 року ним користується наймач ОСОБА_11 , який і замінив замки, є необґрунтованими, оскільки саме відповідач ОСОБА_3 є власником будинку, а отже тому і належним відповідачем у даному спорі.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі 638/13030/13 (провадження №61-20713св18), не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки обставини, встановлені судами у цій справі, а також підстави позовних вимог, які зокрема стосуються виселення, а не вселення, не є тотожними зі справою, яка є предметом розгляду, та мають різне правове регулювання.

Посилання у касаційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі ОСОБА_3 , які належним чином перевірені апеляційним судом і спростовані.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, згідно із якими судом першої інстанції дотримано правил процесуального закону щодо повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи. Крім того, відповідач у повній мірі реалізував своє право на участь у розгляді справи, подання доказів і заперечень на позов під час апеляційного розгляду справи за поданою ним апеляційною скаргою, участь у розгляді якої в судовому засіданні брав його представник.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведенні необхідності їх переоцінки, надання переваги одним доказам над іншими, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська