Постанова

Іменем України

06 березня 2020 року

м. Київ

справа № 136/1035/15-ц

провадження № 61-47086св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Стадника І. М., Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., від 09 жовтня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 березня 1983 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб, який рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 30 липня 1998 року розірвано. Після ухвалення рішення про розірвання шлюбу вони продовжили перебувати у фактичних шлюбних відносинах, проживали однією сім`єю в житловому будинку, мали взаємні права та обов`язки, спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом. Вказувала, що під час шлюбу у період часу з 1985 року по 1986 рік ними за спільні кошти побудовано житловий будинок з господарськими будівлями по

АДРЕСА_1 , хоча свідоцтво про право власності на нерухоме майно було видане на ім`я відповідача

лише 29 грудня 2003 року на підставі рішення виконавчого комітету Росошанської сільської ради Липовецького району Вінницької області. Відповідач не погоджується у добровільному порядку поділити спільно набуте майно.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 30 липня 1998 року по 13 березня 2010 року з

ОСОБА_2 ; поділити житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та виділити їй 1/2 частку зазначеного будинку відповідно до першого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи, позначену на план-схемі білим кольором; визнати за нею право власності на1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за вказаною адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області, у складі судді Кривенка Д. Т., від 18 травня 2018 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю із відповідачем без реєстрації шлюбу з 30 липня 1998 року по 13 березня 2010 року не підлягають задоволенню, оскільки право власності відповідачем на спірний будинок було зареєстроване 29 грудня 2003 року, тобто до 01 січня

2004 року, а тому встановлення цього факту не має для позивача правових наслідків при вирішенні цього спору, оскільки не впливає на вирішення питання щодо набуття права власності на спірне майно. Спірний житловий будинок, враховуючи час завершення його будівництва згідно технічного паспорта, є майном, набутим сторонами в період шлюбу, і позивач відповідно статті 29 КпШС України мала право на його поділ.Проте позивачу було відомо про порушення її права не пізніше 29 лютого

2004 року, а до суду вона звернулася лише у червні 2015 року та не навела об`єктивних обставин, які б перешкоджали їй звернутись з відповідним позовом в межах строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -

ОСОБА_3 задоволено частково.Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю з 01 січня 2004 року по 13 березня 2010 року .

Визнаноза ОСОБА_1 право власності на1/2 частину будинкупо АДРЕСА_1 .

Поділено зазначений будинок в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до першого варіанту судової будівельно-технічної експертизи

від 29 червня 2017 року № 695/696/697/17-21, шляхом виділення

ОСОБА_1 у власність частину будинку, позначену на плані булим кольором, а саме: коридор 1-1, прихожу 1-2, коридор 1-3, житлову

кімнату 1-4, житлову кімнату 1-5, ганок, гараж літ. «Б», літню кухню з погребом літ. «Б1», 1/2 криниці літ. «К», 1/2 забору літ. «№1»,1/2 воріт

літ. «№2», 1/2 хвіртки літ. «№3» загальною вартістю 86 027 грн, що складає 53/100 частин зазначеного домоволодіння.Виділено ОСОБА_2 у власність житлову кімнату 1-6, житлову кімнату 1-7, кухню 1-8, сарай літ. «Б2», сарай літ. «Б1», сарай літ. «Б3», гараж з погребом літ. «В», 1/2 криниці літ. «К», 1/2 забору літ. «№1», 1/2 воріт літ. «№2», 1/2 хвіртки літ. «№3»,загальною вартістю 75 115 грн, що складає 47/100 зазначеного домоволодіння.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за відхилення від ідеальної частки в сумі 5 456 грн.Для ізольованого користування виділеними частками зобовязано ОСОБА_1 за власний рахунок закласти дверний отвір між приміщеннями 1-2 та 1-8, 1-3 та 1-7; ОСОБА_2 - за власний рахунок улаштувати подвійні двері для входу в приміщення 1-6, улаштувати дверний отвір між приміщеннями 1-7 та 1-8, перенести перегородку між приміщеннями 1-6 та 1-7.Обом співвласниками виконати будівельні роботи по облаштуванню окремих систем інженерних мереж.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на зазначений будинок.

У задоволенні іншої частини позовувідмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний будинок є майном, нажитим сторонами в період шлюбу, тому позивач відповідно до

статті 29 КпШС України має право на його поділ, враховувши час завершення будівництва житлового будинку згідно технічного паспорта. Суд апеляційної інстнації зазначив, що ОСОБА_1 дійсно не проживала у спірному будинку на час отримання відповідачем свідоцтва про право власності на будинок, водночас відповідачем не заперечується та обставина, що остаточно ОСОБА_1 покинула спірний будинок у березні 2010 року, проте могла вільно приходити і будь-яких перешкод в користуванні будинком він їй не чинив. Суд апеляційної інстанції врахував доводи позивача про те, що позивачем було зазначено, що перешкоди у доступі до спірного житлового будинку почали чинитися їй з боку відповідача лише у 2015 році, а тому строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження того, що спір про поділ спільного майна між колишнім подружжям мав місце у період з 2000 по 2004 роки, а позивач звернулась до суду лише у червні 2015 року, отже з пропуском строку позовної давності. Заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що будівництво будинку та отримання свідоцтва про право власності на спірне майно відбулось у 2003 році, до набрання чинності СК України, тому встановлення факту проживання сторін після 01 січня 2004 року не має правового значення.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою скаргою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 березня 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який був зареєстрований в Росошанській сільській раді Липовецького району Вінницької області, актовий запис № 7.

Від шлюбу сторони мають двох дітей, які є повнолітніми і проживають окремо.

У період з 1987 року по 1991 рік сторонами спільно на виділеній

ОСОБА_2 земельній ділянці побудовано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 30 липня 1998 року у справі № 2-124 шлюб між сторонами розірвано, про що

09 лютого 1999 року видане відповідне свідоцтво.

Після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати в спірному будинку й ними було в добровільному порядку поділено частину спільно нажитого майна, зокрема, предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку, що підтверджується актом № 1 добровільного розподілу майна

від 05 січня 2000 року та актом опису від 23 грудня 2003 року (т.1, а.с. 8, т.2, а. с. 52).

29 грудня 2003 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Росошанської сільської ради Липовецького району Вінницької області

від 21 листопада 2003 року отримав свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на будинок з господарськими будівлями по

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 40).

Відповідно до висновку експерта судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 29 червня 2017 року

№ 695/696/697/17-21 визначити технічно можливі варіанти поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих по АДРЕСА_1 на дві частини, при частинах 1/2 частина та

1/2частина з урахуванням рівності частин співвласників не вбачається можливим. Проте технічно можливими є варіанти розподілу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в близьких до ідеальних частках з відповідною компенсацією за відступ від частки тому із співвласників, частка якого буде меншою.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.

У силу статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Статтею 29 КпШС України передбачено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Установивши, що будівництво спірного будинку було завершено сторонами під час шлюбу, суд апеляційної інстанції, погодившись у цій частині з висновками суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначений будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя на підставі статті 22 КпШС України, згідно з приписами статті 28 КпШС України, а також статті 70 СК України, їхні частки є рівними, а тому правильно визнав за позивачем право власності на 1/2 частину спірного будинку та поділив зазначений будинок в натурі між сторонами відповідно до першого варіанту судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2017 року

№ 695/696/697/17-21. Відповідач не заперечував, що спірний будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частиною третьою статті 29 КпШС України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Відповідно до частини третьої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, встановивши факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю з 01 січня 2004 року по 13 березня 2010 року , спільне користування сторонами спірним будинком після розірвання шлюбу до 13 березня 2010 року, а також і після того, як позивач остаточно припинила спільно проживати з відповідачем, добровільний поділ сторонами іншого спільного нажитого майна, зокрема предметів домашнього вжитку, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що про порушене право позивач дізналась ще у 2004 році. Матеріали справи не містять доказів наявності у цей період між сторонами спору щодо поділу зазначеного будинку. Відповідач не спростував те, що про порушене право позивач дізналась у 2015 році.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних по суті спору висновків судів апеляційної інстанції та зводяться у значній мірі до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович