№ 136/171/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа 136/171/19

провадження № 61-21643св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової В. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вінницький обласний центр зайнятості,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 листопада 2019 року, прийняту у складі колегії суддів:

Копаничук С. Г., Денишенко Т. О., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вінницького обласного центру зайнятості (далі - Вінницький ОЦЗ) про визнання наказу протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 02 квітня 1991 року він працює на посаді директора Липовецького районного центру зайнятості.

Відповідно до наказу Державної служби зайнятості від 18 жовтня 2016 року № 168 розпочата реорганізація базових центрів зайнятості Вінницької області шляхом приєднання до Вінницького ОЦЗ. Наказами Вінницького ОЦЗ від 26 жовтня 2016 року № 137 та від 27 жовтня 2016 року № 145 створена комісія з припинення юридичної особи - Липовецького районного центру зайнятості.

Наказом Вінницького ОЦЗ від 26 червня 2018 року № 208 створена Липовецька філія Вінницького обласного центру зайнятості (далі - Липовецька філія), затверджено Положення про філію та затверджено штатний розпис.

Позивач вказував, що наказом Вінницького ОЦЗ від 26 червня 2018 року

№ 371-к на нього було покладено виконання обов`язків директора Липовецької районної філії до призначення керівника філії.

Наказом від 27 червня 2018 року № 382-к попереджено працівників базового центру про можливе їх вивільнення у зв`язку зі змінами

в організації виробництва і праці, пов`язаними зі зміною структури та штатного розпису. Наказом Вінницького ОЦЗ від 31 липня 2018 року № 439-к працівників Липовецького центру зайнятості переведено на роботу до Липовецької філії.

Наказом Вінницького ОЦЗ від 22 жовтня 2018 року № 591 на посаду директора Липовецької філії призначено ОСОБА_2 .

Наказом Вінницького ОЦЗ від 14 січня 2019 року № 22-к позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штату, пов`язаним зі зміною в організації праці, структури та штатного розпису.

Вказував, що до новоствореної філії на посаду директора його переведено не було, оскільки ця посада не була вакантною.

ОСОБА_1 вважав наказ про його звільнення протиправним, оскільки відбулось припинення юридичної особи шляхом реорганізації, при якій дія трудового договору продовжувалася, оскільки не змінювались зміст завдань діяльності за основними напрямками діяльності Липовецького центру зайнятості і створеної на його базі філії ОЦЗ, скорочення чисельності чи штату відбулось всього на одну одиницю, фактично було скорочено відділ бухгалтерського обліку та добавлено посаду водія. Посилався на те, що під час звільнення йому не запропоновано посаду директора Липовецької філії, яка була вакантною і відповідала його спеціальності, кваліфікації, освіті і досвіду, а також на те, що звільнення було здійснено без згоди на звільнення профкому та без врахування рекомендації його кандидатури Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області.

Зазначав, що в результаті звільнення з роботи він втратив стабільний заробіток, зазнав моральних переживань, що призвело до порушення душевної рівноваги, на фоні чого відбулося погіршення стану здоров`я. Посилаючись на допущені порушення процедури, визначеної законом, та вважаючи свої права на продовження трудових відносин у новій структурі порушеними, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Вінницького обласного центру зайнятості від 14 січня 2019 року № 22-к;

- поновити його на роботі шляхом переведення на посаду директора Липовецької філії;

- стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 14 січня 2019 року по день набрання рішенням законної сили;

- відшкодувати заподіяну моральну (немайнову) шкоду в розмірі 15 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11 липня 2019 року у складі судді Кривенка Д. Т. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Вінницького ОЦЗ від 14 січня 2019 № 22-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Липовецького районного центру зайнятості, у зв`язку зі скороченням штату, яке пов`язане із зміною в організації праці, структури та штатного розпису згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості.

Стягнуто з Вінницького ОЦЗ на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2019 по день поновлення на посаді з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з розрахунку 655,42 грн (середньоденний заробіток) за кожен робочий день вимушеного прогулу.

Стягнуто з Вінницького ОЦЗ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

у розмірі 15 000,00 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, допущено до негайного виконання.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Вінницького ОЦЗ на користь ОСОБА_1 судові витрати

у вигляді судового збору у розмірі 768,40 грн.

Стягнуто з Вінницького ОЦЗ на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 536,80.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на ОСОБА_1 , який виконував трудові функції на посаді директора Липовецького районного центру зайнятості, наказом Вінницького ОЦЗ

з часу створення Липовецької філії покладено виконання обов`язків її директора, вказане означало фактичний допуск його до роботи, що вважається укладенням з ним трудового договору. Тому ОСОБА_2

22 жовтня 2018 року безпідставно прийнято на роботу на посаду директора Липовецької філії. Крім того, роботодавець при звільненні ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не виконав вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49 КЗпП України щодо працевлаштування останнього, не запропонував йому всі наявні вакантні на підприємстві посади, роботи за відповідною професією чи спеціальністю, яку працівник міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, незалежно, в якому структурному підрозділі працівник працював. Враховуючи, що позивачу не запропоновано посаду директора Липовецької районної філії, яка 26 червня 2018 року введена в штат Вінницького ОЦЗ

і є аналогічною за змістом посадових обов`язків тій, з якої звільнено позивача, крім того, останнього звільнено без згоди профкому, суд дійшов висновку про грубе порушення роботодавцем вищезазначених норм

і відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40, статті 41 КЗпП України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу Вінницького ОЦЗ задоволено.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 липня

2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницького ОЦЗ про визнання наказу протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницького ОЦЗ 2 881,50 грн судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок реорганізації Липовецького районного центру зайнятості відбулося вивільнення працівників. ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України попереджено про можливе вивільнення із займаної посади та запропоновано всі наявні у Вінницькому обласному центрі зайнятості посади, від яких він відмовився. Таким чином, відповідач правомірно звільнив позивача із посади директора Липовецького районного центру зайнятості за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що не підлягали застосуванню положення частин першої, другої статті 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі у даній установі, оскільки фактично відбулося її припинення, внаслідок скорочення чисельності та штату всіх посад Липовецького районного центру зайнятості.

Спростовуючи доводи позивача в частині поновлення його на посаді директора Липовецької філії, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наказом від 26 червня 2018 року на ОСОБА_1 покладено обов`язки керівника відокремленого структурного підрозділу Вінницького ОЦЗ - директора Липовецької районної філії з 26 червня 2018 року до призначення керівника філії без встановлення доплат за суміщення професій чи заміщення посад. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що чинне трудове законодавство не передбачає покладення уповноваженим органом власника на працівника виконання, разом із роботою за основним безстроковим трудовим договором, виконання у той же проміжок часу трудових обов`язків одночасно за іншою посадою на іншому підприємстві

і не може свідчити про укладення цим працівником по цій іншій посаді ще одного трудового договору, оскільки не передбачає одночасне перебування працівника у трудових правовідносинах по двох безстрокових трудових договорах з двома роботодавцями одночасно.

Відмовляючи позивачу в поновленні на посаді в новоутвореному органі, суд апеляційної інстанції послався на положення частини першої статті 235 КЗпП України та вказав, що працівник поновлюється на тій же посаді, з якої відбувалось звільнення, а не на іншій роботі, тому працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання протиправним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції відмовив

у задоволенні позову в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 07 листопада

2019 року, залишити в силі рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 липня 2019 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Сердюка В. В. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Липовецького районного суду Вінницької області.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відбулася ліквідація Липовецького районного центру зайнятості шляхом скорочення штату та чисельності працівників. Заявник вважає, що фактично відбулася реорганізація Липовецького районного центру зайнятості шляхом приєднання до Вінницького ОЦЗ та створення на його базі Липовецької філії. Зміст завдань, діяльності, прав та обов`язків, визначених у положеннях Липовецького районного центру зайнятості та Липовецької філії за основними напрямками діяльності співпадають та є тотожними. Штат працівників Липовецької філії після реорганізації скорочено лише на одну одиницю.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив належним чином, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація.

Заявник стверджує, що оскільки відбулася реорганізація, а не ліквідація Липовецького районного центру зайнятості, то висновок суду апеляційної інстанції про те, що проводилося працевлаштування на нові посади, суперечить статті 36 КЗпП України, якою передбачено продовження трудового договору, а не укладення нового.

Стверджує, що порушено вимоги частини третьої статті 49-2, частини першої статті 42 КЗпП України, оскільки йому не було запропоновано всі вакантні посади, на які він може претендувати, зокрема посаду начальника Липовецької філії, не враховано його стаж роботи та кваліфікаційний рівень.

Крім того, заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції стягнув з нього судовий збір, не звернув увагу на положення статті 5 Закону України «Про судовий збір» та частину сьому статті 141 ЦПК України, а розмір стягнутого судового збору жодним чином не мотивував у своєму судовому рішенні.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року Вінницький обласний центр зайнятості подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити подану касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що прийнята без порушень вимог матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У період часу з 02 квітня 1991 року по 14 січня 2019 року ОСОБА_1 працював на посаді директора Липовецького районного центру зайнятості Вінницької області.

Наказом заступника директора Вінницького обласного центру зайнятості від 14 січня 2019 року № 22-к з 15 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Липовецького районного центру зайнятості

у зв`язку зі скороченням штату, яке пов`язане зі зміною в організації праці, структури та шатного розпису, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Встановлено, що на виконання підпункту 7 пункту 4 розділу ІІІ Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 20 січня 2015 року № 41, виконуючий обов`язки голови Державної служби зайнятості (Центральний апарат)

18 жовтня 2016 року прийняв наказ № 165 «Про реорганізацію базових центрів зайнятості Вінницької області», відповідно до якого реорганізовано шляхом приєднання до Вінницького обласного центру зайнятості Липовецький районний центр зайнятості. З метою припинення юридичної особи було призначено голову та створено комісію з припинення.

На виконання підпункту 5.6 пункту 8 розділу IV Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 грудня 2016 року № 1543, наказу Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 13 липня 2017 року № 103, директор Вінницького обласного центру зайнятості 26 червня 2018 року прийняла наказ № 208 «Про створення Липовецької районної філії Вінницького обласного центру зайнятості», яким створено Липовецьку районну філію та затверджено Положення про Липовецьку районну філію Вінницького ОЦЗ, пунктами 1.7-1.9 передбачено затвердження структури і штатного розпису (в межах затвердженої граничної чисельності працівників ВОЦЗ), а також прийняття та звільнення працівників філії директором Вінницького ОЦЗ .

Наказом директора Вінницького обласного центру зайнятості від 26 червня 2018 року № 371-к «Про покладення обов`язків на ОСОБА_1 », виконання обов`язків директора Липовецької районної філії Вінницького ОЦЗ покладено на ОСОБА_1 , директора Липовецького районного центру зайнятості, з 26 червня 2018 року і до призначення керівника філії.

Наказом Вінницького ОЦЗ по особовому складу від 27 червня 2018 року

№ 382-к, тобто не раніше ніж за два місяці до звільнення, попереджено працівників Липовецького районного центру зайнятості, в тому числі

і позивача, про зміни в організації виробництва і праці, які пов`язані із зміною структури та штатного розпису, та можливе наступне їх вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

26 червня 2018 року затверджено штатний розпис Липовецької районної філії на 2018 рік. До структури вказаної установи входили такі посади: директор (1), провідний юрисконсульт (1), заступник директора - начальник відділу надання соціальних послуг (1), заступник начальника відділу (1), провідний фахівець з питань зайнятості (6), водій автотранспортного засобу (0,5).

Із порівняння штатного розпису Липовецького районного центру зайнятості на 2018 рік, в структурі якого існували 11 одиниць штатних посад, зі структурою штатного розпису Липовецької районної філії Вінницького ОЦЗ на 2018 рік у кількості 10,5 посад встановлено, що в останній відсутній відділ бухгалтерського обліку - 2 штатних одиниці: начальник відділу - головний бухгалтер, 1 - провідного бухгалтера.

Наказом директора Вінницького обласного центру зайнятості від 31 липня 2018 року № 439-к працівників Липовецького районного центру зайнятості було переведено на посади до Липовецької районної філії.

Наказом директора Вінницького ОЦЗ від 22 жовтня 2018 року № 591- к,

22 жовтня 2018 року на посаду директора Липовецької районної філії прийнято ОСОБА_2 за погодженням Державної служби зайнятості (Центральний апарат).

22 жовтня 2018 року листом-пропозицією № 13-39/3294-18 директором Вінницького ОЦЗ запропоновано ОСОБА_1 переведення на вакантні посади, які відповідали його кваліфікації: заступника начальника відділу, провідний фахівець з питань зайнятості у Вінницькому міському центрі зайнятості, інших районних філіях обласного центру зайнятості, загалом 16 посад.

Позивач від переведення на запропоновані посади відмовився.

Наказом заступника директора Вінницького ОЦЗ ОСОБА_3 від 14 січня

2019 року № 22-к «Про звільнення ОСОБА_1 » 14 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Липовецького районного центру зайнятості Вінницького ОЦЗ, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку зі скороченням штату, яке пов`язане із зміною в організації праці, структури та штатного розпису).

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становив

655,42 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва

і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення

з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення

у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 КЗпП України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту першого статті 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство.

У цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції встановив, що внаслідок змін в організації виробництва і праці, які пов`язані зі зміною структури та штатного розпису, працівники Липовецького районного центру зайнятості Вінницького ОЦЗ, зокрема

і позивач, були попереджені про можливе їх вивільнення відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому ОСОБА_1 , на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, запропоновано всі вакантні посади у Вінницькому ОЦЗ, від яких ОСОБА_1 відмовився.

Таким чином, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора Липовецького районного центру зайнятості Вінницького ОЦЗ у зв`язку зі зміною

в організації виробництва і праці, які пов`язані зі зміною структури та штатного розпису, відбулося на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог, викладених у статтях 43-1 49-2 КЗпП України.

Правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що не підлягає застосуванню положення частин першої, другої статті 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі у даній установі, оскільки фактично відбулося її припинення внаслідок скорочення чисельності та штату усіх посад Липовецького районного центру зайнятості, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у цій частині на увагу не заслуговують.

Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача не відбулося змін в організації виробництва і праці, які пов`язані зі зміною структури та штатного розпису, колегія суддів спростовує з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Таким чином, організація виробництва і праці є виключною компетенцією власника підприємства, установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Близький за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження

№ 61-1350св17).

Доводи ОСОБА_1 про те, що зміна підпорядкованості установи не припиняє трудового договору, який з ним було укладено безстроково, тому відповідач повинен був перевести його на посаду директора Липовецької філії, яка не була скорочена, не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку відбулося скорочення штату та чисельності працівників унаслідок припинення районних центів зайнятості та створення нових установ, зокрема Липовецької філії Вінницького обласного центру зайнятості, до якої ОСОБА_1 переведений не був, що позбавляло його права вимагати поновлення на роботі в заново створеній установі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильного розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції, за результатами апеляційного перегляду справи, заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

ОСОБА_1 24 січня 2019 року звернувся до Липовецького районного суду Вінницької області з позовом до Вінницького ОЦЗ в якому просив: визнати незаконним, скасувати наказ про звільнення та поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну (немайнову) шкоду у розмірі 15 000 грн, і сплатив судовий збір

у розмірі 768,40 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» («Пільги щодо сплати судового збору») встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду, зокрема, апеляційної скарги на рішення суду, сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції поклав на позивача судові витрати зі сплати судового збору за подачу Вінницьким ОЦЗ апеляційної скарги у розмірі 2 881,00 грн.

Оскільки рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржував відповідач, то він не звільнений від сплати судового збору і був зобов`язаний сплатити судовий збір, як за три позовні вимоги у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто 3 457,80 грн.

Згідно з частиною сьомою статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням вимог частини сьомої статті 141 ЦПК України, підпункту 6 пункту 1 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» за результатами апеляційного перегляду справи, з ОСОБА_1 на користь Вінницького ОЦЗ підлягала стягненню лише частина судових витрат у виді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн (тобто в частині однієї позовної вимоги, за яку він не був звільнений від сплати судового збору у розмірі 150 відсотків), тоді як інша частина судових витрат, понесених відповідачем, повинна компенсуватися за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На вказані вимоги закону суд апеляційної уваги не звернув, тому допустив порушенням норм процесуального права при розподілі судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України, повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, однак допустив порушення норм процесуального права при розподілі судових витрат.

Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 залишити без змін, а в частині розподілу судових витрат - змінити, стягнувши з позивача на користь відповідача 1 152,60 грн судового збору, сплаченого ним при подачі апеляційної скарги, іншу частину судових витрат компенсувати відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 07 листопада 2019 року

в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру зайнятості про визнання наказу протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 07 листопада 2019 року

в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницького обласного центру зайнятості 1 152,60 грн судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги. Іншу частину судових витрат, понесених Вінницьким обласним центром зайнятості при подачі апеляційної скарги, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець