Постанова

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 137/1244/18-ц

провадження № 61-10623св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Літинська селищна рада Літинського району Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2019 року у складі судді Желіховського В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у складі колегії суддів Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Заява обґрунтована тим, що з 14 січня 2010 року вона почала проживати однією сім`єю з ОСОБА_2 як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. Під час спільного проживання вони вели спільний бюджет, працювали разом та робили ремонт квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Вона здійснила поховання померлого та продовжує проживати у спільній квартирі до цього часу. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить житлова квартира АДРЕСА_1 , яку вона має намір прийняти. Вказала, що окрім неї у померлого інших близьких рідних чи родичів немає.

Враховуючи наведене ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 14 січня 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_1

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що шлюб ОСОБА_1 хоч і було розірвано рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 22 травня 1999 року, проте, відповідно до положень статті 44 Кодексу про шлюб та сім'ю України, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану, а тому здійснюючи реєстрацію розлучення лише 30 квітня 2015 року, тобто після смерті ОСОБА_2 , відсутні підстави для застосування положень статті 1264 ЦК України щодо ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що з 14 січня 2010 року вони з ОСОБА_2 почали проживати однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. Проживали вони у кв. АДРЕСА_1 .

Під час спільного проживання обоє працювали, вели спільний сімейний бюджет, проводили ремонт квартири, всі побутові проблеми вирішували спільно.

Вказувала, що до дня смерті ОСОБА_2 вона його доглядала, поховала за спільні кошти, виконала усі літургійні заходи, доглядає за могилою та продовжує проживати в даній квартирі. Окрім неї близьких родичів у ОСОБА_2 немає.

Зазначає, що судами не було взято до уваги те, що рішення Літинського районного суду від 22 травня 1999 року, яким розірвано її шлюб із попереднім чоловіком, не змінено та не скасовано.

Також суди не надали правильної оцінки офіційним довідкам Літинської селищної ради, якими підтверджується факт проживання однією сім'єю її та ОСОБА_2 . Крім того, про факт проживання вказували свідки у судовому засіданні.

Посилається на те, що апеляційний розгляд справи було здійснено без її участі, хоча вона перебувала на лікарняному і просила суд відкласти розгляд справи.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами подано не було

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із довідками № 2122, № 2123, виданими Літинською селищною радою від 24 червня 2015 року, ОСОБА_1 проживає в квартирі ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації з 2010 року по даний час.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно витягу № 41653815 від 29 вересня 2015 року після його смерті заведена спадкова справа за заявою ОСОБА_1

Свідоцтвом на право власності на житло підтверджено, що власником житла про АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

З акта обстеження житлово-побутових умов по АДРЕСА_1 вбачається, що квартира не обладнана газом та водопостачанням. В квартирі з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала ОСОБА_3 , яка доглядала за ОСОБА_2 .

Листом Літинської державної нотаріальної контори за № 1628/02-14 від 29 вересня 2015 року ОСОБА_4 повідомлено, що відсутні підстави для закликання її у якості спадкоємця майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з причини відсутності законних для цього підстав.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 22 травня 1999 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на Літинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При цьому обов'язковою умовою для визнання того, що вони проживали однією сім'єю, крім власне факту спільного проживання, є несення зі спадкодавцем спільних витрат, ведення спільного бюджету, спільне харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. Однак, до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Судами встановлено, що рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 22 травня 1999 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 44 Кодексу про шлюб та сім'ю України (чинної на момент розірвання шлюбу заявником) шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Згідно пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (частина друга статті 114 СК України). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.

Відповідно до відомостей у паспорті ОСОБА_1 розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_5 зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Літинського районного управління юстиції Вінницької області 30 квітня 2015 року, про що здійснено актовий запис № 9, тобто після смерті ОСОБА_2 .

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки на час смерті ОСОБА_2 , незважаючи на наявність рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , розлучення не було зареєстровано у встановленому законом порядку, вона вважається такою, що перебуває у шлюбі й відповідно відсутні підстави для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Доводи касаційної скарги про те, що суди під час розгляду справи не врахували показання свідків, надані довідки, які підтверджують факт спільного проживання, є безпідставними, оскільки суди, встановивши, що ОСОБА_1 зареєструвала розірвання шлюбу лише у квітні 2015 року, дійшли до правильного висновку про неможливість встановлення факту, про який просила заявниця.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян