ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року

м. Київ

справа № 137/1269/22

провадження № 61-5768св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року у складі судді Желіховського В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів:

Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заявниці

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Заяву мотивовано тим, що вона народилася у с. Дашківці Літинського району Вінницької області в Українській РСР. 28 квітня 1987 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , який проживав на той час в м. сухінічі калужської області, рсфср. Її чоловік служив у внутрішніх військах і у 1990 році був переведений у військову частину № НОМЕР_1 м. Вінниці, тому вони переїхали на територію України і стали проживали с. Дашківці Літинського району Вінницької області. У 1993 році її чоловік помер і вона сама займалась вихованням синів та доглядала за матір`ю похилого віку. У 2001 році зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 .

За час проживання на території України, 03 грудня 2008 року отримала в ДПА Вінницької області індивідуальний номер. Відповідно до посвідки на постійне проживання в Україні від 19 грудня 2012 року серії НОМЕР_2 зареєстровано її місце проживання на АДРЕСА_1 .

05 серпня 2022 вона звернулась до управління Державної Міграційної служби України у Вінницькій області про надання їй громадянства України, проте їй було відмовлено, тому вона змушена звернутися до суду із відповідною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для набуття громадянства і для отримання паспорта громадянина України.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2023 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Задовольняючи заяву про встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявник підтвердили належними та достатніми доказами зазначений факт. Встановлення факту постійного проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, є фактично єдиним способом реалізації права ОСОБА_1 для набуття громадянства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми Закону України «Про громадянство України» та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який затверджено Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, оскільки ОСОБА_1 має на меті встановити належність до громадянства України, однак ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, а тому не може претендувати на встановлення належності до громадянства України на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України», оскільки положення цієї статті стосуються осіб, які не отримали громадянства інших країн.

Також не враховано, що встановлення факту, про який просить заявник, не буде мати юридичного значення для неї, оскільки вона не зможе реалізувати дане рішення у органах міграційної служби України. Оскільки ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, а встановлення факту постійного проживання на території України на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року є фактичним встановленням належності до громадянства України та є підставою для видачі паспорта громадянина України громадянину російської федерації без будь якого зобов`язання відмовитись від громадянства російської федерації, то відтак у іноземця буде подвійне громадянство, що буде суперечити нормам

статті 4 Конституції України.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що народилася і практично все життя проживає на території України, втратила двох синів, які перебували на службі у Збройних силах України, ідентифікує себе як українку та бажає встановити належність до громадянства України з метою набуття прав та обов`язків громадянина України. Вказує, що через війну вона не має можливості відмовитися від громадянства рф.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. сухінічі калужської області, рсфср зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 і після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 »

(а. с. 4).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Літинського районного управління юстиції Вінницької області 30 жовтня 2007 року (актовий запис № 33 від 20 серпня

1993 року) ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Дашківці Літинського району Вінницької області.

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 (актовий запис № 16 від 06 вересня 2001 року), виданого виконавчим комітетом Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області, 06 вересня 2001 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 і після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

Згідно довідки ПрАТ «Дашківці» від 08 листопада 2022 року заробітна плата ОСОБА_1 , яка враховується при обчислені пенсії, склала 0,09295 грн за періоди роботи: із травня до листопада 1991 року та із травня до жовтня

1992 року (а. с. 8).

Відповідно до довідки ПАТ «Дашківці» від 12 грудня 2022 року

ОСОБА_1 дійсно працювала в радгоспі ім. Леніна с. Дашківці: прийнята у зв`язку із виробничою необхідністю на період сезонних робіт - з 01 травня 1991 року, звільнена по закінченню сезонних робіт з 12 листопада 1991 року; прийнята у зв`язку з початком роботи цегельного заводу з 01 травня

1992 року, звільнена у зв`язку із закінченням сезонних робіт з 09 листопада 1992 року. Довідка видана на підставі книги наказів за 1991-1992 роки.

05 грудня 2008 ОСОБА_1 одержала ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків (а. с. 11).

19 грудня 2012 року ОСОБА_1 отримала посвідку на постійне проживання на території України.

Відповідно до довідки Комунального закладу «Дашковецький ліцей Якушинецької сільської ради Вінницької області» за № 01-29/128 від 05 грудня 2022 року ОСОБА_8 був зарахований учнем 1 класу 01 вересня

1990 року ЗОШ 1-ІІІ ст. с. Дашківці та був випущений із закладу у 2001 році

(а. с. 13).

Відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_5 , виданого 18 вересня

2008 року відділенням уфмс росії по калужській області в сухінічському районі, ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації. При цьому, згідно відомостей про раніше видані паспорти ОСОБА_1 уже отримувала паспорт громадянина російської федерації 11 грудня 2001 року. Також, останнє зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 зазначено за адресою: АДРЕСА_2 , запис від 09 вересня 2009 року здійснений оуфмс росії в калужській області в сухінічському районі (а. с. 27-30).

Згідно дозволу управління ДМС України № 2432 від 31 жовтня 2012 року

ОСОБА_1 , уродженка с. Дашівці Літинського р-ну Вінницької області, громадянка росії, отримала дозвіл на імміграцію в Україну.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

До таких інших фактів, із якими пов`язано виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, законодавство віднесло факт, що породжує право особи на набуття громадянства України, зокрема - факт постійного проживання на території України.

Для встановлення факту, що має юридичне значення, метою якого є встановлення належності до громадянства України або набуття громадянства України, слід застосовувати Закон України «Про громадянство України» та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

При застосуванні законодавства про громадянство слід відрізняти правові конструкції - набуття громадянства та встановлення належності до громадянства.

Підстави набуття громадянства України встановлено у статті 6 Закону про громадянство. Громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до пункту 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

З наведеного слідує, що у разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Зазначене також узгоджується із висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 25 березня

2024 року у справі № 161/9609/22.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відомо, що заявник з метою набуття громадянства України за територіальним походженням та отримання паспорта громадянина України звернулась до суду та просила встановити факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня

1991 року).

З огляду на те, що інший спосіб, ніж звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту проживання особи на території України для набуття громадянства України, не передбачено, заявник правильно звернулась до суду для встановлення такого факту.

На підтвердження своїх вимог заявник надала до суду, зокрема, довідку

ПАТ «Дашківці» від 12 грудня 2022 року, відповідно до якої вона дійсно працювала в радгоспі ім. Леніна с. Дашківці: прийнята на роботу в зв`язку з виробничою необхідністю на період сезонних робіт з 01 травня 1991 року; звільнена з закінченням сезонних робіт з 12 листопада 1991 року. При цьому відповідно до довідки ПАТ «Дашківці» від 08 листопада 2022 року вихододні ОСОБА_1 , які враховуються при обчислені пенсії за період з травня 1991 року до листопада 1991 року склали 129 днів (а. с. 12).

Зазначеними довідками підтверджується факт, що станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_9 проживала на території України.

Суди попередніх інстанцій належним чином оцінили вказані докази, врахували вимоги нормативних актів та зробили обґрунтований висновок, що заявник довела факт постійного, безперервного проживання на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації і не відмовилася від громадянства, а тому не може претендувати на набуття громадянства України не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки Сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Лише неподання до суду доказів зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) особою, яка звертається із заявою про встановлення юридичного факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки таке зобов`язання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону). Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року

у справі № 161/9609/22).

Відповідно до статті 4 Європейської конвенції про громадянство, ратифікованої Законом України № 163-V ( 163-16 ) від 20 вересня 2006 року, кожна особа має право на громадянство.

Статтею 5 Європейської конвенції про громадянство встановлено, що правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження. Кожна держава-учасниця керується принципом заборони дискримінації своїх громадян незалежно від того, чи вони є громадянами за народженням, чи набули свого громадянства пізніше.

Суди врахували пояснення ОСОБА_1 про те, що вона дійсно має паспорт громадянина російської федерації, разом з тим жодного відношення до країни агресора немає; народилася і практично все життя проживає на території України; втратила двох синів, які перебували на службі у Збройних силах України, ідентифікує себе як українка та бажає набути громадянство України.

Також судами враховано, що у громадян, які не встигли до початку повномасштабного вторгнення вийти з громадянства рф, ситуація складається так, що вийти з попереднього громадянства вони не можуть. Представницькі органи цих держав в Україні не працюють, поїздка до цих держав неможлива та небезпечна, подача заяви про вихід через треті країни недоступна через юридичні та економічні перешкоди, а консульства цих країн на будь-які заяви громадян відповідей не надають, тому встановлення факту постійного проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України

24 серпня 1991 року, є фактично єдиним способом реалізації права ОСОБА_1 для набуття громадянства України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2023 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара