Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 137/2027/15-ц

провадження № 61-918св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Літинецька сільська рада Літинського району Вінницької області,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року у складі судді Гопкіна П. В. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай).

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку (пай) розміром 2,31 умовних кадастрових га, що розташована на території Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області. Зазначала, що вона є єдиною спадкоємицею за заповітом, однак не може оформити спадщину, оскільки відсутній оригінал сертифіката на земельну ділянку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 2,31 умовних кадастрових га, що розташована на території Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2016 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 2,31 умовних кадастрових га, що розташована на території Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, задоволено частково.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2016 року скасовано.

Справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області, ОСОБА_1 про визнання факту постійного проживання разом із спадкодавцем та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Позовну заяву мотивовано тим, що саме він прийняв спадщину, оскільки доглядав за ОСОБА_3 , яка доводилась йому матір`ю, та проживав з нею до її смерті.

Вважає, що ОСОБА_1 спадщину не прийняла. Незважаючи на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були зареєстровані за однією адресою, однак вони проживали в різних домогосподарствах, з різними особовими рахунками.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд: встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності СВАТ «Поділля», розміром 2,31 умовних кадастрових га, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що розташована на території Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2017 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (а. с. 184, т. 1).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності СВАТ «Поділля», розміром 2,31 умовних кадастрових га, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що розташована на території Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на день відкриття спадщини. Також суд вважав ОСОБА_2 таким, що фактично прийняв у порядку статті 1268 ЦК України спадщину після смерті ОСОБА_3 , а тому дійшов висновку про можливість визнання за ним права на спірну земельну частку (пай) у порядку спадкування. ОСОБА_1 не прийняла спадщину за заповітом, в шестимісячний строк для її прийняття до нотаріальної контори не зверталась, спадкова справа була заведена на підставі заяви спадкоємця ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, оскільки саме він постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками про те, що ОСОБА_1 , хоча і є спадкоємицею за заповітом, однак після відкриття спадщини вона не прийняла її в порядку, визначеному частиною третьою статті 1268 ЦК України, оскільки не проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про те, що ОСОБА_3 постійно проживала разом зі своїм сином ОСОБА_2 за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 , спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, довідкою Виконавчого комітету Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області від 20 жовтня 2015 року № 179. Крім того, суди проігнорували той факт, що заповіт, складений ОСОБА_3 , і згідно з яким усе своє майно вона заповіла ОСОБА_1 , не визнано недійсним та не скасовано. Зазначене вище вказує на наявність переважного права перед іншими спадкоємцями за законом отримати свідоцтво про право на спадщину. Фактично своїми рішеннями суди попередніх інстанцій не визнали волевиявлення спадкодавця на розпорядження своїм майном, що вказує на несправедливе та необґрунтоване втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, суди залишили поза увагою те, що ОСОБА_3 померла у с. Яблунівка Літинського району Вінницької області, що підтверджено записом у свідоцтві про смерть. Матеріали спадкової справи не містять вмотивованої відмови ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів проживання ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 на момент смерті останньої. Вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій не дослідили обставин того, скільки житлових будинків розташовано за адресою реєстрації місця проживання спадкодавця, передчасно зазначивши, що ОСОБА_1 проживала за цією ж адресою, але в окремому домоволодінні. Зазначені висновки судами зроблені без дослідження книги з погосподарського обліку.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2018 року, ОСОБА_2 заперечує проти доводів ОСОБА_1 , зазначаючи про їх необґрунтованість. Так, ОСОБА_2 вважає, що на підставі наявних у матеріалах справи доказів, а саме: показань свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , довідки Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації від 31 травня 2017 року № 2668, судами обґрунтовано зазначено про постійне проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Сам лише факт реєстрації місця проживання спадкодавця та спадкоємця за однією адресою у такому випадку не вказує на їхнє спільне проживання на момент смерті ОСОБА_3 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року і витребувано із Літинського районного суду Вінницької області цивільну справу № 137/2027/15-ц.

У лютому 2018 року цивільну справу № 137/2027/15-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) та за позовом третьої особи - ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області про визнання факту постійного проживання разом із спадкодавцем та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивачки ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07 липня 2008 року (а. с. 7).

Витягом з державного реєстру актів цивільного стану від 20 червня 2017 року за № 00018230250 пояснюється зміна прізвища спадкодавця із « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_6 ».

ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

01 вересня 2007 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Літинецької сільської ради, яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 (а. с. 10).

29 жовтня 2011 року ОСОБА_1 і ОСОБА_10 зареєстрували шлюб, після чого ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Відділ Держземагентства у Літинському районі 05 листопада 2014 року видав довідку № 01-1-20/1172 про те, що згідно з книгою реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) по Літинецькій сільській раді ОСОБА_3 отримала сертифікат на земельну частку (пай) ВН № 0465932 у СВАТ «Поділля», який зареєстрований 17 лютого 2000 року за № 435.

19 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася із заявою щодо оформлення спадщини до Літинської державної нотаріальної контори та 22 листопада 2014 року отримала відповідь № 1874/02-17 про те, що спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в Літинській державній нотаріальній конторі не заведена. Державний нотаріус вказав, що в посвідчувальному написі секретаря Виконавчого комітету Літинецької сільської ради на заповіті ОСОБА_3 не зазначена дата його вчинення. У зв`язку з невідповідністю заповіту вимогам законодавства нотаріус не прийняла заповіт для оформлення спадщини, роз`яснивши спадкоємцю, що свідоцтво на спадщину за заповітом можна отримати за наявності всіх відповідних документів (а. с. 17).

22 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулася з питання щодо оформлення спадщини до Літинської державної нотаріальної контори, на що останньою була надана відповідь, що згідно з частиною першою статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством. За нормами частини першої статті 69 Закону України «Про нотаріат» нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини та склад спадкового майна. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються необхідні документи. За заповітом від 01 вересня 2007 року ОСОБА_3 заповіла все своє майно зовсім іншій особі - ОСОБА_1 . Також нотаріус повідомила спадкоємця про те, що листами від 07 і 22 листопада 2014 року їй детально роз`яснено щодо спадкування майна померлої ОСОБА_3 (а. с. 18).

Згідно з виданою Виконавчим комітетом Літинецької сільської ради довідкою від 20 жовтня 2015 року № 178 спадкодавець ОСОБА_3 на день своєї смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 12).

Із довідки від 20 жовтня 2015 року № 180, виданої Виконавчим комітетом Літинецької сільської ради що за ОСОБА_3 рахується земельна частка (пай) за № 21, що знаходиться на території Літинецької сільської ради (а. с. 13).

ОСОБА_2 перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації та отримував допомогу по догляду за інвалідом І групи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15 вересня 2003 року по 05 липня 2008 року.

Відповідно до довідки Вінницько-Хутірської сільської ради від 01 серпня 2016 року ОСОБА_3 з 15 вересня 2003 року по 19 травня 2008 року постійно проживала (без реєстрації) за адресою: АДРЕСА_1 , в будинковолодінні свого сина ОСОБА_2 , який також зареєстрований за вказаною адресою.

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Щодо спадкування за заповітом і законом

Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Водночас при вирішенні спорів, які виникають із спадкових правовідносин, необхідно враховувати, що чинне спадкове законодавство України (книга VI ЦК України) ґрунтується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця над положеннями закону.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України особи, визначені у статті 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом), одержують право на спадкування за законом у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

Питання недійсності заповіту від 01 вересня 2007 року, складеного ОСОБА_3 та посвідченого секретарем Виконавчого комітету Літинецької сільської ради, не було предметом судового розгляду, а отже, ОСОБА_1 могла успадкувати спірну земельну ділянку за умови прийняття нею спадщини як спадкоємцем.

Щодо прийняття спадщини спадкоємцем

Дії, які вказують про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Отже, основним фактором, від якого залежить порядок дій щодо прийняття спадщини має бути встановлення постійного проживання чи непроживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

При цьому місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Закон України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Під місцем перебування розуміється адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше 6 місяців на рік. Під місцем проживання зазначений закон визначає адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік (стаття 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні»).

Частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 зазначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті 29, частини другої статті 1221 ЦК України.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 довів, що на день смерті спадкодавець постійно проживала з ним за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 , а не за місцем її реєстрації: АДРЕСА_2 , що вказує про постійне проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

Суди зробили правильний висновок про те, що сама лише відсутність реєстрації ОСОБА_3 на день смерті за місцем проживання ОСОБА_2 не може бути підставою для спростування факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Довідкою управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації від 31 травня 2017 року № 2668 зазначається, що ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував допомогу по догляду за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як інвалідом І групи з 15 вересня 2003 року до 05 липня 2008 року (а. с. 183, т. 1).

З довідки від 01 серпня 2016 року № 2327, виданої виконавчим комітетом Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 15 вересня 2003 року до 19 травня 2008 року в будинковолодінні її сина ОСОБА_2 (а. с. 181, т.1).

Суди встановили, що факт постійного проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які підтвердили, що у зв`язку з потребою у постійному догляді ОСОБА_3 з 2003 року по 2008 рік проживала із своїм сином в с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області.

Вказаним обставинам надана належна оцінка судами попередніх інстанцій.

Із урахуванням встановлених обставин у справі ОСОБА_2 є таким, що відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3 , оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем. У визначений законом шестимісячний строк заяву про відмову від спадщини позивач ОСОБА_2 не подавав.

Відповідно, зазначене вище унеможливлює вважати ОСОБА_1 такою, що прийняла спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_3 на підставі положень статті 1268 ЦК України.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій у цій частині не спростовують та за своїм змістом стосуються переоцінки доказів з метою встановлення нових обставин у справі.

Суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду у цій частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо підстав звернення до суду з позовом про визнання права на спадкове майно

Аналізуючи мотиви, наведені судами в оскаржуваних рішеннях як підставу для визнання за ОСОБА_2 права на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності СВАТ «Поділля», розміром 2,31 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що розташована на території Літинецької сільської ради Літинського району Вінницької області, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Таким чином, зверненню до суду з указаним позовом мало передувати вирішення питання про видачу ОСОБА_2 нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

ОСОБА_2 звертався до Літинської державної нотаріальної контори Головного територіальної управління юстиції у Вінницькій області Міністерства юстиції України із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак відомостей про вчинення державним нотаріусом відповідних дій або відмову у вчиненні нотаріальної дії матеріали справи не містять.

Встановивши, що ОСОБА_2 не надав суду доказів того, що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про можливість вирішення спору в частині позовних вимог ОСОБА_2 в судовому порядку.

Зазначене вище стосується також можливості реалізації спадкових прав та обов`язків ОСОБА_1 .

Таким чином, звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду з позовними вимогами про визнання права на земельну частку (пай) колегія суддів вважає передчасним, оскільки сторони не реалізували можливість досудового врегулювання цих питань шляхом одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину чи вмотивованої постанови нотаріуса про відмову у його видачі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Аналогічні положення щодо предмета можливого судового захисту були відображені і в ЦПК України 2004 року у частині першій статті 3 цього кодексу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права на земельну частку (пай) не підлягають задоволенню.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право ухвалити нове рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили правовідносини сторін у справі та застосували норми спадкового законодавства України, які їх регулюють, однак дійшли помилкового висновку про можливість вирішення питання про визнання права на спадщину в судовому порядку у даному випадку, колегія суддів вважає, що рішення суддів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права на земельну частку (пай) підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права на земельну частку (пай).

Ухвалити у цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.

У іншій частині рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк