Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 138/930/16-ц

провадження № 61-7394св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком на АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що їй на праві приватної власності належить вказаний житловий будинок, у якому на момент звернення до суду із цим позовом зареєстровані ОСОБА_2 (її колишній чоловік) та ОСОБА_3 (сестра чоловіка).

20 січня 2016 року за рішенням суду розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2 , який був укладений 25 грудня 2002 року.

Відповідачі не проживають та ніколи з часу їх реєстрації (2008 рік) не проживали у її будинку. Єдиний час, коли з ОСОБА_2 знаходився у будинку, це час його відпустки, якщо вона припадала на літо.

Вона ніколи не чинила перешкод відповідачам у користуванні житловим приміщенням, вони добровільно визначили собі інше місце проживання

і спірним житловим приміщенням не користуються без поважних причин.

ОСОБА_2 працює у місті Києві, має у власності дві квартири. ОСОБА_3

з народження проживає разом із матір`ю у Республіці Молдова.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від

18 січня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування належним позивачу будинком на підставі частини другої статті 405 ЦК України, оскільки доказів, які б свідчили, що відповідачі понад один рік відсутні за місцем реєстрації свого проживання без поважних причин позивачем суду не надано. Суд також встановив, що позивач створила перешкоди відповідачу у ОСОБА_2 у користуванні житловим будинком.

Що стосується відповідача ОСОБА_3 , то суд першої інстанції виходив також з відсутності підстав для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, так як на день розгляду справи місце проживання відповідача у спірному житловому приміщенні вже не зареєстроване.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком на АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не проживає в житловому будинку, який належить ОСОБА_1 без поважних причин понад один рік, має у власності інше житло, в якому і проживає, а тому він є таким, що втратив право користування спірним житловим будинком.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що його непроживання за місцем реєстрації для нього є єдиним засобом уникнення домашнього насильства зі сторони дружини та збереження власного здоров`я, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки вказані обставини не є предметом дослідження у цій справі.

Апеляційним судом також відхилено доводи ОСОБА_2 про те, що саме він добудовував належний позивачу будинок, вкладав у нього кошти та сили, оскільки ці питання вирішувалися при розгляді справи про поділ майна подружжя.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного суду касаційну скаргу,

в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував

те, що:

триває процес щодо поділу спірного будинку;

припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів його сім`ї права користування займаним приміщенням;

втрата права на житло є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Аналіз вимог і доводів касаційної скарги вказує на те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частинізадоволення позову до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 серпня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15, постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 441/667/17. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 грудня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням суду від

20 січня 2016 року.

ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 05 вересня 2008 року.

Назва вулиці «АДРЕСА_1» змінена на «АДРЕСА_3».

ОСОБА_2 зареєстрований за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки директора ТОВ «Комфорт-Таун» від 16 квітня 2015 року

№ 801 ОСОБА_2 згідно з актом про підтвердження фактичного проживання від 16 квітня 2015 року дійсно проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Плата за комунальні послуги стягується з 05 вересня 2012 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів доходить висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Як на правову підставу для задоволення позову позивач посилалася на норму частини другої статті 405 ЦК України, зазначаючи, що ОСОБА_2 з часу реєстрації (2008 рік) не проживав у належному їй житловому будинку, добровільно визначив собі інше місце проживання, має у власності інше нерухоме майно.

Задовольняючи позов про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком, суд апеляційної інстанції виходив з того, що він визнав, що не проживає в спірному житловому будинку, який належить ОСОБА_1 , без поважних причин понад один рік, має у власності інше житло, в якому і проживає, а тому є таким, що втратив право користування спірним житловим будинком.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з таких міркувань.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (стаття 405 ЦК України).

Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним

у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням(частини перша та четверта статті 156 ЖК України).

Відповідно до частини другої статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 157/648/20 (провадження № 61-8052св21) зазначено, що:

«відповідно до положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За приписами частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

За змістом статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Згідно з частиною другою статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У разі виникнення спору між власником та членами його сім`ї суд повинен врахувати, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін»;

«у своїй практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання у її права. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, й наслідками, що настають.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції».

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів встановив, що позивачка не довела факт відсутності ОСОБА_2 (колишнього члена її сім`ї) у спірному житловому будинку понад рік без поважних причин, у зв`язку з чим правильно відмовив у позові про визнання його таким, що втратив право користування цим жилим приміщенням на підставі частини другої статті 405 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується із твердженням суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 визнавав факт його відсутності у спірному житловому будинку безперервно понад один рік без поважних причин, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження цієї обставини (відзив, пояснення в судовому засіданні тощо).

Наявна в матеріалах справи довідка від 16 квітня 2015 року (а. с. 33 т. 1) про проживання ОСОБА_2 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 без зазначення періоду такого проживання і внесення плати за комунальні послуги з 05 вересня 2012 року не підтверджує факт відсутності його у досліджуваний період (з 2008 року по березень 2016 року) у спірному будинку, оскільки фізична особа відповідно до частини шостої статті 29 ЦК України може мати кілька місць проживання, а внесення відповідачем плати на утримання квартири, співвласником якої він є (137-140 т. 1), є його обов`язком (стаття 322 ЦК України) і не може підтверджувати факт відсутності відповідача у спірному будинку в період, за який вносились зазначені платежі.

Таким чином, позивачка не довела факт відсутності ОСОБА_2 , який

є колишнім членом її сім`ї, у спірному житловому будинку понад один рік без поважних причин, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив

в позові у відповідній частині.

Натомість суд апеляційної інстанції на підставі ти х же доказів зробив протилежні висновки і безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог до ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного касаційну скаргу належить задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком, скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні цієї частини позову.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду в оскарженій частині та залишення рішення суду першої інстанції у цій частині позовних вимог у силі, то сплачений ОСОБА_2 судовий збір у сумі

551,20 грн підлягає стягненню на його користь з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в частині задоволення позову про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком на АДРЕСА_1 та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 судових витрат скасувати.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від

18 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук