Постанова

Іменем України

03 березня 2020 року

м. Київ

справа № 140/1365/18

провадження № 61-9764св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що 30 січня 1988 року між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб, який був розірвано 20 лютого 1991 року.

Під час шлюбу ОСОБА_2 07 липня 1989 року в інтересах сім`ї за спільні кошти подружжя укладено договір купівлі-продажу будинку без номеру по АДРЕСА_1 (далі - будинок).

03 лютого 1999 року між сторонами було знову зареєстровано шлюб, який був розірваний 16 березня 2012 року.

Після розірвання між позивачем та відповідачем шлюбу 20 лютого 1989 спірний будинок залишався у їх спільному користуванні. За спільною згодою співвласників до будинку вселилася мати позивача ОСОБА_3 , яка там проживала до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті матері позивачки, відповідач почав чинити перешкоди у використанні позивачем, як житлового будинку, так і земельної ділянки, на якій розміщений вищезазначений житловий будинок.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно 20 липня 2012 за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу 07 липня 1989 року № 21, дублікат якого виданий 01 червня 2012 року».

Позивачка вважає, що її інтереси порушені, тому звернулася до суду з даним позовом, та просила суд визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 16 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено, вирішено питання про судові витрати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю, оскільки позивач міг знати про порушення його прав та законних інтересів щодо частини майна, яке придбане у шлюбі, ще з 2012 року, а твердження позивача, що його права були порушені після смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) суд не взяв до уваги.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 січня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на майно задоволено.

Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спірний будинок було придбано ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а тому є спільним майном подружжя, а також відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірний будинок був придбаний за кошти його батьків.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даними позовом є неправильним, оскільки судом помилково не взято до уваги, що в спірному будинку за згодою відповідача тривалий час проживала мати позивача - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в свою чергу підтверджує відсутність спору між сторонами до дня смерті ОСОБА_3 , а тому строк позовної давності для звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки її право порушено лише в травні 2015 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 травня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, залишити в силі рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 січня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не повним з`ясуванням обставин

справи, висновки суду апеляційної інстанції є незаконними та необґрунтованими, та не відповідають дійсним обставинам справи.

Висновки суду апеляційної інстанції, що під час розгляду судом спору між сторонами про поділ майна подружжя в іншій справі, за результатом розгляду, якої було укладено мирову угоду щодо поділу іншого житлового будинку АДРЕСА_1 , а також зазначення в тексті мирової угоди про відсутність в сторін претензій один до одного майнового характеру, стосувалося саме житлового будинку, з приводу якого було укладено мирову угоду є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи, і є лише припущеннями суду апеляційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено матеріали справи, та не взято до уваги показання свідка ОСОБА_4 , яка підтвердила, що спірний будинок було придбано за кошти батьків відповідача, тому висновок суду, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що спірний будинок придбано не за спільні кошти, а за кошти його батьків є необґрунтованим.

Судом апеляційної інстанції не вірно застосовано норми статті 261 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

15 червня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи касаційної скарги висновку суду не спростовує. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити без змін оскаржуване рішення.

17 липня 2019 року ОСОБА_2 подав відповідь на відзив на касаційну скаргу в якій просив задовольнити касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Немирівського районного суду Вінницької області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, та у відповіді на відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 Цивільно-процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 січня 1988 року, який був розірвано 20 лютого 1991 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 07 липня 1989 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Райгородської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області, ОСОБА_2 придбано житловий будинок в селі Райгород Немирівського району Вінницької області.

Вказаний будинок було придбано ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1

03 вересня 1999 року між сторонами повторно зареєстровано шлюб, який згідно рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 березня 2012 розірвано.

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 20 липня 2012 року зареєстровано право власності на спірний будинок, на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 01 червня 2012 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) так і норми СК України.

Відповідно до статті 22 КпШС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до частини першої статті 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Отже, визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний будинок набутий відповідачем за кошти його батьків, а тому не є об`єктом спільного сумісного майна подружжя, не можуть бути прийняття колегією судів до уваги, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного. Тому оскільки спірний будинок придбаний відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачкою то, відповідно до вимог статті 22 КпШС України, дане нерухоме майно, є спільною сумісною власністю.

Доводи касаційної скарги, що скасовуючи рішення суду першої інстанції судом не вірно застосовано норми статті 261 ЦПК України, є необґрунтованими та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

ОСОБА_2 у суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки позивач могла дізнатися про порушення свого права ще з 2012 року після реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачем.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю. Однак суд апеляційної інстанції визнав такий висновок суду неправильним. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи викладене, строк позовної давності відраховується з моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права на таке майно.

Як встановлено судами, після розірвання шлюбу у спірному будинку тривалий час проживала мати позивача - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яка жила за згодою відповідача, що в свою чергу підтверджує відсутність спору між сторонами до дня смерті ОСОБА_3 .

Виходячи з зазначеного позивачкою не порушено строк позовної давності для звернення до суду, оскільки про порушення свого права позивач дізналася в 2015 році, тобто після порушення відповідачем такого права.

Доводи касаційної скарги, про те, що між сторонами раніше існував спір щодо поділу спільного майна і у зв`язку з цим між ними 05 жовтня 2012 було укладено мирову угоду, відповідно до тексту якої у сторін відсутні претензії один до одного майнового характеру, а саме до майна, яке набуте спільно за час шлюбу, а відтак позивач могла знати про порушення її прав щодо спірного майна ще з 2012, є помилковим, оскільки предметом поділу спільного майна в натурі був інший житловий будинок.

Тобто, питання щодо поділу спірного будинку на час розгляду справи у 2012 році між сторонами не вирішувалося, тому строк звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визнання права спільної сумісної власності на майно не пропущено.

Суд апеляційної інстанцій належним чином оцінивши подані сторонами докази правильно виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що спірне майно набуто не за їхні спільні кошти. Крім того, відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про пропущення позивачкою строку позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко