№ 140/2600/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 140/2600/24

адміністративне провадження № К/990/2658/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Желтобрюх І. Л., Шишова О. О.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року, ухвалене суддею Андрусенко О. О., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Довгої О. І., Глушка І. В., Запотічного І. І., у справі № 140/2600/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю-Авто» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

До Волинського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю-Авто» (далі - позивач, ТОВ «Ю-Авто») з позовною заявою до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган, скаржник), в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 серпня 2023 року:

- № 0102920702, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 2218578,50 грн за відсутність реєстрації податкових накладних;

- № 0102900702, яким встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 4437157,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновки податкового органу про відсутність товарно-матеріальних цінностей (автомобілів) у зв`язку з непроведенням інвентаризації є безпідставними, оскільки фактичний рух автомобілів підтверджується договорами купівлі-продажу транспортних засобів, актами приймання-передачі, актами технічного стану, реєстраційними даними сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України тощо.

Також позивач зауважив, що до позивача застосовано штраф у розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість за відсутність реєстрації податкових накладних. Однак станом на березень 2023 року вже набрали чинності нові, знижені розміри штрафних санкцій, а тому, на думку позивача, до нього мали бути застосовані зменшені розміри штрафу.

Позивач акцентує увагу, що податковий орган в акті перевірки не зазначає, за який саме товар (назва, характеристики, вартість кожного окремого товару) та за яку саме дату чи період не було сформовано податкові накладні. Акт перевірки не містить будь-яких додатків, розрахунків, тому невідомо, щодо яких саме конкретно товарів та в які саме граничні строки позивачем не було складено податкові накладні.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року, позов задоволено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що доводи податкового органу повністю спростовуються наданими позивачем письмовими доказами, які свідчать про фактичну реалізацію автомобілів і виписку податкових накладних за результатами продажу, а саме: договорами купівлі продажу транспортного засобу, актами прийому передачі транспортного засобу до вказаних договорів, актами технічного стану транспортного засобу, актами огляду реалізованого транспортного засобу, податковими накладними. При цьому, дати виписки таких податкових накладних співпадають в часі з датами реєстрації автомобілів в сервісних центрах.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили:

Головне управління ДПС у Волинській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ю-АВТО» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2023 року у податковій декларації з податку на додану вартість № 9084971844 від 19 квітня 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 15 червня 2023 року № 9833/07-02/43608627.

Згідно з висновками вказаного акту перевірки встановлено порушення позивачем пункту 188.1. статті 188, пункту 187.1 статті 187, абзацу «г» пункту 198.5 статті 198, абзацу першого пункту 201.1, абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено показники рядка 21 декларації за березень 2023 на суму 20313752 грн.

Не погодившись із висновками акта перевірки, позивач 28.07.2023 подав заперечення.

За результатами розгляду заперечень Головне управління ДПС у Волинській області листом від 10 серпня 2023 року № 12152/6/03-20-07-02-06 повідомило позивача про прийняття рішення, що платником порушено пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, абзацу «г» пункту 198.5 статті 198, абзацу першого пункту 201.1, абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено показники рядка 21 декларації за березень 2023 на суму 4437157 грн.

У подальшому, Головне управління ДПС у Волинській області ухвалило податкові повідомлення-рішення від 17 серпня 2023 року:

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Головне управління ДПС у Волинській області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач стверджує, що позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважаються врученими позивачу 21 вересня 2023 року, а саме датою повернення на адресу Головного управління ДПС у Волинській області поштового відправлення, яким їх було направлено на податкову адресу позивача, з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

При цьому, звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 жовтня 2020 року у справі № 140/30/20 та від 21 грудня 2021 року у справі № 810/1724/18, де суд касаційної інстанції дійшов висновку, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання кореспонденції, а у разі невиконання цього обов`язку, платник не вправі посилатися на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних наслідків.

Щодо суті встановлених правопорушень посилається на постанову Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 420/5680/19, в якій висловлено позицію, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Також, скаржник наголошує, що позивач не провів інвентаризацію на вимогу контролюючого органу, у зв`язку з чим не підтвердив фактичну наявність автомобілів, що зумовило висновок про необхідність нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість. Окрім цього, звертає увагу, що у позивача відсутні необхідні приміщення для зберігання такої великої кількості автомобілів одночасно.

Позивач не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження повідомлений належним чином.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Щодо строку звернення до суду.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 сформулював правову позицію, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження), визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів».

Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 зауважила, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Вжите у частині другій статті 122 КАС України твердження «особа повинна була дізнатися» слід розуміти як презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічний підхід до тлумачення поняття «повинен був дізнатися», що вжите у статті 122 КАС України, неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 червня 2021 року (справа № 805/4179/18-а), від 26 травня 2021 року (справа № 320/1778/20), від 28.05.2021 (справа №521/21455/16-а), від 31 березня 2021 року (справа № 240/12017/19), від 21.02.2020 (справа №340/1019/19).

Отже, при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом перш за все слід визначити строк, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та момент початку його перебігу. Лише після встановлення зазначених обставин суд переходить до оцінки поважності причин пропуску такого строку, якщо він дійсно був пропущений.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 06 липня 2023 року (справа № 380/7418/22).

Предметом оскарження у цій справі є, зокрема, податкові повідомлення-рішення від 17 серпня 2023 року № 0102920702, № 0102900702. Водночас позовну заяву було подано 07 березня 2024 року.

Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі позивач, на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху з підстав пропущення строків, зазначив, що строк на звернення до суду ним не було пропущено, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення він отримав лише 01 лютого 2024 року у відповідь на запит.

Відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про залишення позову без розгляду, яке було вмотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були направлені на податкову адресу позивача рекомендованою поштовою кореспонденцією, однак вони повернулися з відміткою «повертається: за закінченням терміну зберігання».

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції проаналізував наявні в матеріалах справи документи та дійшов висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення позивач отримав 01 лютого 2024 року.

Суд першої інстанції врахував та надав оцінку довідці і рекомендованому повідомленню про відправлення поштового відправлення з відміткою «повертається: за закінченням терміну зберігання».

Суд встановив, що на підтвердження обставин щодо направлення податкових повідомлень-рішень відповідач до матеріалів справи долучив копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, із зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання», які підтверджують надсилання на адресу позивачу певних документів.

Водночас суд першої інстанції зазначив про недостатність поданих відповідачем документів для встановлення того, які саме документи були направлені позивачу, у зв`язку з чим неможливо встановити беззаперечний факт направлення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Аналогічна підхід до оцінки факту направлення податкових повідомлень-рішень викладений у постанові Верховного Суду від 22 березня 2024 року у справі № 380/13865/22.

Суд апеляційної інстанції погодився з відповідною позицією та оцінкою суду першої інстанції.

Відтак, судами попередніх інстанцій було належним чином надано оцінку як доводам позивача, так і аргументам відповідача щодо моменту, з якого позивачеві стало відомо про наявність податкових повідомлень-рішень, та за результатами оцінки встановлених обставин констатовано відсутність порушення позивачем строку на звернення до суду.

За наведених обставин доводи касаційної скарги у частині щодо ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки посиланням відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду не знайшли підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Щодо суті встановлених порушень податкового законодавства.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно із пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Нормами пункту 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як зазначено у пункті 3.1 акта перевірки, за березень 2023 року ТзОВ «Ю-АВТО» задекларовано показник у рядку 1 Декларацій з податку на додану вартість «Операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім ввезення товарів на митну територію України» у сумі ПДВ 9 819 825 грн та у рядку 9 Декларацій з податку на додану вартість «Усього податкових зобов`язань» у сумі ПДВ 10 084 992 грн.

За даними податкової декларації з ПДВ за березень 2023 року, позивачем нараховано податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 ПК України за операціями, що оподатковуються за основною ставкою (рядок 4.1 декларації) за даними платника становлять 265 167 грн (обсяг поставки без врахування ПДВ 1325833 грн).

У ході проведення перевірки встановлено заниження задекларованих в рядку 4.1 декларації з ПДВ показників в сумі 20 313 752 грн.

Згідно з даними оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 станом на 31 березня 2023 року наявні залишки автомобілів в кількості 873 штук на суму 101 568 761,57 грн.

Як стверджує податковий орган, в ході перевірки керівнику позивачу направлено засобами електронного зв`язку лист про проведення інвентаризації № 1406/12/03-20-07-02 від 06 червня 2023 року, який залишився без реагування - інвентаризація не була проведена.

Ураховуючи вищевикладене, в ході проведення перевірки було неможливо підтвердити наявність станом на 31 березня 2023 року на балансі підприємства автомобілів в кількості 873 штук на суму 101 568 761,57 грн, у зв`язку з чим в ході проведення перевірки встановлено нестачу, на які не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість.

Однак, вказані доводи податкового органу, повністю спростовуються наданими позивачем письмовими доказами, які свідчать про фактичну реалізацію автомобілів і виписку податкових накладних за результатами продажу, а саме: договорами купівлі продажу транспортного засобу від 12.02.2022 № 627/2398, від 26.10.2021 № 627/1121, від 12.03.2023 № 627/4862, від 21.12.2021 № 627/1823, від 15.03.2023 № 627/4903, актами прийому передачі транспортного засобу від 12.02.2022, від 26.10.2021, від 12.03.2023, від 21.12.2021, від 15.03.2023 до вказаних договорів, актами технічного стану транспортного засобу від 12.02.2022, від 26.10.2021, від 12.03.2023, від 21.12.2021, від 15.03.2023, актами огляду реалізованого транспортного засобу від 12.02.2022, від 26.10.2021, від 12.03.2023, від 21.12.2021, від 15.03.2023, податковими накладними від 14.02.2022 № 10, від 26.10.2021 № 19, від 13.03.2023 № 14, від 22.12.2021 № 18, від 15.03.2023 № 17 та квитанціями про їх реєстрацію в ЄРПН по кожному із вказаних транспортних засобів, що свідчить про належне виконання вимог податкового законодавства. При цьому, суди слушно зауважили, що дати виписки таких податкових накладних співпадають в часі з датами реєстрації автомобілів в сервісних центрах.

Окрім того, в матеріалах наявні письмові докази, які підтверджують факт реалізації позивачем інших транспортних засобів у перевіряємий період, а саме: договори купівлі-продажу транспортних засобів, акти приймання передачі таких транспортних засобів, акти технічного стану, акти огляду реалізованого транспортного засобу.

Колегія суддів наголошує, що операції з продажу транспортних засобів підлягають особливому контролю з боку державних органів, оскільки усі транспортні засоби відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковій державній реєстрації. За таких обставин, неможливо беззаперечно стверджувати про фактичну відсутність у позивача транспортних засобів станом на звітну дату лише через непроведення інвентаризації.

Такий порядок унеможливлює здійснення реєстраційних дій щодо транспортних засобів без їх реального існування, що, своєю чергою, свідчить про неможливість безтоварності операцій або нестачі товарно-матеріальних цінностей.

Відтак, твердження відповідача в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять належних аргументів щодо наявності підстав для їх скасування.

Доводи відповідача зводяться до незгоди з мотивами судів попередніх інстанцій, якими вони керувалися при оцінці доказів і встановленні обставин справи. При цьому підстави касаційного оскарження не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції.

Однак, суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд апеляційної інстанції при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19).

З огляду на наведене, Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про достатність правових підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, а тому прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).Таким чином, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 140/2600/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді І. Л. Желтобрюх

О. О. Шишов