ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2020 року

Київ

справа №140/711/19

адміністративне провадження №К/9901/34440/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Попка Я.С. (головуючого), Сеника Р.П., Носа С.П. у справі №140/711/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

2. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року позов задоволено.

2.1. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №45-19 від 25 лютого 2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2.2. Зобов`язано Державну міграційну службу України надати ОСОБА_1 статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

2.3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

3.Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Білорусь, уродженцем м. Мінськ (Республіка Білорусь), за національністю білорус, за релігійними переконаннями християнин; володіє білоруською, російською, польською, українською та частково англійською мовами; має вищу освіту, останнє місце роботи громадська організація «Інститут математики та кібернетики» (м. Мінськ, Республіка Білорусь); перебуває в незареєстрованому шлюбі з громадянкою Республіки Білорусь ОСОБА_2 , з якою має спільних дітей, співмешканка, діти та батьки заявника проживають в Республіці Білорусь. З документів, що посвідчують особу у заявника наявні оригінал національного паспорта серії НОМЕР_1 та посвідчення Інституту математики та кібернетики Литовської республіки.

3.2. 08.06.2018 позивач прибув в Україну залізничним транспортом (маршрут: Мінськ Брест Заболоття), використовуючи національний паспорт серії НОМЕР_1 . На даний час позивач проживає на території України у житловому будинку, який орендує у свого співвітчизника за адресою: АДРЕСА_1 .

3.3. 05.09.2018 позивач подав до УДМС у Волинській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №30. В обґрунтування вказав, що є жертвою переслідувань за ознаками раси, політичними переконаннями в Білорусі, а безпеці, свободі і навіть життю загрожують безпосередньо.

3.4. Рішенням ДМС України від 25.02.2018 №45-19 «Про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відповідно до статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами розгляду особової справи №2018 LT 0030 громадянина Республіки Білорусь на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, підтримуючи письмовий висновок УДМС у Волинській області ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

3.5. У висновку УДМС у Волинській області зазначено, що відповідно до отриманих пояснень, заявник є громадянином Республіки Білорусь. У заяві від 05.09.2018 та під час співбесід 10.09.2018, 03.10.2018 заявник стверджує, що через активну громадську діяльність на території Республіки Білорусь з просування навчання білоруською мовою він зазнавав переслідувань з боку представників компетентних державних органів у формі сфабрикованого звинувачення за частиною другою статті 233 КК Республіки Білорусь (незаконна підприємницька діяльність) та інкримінуванні діянь, які він не вчиняв. Неправомірні дії правоохоронних органів, які мали місце під час розслідування вказаного провадження, побоювання бути арештованим чи засудженим у Республіці Білорусь стали причинами, через які він залишив територію країни громадянської належності та не бажає повертатися. Заявник дійсно в Республіці Білорусь працює в громадській організації «Інститут математики та кібернетики», а наразі вивчає українську етнологію у Львівському інституті народознавства НАН України з метою отримання вченого ступеня кандидата історичних наук із вказаної дисципліни. Із інформації доступної в інтернеті слідує, що правоохоронні органи Республіки Білорусь «виявляють цікавість» до заявника, як до одного з керівників громадської організації, яка провадить незаконну діяльність на території Республіки Білорусь, а не як до політичного чи громадського діяча. Хоча заявник і не подав достатніх доказів кримінального переслідування стосовно нього на території країни громадянської належності, є підстави вважати, що таке переслідування є і воно має економічне підґрунтя. Під час співбесіди 03.10.2018 з`ясовано, що заявник відразу по прибутті в Україну до компетентних державних органів України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звернувся, мотивуючи тим, що міг на законних підставах перебувати в Україні 3 місяці. Натомість, він продовжив навчання в Інституті народознавства НАН України (м. Львів, Україна), де з 01.11.2015 до 31.10.2019 прикріплений до відділу етнології сучасності і ставить собі за мету отримати вчений ступінь кандидата історичних наук із вказаної дисципліни, що підтверджується довідкою Інституту народознавства НАН України, наданою заявником для долучення до матеріалів справи №2018 LT0030. Звернувся заявник із відповідною заявою лише тоді, коли стало питання законності його перебування в Україні у подальшому, зокрема, для забезпечення безперервності навчання (до закінчення 31.10.2019) через неможливість легалізуватися в Україні будь-ким іншим чином (згідно із положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та відповідного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150, іноземні громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду мають право в`їзду в Україну, однак, не більш як на 90 днів протягом 180 днів). З огляду на викладене, є серйозні підстави вважати, що виїзд заявника з території країни громадянської належності був запланованим виїздом на навчання та спробою легалізуватися на території України з метою його безперервного продовження. Разом з тим, інформація з мережі Інтернет про те, що 07.06.2018 керівництву громадської організації «Інститут математики і кібернетики» оголошено підозру, згідно з повісткою, заявника викликали до слідчого на 11.06.2018, є підстави вважати, що, окрім навчання та викладацької роботи, виїзд заявника з країни громадянської належності 08.06.2018 (наступного дня після оголошення підозри) був втечею через уникнення участі в процесуальних заходах на етапі досудового слідства. Заявник не повідомляє про наявність переслідувань щодо нього на території країни громадянської належності за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи. Однак, стверджує, що переслідується чинною владою Республіки Білорусь за освітню діяльність з поширенні білоруської мови, що вважає політично вмотивованим переслідуванням (суб`єктивна сторона побоювання). Заявник, незважаючи на те, що підтримує демократичні сили в Білорусі та не погоджується із політикою чинного президента країни громадянської належності, не повідомляє про членство в жодній політичній партії. Водночас, стверджує, що є членом громадської організації «Інститут математики та кібернетики» (займає посаду заступника керівника), яка займається освітньою діяльністю, спрямованою на пропаганду та поглиблене вивчення білоруської мови, яка наразі в силу політичної ситуації, зазнає утисків. Однак, як свідчить мережа Інтернет, діяльність громадської організації «Інституту математики та кібернетики» пов`язана з наданням освітніх послуг з вивчення математики та інформатики. Навчання, хоча і проводиться білоруською мовою, однак, не передбачає поглибленого вивчення білоруської мови та білоруського етносу, про пропаганду яких стверджує заявник, намагаючись представити кримінальне переслідування стосовно себе політично вмотивованим. Заявник вказує, що білоруська мова в силу політичної ситуації у країні його походження постійно зазнає утисків. Більше того, у Республіці Білорусь за його словами наразі проходить посилена русифікація суспільства, зокрема освітні заклади (ДНЗ, школи, університети), які здійснюють навчання молоді білоруською мовою, закриваються, листування та переписка між державними органами, а також мовлення на радіо та телебаченні ведеться здебільшого російською мовою. Разом з тим, хоча інформація з відкритих джерел підтверджує повідомлення заявника щодо ситуації з русифікацією Білорусі: до 2014 року тих, хто намагався говорити білоруською, влада сприймала як опозиціонерів. Тепер у країні триває м`яка білорусизація. На телебаченні та на вулицях з`явилась соціальна реклама з закликом говорити білоруською. З`явилась преса та книжки національною мовою. З наведеної інформації по країні походження заявника слідує, що його погляди щодо освіти білоруською мовою не такі вже й неприйнятті для чинної влади Білорусі і зовсім не становлять, загрози існування цієї влади, тому вважати кримінальне переслідування заявника політично вмотивованим недоречно. Зауважено, що, як свідчать відкриті інформаційні джерела, жодна з авторитетних міжнародних правозахисник організацій (Amnesty international, Human Rights Watch), повідомляючи у своїх звітах про ситуацію з дотриманням прав і свобод громадян у Республіці Білорусь, не повідомляє про переслідування чинною владою Республіки Білорусь осіб, які пропагують білоруську мову мову титульної нації. З огляду на викладене, не встановлено тісного і прямого причинного зв`язку між злочином, у кому підозрюється заявник на території країни громадянської належності, та його освітньою діяльністю. Вищенаведене дає підстави вважати, що побоювання заявника щодо політичної вмотивованості кримінального переслідування є передчасним: через уникнення участі в процесуальних заходах на етапі досудового слідства заявник не має змоги ознайомитися з матеріалами кримінальної справи та не може використати своє право на захист, у тому числі і на етапі судового слідства у разі, якщо кримінальна справа буде розглядатися у судовому порядку.Наведений аналіз відповідності суб`єктивної сторони побоювань заявника стати жертвою переслідувань за політичною ознакою, які він виклав у заяві, анкеті від та під час співбесід, об`єктивній стороні дає підстави вважати, що в індивідуальних обставинах справи заявника (повідомлена ним історія) відсутні загрози переслідування з боку чинної влади Республіки Білорусь, як його тлумачить Конвенція про біженців 1951 року. Крім того, у вказаному висновку зазначено, що у доповідях міжнародних і неурядових організацій йдеться про випадки порушення прав людини в Республіці Білорусь, зокрема, про жорстоке поводження у місцях затримання. Разом з тим, посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності заявнику буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського, або принизливого поводження чи покарання. Зазначено, що у відповідності до вимог статтей 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, статті 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року, статті 28 Конституції України, частині другій статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», не встановлено фактів щодо можливості застосування до заявника смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину. За час перебування заявника в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не встановлено. Таким чином, факти, пояснення, надані заявником, не дають підстав для набуття додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

3.5. Позивач, вважаючи вказані рішення протиправним та таким, що прийнято з порушенням вимог законодавства, звернувся до суду із зазначеним позовом.

4. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що причиною залишення позивачем країни громадянської належності стало побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, освітньої діяльності, а також через його політичні переконання, інформація про побоювання переслідувань, що була надана позивачем, ґрунтується на його особистих твердженнях та наданих документальних доказах та підтверджується показаннями свідка. Доводи, наведені ОСОБА_1 , заслуговують довіри, а прийняте рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам, оскільки позивач достатньо обґрунтував свою заяву, повідомив всі фактичні обставини, проте, відповідач не прийняв їх до уваги, що суперечать конкретній чи загальній інформації по справі позивача, а тому є протиправним. В ситуації з позивачем наявні всі умови передбачені, як законодавством України, так і міжнародними актами, що регулюють спірні правовідносини, для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні. В даному випадку, несприятливі наслідки відмови позивачу в надані статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є неспівмірно більшими та важливішими за ймовірні суспільно корисні цілі на досягнення, яких спрямоване оскаржуване у даній справі рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано принципу «належного урядування», оскільки зверненні до відповідача за захистом, позивачем дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення, а тому позивач мав всі підстави розраховувати на певний стан речей, а саме на прийняття відповідачем передбачуваного та послідовного рішення, регламентованого приписами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Таким чином, на переконання суду, рішення Державної міграційної служби України №45-19 від 25.02.2019 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято без врахування всіх істотних обставин, які мають істотне значення для його прийняття, а відтак є необґрунтованим, що свідчить про його протиправність.

4.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5.Позивач звернулася із касаційною скаргою, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

6.Касаційна скарга аргументована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права, а саме приписів ЗУ. Зазначає також про порушення норм процесуального права, оскільки,.

7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін, як таке, що є законним та обгрунтованим.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

8. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон №3671-VI).

10. Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

11. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

12. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI визначено, що додатковий захист форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

13. Приписами частини п`ятої статті 5 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

14. Частинами першою, сьомою статті 7 Закону №3671-VI встановлено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15. Згідно частини першої статті 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

16. Відповідно до статті 9 Закону №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

17. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

18. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого-четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

19. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

21. Згідно частин п`ятої, сьомої статті 10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22. При цьому, як вірно враховано апеляційним судом, особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

23. Така необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця додатково підтверджується міжнародно-правовими документами.

24. Згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року та статтею 1 Закону № 3671-VI поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

25. Законом України від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

26. Відповідно до вимог пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

27. Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

28. Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

29. Положеннями абзацу 5 статті 6 Закону №3671-VI визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

30. Відповідно до практичних рекомендацій «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, визначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

31. Окрім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту» за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

32. Разом з тим, як встановлено апеляційним судом позивачем до заяви, що подана до міграційного органу, не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, жодних доказів про факти погроз, переслідування на батьківщині, які б слугували причиною неможливості повернення до Республіки Білорусь. Позивач також не вказав, чим можуть бути підтвердженні обставини ймовірної небезпеки для нього у випадку повернення до країни громадянської належності.

33. Таким чином, докази на підтвердження реальних побоювань ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності, як і докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відсутні як у матеріалах справи, так і не були надані до міграційного органу при розгляді заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

34. Крім цього, як встанвлено судом апеляційної інстанції, позивач є членом громадської організації «Інститут математики та кібернетики» (займає посаду заступника керівника), яка займається освітньою діяльністю, яка, як свідчить мережа Інтернет, пов`язана з наданням освітніх послуг з вивчення математики та інформатики. На територію України позивач прибув ще 08.06.2018, однак, із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач до УДМС у Волинській області звернувся лише 05.09.2018.

35. Тобто, позивач порушив вимоги частини першої статті 5 Закону №3671-VI, відповідно до якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

36. Враховуючи, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є значно пізнішою від дати її прибуття в Україну, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження. Вказана обставина може свідчити про те, що таке звернення до УДМС у Волинській області із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

37. Крім цього, позивач не зміг довести існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Заявлена позивачем у його заяві, під час анкетування та співбесіди інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків в Республіки Білорусь його особисто за політичною, релігійною чи іншими ознаками, яка може бути об`єктивно перевіреною.

38. Також, позивачем взагалі не надано доказів того, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки докази того, що він змушений був прибути до України або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, у матеріалах справи відсутні.

39. Таким чином, позивачем не доведено факту переслідувань його за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань.

40. Враховуючи те, що звертаючи до органу міграційної служби, заявник зацікавлений в наданні усієї можливої інформації та доказів на підтвердження загрози життю та здоров`ю, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність конкретних фактів про можливі утиски позивача у країні походження, оскільки така інформація не була належним підтверджена та обгрунтована.

41. Також, як зазначено судом апеляційної інстанції, відповідачем було досліджено та проаналізовано інформацію по країні походження позивача на момент подачі ним заяви. Аналізуючи інформацію по країні походження позивача установлено, що переслідувань політичними або будь-якими іншими переконаннями в Республіці Білорусь не відбувається. Вказана країна на даний момент не залучена до жодних внутрішньодержавних або міжнародних конфліктів, загальна ситуація в країні стабільна.

42. Таким чином, як встановлено судом на підставі наявних матеріалів справи неможливо обґрунтувати причину звернення позивача з позиції надання міжнародного захисту в Україні, оскільки під час перебування в Республіці Білорусь та перебуваючи поза її межами позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

43. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

44. На переконання суддів Верховного Суду, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції та не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні.

45. Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

46. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

47. Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

48. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

49. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі №140/711/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

50. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Cуддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко