Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 141/813/19

провадження № 61-1070св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Оратівська селищна рада Оратівського району Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року у складі судді Климчука С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Оратівської селищної ради Оратівського району Вінницької області про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Оратівської селищної ради Оратівського району Вінницької області про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна тітка позивача - ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно, яке складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Оратівської сільської ради та житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 .

Позивач як спадкоємець за законом п`ятої черги спадкування 31 травня 2019 року направив приватному нотаріусу Дроновій В. О. заяву про прийняття спадщини, проте в усному порядку в нотаріальній конторі йому повідомили, що існує заповіт, відповідно до якого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 склала заповіт, відповідно до якого заповіла все своє майно,

де б таке не було та з чого б воно не складалося та взагалі все те, що їй належатиме на день її смерті та те, на що вона матиме право за законом, відповідачу.

На запит адвоката від 06 липня 2019 року щодо надання інформації про заповіт та його копії листом Оратівської селищної ради Оратівського району Вінницької області від 17 липня 2019 року № 198 повідомлено, що відповідь буде надана лише на вимогу суду.

Разом із тим, на думку позивача, за життя спадкодавець не планувала заповідати своє майно ОСОБА_2 . Більше того, вона постійно перебувала в смт Оратів і за його межі не виїжджала, а тому не зрозуміло, яким чином заповіт міг бути посвідчений Зарудянською сільською радою. Відразу після поховання спадкодавця ОСОБА_2 забрала з її будинку всі документи. Складення оспорюваного заповіту не відповідало внутрішній волі

ОСОБА_3 , оскільки вона не планувала і не могла його підписати, намірів заповісти все своє майно відповідачу у померлої не було. Крім того, спадкодавець за життя говорила позивачу, що її майно залишиться йому як племіннику.

Посилаючись на те, що невиконання підпису та напису на заповіті

ОСОБА_3 є порушенням норм статей 1234 1247 1248 ЦК України, що свідчить про недодержання у момент вчинення правочину вимог, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України, та відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину, ОСОБА_1 просив визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , недійсним.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що заповіт від 05 лютого 2019 року, посвідчений Зарудянською сільською радою Оратівського району Вінницької області,

є нікчемним у силу закону, а саме: частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (заповіт особисто не підписаний заповідачем та у ньому відсутнє застереження, що заповіт прочитаний уголос заповідачем).

Також у заповіті відсутні дані про те, що ОСОБА_3 на день складання заповіту унаслідок фізичної вади чи хвороби не могла власноручно підписати та прочитати заповіт.

Зазначення такої причини неможливості прочитання та підписання заповіту як старість заповідача без установлення посадовою особою органу місцевого самоврядування та підтвердження відповідними доказами фізичної вади чи хвороби заповідача, не належить до поважних причин та тих випадків, унаслідок яких заповіт складається та посвідчується у порядку частини другої статті 1247 ЦК України та частини четвертої статті 207 ЦК України.

Крім того, судами встановлено факт порушення порядку та строків внесення до Спадкового реєстру відомостей щодо посвідчених заповітів, оскільки спірний заповіт зареєстровано лише через 24 дні після дати смерті

ОСОБА_3 .

З урахування того, що нікчемний заповіт є недійсним у силу вимог закону, суди зробили висновок про те, що визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а тому відмовили у задоволенні позову, оскільки визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 грудня

2021 року, у якій просить частково скасувати оскаржувані судові рішення, виключивши із мотивувальних частин висновки та обґрунтування щодо нікчемності заповіту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У липні 2022 року справу № 141/813/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень

зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосування судами норм матеріального права, зокрема, частини четвертої статті 207 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 1247 ЦК України та частиною першою статті 1257 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій у порушення норм процесуального права, вирішуючи питання про нікчемність спірного заповіту, не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 листопада

2020 року у справі № 347/900/18, від 08 листопада 2021 року у справі

№ 307/3040/19, від 06 березня 2018 року у справі № 910/1403/12-ц, відповідно до яких старість (похилий вік) та стан здоров`я є підставою для підписання заповіту іншою, ніж заповідач особою, і такий заповіт є дійсним, якщо він відображає справжнє волевиявлення заповідача.

Крім того, судами не враховано, що чинним законодавством України не передбачено обов`язок посадової особи, яка посвідчує заповіт, вимагати документальні чи будь-які інші підтвердження того факту, що особа сама не може підписати заповіт. Судами не враховано висновок Верховного Суду, викладений у справі № 551/335/18, відповідно до якого наявність підстав для підписання заповіту іншою особою може підтверджуватися не лише медичними документами, а й іншими доказами.

Щодо відсутності в заповіті застереження, що заповіт прочитаний вголос заповідачем, то вказаний висновок судів суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 692/1164/18, відповідно до якої нікчемність заповіту через відсутність відомостей про прочитання вголос його тексту заповідачем не відповідає положенням частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки вказана норма передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Також суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17, згідно з яким несвоєчасне внесення заповіту до Спадкового реєстру не з вини заповідача не є підставою для висновку про нікчемність цього заповіту.

Судами повно та всебічно не досліджено докази у справі та безпідставно відхилено клопотання про дослідження доказів, а саме: клопотання про виклик свідка ОСОБА_4 , що свідчить про порушення принципу рівності сторін.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до повторного свідоцтва про смерть від 15 травня 2019 року серії НОМЕР_1 , виданого Бучанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8, т. 1).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , в графі «Батько» зазначений ОСОБА_5 .

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі «Мати» зазначено ОСОБА_6 .

Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126 133 135 СК України № 00022837928 від 14 травня 2019 року, ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , в графі «Мати» зазначено ОСОБА_6 .

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00022837900 від 14 травня 2019 року вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 уклали шлюб 20 травня 1979 року. Прізвище дружини після укладення шлюбу - « ОСОБА_7 » (а. с. 12, т. 1).

Таким чином, судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_3 .

Згідно з заявою від 31 травня 2019 року, посвідченою приватним нотаріусом Тетіївського районного нотаріального округу Київської області Васалатьєвою О. А., ОСОБА_1 приймає спадщину, склад якої йому невідомий, після смерті ОСОБА_3 (а. с. 13, т. 1).

Зі спадкової справи № 18/2019 встановлено, що до майна померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 справу розпочато 27 березня 2019 року

за заявою ОСОБА_2 (а. с. 44-46, т. 1).

Згідно з заповітом від 05 лютого 2019 року, посвідченим секретарем виконавчого комітету Зарудянської сільської ради Оратівського району Вінницької області, ОСОБА_3 у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 .

У зв`язку зі старістю заповідача, на її особисте прохання та за її дорученням, після прочитання заповіту секретарем, а також свідками уголос, правочин у присутності заповідача підписано ОСОБА_12 (а. с. 48, т. 1).

У судовому засіданні були допитані свідки. Так, свідок ОСОБА_13 (секретар Зарудянської сільської ради Оратівського району Вінницької області) повідомила, що ОСОБА_3 зайшла до секретаря і сказала на кого бажає скласти заповіт та сказала, що не може самостійно писати, що вона після інсульту. Склавши заповіт, ОСОБА_13 прочитала його вголос та роздрукувала. Спочатку заповіт вголос прочитала ОСОБА_3 , а потім його вголос прочитали свідки.

Свідок ОСОБА_12 повідомив, що заповіт зачитували всі в тому числі і бабуся, але черговості свідок не пам`ятає. Заповіт підписували лише свідки. Чи розписувалася ОСОБА_3 у журналі, ОСОБА_12 не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_14 повідомила суд про те, що у середині січня 2019 року ОСОБА_3 сказала, що вирішила скласти заповіт на ОСОБА_2 та попросила ОСОБА_10 бути свідком. У ОСОБА_3 щось було з рукою, тому потрібно було троє свідків. Свідок пояснила, що спочатку заповіт був прочитаний ОСОБА_13 другою прочитала ОСОБА_3 , а потім всі інші.

З Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 55629259 від 27 березня 2019 року (час 10:41), виданої приватним нотаріусом Дроновою В. О., встановлено, що заповіт від 05 лютого 2019 року посвідчено Зарудянською сільською радою Оратівського району Вінницької області, номер у реєстрі нотаріальних дій № 4, номер у Спадковому реєстрі - 63964760, дата реєстрації у Спадковому реєстрі о 10 год. 23 хв. 27 березня 2019 року, тобто через 24 дні після дати смерті ОСОБА_3 (а. с. 55, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Предметом спору у справі, що переглядається, є заповіт від 05 лютого

2019 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Зарудянської сільської ради Оратівського району Вінницької області, відповідно до якого ОСОБА_3 у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 .

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті

і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

Відповідно до статей 1233 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні

як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою

як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Частина перша статті 1257 ЦК України визначає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Разом із тим, якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

У частині четвертій статті 207 ЦК України зазначено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Схожі за змістом положення закріплено в пункті 2.3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України

від 11 листопада 2011 року № 3306/5, за змістом якого, у разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь

у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.

Копія документа, за яким встановлюється особа, долучається до примірника документа, який залишається у справах органу місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1.4 розділу ІІІ вказаного Порядку якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними у пункті 2.6 розділу II цього Порядку.

Можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача, регламентована також положеннями статті 1253 ЦК України передбачена. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Як на підставу для визнання заповіту від 05 лютого 2019 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Зарудянської сільської ради Оратівського району Вінницької області, недійсним ОСОБА_1 , зокрема, посилався на порушення вимог щодо його форми та посвідчення, обґрунтовуючи підстави позову відсутністю підпису та напису на заповіті ОСОБА_3 , що є порушенням норм статей 1234 1247 1248 ЦК України.

Судами встановлено та не заперечувалося сторонами у справі, що згідно з заповітом від 05 лютого 2019 року, посвідченим секретарем виконавчого комітету Зарудянської сільської ради Оратівського району Вінницької області, ОСОБА_3 , яка народилася у с. Животівка Оратівського району Вінницької області ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає на АДРЕСА_1 , у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 .

У зв`язку зі старістю заповідача, на її особисте прохання та за її дорученням, після прочитання заповіту секретарем, а також свідками уголос, правочин

у присутності заповідача підписано ОСОБА_12 .

Визнаючи спірний заповіт нікчемним, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що у заповіті не зазначено, що померла на день його складання, унаслідок фізичної вади або хвороби, не мала фізичної можливості власноручно підписати та прочитати заповіт, при цьому особою органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, було встановлено та перевірено її дієздатність і встановлено, що заповідач перебувала при здоровому розумі, ясній пам`яті, усвідомлювала значення своїх дій, діяла добровільно. У зв`язку з цим, з урахуванням наявності у заповіті відомостей про стан особи і відсутності будь-яких відміток щодо неможливості підписати заповіт самостійно, суди вважали, що вказаний заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, зокрема в порушення вимог частини другої статті 1247 ЦК України (заповіт особисто не підписаний заповідачем та у ньому відсутнє застереження, що заповіт прочитаний уголос заповідачем).

Разом із тим, суди першої та апеляційної інстанцій помилково ототожнили поняття дієздатності фізичної особи та поняття неможливості заповідача власноручно підписати заповіт, не звернули уваги на зміст заповіту, відповідно до якого причина неможливості підписання документу заповідачем власноручно було вказано та підтверджено свідками.

Суди формально посилалися на те, що у заповіті не зазначено, які конкретно фізичні вади спричинили неможливість власноручного підписання заповіту, та не надали правової оцінки показанням свідків про те, що ОСОБА_3 самостійно не могла підписати заповіт, оскільки перенесла інсульт та мала проблеми з рукою. Крім того, свідки зазначали, що ОСОБА_3 читала сама заповіт у їх присутності.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом із тим, суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Суд першої інстанції не дослідив у комплексі докази, що мають значення для правильного вирішення спору по суті, не надав належної оцінки показанням свідків та не мотивував, чому відхилив вказані докази. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, вказані порушення суду першої інстанції не виправив, формально пославшись на те, що показаннями свідків не спростовано нікчемність оспорюваного заповіту із-за встановлення порушення вимог частини другої статті 1247 ЦК України щодо відсутності особистого підпису заповідача.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, визначених у статті 1257 ЦК України, без безумовного встановлення порушення вимог щодо його форми та посвідчення, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача, та позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном, а в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, порушили норми матеріального права, а тому оскаржувані в касаційній скарзі рішення не можуть вважатися законними та вмотивованими, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.

Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судами не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати оцінку доказам, колегія суддів частково приймає частково доводи касаційної скарги та вважає за необхідне оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, надати належну оцінку доказам: кожному доказу окремо, а також взаємному зв`язку доказів у їх сукупності, у результаті чого ухвалити законне та справедливе рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції за статтею 411 ЦПК України для повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті спору.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 травня 2020 року

у справі № 530/1731/16-ц зроблено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 30 вересня

2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 грудня

2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк