ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 1440/2056/18

адміністративне провадження № К/9901/9733/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №1440/2056/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 (головуючий суддя Птичкіна В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 (головуючий суддя Кравченко К.В., судді: Джабурія О.В., Вербицька Н.В.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.08.2018 №0612398-1302-1443, №0612397-1302-1443, №0612396-1302-1443, якими позивачу визначені суми податкових зобов`язань за 2017 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верхового Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі №1440/2056/18 за касаційною скаргою позивача.

Ухвалою суду від 31.01.2023 розгляд справи призначено до розгляду у порядку письмового провадження на 01.02.2023.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно інформації про зареєстровані за позивачем об`єкти нерухомого майна, станом на 01.07.2017 позивач був власником наступних об`єктів нерухомого майна:

- нежитлової будівлі загальною площею 717,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 33/100 (надалі - Об`єкт №1).

- нежитлової будівлі загальною площею 2354,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , розмір частки 33/100 (надалі - Об`єкт №2).

- нежитлової будівлі загальною площею 351,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 34/100 (надалі - Об`єкт №3).

14.07.2017 актом приймання-передачі позивач передав належні йому частки вказаних нежитлових будівель до статутного фонду (складеного капіталу) фермерського господарства «ВАЛЕНТИНА».

14.07.2018 позивач отримав податкові повідомлення-рішення від 27.04.2018 з податку на нерухоме майно за 2017 рік на загальну суму 94392,96грн.

З цими рішеннями позивач не погодився, тому в скарзі від 24.07.2018 просив відповідача їх скасувати.

24.07.2018 позивач отримав податкові повідомлення-рішення від 27.04.2018 з податку на нерухоме майно за 2017 рік на загальну суму 32442,44грн., які також оскаржив.

За результатами розгляду вищевказаних скарг сформовані нові податкові повідомлення-рішення від 07.08.2018 №0612396-1302-1413, №0612397-1302-1413, №0612398-1302-1413.

Згідно з податковим повідомленням-рішенням №0612396-1302-1413 (об`єкт №3) сума податку складає 1910,53грн., згідно з податковим повідомленням-рішенням №0612397-1302-1413 (об`єкт №2) сума податку складає 12432,29грн., згідно з податковим повідомленням-рішенням №0612398-1302-1413 (об`єкт №1) сума податку складає 3788,93грн.

Виходячи з інформації про зареєстровані за позивачем права, площі об`єктів нерухомого майна, розміри часток, та з урахуванням рішення Березнегуватської селищної ради ХІІІ сесії сьомого скликання від 26.01.2017 №3 Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості на території Березнегуватської селищної ради, відповідач нарахував позивачу податок на нерухоме майно за період січень-червень 2017 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на відсутність у позивача пільги зі сплати податку на нерухоме майно та правомірність дій ДФС щодо прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень.

Вважаючи рішення податкового органу протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду про скасування податкових повідомлень-рішень. В обґрунтування позовних вимог вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин принципу стабільності, закріпленого у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 12.3.4 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків або змін до них офіційно оприлюднюються до 15 липня року, що передує бюджетному періоду в якому планується застосування встановлених податків або змін до них. В іншому випадку, відповідні рішення застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Згідно з пунктом 12.5 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевого податку або змін до нього є нормативно-правовим актом, який набирає чинності з урахуванням строків передбачених пунктом 12.3.4. цього Кодексу. Тобто, рішення Березнегуватської селищної ради №3 від 26.01.2017 Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості на території Березнегуватської селищної ради може бути застосоване не раніше 2018 року. Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Крім того, позивач посилається на положення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, яким визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування; не погоджується, що ним недоведено факт використання нежитлових приміщень саме для сільськогосподарської діяльності. Як вказує позивач, відповідно до договору позички останній передав у користування, а надалі, майно внесено у статутний фонд ФГ «Валентина», засновником якого є ОСОБА_1 . Отже, у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки ОСОБА_1 фактично є сільськогосподарським товаровиробником. З урахуванням викладеного, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи протиправність спірних рішень ДФС, позивач посилається на підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 та підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, та зазначає, що відповідач не міг використовувати рішення Березнегуватської селищної ради ХІІІ сесії сьомого скликання від 26.01.2017 №3 Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості на території Березнегуватської селищної ради для визначення суми податку за період січень-червень 2017 року, оскільки зміни податку встановлені вказаним рішенням мають застосовуватись не раніше наступного бюджетного періоду, а саме у 2018 році.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідним органом на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

В межах спірних правовідносин прийняте органом місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог у касаційній скарзі доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Разом з тим, цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Суд враховує, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими.

В межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4статті 266 Податкового кодексу України.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17 викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.

Поряд з цим, позивач вказує, що підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування. Позивач вважає відсутніми будь-які підстави для нарахування податку на нерухоме майно, оскільки з 31.12.2016 вказані об`єкти нерухомості були передані у тимчасове безоплатне користування фермерському господарству «Валентина» та взагалі є спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а тому позивач звільнений від сплати відповідного податку.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

З правового аналізу вказаного слідує, що підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

У цій справі позивач доводить, що оскільки відповідно до договору позички останній передав у користування, а надалі, майно внесено у статутний фонд ФГ «Валентина», засновником якого є ОСОБА_1 , отже, у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки ОСОБА_1 фактично є сільськогосподарським товаровиробником.

Разом з тим, позивач не враховує, що згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Як вказано вище, нарахування податку відповідач здійснив, виходячи з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Станом на 01.07.2017 ОСОБА_2 був власником об`єктів нерухомого майна: нежитлової будівлі загальною площею 717,6 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , розмір частки - 33/100, нежитлової будівлі загальною площею 2354,6 кв.м за адресою АДРЕСА_2 , розмір частки - 33/100, нежитлової будівлі загальною площею 351,2 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , розмір частки - 34/100.

Оскільки в період з 01.01.2017 по 18.07.2017 Об`єкти 1, 2, 3 перебували у власності позивача, контролюючий орган нарахував позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями податок на нерухоме майно, виходячи з інформації про зареєстровані за позивачем права, площі об`єктів нерухомого майна, розміри часток, з урахуванням рішення Березнегуватської селищної ради ХІІІ сесії сьомого скликання від 26.01.2017 № 3 Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості на території Березнегуватської селищної ради.

Суд першої інстанції відзначив, що до скарги від 24.07.2018 (арк. спр. 12) позивач додав копії свідоцтв про право власності на Об`єкти 1, 2, 3 (арк. спр. 16, 18, 20). Проте, в цих документах відсутня інформація, що об`єкти нерухомості призначені для використання у сільськогосподарській діяльності, інших документів, що містили би відповідну інформацію, позивач не надав, тому відповідач, на думку суду, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність у позивача права на користування пільгою зі сплати податку, що встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Таким чином, у цій справі не встановлено підстав для застосування підпункту «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки відсутні умови, які передбачають можливість такого застосування у разі якщо будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Статтею 36 Податкового кодексу України встановлено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Аналіз викладеного у цій справі дає підстави для висновку про правомірність позиції судів попередніх інстанцій щодо відсутності мотивів для скасування податкового повідомлення-рішення і задоволення позову. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Суд враховує, що, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд не вдається у разі відсутності підстав, визначених підпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.

На підставі встановлених обставин справи та з урахуванням нормативного регулювання, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, в межах вимог касаційної скарги, суд не може визнати доводи позивача для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції обґрунтованими.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 у справі №1440/2056/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова