№ 145/1669/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

09 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 145/1669/19

провадження № 61-14656св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Агрофірма «Хлібороб» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року

у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_4 (правонаступниками якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) звернулася до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Україна» (далі - ТОВ «Агро Інвест Україна») про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 був власником земельної ділянки площею 4,7942 га, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ОСОБА_6 набула право власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 4,7942 га, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі договору міни від 15 грудня 2018 року, укладеного з її попереднім власником -

ОСОБА_6 .

Як власник земельної ділянки площею 4,7942 га, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, ОСОБА_4 вирішила укласти договір оренди, при реєстрації якого з`ясувалося, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже є запис про державну реєстрацію договору оренди, нібито укладеного

24 липня 2013 року між попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_6 , та ТОВ «Агро Інвест Україна».

Ознайомившись з копією вказаного договору, ОСОБА_4 вказала, що відомості, зазначені у ньому, не відповідають дійсності, а саме: у договорі оренди землі адресою орендодавця ОСОБА_5 зазначена квартира

АДРЕСА_1 , тоді як ОСОБА_5 за вказаною адресою ніколи не був зареєстрований та не проживав, дійсною його адресою була квартира

АДРЕСА_2 , що підтверджувалося відміткою про реєстрацію в його паспорті; в договорі оренди землі також вказано, що ОСОБА_5 в оренду нібито була передана земельна ділянка площею 6,6969 га, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Також позивач вказувала, що ОСОБА_5 ніколи не був власником земельної ділянки площею 6,6969 га, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Власником цієї земельної ділянки згідно з відомостями Державного земельного кадастру є ОСОБА_7 , а сама земельна ділянка розташована на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_8 просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 24 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Агро Інвест Україна».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2020 року (у складі судді Мазурчака А. Г.) позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 24 липня

2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Агро Інвест Україна».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оскільки в договорі оренди землі від 24 липня 2013 року відсутні істотні умови, передбачені законом, зазначене є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2020 року залучено Агрофірму «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Агрофірма «Хлібороб» у формі ТОВ) як правонаступника ТОВ «Агро Інвест Україна».

Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 , яка не є стороною оспорюваного договору, звертаючись з позовом не зазначила та не довела належними та допустимими доказами, що її права були порушені внаслідок його укладення, та визнання договору оренди землі від 24 липня 2013 року недійсним відновить її порушені права, а тому права та законні інтереси ОСОБА_4 внаслідок укладення оспорюваного договору оренди землі не є порушеними та не підлягають судовому захисту.

Крім того, відсутні докази про те, що договір не містить усіх істотних умов, які необхідні для договорів такого виду, тому висновки суду першої інстанції про визнання договору недійсним з цих підстав є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 30 вересня 2020 року, ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послалася на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме зазначила, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що права та законні інтереси ОСОБА_4 внаслідок укладення оспорюваного договору оренди землі не є порушеними та не підлягають судовому захисту є абсолютно безпідставним. Апеляційний суд фактично позбавив позивача права на судовий захист її цивільного інтересу, як власника землі.

Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на наявний в матеріалах справи договір міни земельних ділянок, укладений з її попереднім власником - ОСОБА_6 15 грудня 2018 року, яка, в свою чергу, повинна була попередити покупця ОСОБА_4 про всі права третіх осіб на товар, що передається другій стороні у власність. Відтак, ОСОБА_4 діяла добросовісно і не мала змоги довідатися про наявність вказаного договору на момент набуття земельної ділянки у власність.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2020 року Агрофірма «Хлібороб» у формі ТОВ подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Агрофірма «Хлібороб» у формі ТОВвказувала, що відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у застав та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

В договорі оренди землі дійсно було частково допущено механічну описку щодо об`єкту оренди, а саме не вірно вказано кадастровий номер та загальну площу земельної ділянки на першій сторінці договору оренди землі та в акті приймання-передачі до нього. Відтак, основні характеристики об`єкта оренди (місцерозташування, особавласника) на першій сторінці договору оренди землі та акті приймання-передачі до нього - було зазначено. Таким чином, при укладенні договору оренди описка не впливає на дійсність договору і не свідчить про його укладення з порушенням вимог законодавства, зокрема, за відсутності дійсного волевиявлення з боку орендодавця, який за життя договір оренди на оскаржив.

Разом з тим, відповідно до додатків до договору оренди землі, що є невід`ємною складовою договору, орендодавцем є ОСОБА_9 , орендарем - ТОВ «Агро Інвест Україна», а об`єктом оренди - земельна ділянка, яка розташована на території Довгополівської сільської ради, кадастровий номер 0524582800:01:002:0137, загальною площею 4,7942 га, номер ділянки НОМЕР_1 , що збігається із відповідними даними у Державному акті про право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ №057709, яким засвідчено право власності орендодавця саме на земельну ділянку кадастровий номер 0524582800:01:002:0137. Отже, посилання позивача на те, що за відповідачем зареєстровано право оренди на об`єкт, що в дійсності їй не належить, не відповідає дійсності, так як вказані об`єкти є тотожними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

У січні 2021 року до Верховного Суду від Агрофірми «Хлібороб» у формі ТОВ звернулася надійшла заява про зупинення провадження у справі.

У лютому 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , ОСОБА_2

та ОСОБА_3 надійшли заяви, в яких заявники просять залучити їх до участі у справі, як правонаступників позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року касаційне провадження

у справі за позовом ОСОБА_4 до Агрофірми «Хлібороб» у формі ТОВ, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним зупинено

до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Витребувано від Тиврівської державної нотаріальної контори Вінницької області витяг зі Спадкового реєстру щодо наявності (відсутності) спадкової справи/свідоцтва про право на спадщину померлої ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала у будинку АДРЕСА_3 ) згідно з додатком

№ 10 до Положення про Спадковий реєстр.

Витребувано від Тиврівської державної нотаріальної контори Вінницької області інформаційну довідку зі Спадкового реєстру щодо наявності (відсутності) спадкової справи/свідоцтва про право на спадщину померлої ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала у будинку

АДРЕСА_3 ) згідно з додатком № 10 до Положення про Спадковий реєстр.

У березні 2021 року до Верховного Суду від Тиврівської державної нотаріальної контори Вінницької області надійшла Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (спадкові справи та надані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 25 лютого 2021 року.

У квітні 2021 року до Верховного Суду від приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області

Смоляк Л. С. надійшла Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (спадкові справи та надані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 21 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року касаційне провадження

у справі за позовом ОСОБА_4 до Агрофірми «Хлібороб» у формі ТОВ,

про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним поновлено.

Витребувано від приватного нотаріуса приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області Смоляк Л. С. (АДРЕСА_5) належним чином завірену копію спадкової справи (номер

у спадковому реєстрі 67156888), заведену після смерті ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка на момент смерті була зареєстрована та постійно проживала у будинку АДРЕСА_4 , та надіслати на адресу Верховного Суду після спливу строку для прийняття спадщини, передбаченого статтею 1270 ЦК України.

Касаційне провадження у вищевказаній справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_4 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У липні 2021 року до Верховного Суду від приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області

Смоляк Л. С. надійшла Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (спадкові справи та надані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 15 липня 2021 року та копія спадкової справи № 23/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд під час вирішення питання про поновлення касаційного провадження та залучення правонаступників

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

21 січня 2021 року до Верховного Суду від Агрофірми «Хлібороб»

у формі ТОВнадійшла заява про зупинення провадження у справі.

08 лютого 2021 року до суду касаційної інстанції надійшла заява

ОСОБА_1 , в якій зазначено, що він є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 04 лютого 2021 року ним подано заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка зареєстрована в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 56.

08 лютого 2021 року до суду касаційної інстанції надійшла заява

ОСОБА_2 , в якій зазначено, що вона є дочкою померлої

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 05 лютого 2021 року нею подано заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка зареєстрована в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 60.

Також 08 лютого 2021 року до суду касаційної інстанції надійшла заява

ОСОБА_3 , в якій зазначено, що він є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 05 лютого 2021 року ним подано заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка зареєстрована в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 59.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 04 лютого 2021 року № 63431420 була проведена реєстрація спадкової справи

№ 23/2021 після померлої ОСОБА_4 .

Згідно з копією спадкової справи № 23/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 її спадкоємцями є: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

та ОСОБА_3 . Інших спадкоємців немає.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Спірні правовідносини допускають правонаступництво, оскільки позов про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним пред`явлено та розглянуто судами попередніх інстанцій за життя ОСОБА_4 , факт смерті відчужувача після вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах.

Таким чином, оскільки інших спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , крім ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 немає,

то останні є правонаступниками прав та обов`язків ОСОБА_4 .

З огляду на зазначене, касаційне провадження у справі слід поновити

та залучити до участі у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

як правонаступників позивача ОСОБА_4 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_5 був власником земельної ділянки площею 4,7942 га, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

24 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Агро Інвест Україна» укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,7942 га, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_6 набула право власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_6 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки в договорі оренди землі від 24 липня 2013 року відсутні істотні умови, передбачені законом, зазначене є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що її права були порушені внаслідок укладення оспорюваного договору оренди землі від 24 липня 2013 року, та визнання його недійсним відновить її порушені права.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що допущена при укладенні договору оренди описка не впливає на дійсність договору і не свідчить про його укладення з порушенням вимог законодавства, зокрема, за відсутності дійсного волевиявлення з боку орендодавця та усіх істотних умов договору.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини п`ятої статті 216 ЦК вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Іншими словами, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Вказані висновки викладені у постановах Великої Палати від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження

№ 12-187гс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19).

Апеляційний суд установив що, ОСОБА_4 не є стороною оспорюваного договору.

ЦК України не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанову від 16 жовтня 2020 року

у справі № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_4 не є стороною оспорюваного договору оренди земельної ділянки, та врахувавши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення таким договором прав і законних інтересів позивача, які підлягали б захисту у судовому порядку, а також те, які саме права ОСОБА_4 порушено та в який спосіб відбувається таке порушення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні позову.

Посилання в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) є безпідставними, оскільки Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2020 року

у справі № 910/12787/17 висловила свою позицію щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги на наявний в матеріалах справи договір міни земельних ділянок, колегія не бере до уваги з огляду на наступне.

Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Тиврівського районного управління юстиції у Вінницькій області Магдалюка О. Г.

від 24 грудня 2014 року зареєстровано в державному реєстрі договір оренди земельної ділянки від 24 липня 2013 року кадастровий номер 0524582800:01:002:0137, площею 4,7942 га, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Агро Інвест Україна».

Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження 12-127гс19)).

Відповідно до статей 715 716 ЦК України кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 659 ЦК України продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Отже, набуваючи право власності на земельну ділянку ОСОБА_4

мала можливість поцікавитися наявністю обтяжень на земельну ділянку при укладенні договору міни, укладеного з її попереднім власником - ОСОБА_6 15 грудня 2018 року, яка, в свою чергу, повинна була попередити покупця ОСОБА_4 про всі права третіх осіб на товар, що передається другій стороні у власність.

Таким чином, позивач повинна була довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди із обставинами встановленими апеляційним судом та необхідності переоцінки доказів у справі, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 55 254 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Поновити касаційне провадження у справі № 145/1669/19 за позовом

ОСОБА_4 до Агрофірми «Хлібороб» у формі Товариства

з обмеженою відповідальністю про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року.

Залучити до участі у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як правонаступників позивача - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук