№ 145/193/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 145/193/21

провадження № 61-18019св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У лютому 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

21 квітня 2021 представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» Савіхіна А. М. звернулася до суду з заявою про закриття провадження у справі, оскільки відсутній предмет спору.

21 травня 2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, у якій повідомила, що вона не заперечує проти закриття провадження у справі. Також просила суд про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат відповідачка додала до заяви договір про надання правової допомоги від 13 березня 2021 року.

Крім того, 15 березня 2021 року ОСОБА_1 надала суду квитанцію до прибуткового касового ордеру № 8 від 13 березня 2021 року про сплату нею на користь адвоката Киришова О. В. за договором про надання правової допомоги від 13 березня 2021 року грошової суми у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2021 року провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Також суд, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, стягнув з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, шляхом їх зарахування на існуючий в АТ КБ «Приватбанк» розрахунковий картковий рахунок ОСОБА_1 .

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із відсутності предмету спору.

Стягуючи з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для компенсації на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України позивачем судових витрат на користь відповідачки.

АТ КБ «ПриватБанк», не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції в частині стягнення з нього як з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу, подало апеляційну скаргу.

Закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2021 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» судових витрат на професійну правничу допомогу скасовано.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката у розмірі 10 000 грн, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката у розмірі 10 000 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для покладення на позивача компенсації судових витрат, понесених відповідачем, на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України, оскільки не було встановлено необґрунтованих дій позивача.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила суд скасувати постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 06 січня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду 17 січня 2022 року справу призначено до судового засідання.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року касаційне провадження у справі було зупинено на підставі пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 477/1315/20 (провадження № 14-183цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року касаційне провадження у справі було поновлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Тобто, стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Разом із цим, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення, яке само по собі не підтверджує наявність необґрунтованих дій позивача.

Для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК Україниздійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 09 липня 2019 року в справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року в справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року в справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року в справі № 280/5628/18.

Встановлено, що у лютому 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із відсутності предмету спору.

У відповідності до положень пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову.

Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/8782/16-ц (провадження № 61-21649св19).

Закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору сторони не оспорюють.

Таким чином, у лютому 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до ОСОБА_1 з позовом, який є необґрунтованим, оскільки предмет спору на час пред`явлення позову не існував, що в подальшому стало підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

При таких обставинах позивач, пред`явивши необґрунтований позов, діяв недобросовісно, у зв`язку із чим відповідачка вимушена була понести витрати, пов`язані з розглядом справи.

З огляду на викладене висновки апеляційного суду про відсутність необґрунтованих дій позивача є помилковими.

Разом із тим, у відповідності до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані:

- договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

- документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Встановлено, що разом із заявою про компенсацію здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, ОСОБА_1 надала до суду договір про надання правової допомоги у цивільній справі № 145/193/21, укладений між нею та адвокатом Киришовим О. В.

У відповідності до пункту 1.1 вказаного договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту у цивільній справі № 145/193/21, а клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги, передбаченої у п.1.2 цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 адвокат погоджується надавати клієнту таку правову допомогу у зазначеному цивільному провадженні: консультації щодо пред`явленого до клієнта позову; ознайомлення з матеріалами справи (позовною заявою, її додатками); вивчення і аналіз судової практики щодо тотожних спірних правовідносин; збір інформації, необхідної для підготовки процесуальних документів; підготовка (та узгодження з клієнтом) кожного процесуального документа (заяв, зустрічних позовів або відзивів на позовну заяву (відзив); заперечень проти позову, заперечень, пояснень, тощо); підготовка до участі в судових засіданнях; участь у судових засіданнях; безпосередньо в судових засіданнях: складати та подавати необхідні процесуальні та інші документи, заяви, клопотання тощо; супровід клієнта до повного виконання рішення, ухвали (тощо) суду.

При цьому пунктом 4.1 Договору визначено, що за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі 10 000 грн в день укладання договору.

Разом із тим у пункті 2.5 Договору встановлено, що адвокат не дає ніяких гарантій щодо результату в зазначеному провадженні, належно виконуючи при цьому умови Договору.

На підтвердження сплати гонорару 15 березня 2021 року ОСОБА_1 надала суду квитанцію до прибуткового касового ордеру № 8 від 13 березня 2021 року про сплату нею на користь адвоката Киришова О. В. за договором про надання правової допомоги від 13 березня 2021 року грошової суми у розмірі 10 000,00 грн.

З клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивач до суду першої інстанції не звертався.

При таких обставинах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявністьпідстав для стягнення з позивача підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України компенсації здійснених відповідачем витрат у розмірі 10 000 грн, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

На вказане суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що судове рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це судове рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду- скасувати.

Керуючись статтями 400 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року скасувати, ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2021 року в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов