№ 146/167/22 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 146/167/22

провадження № 61-5449 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Томашпільський центр первинної медико-санітарної допомоги»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області у складі судді Штифурко Л. А. від 28 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М .М. від 14 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Томашпільського районного суду Вінницької області з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Томашпільський центр первинної медико-санітарної допомоги» (далі - КНП «Томашпільський ЦПМСД»), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ «Томашпільський ЦПМСД»

від 31 січня 2022 року № 04-2-5 КНП про відсторонення його від роботи;

- стягнути з КНП «Томашпільський ЦПМСД» на його користь середній заробіток за час відсторонення від роботи з відрахуванням із вказаної суми обов`язкових платежів на користь держави з розрахунку 360,06 грн середньоденного заробітку з 01 лютого 2022 року по день допуску до роботи;

- стягнути з КНП «Томашпільський ЦПМСД» на його користь моральну шкоду

в розмірі 5 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 серпня 2017 року він був прийнятий на роботу на посаду водія в «Томашпільський селищний центр первинної медико-санітарної допомоги», який 22 травня 2018 року реорганізовано в КНП «Томашпільський ЦПМСД».

31 січня 2022 року директором центру згідно з наказом № 04-2-5 його відсторонено від роботи з 01 лютому 2022 року терміном - до надання документа, що засвідчує щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вважав, що вказаний наказ є незаконним, таким, що виданий з порушенням діючого законодавства, оскільки у відповідача були відсутні підстави для його відсторонення на підставі статті 46 КЗпП України, він не порушував законодавства про працю, яке б стало підставою для його відсторонення від роботи.

Зазначав, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод. Отже, і обмеження цих прав та свобод також повинні встановлюватися виключно законами України. При цьому, його права були обмежені не Законом, а підзаконним актом, яким є постанова Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), що є прямим порушенням Конституції України. На його думку, наразі вакцинація проти COVID-19 є експериментальною та може проводитися виключно на підставі добровільної згоди піддослідних.

У зв`язку із незаконним відсторонення від роботи він втратив нормальні життєві зв`язки, вимушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя, тому вказана обставина відповідно до статті 237-1 КЗпП України, на його думку, покладає обов`язок на відповідача відшкодувати завдану йому моральну шкоду.

Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області у складі судді Скаковської І. В. від 10 лютого 2022 року самовідвід головуючого-судді Скаковської І. В. у цій справі задоволено, На підставі пункту 2 частини першої, частини четвертої статті 31 ЦПК України справу передано до Тульчинського районного суду Вінницької області.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 липня

2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду

від 14 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач не надав відповідачу документів, які підтверджували би здійснення ним профілактичного щеплення проти

COVID-19 або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, а відтак, позивач сам відмовився від обов`язкової вакцинації. З огляду на те, що позивач відмовився від обов`язкової вакцинації, директор КНП «Томашпільський ЦПМСД», видавши оскаржуваний наказ від 31 січня 2022 року № 04-2-5, застосував відсторонення позивача від роботи і це було прямо передбачено законодавством та відповідало вимогам пункту 41-6 постанови КМУ

від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Судом зазначено, що оскільки норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції також врахував, що ОСОБА_1 є працівником КНП «Томашпільський ЦПМСД» з 2017 року та обіймає посаду водія.

З подорожніх листів встановлено, що ОСОБА_1 при виконанні своїх посадових обов`язків перебуває в прямому соціальному контакті з іншими людьми: технічними працівниками, медиками, пацієнтами, тобто умови праці, в яких перебуває працівник, передбачають взаємодію з необмеженою кількістю людей, тому враховуючи характер виконуваної роботи, дистанційна форма роботи позивачу не може бути встановлена, вжиття такого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як відсторонення від роботи, є виправданим.

Суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82 цс 22.

Апеляційний суд переглядав рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 липня

2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосуваннясудами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги про скасування наказу про відсторонення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити.

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди заявником не оскаржуються, а тому в силу статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 24 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2023 року клопотання

ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено й звільнено його від сплати судового збору за подання та розгляд касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 146/167/22 із Тульчинського районного суду Вінницької області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

29 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів не відповідають вимогам закону, фактичним обставинам справи, прийняті без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22) та у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 130/3510/21 (провадження № 61-5573 св 22).

Вказує, що висновок суду про те, що суспільні інтереси превалюють над особистими правами, є безпідставними, оскільки між сторонами має місце конфліктна ситуація з приводу його громадянської позиції. Накази директора «Томашпільського ЦПМСД» носять протиправний характер.

Судами надано неправильну оцінку наданим відповідачем доказам, оскільки він після скасування наказу про вакцинацію не був поновлений на роботі та був звільнений, проте суди зазначили, що його було поновлено на роботі 01 березня 2022 року, що не відповідає дійсності. При цьому, зазначає, що на даний час в районному суді розглядається справа про його незаконне звільнення та поновлення на роботі й одночасно розслідується кримінальне провадження про переслідування його Томашпільким селищним головою ОСОБА_11, його першим заступником ОСОБА_12 та підлеглими їм посадовцями КНП «Томашпільського ЦПМСД» ОСОБА_2 за статтею 364 КК України.

Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги обставини про те, що при прийнятті рішення про відсторонення його від роботи відповідач не отримав письмового підтвердження від лікаря про його відмову від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, у разі відмови дати таке підтвердження, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». При цьому, акт про його відмову від щеплення було сфальсифіковано - оформлено без його участі заднім числом та ознайомлено при відстороненні. Наказ про його відсторонення від роботи видано відповідачем на підставі лише факту відсутності у нього вакцинації від СОVID-19, який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови або ухилення від щеплення чи ненадання документа про наявність протипоказань щодо проведення такого щеплення.

При цьому, зазначає, що Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом

SARS-CoV-2», і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Суди не застосували норми Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтю 46 КЗпП України, які підлягали застосуванню,

а також неправильно розтлумачили наказ МОЗ від 30 листопада 2021 року «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», а саме доданий Перелік № 2153 працівників.

Надаючи правову оцінку оспореному наказу відповідача, суди дійшли помилкового висновку про правомірність і законність відсторонення його від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника

КНП «Томашпільський ЦПМСД» на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, які ухвалені з дотриманням норм чинного законодавства та з дослідженням усіх доказів у справі, наданням їм оцінки, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Крім того, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП «Томашпільський ЦПМСД» судові витрати по наданню правової допомоги, понесені у зв`язку з розглядом касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 серпня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на посаду водія в «Томашпільський селищний центр первинної медико-санітарної допомоги», який в результаті реорганізації перетворено в КНП «Томашпільський ЦПМСД», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 7).

Згідно з наказу директора КНП «Томашпільський ЦПМСД» від 10 грудня

2021 року № 125 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVІD-19 працівників Центру», до 30 січня 2022 року усім працівникам підприємства наказано надати до відділу кадрів копію документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVІD-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. Працівники, які не нададуть один з вищезазначених документів, з 31 січня 2022 року будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на підставі

статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ. Даний наказ винесено на виконання Наказу МОЗ України від 30 листопада 2022 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», з метою забезпечення епідемічного благополуччя громади та попередження інфекцій (а. с. 59).

Відповідно до копії Акту № 1 про відмову від підписання наказу «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVІD-19 працівників Центру»

від 10 грудня 2021 року встановлено, що водія ОСОБА_1 було повідомлено разом із іншими працівниками, що Наказом від 30 листопада

2021 року № 2664 МОЗ додало до Переліку № 2153 працівників: органів місцевого самоврядування закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності комунальних підприємств, установ та організацій. Наказ № 2664 офіційно опублікувала газета «Офіційний вісник України» від 31 грудня 2021 року № 100, тож він почав діяти 31 січня 2022 року. Працівники, які відмовляються або ухиляються від вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та не мають протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVІD-19 підлягають відстороненню.

Від підписання наказу ОСОБА_1 відмовився. Даний акт складено ОСОБА_3 - юристконсультом закладу, в присутності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 62).

Згідно із Актом № 2 «Про відмову отримати повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVІD-19» від 13 січня 2022 року, секретарем було ознайомлено ОСОБА_1 із змістом наказу від 10 грудня 2021 року

№ 125 та повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVІD-19. ОСОБА_1 від одержання та підписання повідомлення відмовився, не надавши пояснень. Даний акт складено ОСОБА_3 - юристконсультом закладу, в присутності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 63).

Відповідно до копій повідомлення № 1 від 13 січня 2022 року та повідомлення № 2 від 31 січня 2022 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти

COVІD-19», директором КНП «Томашпільський ЦПМСД» ОСОБА_1 повідомлено, що з 31 січня 2022 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників закладу.

На підставі наказу МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 просять до 30 січня

2022 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня

2011 року № 595. Повідомлено про те, що в разі ненадання одного із зазначених документів, 31 січня 2022 року він підлягатиме відстороненню від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (а. с. 64, 65).

Згідно із копії Акту № 3 про відмову отримати повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVІD-19» від 31 січня 2022 року інспектором з кадрів ОСОБА_1 було надано можливість повторно ознайомитись із повідомленнями про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVІD-19. ОСОБА_1 від одержання та підписання повідомлення відмовився, не надавши пояснень. Даний акт складено ОСОБА_3 - юристконсультом закладу, в присутності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 66).

Відповідно до копії Акту № 1 від 31 січня 2022 року про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», інспектор з кадрів ОСОБА_8 , у присутності юрисконсульта Лесі Немировської, завідувачки Томашпільської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Алли Білецької, секретаря Ради трудового колективу Валентини Поповської, запропонувала водієві ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVІD-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за формою № 028/1-о на підставі листа-повідомлення від 31 січня 2022 року № 1. ОСОБА_1 відмовився. Також його проінформували про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ з 09 грудня 2021 року (а. с. 61).

Згідно із наказу № 04-2-5 по КНП «Томашпільський ЦПМСД» від 31 січня

2022 року ОСОБА_1 , водія Томашпільської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, відсторонено від роботи в зв`язку з відмовою від проведення щеплення та не наданням медичного висновку про наявність протипоказів до вакцинації від COVID-19 з 01 лютого 2022 року терміном до надання документа, що засвідчує щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19 без збереження заробітної плати. ОСОБА_1 в даному наказі зазначив, що з наказом не згоден, його підпис в даному наказі відсутній (а. с. 67).

Відповідно до копії Акту № 4 від 31 січня 2022 року про відмову

від підписання наказу по КНП «Томашпільський ЦПМСД» «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 31 січня 2022 року № 04-2-5» встановлено, що ОСОБА_1 відмовився підписати вказаний наказ, на тексті наказу проставивши напис «З наказом незгоден». Даний акт складено

ОСОБА_3 - юристконсультом закладу, в присутності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 68).

Наказом директора «Томашпільський ЦПМСД» від 28 лютого 2022 року

№ 04-2-8 КНП «Про відновлення на роботі ОСОБА_1», визнано таким, що втратив чинність з 01 березня 2022 року наказ по КНП «Томашпільський ЦПМСД» від 31 січня 2022 № 04-2-5 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1», відновлено на роботі водія, ОСОБА_1 , з 01 березня 2022 року (а. с. 69).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на таке: 1) судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року

№ 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 04 березня 2015 року № 83.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України

від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня

2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), який було вірно застосовано судом апеляційної інстанції.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що судом не застосовано вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду є безпідставним. Разом з тим, слід звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові чітко вказала на те, що у кожному конкретному випадкудля вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку

№ 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник, навівши певні обставини. Тому, різний наслідок вирішення різних справ, є не неврахуванням висновків Верховного Суду.

З огляду на зазначене, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від

COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19. Натомість, позивач неодноразово відмовлявся від отримання: наказу про відсторонення його від посади; повідомлення його про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVІD-19; надання документу про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, що підтверджується відповідними актами в матеріалах справи, які були дослідженні судами.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями

статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня

2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України

від 04 жовтня 2021 року № 2153, що є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, дійшли правильного висновку про те, що відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.

Чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 працює на посаді водія в КНП «Томашпільський ЦПМСД» і він належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. З подорожніх листів встановлено, що ОСОБА_1 при виконанні своїх посадових обов`язків перебуває в прямому соціальному контакті з іншими людьми: технічними працівниками, медиками, пацієнтами. Тобто умови праці, у яких перебуває працівник, передбачають взаємодію з необмеженою кількістю людей. Враховуючи характер виконуваної роботи, дистанційна форма роботи позивачу не може бути встановлена, тому вжиття такого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як відсторонення від роботи, є виправданим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку

№ 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників, в тому числі і власне не щепленого працівника.

Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом особи, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено.

Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи документів про факт відмови чи ухилення позивача від щеплення, як підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки позивачем не надано на вимогу відповідача документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. За відсутності зазначених документів наказ відповідача про відсторонення позивача від виконання трудових обов`язків є правомірним. При цьому ненадання ОСОБА_1 зазначених документів слід розуміти як ухилення позивача від щеплення.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, суди надали їм правильну оцінку, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування завданої моральної шкоди заявником не оскаржуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанційв частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку - без змін.

Щодо витрат на правничу допомогу

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відзиві на касаційну скаргу представник КНП «Томашпільський ЦПМСД» - адвокат Чудак В. Д., просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП «Томашпільський ЦПМСД» судові витрати по наданню правової допомоги, понесені у зв`язку з розглядом касаційної скарги. У цьому відзиві взагалі відсутнє мотивування заявленого клопотання, не зазначено навіть суми витрат на правову допомогу, яку просять стягнути.

Незважаючи на те, що на підтвердження понесених витрат представник КНП «Томашпільський ЦПМСД» - адвокат Чудак В. Д., надав суду: угоду про надання правничої допомоги від 05 червня 2023 року; додаток № 1 до угоди про надання правничої допомоги від 05 червня 2023 року, ордер про надання правничої (правової) допомоги та свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльністю, зазначені документи не містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зазначене унеможливлює Верховний Суд задовольнити вказане клопотання.

Керуючись статтями 137 141 400 402 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 липня

2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку залишити без змін.

У задоволенні клопотання представника комунального некомерційного підприємство «Томашпільський центр первинної медико-санітарної допомоги» - адвоката Чудака В`ячеслава Дмитровича,про стягнення судових витрат по наданню правової допомоги, понесені у зв`язку з розглядом касаційної скарги відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта