Постанова

Іменем України

14 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 148/404/18

провадження № 61-4714св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Михайлівська сільська рада Тульчинського району Вінницької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі судді Голоти Л.О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області про визнання недійсним рішення сільської ради.

Позов обґрунтований тим, що позивач постійно проживав за адресою АДРЕСА_1 та вважав себе членом колгоспного двору та відповідно співвласником будинку. Оскільки у нього стосунки з батьками погіршились, то вони отримали свідоцтво на право власності на будинок по 1/2 частині кожен, видане на підставі рішення Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 15 квітня 2011 року № 19. Це рішення прийняте на підставі розгляду заяв ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про оформлення права приватної власності на кожного члена колишнього колгоспного двору. Рішення приймалося у зв`язку з припиненням існування колгоспного двору, з урахуванням того, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору, зберіглося після припинення його існування і на нього мають право ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку в його майні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 15 квітня 2011 року № 19 «Про оформлення права приватної власності на кожного члена колишнього колгоспного двору на АДРЕСА_1 ».

Проведено розподіл судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після його існування, мають ті члени колгоспного двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Оскільки позивач є членом колгоспного двору, майно якого зберіглося після припинення його існування, є таким, що не втратив права у цьому майні та є співвласником цього майна, як і його батьки.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

14 січня 2019 року до Вінницького апеляційного суду надійшла апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 , на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року поновлено особі, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 , строк на апеляційне оскарження заочного рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року.

Клопотання особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 про відстрочення, розстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Зменшено розмір судового збору за подання особою, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 апеляційної скарги на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року з 960,00 грн до 500,00 грн. Апеляційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, а саме: надання доказу про сплату судового збору. Роз`яснено, що в разі невиконання вимог ухвали, скарга буде вважатися неподаною і повернута заявнику.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 , на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений судом, а тому вона вважається неподаною та повертається заявнику.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 лютого 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, просив її скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року, відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

29 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно залишив його апеляційну скаргу без руху та встановив строк для усунення її недоліків. Суд розглянув клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору, та задовільнив його лише частково - зменшив розмір судового збору до 500,00 грн. Проте в апеляційній скарзі він посилався на незадовільне матеріальне становище, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції порушив право ОСОБА_3 на судовий захист і доступ до суду.

Доводи інших учасників справи

24 квітня 2019 року надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому він просить касаційну скаргу залишити без розгляду, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін. Зазначає, що ОСОБА_3 при зверненні до суду з касаційною скаргою судовий збір сплатив без жодних застережень. Тому позиція ОСОБА_3 щодо відстрочки чи розстрочки сплати судового збору за подання апеляційної скарги є дивною не ґрунтується на нормах права.

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Форма і зміст апеляційної скарги визначені статтею 356 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК Українидо апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 ЦПК України.

Згідно з частиною шостою статті 357 ЦПК України та частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, тому суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про повернення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» та частини першої та третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

За змістом прецедентної практики щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Гергел і Георгета Стоїческу» від 26 липня 2011 року, «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

Верховний Суд зауважує, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичної особи є врахування судом її майнового стану.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у клопотанні про відстрочення, розстрочення, зменшення або звільненнявід сплати судового збору, посилався на скрутний майновий стан, а саме: не може знайти роботу, 28 грудня 2018 року йому виповнилось 60 років та він набув права на призначення пенсії за віком, у попередньому році доходів не отримував, тоді як розмір судового збору, який йому необхідно сплатити за подання апеляційної скарги становить 960,00 грн, що перевищує 5% від його доходу за попередній рік.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи правові підстави відстрочення, розстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору, зазначив, що заявник не надав достатньо доказів на підтвердження його майнового стану, які б давали підстави для відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору, проте суд з урахуванням його матеріального становища зменшив ОСОБА_1 розмір судового збору за подання апеляційної скарги з 960,00 грн до 500,00 грн, апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, запропонував сплатити судовий збір у розмірі 500,00 грн.

Верховний Суд виходить з того, що для уникнення створення особі перешкод для доступу до правосуддя у вигляді неможливості сплати судового збору цивільним процесуальним законодавством передбачено такі процесуальні механізми забезпечення судового розгляду поданих особами процесуальних документів у випадку складності для таких осіб оплатити визначену законом суму судового збору повністю: відстрочення сплати судових витрат, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру необхідних до сплати судових витрат, звільнення від його сплати.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою у цій справі, ОСОБА_1 просив відстрочити, розстрочити, зменшити або звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя (справа «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року), оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні.

Враховуючи те, що заявник не надав докази на підтвердження майнового стану, з якими чинне законодавство пов`язує звільнення, відстрочення, розстрочення, сплати судового збору, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про зменшення розміру необхідних до сплати судових витрат та залишив апеляційну скаргу без руху для усунення її недоліків, сплати судового збору.

З урахуванням того, що ОСОБА_3 не виконав вимоги ухвали, про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме не надав докази сплати судового збору, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення.

Доводи касаційної скарги, що суду було надано документи, які підтверджували скрутне становище ОСОБА_3 є необгрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції порушив право ОСОБА_3 на доступ до правосуддя, оскільки останнійне усунув недоліки апеляційної скарги, а саме не сплатив суму судового збору, яку за його заявою було зменшено.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати про порушення права ОСОБА_3 на доступ до правосуддя відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

29 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів до матеріалів справи, а саме копії протоколів допиту свідка у кількості семи штук.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових письмових доказів та долучення їх до матеріалів цивільної справи на стадії перегляду справи в касаційному порядку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що вони є необґрунтованими, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів у справі за позовом ОСОБА_1 до Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6, про визнання недійсним рішення сільської ради за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 рок, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко