№ 149/2170/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 149/2170/19

провадження № 61-16603св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Хмільницька міська рада Вінницької області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 травня 2021 року у складі судді Вергелеса В. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Ковальчука О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хмільницької міської ради Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Хмільницької міської ради, скасування державної реєстрації права.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконкому Хмільницької міської ради від 23 січня 1992 року № 8 йому виділено для індивідуального будівництва земельну ділянку площею 1 000 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення він замовив та отримав будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, який зареєстрував у виконкомі Хмільницької міської ради народних депутатів 03 квітня 1996 року за № 2603.

Позивач зазначав, що 29 вересня 1992 року працівником технічного бюро було винесено в натуру межі виділеної йому земельної ділянки. Межі виділеної під забудову земельної ділянки були закріплені межовими знаками та передані йому під охорону.

22 листопада 1992 року він та ОСОБА_2 , які є рідними братами, уклали договір про створення спільної власності, за умовами якого зобов`язалися об`єднатися для спільної діяльності по будівництву індивідуального житлового будинку з надвірними побудовами на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2 вказаного договору сторони зобов`язалися приймати однакову трудову участь у будівництві будинку та вкладати однакові кошти у його будівництво.

Вказував, що рішенням виконкому Хмільницької міської ради від 22 липня 2004 року № 246 ОСОБА_2 було визнано співзабудовником житлового будинку на земельній ділянці на АДРЕСА_1 в рівних долях з ним.

Рішенням 28 сесії 4 скликання Хмільницької міської ради від 11 серпня 2005 року № 477 ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 500 кв. м для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

При цьому, зміни до будівельного паспорта щодо складу забудовників не вносилися і Ѕ частина виділеної йому - ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Хмільницької міської ради від 23 січня 1992 року № 8 земельної ділянки площею 1 000 кв. м у нього не вилучалась.

Позивач стверджував, що відповідачу ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка площею 500 кв. м в натурі Хмільницькою міською радою не виділялась, її межі не встановлювались, межові знаки на відповідальне зберігання не передавались.

Житловий будинок сторонами було збудовано спільно, однак правовстановлюючі документи на нього та акт державної технічної комісії про прийняття до експлуатації відсутні.

Житловий будинок збудований на дві рівні ізольовані частини, якими окремо користуються сторони у справі і між якими тривалий час склався фактичний порядок користування присадибною земельною ділянкою, який закріплений в натурі парканом. Фактичний порядок користування присадибною земельною ділянкою, який склався між сторонами після забудови земельної ділянки, забезпечує обом забудовникам можливість вільного доступу до їхніх частин домоволодіння.

У 2019 році між сторонами виник спір щодо порядку користування присадибною земельною ділянкою площею 1 000 кв. м.

Посилався на те, що ОСОБА_2 повідомив його дочку та зятя, які тривалий час проживають у Ѕ частині житлового будинку, про те, що він є власником присадибної земельної ділянки на якій розташований вбудований в будинок гараж, що належить йому - ОСОБА_1 , (позначений в технічному паспорті «V» площею 48,7 кв. м) та є власником прилеглої до цієї частини будинку території з боку АДРЕСА_1 , яка забезпечує вільний доступ до частини його житлового будинку. Також ОСОБА_2 повідомив, що є власником земельної ділянки, на якій знаходиться сходинковий марш, належний йому - ОСОБА_1 .

Згодом йому стало відомо, що 30 листопада 2018 року ОСОБА_2 провів державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 500 кв. м у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі виписки з рішення Хмільницької міської ради від 11 серпня 2005 року № 477.

Зазначав, що на момент прийняття оскаржуваного рішення земельна ділянка, яка йому попередньо була виділена під забудову, у встановленому порядку та у нього не вилучалась, межі вилученої земельної ділянки в натурі не встановлювались, а ОСОБА_2 вправі був набути право на присадибну земельну ділянку лише у разі набуття ним права власності на збудований житловий будинок, або його частину. Проте, оскільки збудований сторонами житловий будинок є самовільною забудовою, та відповідач не набув права власності на нього, то до відповідача ОСОБА_2 не перейшло право власності на присадибну земельну ділянку чи її частину.

Крім того, під час виготовлення технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельної ділянки проектною організацією були порушені вимоги статті 55 Закону України «Про землеустрій» та пункту 3.12. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція № 376), оскільки такі дії проведені за відсутності власників суміжних земельних ділянок.

Також в порушення вимог пункту 3.12. Інструкції № 376 АП НВП «Візит» роботи по закріпленню меж земельної ділянки межовими знаками не проводились, межові знаки на місцевості в присутності суміжних землекористувачів (землевласників) не встановлювались, про проведення можливих робіт по закріпленню меж земельної ділянки межовими знаками він не повідомлявся і в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання у графі навпроти прізвища « ОСОБА_1 » стоїть не його підпис.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення 28 сесії 4-го скликання Хмільницької міської ради Вінницької області № 477 від 11 серпня 2005 року в частині передання безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 500 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , скасувавши державну реєстрацію права власності на неї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення 28 сесії 4-го скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 11 серпня 2005 року № 477 в частині передання безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 500 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , скасувавши державну реєстрацію права власності на неї.

Стягнуто в рівних частинах з Хмільницької міської ради Вінницької області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 гривень, 5 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, 10 844 гривень судових витрат пов`язаних із залученням експертів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття оскаржуваного рішення 28 сесії 4 скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 11 серпня 2005 року № 477 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність 500 кв. м, право на дану земельну ділянку мав позивач ОСОБА_1 , якому земельна ділянка попередньо була виділена під забудову у встановленому порядку відповідно до рішення виконкому Хмільницької міської ради Вінницької області від 23 січня 1992 року. Зазначена земельна ділянка чи її частина у нього не вилучалась і він, відповідно до пункту 7 Розділу Х Перехідні положення ЗК України 2002 року, зберігав право на користування цією ділянкою у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством.

Крім того, районний суд врахував, що позивач ОСОБА_1 із заявами до АПНВП «Візит» про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 не звертався, не був повідомлений про огляд земельної ділянки і присутній при цьому, схему зовнішніх меж земельної ділянки площею 500 кв. м не погоджував, акти прийому-передачі межових знаків виконавцем робіт ОСОБА_3 не підписувалися, межові знаки на земельній ділянці не встановлювалися та на зберігання ОСОБА_2 не передавалися.

Також матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 був обізнаний про те, що ОСОБА_2 у 2005 році звертався до Хмільницької міської ради про приватизацію частини земельної ділянки, яка була виділена позивачеві для індивідуального житлового будівництва, а також про те, що йому до 2019 році було відомо про рішення 28 сесії 4 скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 11 серпня 2005 року № 477 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність 500 кв. м на АДРЕСА_1 .

Районний суд вважав, що під час виготовлення технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельної ділянки проектною організацією були порушені вимоги статті 55 Закону України «Про землеустрій» та пункту 3.12. Інструкції № 376, оскільки проведені у відсутність власників суміжних земельних ділянок.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 травня 2021 року залишено без змін.

Стягнуто в рівних частинах із ОСОБА_2 та Хмільницької міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування є правильними.

Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції про те, що, оскільки сторонами співзабудовниками житловий будинок збудований без затвердженої у встановленому порядку будівельно-технічної документації, без відповідних дозволів, в експлуатацію не введений, отже, є самочинним будівництвом. Право власності на вказаний житловий будинок як завершений будівництвом у встановленому законом порядку не зареєстроване.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта про те, що позивачеві слід було оскаржувати дії відповідача щодо присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці і внесення відомостей про земельну ділянку до державного реєстру, оскільки такий спосіб захисту прав не впливатиме на відновлення прав позивача на земельну ділянку, що була виділена саме йому під забудову житлового будинку.

Посилаючись на положення статті 133 ЦПК України, у якій зазначено, що до судових витрат, зокрема належать витрати, пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, апеляційний суд вважав необґрунтованими доводи ОСОБА_2 про неправомірність стягнення з нього витрат на проведення експертизи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 травня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими радами народних депутатів не лише після вилучення (викупу) їх у встановленому порядку, але і при наявності договорів та інших юридичних фактів.

Вважає, що наданий йому на підставі рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 22 липня 2004 року № 246 статус співзабудовника передбачає право на використання земельної ділянки.

Посилається на те, що суди застосували способи захисту, які не передбачені законом або договором. Зокрема, відповідно до положень статті 152 ЗК України захист прав громадянина на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, а не шляхом визнання незаконним та скасування рішення відповідної ради. Крім того, суди скасували державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, тоді як належним способом захисту є скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 та постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 127/15911/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 10548/14-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 201/11032/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 199/8787/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 524/9350/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 11 Цивільного кодексу України, статей 116 118 120 Земельного кодексу України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки не містить конкретного та обґрунтованого посилання на те, у яких саме спірних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, та який саме висновок не врахували суди попередніх інстанцій при вирішенні спору.

Посилається на те, що відповідач не набув права власності на частину житлового будинку на підставі договору про спільну діяльність, відтак, його твердження про перехід права власності на земельну ділянку у зв`язку із набуттям права власності на житловий будинок є необґрунтованими.

Крім того, вважає, що доводи ОСОБА_2 про неправильно обраний спосіб захисту не заслуговують на увагу.

У грудні 2021 року Хмільницька міська рада Вінницької області подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що підтримує касаційну скаргу ОСОБА_2 та просить її задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами.

Рішенням виконкому Хмільницької міської ради Вінницької області від 23 січня 1992 року № 8 ОСОБА_1 виділено для індивідуального будівництва земельну ділянку площею 1 000 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 12).

На підставі рішення виконкому Хмільницької міської ради від 23 січня 1992 року за № 8 ОСОБА_1 замовив та отримав будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, який зареєстрував у виконкомі Хмільницької міської ради народних депутатів 03 квітня 1996 року під № 2603 том (том 1, а. с. 14-23, 37-39, 117-121).

Відповідно до будівельного паспорта ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку загальною площею 98,80 кв. м, житловою площею 66,10 кв. м, початок будівництва 23 вересня 1992 року, закінчення - 23 вересня 1995 року.

29 вересня 1992 року працівником технічого бюро головного архітектора міста на підставі рішення виконкому Хмільницької міської ради від 23 січня 1992 року № 8 було винесено в натуру межі земельної ділянки площею 1000 кв. м, виділеної позивачу ОСОБА_1 під будівництво житлового будинку. Межі виділеної під забудову земельної ділянки були закріплені межовими знаками та передані забудовнику ОСОБА_1 під охорону, що підтверджуються актом винесення в натуру земельної ділянки індивідуального забудовника від 25 вересня 1992 року, підписаний працівником техбюро та забудовником ОСОБА_1 (том 1, а. с. 18).

22 листопада 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про створення спільної власності, за умовами якого сторони об`єдналися для спільної діяльності по будівництву спільного жилого будинку з надвірними будовами на земельній ділянці, яка виділена ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 .

У договорі про створення спільної діяльності зазначено, що сторони з моменту укладення даного договору, приймають однакову трудову участь в будівництві будинку, вкладають однакові кошти в будівництво. Взаємозарахунки проводять самостійно. До закінчення будівництва, жилий будинок з надвірними побудовами є спільною частковою власністю сторін. Кожній із сторін належить по Ѕ (одній другій) частці. По закінченню будівництва, жилий будинок з надвірними побудовами є спільною частковою власністю сторін. Частка кожної із сторін у жилому будинку складає Ѕ (одну другу). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язалися по закінченні будівництва вчинити необхідні дії для реєстрації Ѕ (однієї другої) частки будинку на ОСОБА_2 (том 1, а. с. 29).

Рішенням виконкому Хмільницької міської ради від 22 липня 2004 року № 246 на підставі поданої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяви відповідача ОСОБА_2 було визнано співзабудовником індивідуального житлового будинку на земельній ділянці на АДРЕСА_1 в рівних долях з ОСОБА_1 (том 1, а. с. 28,30,32).

Відповідно до технічного паспорта на будівлі на АДРЕСА_1 станом на 29 червня 2004 року, готовність забудови 66%. Будинок та інші будівлі самовільно побудовані (том 1, а. с. 34,35).

У листі АПНВП «Візит» № 368 від 08 серпня 2019 року зазначено, що 30 липня 2018 року ОСОБА_2 замовив АПНВП «Візит» виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 68-68).

30 листопада 2018 року ОСОБА_2 провів державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 500 кв. м у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі виписки з рішення Хмільницької міської ради Вінницької області 28 сесії 4 скликання від 11 серпня 2005 року (державний реєстратор Трофимишина К. К.), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 18871936 від 14 листопада 2019 року (том 1, а. с. 197-202).

Висновком експерта Вінницького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 310 від 30 вересня 2019 року встановлено, що підпис у графі «Власники/користувачі суміжних земельних ділянок» попереду написаного надпису « ОСОБА_1 » у акті-передачі межових знаків за зберігання у технічній документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (том 1, а. с. 151-159).

Висновком № 130/19 судової земельно-технічної експертизи від 30 березня 2020 року встановлено, що між сторонами у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склався фактичний порядок користування загальною земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 : ОСОБА_2 користується північно-східною частиною земельної ділянки та частиною житлового будинку «А», що згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 1098 відображений як квартира АДРЕСА_2 . Площа земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні відповідача, без врахування площі земельної ділянки під житловим будинком «А», становить 0,0398 га; ОСОБА_1 користується південно-західною частиною земельної ділянки та частиною житлового будинку «А», що згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 1098 відображений як квартира АДРЕСА_3 . Площа земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні відповідача, без врахування площі земельної ділянки під житловим будинком «А», становить 0,0439 га.

Площа частини земельної ділянки під житловим будинком «А», що перебуває у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 становить 0,0240 га. Тож в користуванні кожної із сторін перебуває по 0,0120 га земельної ділянки під житловим будинком без можливості виділення даної площі в натурі.

Фактичний порядок користування ОСОБА_2 частиною присадибної земельної ділянки не відповідає розмірам та конфігурації земельної ділянки площею 500 кв. м (кадастровий № 0510900000:00:004:1477), яка була передана ОСОБА_2 у приватну власність на підставі рішення 28 сесії 4 скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 11 серпня 2005 року № 477.

Гараж «V» площею 48,7 кв. м знаходиться на земельній ділянці площею 500 кв. м (кадастровий № 0510900000:00:004:1477), яка була передана ОСОБА_2 у приватну власність на підставі рішення 28 сесії 4 скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 11 серпня 2005 року № 477.

Сходовий марш, яким користується для доступу до житлового будинку позивач ОСОБА_1 , не знаходиться на земельній ділянці площею 500 кв. м (кадастровий № 0510900000:00:004:1477), яка була передана ОСОБА_2 у приватну власність на підставі рішення 28 сесії 4 скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 11 серпня 2005 року № 477.

Проведений поділ присадибної земельної ділянки площею 500 кв. м розташованої по АДРЕСА_1 під час оформлення земельної ділянки кадастровий № 0510900000:00:004:1477 не відповідає будівельним нормам та правилам, а саме п.6.1.32, п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій (том 2, а. с. 32-48).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі статтями 83 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Підстави та порядок примусового припинення права власності на земельну ділянку з 01 січня 2002 року визначені в главі 22 ЗК України. Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і у примусовому порядку, з об`єктивних і суб`єктивних причин, а також за наявності та за відсутності вини власників і землекористувачів.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи право користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Встановлено, що на підставі рішення виконкому Хмільницької міської ради Вінницької області від 23 січня 1992 року № 8 ОСОБА_1 виділено для індивідуального будівництва земельну ділянку площею 1 000 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, визнання незаконним та скасування рішення 28 сесії 4-го скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 11 серпня 2005 року № 477, оскільки у Хмільницької міської ради були відсутні підстави для безкоштовної передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 500 кв. м із виділеної ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Хмільницької міської ради Вінницької області від 23 січня 1992 року № 8 земельної ділянки.

Відповідно до пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

У зв`язку з отриманням ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1 000 кв. м для індивідуального будівництва на підставі рішення виконкому Хмільницької міської ради Вінницької області від 23 січня 1992 року № 8, дії органу місцевого самоврядування щодо виділення частини цієї земельної ділянки ОСОБА_2 є неправомірними.

При цьому колегія суддів враховує, що земельна ділянка площею 500 кв. м за спірною адресою, яка була виділена ОСОБА_2 , у ОСОБА_1 не вилучалася, відтак, на момент ухвалення рішення Хмільницької міської ради від 11 серпня 2005 року № 477, саме ОСОБА_1 був користувачем спірної земельної ділянки.

Укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору про створення спільної власності, зокрема, будівництва спільного жилого будинку з надвірними будовами на земельній ділянці, яка виділена ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , не може бути підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на частину виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки.

Відсутність зареєстрованого права власності на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 виключає можливість набуття права власності на частину виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. (пункт 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).

Встановивши, що під час виготовлення технічної документації на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про огляд земельної ділянки не повідомлено і він не був при цьому присутній, схема зовнішніх меж земельної ділянки площею 500 кв. м ним не погоджувалася, акти прийому-передачі межових знаків виконавцем робіт ОСОБА_3 не підписувалися, межові знаки на земельній ділянці ним не встановлювалися та на зберігання ОСОБА_2 не передавалися, суди дійшли правильних висновків про наявність порушень статей 23, 55 Закону України «Про землеустрій» та пунктів 2.3, 2.8, 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376.

З урахуванням наведеного висновки судів попередніх інстанцій про протиправність рішення 28 сесії 4 скликання Хмільницької міської ради від 11 серпня 2005 року № 477 та наявність підстав для його скасування є обґрунтованими.

Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18) про те, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є скасування запису про державну реєстрацію, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини справи, зокрема у справі № 12-184гс18 між сторонами виникли правовідносини щодо права оренди земельної ділянки, у справі № 14-536цс18 між сторонами виникли правовідносини щодо права власності на квартиру та Великою Палатою Верховного Суду в обох справах вирішувалися питання належності спору до цивільної юрисдикції.

При цьому, з 16 січня 2020 року, тобто на час постановлення оскаржуваних рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, відтак посилання ОСОБА_2 про неправильно обраний позивачем спосіб захисту є необґрунтованими.

Позовна вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а відтак не спроможна надати особі ефективний захист її прав.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 761/16488/19 (провадження № 61-4938св21).

Доводи заявника про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 127/15911/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 607/10548/14-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 201/11032/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 199/8787/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 524/9350/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 та, як наслідок, ненадання відповіді на всі арґументи, подані відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

У § 30 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дали відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, на користь заявника немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 травня 2021 року у та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк