Постанова

Іменем України

17 січня 2022 року

м. Київ

справа № 1519/2-4141/11

провадження № 61-5104св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У березні 2011 року Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 28 серпня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 1881-н, за умовами якого позичальнику наданий кредит у розмірі 60 000 доларів США з кінцевим терміном його повернення до 28 серпня 2017 року, зі сплатою 14 відсотків річних.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором, 28 серпня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 укладений договір поруки № 1, згідно з яким поручитель взяла на себе зобов`язання відповідати перед кредитором як солідарний боржник разом з позичальником за кредитним договором.

Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 28 серпня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1159, відповідно до умов якого іпотекодавець передала в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором щодо оплати щомісячних платежів, станом на 12 січня 2011 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 93 820,07 доларів США.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 93 820,07 доларів США , з яких прострочена заборгованість за кредитом - 10 625,00 доларів США; залишок заборгованості за кредитом - 49 375,00 доларів США; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 25 099,00 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 1 305,87 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 7 414,21 доларів США. Позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю ОСОБА_3 , просив залишити без розгляду.

Короткий зміст судових рішення судів попередніх інстанцій

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, залишено без розгляду.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2011 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2007 року в розмірі 93 820,07 доларів США, з яких прострочена заборгованість за кредитом - 10 625,00 доларів США; залишок заборгованості за кредитом - 49 375,00 доларів США; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 25 099,00 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 1 305,87 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 7 414,21 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт неналежного виконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість. Ураховуючи, що позичальник не виконав вимогу банку щодо погашення заборгованості за кредитом та зі сплати процентів за користування кредитними коштами, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про солідарне стягнення з нього та поручителя заборгованості за кредитним договором та нарахованих на суму боргу штрафних санкцій.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, у серпні 2016 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, вважаючи, що судове рішення стосується її прав та обов`язків.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у зв`язку з тим, що апеляційним судом встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року позов ВАТ «Державний ощадний банк України» в частині вимог до ОСОБА_3 залишено без розгляду за заявою позивача.

Постановою Верховного Суду від 23 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Направляючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав про передчасність висновку про відсутність у ОСОБА_3 права на апеляційне оскарження, оскільки в іншому випадку вона, як іпотекодавець, буде позбавлена можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року змінено. Позов АТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 1881-н у розмірі 44 445,07 доларів США, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту - 10 625 доларів США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом- 25 099,99 доларів США, пеню за прострочення сплати тіла кредиту - 7 414,21 доларів США, пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 1 305,87 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись до суду з позовом про повернення всієї суми кредиту, відсотків за користування кредитом та нарахованої пені, позивач не дотримався вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, яка встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Оскільки у матеріалах справи відсутні докази відправлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, апеляційний суд дійшов висновку, що станом на час звернення до суду строк для повернення залишку заборгованості за тілом кредиту - 49 375,00 доларів США не настав, а тому суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині дострокового стягнення коштів за кредитним договором, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині, та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» на постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року клопотання АТ «Державний ощадний банк України» про поновлення строку задоволено, поновлено заявнику строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків до 29 квітня 2021 року для подання касаційної скарги у новій редакції із належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Ощадбанк» у новій редакції.

Як на підставу касаційного оскарження, у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, застосованого апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Матеріали справи надійшли до суду касаційної інстанції 02 червня 2021 року.

Касаційна скаргаАТ «Державний ощадний банк України» у межах доводів та вимог, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що умовами кредитного договору від 28 серпня 2007 року № 1881-н передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язки позичальника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, а тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання строку погашення кожного чергового платежу, що дає право звернутися до боржника з вимогою (позовом) про погашення кредитної заборгованості у повному розмірі, та узгоджується з вимогами частини другої статті 1050 ЦК України та пунктами 2.2.2 та 3.2.2 кредитного договору від 28 серпня 2007 року № 1881-н.

Зазначав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про порушення банком вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, оскільки ним доведено невиконання позичальником умов кредитного договору в частині сплати щомісячних платежів, а відсутність доказів направлення вимоги про дострокове повернення кредиту позичальника не звільняє його від виконання зобов`язання відповідно до вимог статей 526 527 ЦК України та умов договору, тобто позичальник, як особа, яка порушила права та законні інтереси іншого суб`єкта, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду з відповідним позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц викладений висновок, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбаченого порядку, то у споживача як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Вважав, що зазначений правовий висновок не відповідає статті 263 ЦК України, суперечить статті 8 та статті 151-2 Конституції України, а також суперечить рішенню Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/2002, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору є виключно правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист позивача, як кредитора, що суперечить статті 4 ЦПК України.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2002 року №15-рп/2002 констатував, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлене законом або договором досудове врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин, не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

З огляду на наведене, вважав помилковим урахування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, оскільки кредитор як сторона спору не може бути позбавлений права на звернення до суду за захистом своїх прав з вимогою про дострокове стягнення заборгованості з підстав недотримання ним процедури позасудового врегулювання спору, а тому просив передати справу № 154/1332/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вона містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

28 серпня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладений договір відновлювальної кредитної лінії №1881-н, на умовах якого позичальнику наданий кредит в сумі 60 000 доларів США на строк до 28 серпня 2017 року, зі сплатою 14 процентів річних.

На забезпечення виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 1881- н, між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 28 серпня 2007 року № 1, згідно з яким поручитель зобов`язалася відповідати перед кредитором як солідарний боржник за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

28 серпня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 1881-н, між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передала в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

19 травня 2008 року у зв`язку з простроченням ОСОБА_1 сплати щомісячних платежів, банк направив позичальнику повідомлення про наявність заборгованості зі сплати процентів у розмірі 10 547,00 грн, яку вимагав погасити до 31 травня 2008 року, та попереджав про можливість застосування заходів примусового стягнення заборгованості у разі не погашення її у зазначений строк.

У подальшому ПАТ «Державний ощадний банк України» повідомляв поручителя про наявність у ОСОБА_1 станом на 13 січня 2010 року простроченої заборгованості за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 1881-н, у розмірі 10 525,00 доларів США та 25 099,99 доларів США зі сплати процентів, яку вимагав погасити до 19 січня 2011 року, та попереджав про можливість застосування заходів примусового стягнення заборгованості у разі її не погашення у зазначений в повідомленні строк.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором у ОСОБА_1 , станом на 12 січня 2011 року утворилася заборгованість, що складалася з: простроченої заборгованості за кредитом - 10 625,00 доларів США; залишку заборгованості за кредитом - 49 375,00 доларів США; заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 25 099,00 доларів США; пені, нарахованої на суму боргу по кредиту - 1305,87 доларів США; пені, нарахованої на заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами - 7414,21 доларів США.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 14-318цс18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі N 755/15853/15-ц (провадження N 61-17963св19) зроблені висновки, що звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Предметом позову в справі, що переглядається, є дострокове стягнення кредитної заборгованості за договором споживчого кредиту, заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Пунктом 2.2.2 кредитного договору від 28 серпня 2007 року № 1881-н передбачено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за цим договором або договором застави іпотеки.

Згідно з п. 3.2.2. кредитного договору від 28 серпня 2007 року № 1881- н банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами чи комісійними винагородами (у разі їх стягнення за умовами цього договору ), а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що оскільки наданий позичальнику кредит є споживчим, обов`язковою умовою стягнення заборгованості за кредитним договором, строк виплати якого не настав, з урахуванням вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній до 10 червня 2017 року, є збіг 30 календарних днів після отримання позичальником вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, висновок апеляційного суду про передчасність позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» щодо стягнення 49 375,00 доларів США є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права, які апеляційним судом застосовані правильно.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції правильно застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), якою уточнено висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18).

Щодо клопотання про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» містить клопотання про передачу зазначеної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на наявність у ній виключної правової проблеми, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховується: наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні.

Заявником у касаційній скарзі не наведено належного обґрунтування у чому саме полягає виключна правова проблема, оскільки Верховним Судом у постановах: від 23 вересня 2020 року у справі № 643/15512/15-ц, від 22 грудня 2020 року у справі №203/1625/16-ц, від 10 лютого 2021 року у справі №523/8163/15-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 333/2474/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 699/1537/14, від 28 липня 2021 року у справі №126/1624/16, від 08 вересня 2021 року у справі №204/5711/14-ц, від 23 вересня 2021 року у справі №727/6271/13- уже сформульовані чіткі правові висновки щодо підстав та необхідних передумов для дострокового стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту в судовому порядку з урахуванням вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній до 10 червня 2017 року, що свідчить про формування судом єдиної правозастосовчої практики при вирішенні подібних спорів, а тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не убачає підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).

Зважаючи на наведене, колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для направлення зазначеної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги АТ «Державний ощадний банк України».

Керуючись статтями 400 401 403 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

С. О. Погрібний

В. В. Яремко