№ 1519/2-572/11 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 1519/2-572/11

провадження № 61-16097св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2009 року Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради (далі - Малиновська РА) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 без оформлення дозвільних документів самочинно збудовані прибудови літ. «а1», «а2», будинок літ. «Д», вбиральня літ. «З», гараж літ. «Л» за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи наведене ОСОБА_4 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок привести самовільно реконструйоване домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану згідно із технічним паспортом від 27 травня 2014 року, а також встановити порядок виконання рішення, за яким у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку застосувати вимоги частини другої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» щодо примусової організації виконавчих дій, спрямованих на знесення самочинно збудованих об`єктів.

ОСОБА_1 також звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у спільній частковій власності його та ОСОБА_2 , з 1970-х років між сторонами склався порядок користування земельною ділянкою, на якій домоволодіння розташоване. ОСОБА_2 без оформлення дозвільних документів було самочинно збудовані певні будівлі за рахунок землі спільного користування, що викликало перешкоди в належному і повному користуванні ним своєю власністю.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 просив суд встановити порядок користування земельною ділянкою площею 566 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого виділити йому в користування ізольовану земельну ділянку площею 274 кв. м відповідно графічного додатку № 2 до висновку судової експертизи з наступними межами: - з відступом від фасадної сторони земельної ділянки (вул. Подільська) з відрізків довжиною: 5,49 м + 0,85 м + 4,34 м, поворот наліво до перетину з житловим будинком літ. «А» на відстань 1,17 м і далі по міжквартирним перегородкам до зовнішньої стіни; - уздовж зовнішньої стіни прибудови літ. «а1» і далі довжиною 9,27м.; - поворот наліво довжиною 1,41м.; - поворот направо довжиною 6,22м.; - поворот наліво до перетину з фасадною стороною земельної ділянки (вул. Подільська) з відрізків довжиною: 3,22 м + 4,51 м + 1,25 м; виділити в користування ОСОБА_2 ізольовану земельну ділянку площею 283 кв. м з вищезазначеними межами; зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому в огороджені виділеної в користування частини земельної ділянки площею 274 кв. м металевою огорожею.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2017 року у складі судді Плавича І. В. у задоволенні позову ОСОБА_5 .

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого: в користування ОСОБА_1 виділено ізольовану земельну ділянку площею 274 кв. м відповідно до графічного додатку № 2 до висновку № 6692 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 05 лютого 2008 року, складеного судовим експертом Одеського НДІСЕ з наступними межами: - з відступом від фасадної сторони земельної ділянки (вул. Подільська) з відрізків довжиною: 5,49 м + 0,85 м + 4,34 м, поворот наліво до перетину з житловим будинком літ. «А» на відстань 1,17 м і далі по міжквартирним перегородкам до зовнішньої стіни; - уздовж зовнішньої стіни прибудови літ. «а1» і далі довжиною 9,27 м; - поворот наліво довжиною 1,41 м; - поворот направо довжиною 6,22 м; - поворот наліво до перетину з фасадною стороною земельної ділянки (вулиця Подільська) з відрізків довжиною: 3,22 м + 4,51 м + 1,25 м; в користування ОСОБА_2 виділено ізольовану земельну ділянку площею 283 кв. м відповідно до графічного додатку № 2 до висновку № 6692 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 05 лютого 2008 року, складеного судовим експертом Одеського НДІСЕ з вищезазначеними межами, зобов`язавши при цьому не перешкоджати ОСОБА_1 в огороджені виділеної в користування частини земельної ділянки площею 274 кв. м металевою огорожею.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 , місцевий суд виходив із того, що позивачем не доведено наявності порушення прав будь-яких заінтересованих осіб прибудовою, оскільки з набуттям майнових прав на спірне домоволодіння чоловік ОСОБА_2 набув майнових прав і на відповідну земельну ділянку, яка виділялась під забудову попередньому власнику.

Враховуючи те, що позасудовим шляхом сторонами не було вирішено питання щодо спільного користування нерухомим майном, суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення порядку користування спільним майном за варіантом, що визначений під номером «першим» висновку № 6692 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 05 лютого 2008 року.

Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2017 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2017 року доповнено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 917 грн 60 коп.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу Малиновської РА задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії скасовано.

Закрито провадження за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , про встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано, ухвалено нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не було з`ясовано, чи передавалась спірна земельна ділянка у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки матеріали справи не містять доказів такого.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що до ОСОБА_1 перейшло право користування тією частиною земельної ділянки, якою користувався його спадкодавець, а тому підстав для зміни порядку користування земельною ділянкою немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що за життя його батько та ОСОБА_6 поділили пополам будинок, проте договору про порядок користування земельною ділянкою, на якій він розташований, із графічним визначенням її меж, координат та площ так і не уклали. Вказував, що, скориставшись цим, ОСОБА_6 , а потім і ОСОБА_2 самочинно добудували свою частину домоволодіння й поступово захопили більшу частину земельної ділянки. Наведене підтверджується додатковим висновком Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29 травня 2015 року № 6692, яким встановлено, що станом на 2015 рік у фактичному користуванні ОСОБА_2 знаходиться більша частина земельної ділянки домоволодіння площею 308 кв. м, а у нього - 258 кв. м.

При цьому як землекористувач він щорічно сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою площею 281 кв. м.

Посилаючись на пункти Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» просив скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_3 , у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки від 05 травня 1958 року, укладеного між виконавчим комітетом Іллічівської районної ради депутатів трудящих м. Одеси та ОСОБА_7 , останньому було надано земельну ділянку площею 559 кв. м під будівництво одноповерхового жилого будинку з 4 житловими кімнатами, житловою площею 45,47 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 80).

Рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради депутатів трудящих м. Одеси від 16 серпня 1958 року № 901 «Про відвід земельних ділянок під індивідуальне житлобудівництво» ОСОБА_7 відведено земельну ділянку під індивідуальне житлобудівництво площею 559 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , а. с. 72).

Згідно договору купівлі-продажу від 04 грудня 1958 року ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_6 придбав половину належного ОСОБА_7 незакінченого будівництвом домоволодіння у АДРЕСА_4 . Вказаний договір посвідчено нотаріусом державної нотаріальної контори м. Одеси, реєстровий № 10194 (т. 1, а. с. 21).

ОСОБА_6 було збудовано 1/2 частину житлового будинку літ. «А» з прибудовами літ. «а1», «а2», житловий будинок літ. «Д» з прибудовами літ. «д», «д1», сарай літ. «Е», гараж літ. «Л», вбиральня літ. «З», сарай літ. «Ж».

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 30 серпня 1991 року.

За життя ОСОБА_6 вживались заходи для оформлення документів на відповідну частину домоволодіння та здачі будівель до експлуатації. Так, в період з грудня 1991 року до лютого 1992 року добудована ОСОБА_8 . Частина будинку прийнята до експлуатації комісією Іллічівського райвиконкому міста Одеси на підставі заяви дружини померлого - ОСОБА_2 .

Рішенням № 364 від 20 лютого 1992 року Іллічівський райвиконком затвердив акт приймальної комісії про прийомку в експлуатацію частини будинку, яка належала ОСОБА_9 .

Рішенням № 1961 від 01 грудня 1992 року Іллічівський міськвиконком затвердив перерахунок ідеальних часток зазначеного домоволодіння, згідно якого доля ОСОБА_10 . Склала 65/100 частин домоволодіння. Також цим рішенням було визначено оформити право власності на 65/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та видати свідоцтво про право власності.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_10 . В свою чергу, на підставі наведених документів ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 травня 1993 року, посвідчене державним нотаріусом П`ятої одеської державної нотаріальної контори під реєстровим №120/93, на 65/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з двох кам`яних житлових будинків (1/2 частина літ. «А» та літ. «Д»), жилою площею 85,4 кв. м, сарай літ. «Е», гараж літ. «Л», вбиральня літ. «З», сарай літ. «Ж».

Судовим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2006 року було визнано недійсними акт державної приймальної комісії Іллічівського району м. Одеси про прийняття в експлуатацію 1/2 частини спірного будинку; рішення Іллічівського райвиконкому міста Одеси № 364 від 20 лютого 1992 року в частині затвердження акту приймальної комісії та оформлення права приватної власності на 1/2 частину спірного домоволодіння за ОСОБА_6 ; рішення Іллічівського райвиконкому міста Одеси № 1961 від 01 грудня 1992 року; свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_10 від 28 січня 1993 року; свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 від 14 травня 1993 року.

При цьому суд виходив з того, що будівництво спірних будівель та подальше їх прийняття до експлуатації в 1991-1993 роках здійснювалось ОСОБА_6 без узгодження із співвласниками домоволодіння.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судове рішення апеляційного суду оскаржується в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Спірна земельна ділянка, площею 559 кв. м. була відведена ОСОБА_7 під індивідуальне житлобудівництво згідно рішення виконавчого комітету Іллічівської районної ради депутатів трудящих м. Одеси від 16 серпня 1958 року «Про відвід земельних ділянок під індивідуальне житлобудівництво».

Згідно договору купівлі-продажу від 04 грудня 1958 року ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_6 придбав половину належного ОСОБА_7 незакінченого будівництвом домоволодіння у АДРЕСА_4 .

Відповідно до статті 90 ЗК УРСР (1970 року) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі. Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу.

Згідно статті 91 ЗК УРСР (1970 року) особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.

Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою.

Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.

Пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Пунктом 7 Перехідних Положень ЗК України (2001 року) визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які володіли по 1/2 частині домоволодіння у АДРЕСА_2 в районі Першої застави, 47 лінія, ділянка № НОМЕР_2 на земельній ділянці, наданій рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради депутатів трудящих м. Одеси від 16 серпня 1958 року № 901 «Про відвід земельних ділянок під індивідуальне житлобудівництво» ОСОБА_7 .

Відповідно до положень статті 112 ЦК УРСР (1963 року) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Згідно зі статтею 113 ЦК УРСР (1963 року) володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на прав спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

За правилами статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Враховуючи те, що рішення виконавчого комітету Іллічівської районної ради депутатів трудящих м. Одеси від 16 серпня 1958 року № 901 «Про відвід земельних ділянок під індивідуальне житлобудівництво» є чинним та не скасованим, сторони по справі як спадкоємці первісних сторін спірних правовідносин мають право користуватися спірною земельною ділянкою як і їх спадкодавці.

Згідно статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, тому відповідно до статті 88 ЗК України слід брати до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Отже, з огляду на те, що сторонами позасудовим шляхом питання щодо спільного користування земельною ділянкою вирішено не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою.

При цьому судом враховано, що згідно договору купівлі-продажу від 04 грудня 1958 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 частки домоволодіння були рівними, а тому подальші прибудови до будинку, здійснені ОСОБА_6 , не впливають на порядок користування земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не передавалась спірна земельна ділянка у користування, оскільки останні користуються нею на тих самих умовах як і їх спадкодавці.

Також слід зазначити, що судом першої інстанції у резолютивній частині невірно зазначено дату проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 6692, проте зазначене не є підставою для скасування вказаного судового рішення, а тому відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Враховуючи наведене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції були належним чином оцінені подані сторонами докази, вірно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 536 грн 80 коп.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року скасувати.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , про встановлення порядку користування земельною ділянкою залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 536 грн 80 коп. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович