Постанова

Іменем України

29 липня 2022 року

м. Київ

справа № 1519/4718/2012

провадження № 61-11388св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2019 року у складі судді Мурзенко М. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О., Князюка О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору.

Позов обґрунтовано тим, що 03 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ТОВ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , укладений кредитний договір № СМ-SМЕ507/017/2008, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 130 000,00 дол. США на придбання нерухомого майна. В забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 03 березня 2008 року укладені договори поруки між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

У зв`язку з порушенням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, банк прийняв рішення про дострокове повернення кредиту, направив відповідні вимоги відповідачам, проте кредит дотепер не повернуто. Заборгованість станом на 10 червня 2014 року складає 700 769,12 дол. США, яка складається із: 127 804,61 дол. США - заборгованість за кредитом; 22 898,43 дол. США - заборгованість за процентами; 550 066,08 дол. США - сума пені за прострочення виконання зобов`язань за період з 10 червня 2013 року до 10 червня 2014 року.

На підставі зазначеного позивач, після уточнення позовних вимог, просив стягнути у солідарному порядку з позичальника ОСОБА_1 , поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року № СМ-SME507/017/2008 станом на 10 червня 2014 року у розмірі 700 769,12 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 127 804,61 дол. США; заборгованості за процентами у розмірі 22 898,43 дол. США; пені за прострочення виконання зобов`язання за період з 10 червня 2013 року до 10 червня 2014 року у розмірі 550 066,08 дол. США, а також стягнути судові витрати.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ТОВ «ОТП Факторинг України» про визнання зазначеного кредитного договору недійсним як такого, що укладений під впливом обману.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що кредитний договір оформлявся робітниками банку з метою заволодіння коштами банку шляхом шахрайства під виглядом видачі коштів готівкою за кредитними договорами, за цим фактом було порушено кримінальну справу і робітники ПАТ «ОТП Банк» були притягнуті до кримінальної відповідальності за здійснення шахрайських дій. Жодного з поручителів, які зазначені в кредитному договору, вона не знає, грошових коштів від банку не отримувала.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2019 року (з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 26 грудня 2019 року) позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CM-SME507/017/2008, укладеним 03 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», у розмірі 130 275,24 дол. США, в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 127 804,61 дол. США, заборгованість зі сплати процентів - 2 144,67 дол. США, пеня - 325,96 дол. США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним кредитного договору № CM-SME507/017/2008, укладеного 03 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 598,42 грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позову та доведеності заявлених вимог відносно позичальника ОСОБА_1 в межах задоволеного розміру суми стягнення та наявності підстав для захисту порушеного права, обмеживши лише період стягнення процентів за користування кредитом та пені до 21 серпня 2008 року (направлення банком на адресу позичальника досудової вимоги про дострокове погашення кредиту).

Водночас у задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд першої інстанції відмовив, оскільки рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2016 року у справі № 522/25091/13-ц, що набрало законної сили, визнано припиненим зобов`язання за договором поруки від 30 березня 2008 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 на забезпечення кредитного договору, у свою чергу відсутні належні та допустимі докази направлення досудової вимоги ОСОБА_3 , у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що його порука припинилась зі спливом шестимісячного строку з моменту прийняття банком рішення про дострокове повернення кредиту 21 серпня 2008 року, тобто ще до моменту звернення позивача до суду.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції виходив із недоведеності цих вимог.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги висновків районного суду в частині основного та зустрічного позовів не спростовують і зведені лише до незгоди з відповідними висновками суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів висновок суду або свідчили б про неправильну оцінку судом доказів, які надані сторонами та неправильне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у жовтні 2021 року - з уточненою касаційною скаргою, поданою представником ОСОБА_5 , на виконання ухвал Верховного Суду від 28 липня 2021 року та від 24 вересня 2021 року) на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Матеріали касаційної скарги містили також заяву ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2019 року.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14 та від 02 липня 2015 року у справі № 6-79цс14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права в частині дослідження зібраних у справі доказів, а також необґрунтоване відхилення клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі також зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без з`ясування всіх фактичних обставин справи: без дослідження доказів про фіктивність кредитних договорів, які містять ознаки кримінальних правопорушень і які укладалися не за ініціативою і вільним волевиявленням позичальника, а за навмисно незаконною вимогою робітників банку для погашення раніше виданих і прострочених кредитів з метою створення найкращих показників у звітності роботи банку перед Національним банком України шляхом приховування раніше виданих і непогашених кредитів; без виконання нескасованого рішення суду про витребування цих доказів фіктивності укладених договорів, які знаходяться в матеріалах кримінальних справ, матеріали яких за ухвалою суду були витребувані у органів досудового слідства та Київського районного суду м. Одеси, проте витребувані матеріали кримінальних справ до суду не надійшли; без перевірки фактичного використання коштів за удаваним кредитом, які використовувались і були спрямовані на приховування раніше виданих прострочених кредитів банку, а не на споживчі цілі; без допиту, як свідків, робітників банку, які видавали кредит, без прийняття рішення кредитного комітету про можливість видачі кредиту, без вивчення платоспроможності особи, на яку оформлювався кредит, без перевірки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яких робітники банку залучили як поручителів за неотримані ОСОБА_1 кредитні кошти в іноземній валюті; без допиту по обставинам оформлення кредитного договору і договорів поруки поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не були знайомі з позичальником, і які не мали вільного волевиявлення гарантувати повернення кредиту, отриманого робітниками банку; без забезпечення змагальності сторін у доведеності усіх фактичних обставин оформлення кредитних договорів з метою привласнення кредитних коштів робітниками банку. Окрім цього, заявник наполягає, що рішення судів про стягнення з неї пені в доларах США не відповідають вимогам закону та умовам кредитного договору, яким передбачено сплату пені у гривнях.

Оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, Верховний Суд не бере до уваги документи, додані заявником до її касаційної скарги, на підтвердження її доводів, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до Верховного Суду на час розгляду справи не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року (з урахуванням ухвал Верховного Суду від 28 липня 2021 року та від 24 вересня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 1519/4718/2012 із Малиновського районного суду м. Одеси, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2019 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року матеріали справи № 1519/4718/2012 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що 03 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № СМ-SМЕ507/017/2008, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 130 000,00 дол. США на придбання нерухомого майна - земельної ділянки, площею 0,12 га, за адресою: АДРЕСА_1 , дата остаточного повернення кредиту - 03 березня 2018 року, зі сплатою процентів за користування кредиту за плаваючою процентною ставкою в розмірі 5,0 % річних + FIDR, що підтверджується копією кредитного договору з погашенням кредиту частинами відповідно до графіку платежів - додаток № 1 до кредитного договору.

На виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 130 000,00 дол. США, що підтверджується копією кредитної заявки з відміткою про її виконання, заявою на видачу готівки № 1 від 03 березня 2008 року.

Відповідно до пункту 1.1 частини № 2 кредитного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначених в частині № 1 договору, а позичальник приймає кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати інші зобов`язання, як вони визначені в договорі.

Згідно з підпунктом 1.9.1 частини № 2 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником, поручителем, майновим поручителем своїх боргових чи інших зобов`язань за договором. При цьому зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню у розмірі 1,0 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожен день прострочки.

В забезпечення належного виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором № CM-SME507/017/2008, укладеним 03 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», підписані договори поруки від 03 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 , між ЗАТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_3 .

Придбання земельної ділянки, зазначеної в кредитному договорі, підтверджується копією договору купівлі-продажу вказаної ділянки від 03 березня 2008 року.

З наявних в матеріалах справи копії постанови Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2012 року у справі № 1512/1-190/11, листів слідчого відділу ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 25 березня 2015 року № 31/4-608, від 26 квітня 2017 року № 4/3431 не вбачається вчинення будь-якими особами дій, що свідчили б про укладення ОСОБА_1 кредитного договору під впливом обману.

Банк скористався своїм правом вимагати дострокового погашення кредиту, направивши на адресу відповідача ОСОБА_1 досудову вимогу від 21 серпня 2008 року (повернулась з відміткою «за закінченням терміну зберігання»).

В матеріалах справи наявна копія досудової вимоги поручителю ОСОБА_3 , проте відсутні належні та допустимі докази її направлення.

Відповідно до наданого позивачем за первісним позовом розрахунку заборгованості ОСОБА_1 по липень 2008 року включно здійснювала погашення кредиту, станом на момент звернення до суду заборгованість за тілом кредиту складає 127 804,61 дол. США.

Сума процентів за користування кредитом за період з 03 липня 2008 року до 21 серпня 2008 року за ставкою 12,5 % річних, що визначена в додатку № 1 до кредитного договору, складає 2 144,67 дол. США.

Суд першої інстанції стягнув з відповідача суму пені в розмірі 1,0 % в день від суми простроченого платежу (підпункт 4.1.1 частини № 2 кредитного договору) за період з 05 серпня 2008 року до 21 серпня 2008 року (17 днів), що складає 325,96 дол. США.

Відповідно до договору купівлі-продажу портфелю, укладеного 18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк» відступило на користь позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за укладеним 03 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 кредитним договором № СМ-SМЕ507/017/2008.

Згідно з копією рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2016 року у справі № 522/25091/13-ц визнано припиненими зобов`язання за договором поруки від 03 березня 2008 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 на забезпечення кредитного договору № СМ-SМЕ507/017/2008 від 03 березня 2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк». Зазначене рішення набрало законної сили.

Нормативно-правове обґрунтування

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Потрібно враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки невиконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором перед банком, правонаступником якого є позивач, що підлягає стягненню з боржника.

Згідно з наданим позивачем до суду у червні 2014 року уточненим розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 березня 2008 року № СМ-SМЕ507/017/2008 складає 127 804,61 дол. США (суд стягнув у повному обсязі), заборгованість за процентами з період з 03 липня 2008 року до 01 грудня 2009 року - 22 898,43 дол. США, з яких суд стягнув лише 2 144,67 дол. США за період з 03 липня 2008 року до 21 серпня 2008 року, ураховуючи направлену позичальнику банком вимогу про дострокове погашення боргу. Також суд першої інстанції стягнув з відповідача ОСОБА_1 суму пені за 17 днів (05 серпня 2008 року - 21 серпня 2008 року) у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення згідно з умовами підпункту 4.1.1 частини № 2 кредитного договору.

Ураховуючи, що позивач скористався своїм правом вимагати дострокового повернення суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, штрафів та пені за порушення умов договору, то з зазначеного часу настав строк виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі і право позивача нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та штрафні санкції, передбачені кредитним договором, припинились, отже суди правильно застосували до спірних правовідносин правову позицію, закріплену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Заявник не надала свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, отже, відповідачем ОСОБА_1 не спростований факт наявності та розміру заборгованості.

Таким чином, доводи касаційної скарги про необґрунтованість стягнення з неї суми кредитної заборгованості не підтвердились.

Окрім цього, апеляційний суд правильно не застосував позовну давність до вимог кредитора, заявлену ОСОБА_1 лише в суді апеляційної інстанції, оскільки вона приймала участь у розгляді справи в суді першої інстанції особисто та через свого представника, проте про застосування позовної давності до винесення судом рішення не заявляла (частина третя статті 267 ЦК України).

Посилання заявника на неправильне стягнення судами суми пені в доларах США, а не гривнях, як того вимагають умови кредитного договору, не приймаються, оскільки сторона відповідача ОСОБА_1 не зазначала про це в апеляційній скарзі та не заперечувала в суді апеляційної інстанції, тобто вказане не було предметом перевірки в апеляційному суді, який, згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України,перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто немає підстав стверджувати про порушення зі сторони апеляційного суду. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, зокрема дослідження інших умов кредитного договору, які не були предметом аналізу в судах попередніх інстанцій, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції. Окрім цього, у підпункті 1.11.1.1 частини № 2 кредитного договору, на який посилається заявник, йдеться про розрахунок інших платежів у валюті кредиту, проте сплату у валюті України, виходячи з валютного курсу НБУ на день сплати, що не спростовує можливість розрахунку пені у доларах США.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без з`ясування всіх фактичних обставин справи (без дослідження доказів про фіктивність кредитних договорів, які містять ознаки кримінальних правопорушень і які укладалися не за ініціативою і вільним волевиявленням позичальника, а за навмисно незаконною вимогою робітників банку для погашення раніше виданих і прострочених кредитів з метою створення найкращих показників у звітності роботи банку перед Національним банком України шляхом приховування раніше виданих і непогашених кредитів; без виконання нескасованого рішення суду про витребування цих доказів фіктивності укладених договорів, які знаходяться в матеріалах кримінальних справ, матеріали яких за ухвалою суду були витребувані у органів досудового слідства та Київського районного суду м. Одеси, проте витребувані матеріали кримінальних справ до суду не надійшли; без перевірки фактичного використання коштів за удаваним кредитом, які використовувались і були спрямовані на приховування раніше виданих прострочених кредитів банку, а не на споживчі цілі; без допиту, як свідків, робітників банку, які видавали кредит, без прийняття рішення кредитного комітету про можливість видачі кредиту, без вивчення платоспроможності особи, на яку оформлювався кредит, без перевірки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яких робітники банку залучили як поручителів за неотримані ОСОБА_1 кредитні кошти в іноземній валюті; без допиту по обставинам оформлення кредитного договору і договорів поруки поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не були знайомі з позичальником, і які не мали вільного волевиявлення гарантувати повернення кредиту, отриманого робітниками банку; без забезпечення змагальності сторін у доведеності усіх фактичних обставин оформлення кредитних договорів з метою привласнення кредитних коштів робітниками банку) не заслуговують на увагу, оскільки у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій. Оскаржувані судові рішення містять висновки судів щодо сукупності доказів, оцінки цих доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, вони відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Матеріали справи містять ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2013 року (а. с. 92 т. 1) про задоволення клопотання відповідача ОСОБА_1 про забезпечення доказів та витребування від слідчого відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області належним чином засвідченої копії обвинувального акта за результатами розслідування кримінального провадження за фактом незаконного оформлення АТ «ОТП Банк» кредитного договору від 03 березня 2008 року № СМ-SME507/017/2008, яке знаходилось у провадженні слідчого СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Домінцової В. О., а також відповідь на неї слідчого відділу від 23 вересня 2013 року № 31/4-5305 (а. с. 96 т. 1). Також матеріали справи містять: ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2013 року (а. с. 103 т. 1) про витребування з Київського районного суду м. Одеси належним чином засвідчених копій матеріалів кримінальної справи № 1512/1-190/11, в якій вирішувалось питання про задоволення або відмову у задоволенні позовних вимог «ОТП Банк»; ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2014 року (а. с. 114 т. 1) про витребування з Київського районного суду м. Одеси належним чином засвідченої копії постанови у справі № 1512/1-190/11 та копію витребуваної постанови Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2012 року (а. с. 120-123 т. 1); ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2015 року (а. с. 149 т. 1) про витребування з Одеського міського Управління УМВС України в Одеській області інформації про стан та хід досудового слідства по кримінальному провадженню за заявою ОСОБА_1 та за заявою ТОВ «ОТП Факторинг України» (колишня назва Акціонерне товариство «ОТП Банк») про привласнення невідомими особами кредитних коштів за кредитним договором від 03 березня 2008 року № СМ-SМЕ507/017/2008, відповідь слідчого відділу на неї (а. с. 155 т. 1). З урахуванням зазначеного, необґрунтованими є доводи касаційної скарги про розгляд справи судом першої інстанції без вирішення питання про витребування доказів.

Оскільки суди відмовили у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору через відсутність належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження його укладення позичальником під впливом обману, а доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Аналогічні доводи зазначались й в апеляційній скарзі заявника, яким апеляційний суд надав належну правову оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності прийнятого судом першої інстанції рішення, залишеного без змін судом апеляційної інстанції, щодо відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень в частині щодо поручителей.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановахВерховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14 та від 02 липня 2015 року у справі № 6-79цс14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями, чи зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що згідно з вимогами статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, доводи касаційної скарги не підтвердились, підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану її представниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак