Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 151/260/21

провадження № 61-1830св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Вінницької обласної прокуратури, Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року у складі судді Токарчук Л. Г., додаткове рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями досудового слідства,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області у відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн, витрати у кримінальній справі за надання правничої допомоги в сумі 25 000 грн, на паливо-мастильні матеріали у розмірі 19 553,40 грн, витрати на квитки за явку адвоката до суду в розмірі 413,36 грн та сплачені кошти за оплату банківських послуг в сумі 300 грн.

Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 07 вересня 2010 року прокурором Вінницької області відносно сільського голови села Берізки-Чечельницькі Чечельницького району Вінницької області ОСОБА_2 порушена кримінальна справа № 10240112 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, та він був затриманий співробітниками УДСБЕЗ УМВС України у Вінницькій області.

Йому 16 вересня 2010 року було пред`явлене обвинувачення за частиною другою статті 368 КК України, а 18 вересня 2010 року - звільнено з-під арешту та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2013 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, призначено покарання у виді трьох років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права на три роки займати посади, пов`язані з адміністративно-розпорядчими функціями. На підставі статті 75 КК України його було звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком у три роки з позбавленням права займати пов`язані з адміністративно-розпорядчими функціями на три роки посади, міра запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишена підписка про невиїзд.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2013 року вказаний вирок скасований, а справа направлена на новий судовий розгляд.

Вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 368 КК України визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року вказаний вирок скасований, справу повернуто на новий судовий розгляд.

Вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України у редакції, чинній станом на 20 серпня 2010 року, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Вирок набрав законної сили 13 березня 2021 року.

У зв`язку з перебуванням під слідством та судом з 07 вересня 2010 року до 13 березня 2021 року, тобто 10 років 4 місяці 6 днів (125 місяців), йому була завдана моральна шкода, оскільки у відношенні нього незаконно була порушена кримінальна справа, він був затриманий, одинадцять днів перебував в ізоляторі тимчасового утримання, а потім знаходився на підписці про невиїзд, йому було пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, за яке передбачено покарання до 8 років позбавлення волі.

Протягом вказаного періоду він не працював, не отримував заробітну плату, не мав можливості утримувати сім`ю. По відношенню до нього були проведені оперативно-розшукові заходи. Увесь цей час він був вимушений доводити своїм рідним, родичам, друзям, знайомим, що він не скоював злочину, хабара не брав, терпів приниження від односельчан, за ініціативи дружини розірваний шлюб. Через постійні емоційні стреси, психологічний тиск правоохоронних органів та суду він захворів на онкологічну хворобу, переніс операцію, знаходиться на обліку у лікаря онколога.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Чечельницький районний суд Вінницької області рішенням від 24 вересня 2021 року позов задовольнив частково.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 1 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 25 000 грн витрат за надання правової допомоги.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 19 533,58 грн, сплачені ним на паливно-мастильні матеріали за явку адвоката до Бершадського районного суду Вінницької області.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 413,36 грн, сплачені ним за квитки за явку до Апеляційного суду Вінницької області.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 300 грн, сплачені ним за оплату банківських послуг за оплату правової допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що розмір компенсації моральної шкоди, завданої позивачу, не може бути менший 758 022,16 грн, однак зважаючи на обставини на які посилався позивач та його представник у позовній заяві та у судовому засіданні, у тому числі незаконне затримання, обшук та враховуючи характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, оскільки сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності є значною психологічною травмою, тяжкість вимушених змін у його життєвих, суспільних та сімейних стосунках, час та зусилля, що були потрачені на захист, тривалий термін досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи, а саме більше 10 років, що потягло повну зміну сталого ритму життя, очікувань та старань, яких досягав позивач протягом усього життя, втрата репутації, що змусила позивача відмовитись від подальшої реалізації себе як голови села, вказує на те, що ОСОБА_1 частину свого продуктивного життя був змушений присвятити захисту від безпідставних та незаконних звинувачень, і ця втрата життєвого часу, можливостей та здоров`я є фактично невиправною, що свідчить про його глибокі душевні страждання.

Чечельницький районний суд Вінницької області додатковим рішенням від 04 жовтня 2021 року стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 726,90 грн витрат, пов`язаних з явкою адвоката Кресюна В. А. до Чечельницького районного суду.

Додаткову постанову місцевий суд мотивував тим, що представник позивача - адвокат Кресюн В. А. до судових дебатів під час розгляду справи заявляв про те, що буде звертатися із заявою про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на проїзд до суду. До заяви про стягнення вказаних витрат, на підтвердження витрат пов`язаних з прибуттям в судові засідання 18 червня 2021 року, 05 серпня 2021 року, 03 вересня 2021 року та 24 вересня 2021 року надав квитанції про купівлю палива «Бензин А-95-Євро-Е5», розрахунок відстані між містом Подільськ та смт Чечельник, що складає 82,1 км, розрахунок витрат на переїзд з міста Подільськ до смт Чечельник, який становить 7,5 літрів на 82 км, тобто 15 літрів на 164 км. Вартість проїзду згідно з вказаною відстанню та з урахуванням чеків становить 1 726,90 грн, які відповідно до положень статей 141 та 138 ЦПК України та практики Верховного Суду підлягають відшкодуванню.

Вінницький апеляційний суд постановою від 22 грудня 2021 року апеляційні скарги Вінницької обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області залишив без задоволення, а рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року та додаткове рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Мотиви апеляційних скарг щодо безпідставного стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, витрат на правничу допомогу, понесених у кримінальному провадженні, та за явку адвоката у Чечельницький районний суд Вінницької області не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не тягнуть наслідком скасування оскаржуваних рішень та задоволення апеляційних скарг з наступною відмовою у задоволенні заявлених позовних вимог. Наведені у апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції, у якому містяться безпомилкові висновки за доводами відповідачів, з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури у січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року, додаткове рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цих частинах нову постанову про відмову у їх задоволенні.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом не взято до уваги показання свідків, які причетні до вчинення провокації надання хабаря через особисті мотиви. Суд визнав недопустимим доказом протокол огляду місця - події службового кабінету обвинуваченого від 07 вересня 2010 року, згідно з яким під час огляду взято змиви з рук ОСОБА_1 та останнім видано з кишені піджаку 5 000 доларів США. Також судом визнано недопустимими результати оперативно-технічних заходів, з підстав відсутності рішення суду про дозвіл на їх проведення, та висновки судово-криміналістичних експертиз щодо вилучених у ОСОБА_1 грошових коштів та змивів з рук, як докази, похідні від доказу, визнаного судом недопустимим.

Підставою для виправдання позивача стало визнання судом ряду зібраних у справі доказів недопустимими. Правове формулювання, використане у статтях 86 87 89 КПК України, а саме «недопустимість» доказів, свідчить, що воно не тотожне поняттю «незаконність».

Отже, визнання доказів недопустимими є оціночним та оспорюваним поняттям та не має наслідком неможливість їх дослідження та використання при ухваленні судового рішення і не є свідченням незаконності дій органів досудового слідства чи прокурора.

За відсутності факту незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду відсутні і підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України.

Стягнутий на користь позивача 1 300 000 грн моральної шкоди не підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами. Визначений судом розмір моральної шкоди на 70 % перевищує мінімальний розмір стягнення за законом.

Суд під час розгляду справи повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, який залишився поза увагою судів попередніх інстанцій.

Судом не вказані докази, досліджені ним, які стали підставою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у кримінальному провадженні, за явку адвоката до суду, сплачених за оплату банківських послуг, лише зазначено, що вказані витрати повністю підтверджені матеріалами справи. Однак, наявність цих витрат, їх розмір також відносяться до предмета доказування у справі та мають бути підтверджені належними доказами.

Відсутній висновок Верховного Суду про застосування у спірних правовідносинах норм права, застосованих судами першої та апеляційної інстанцій, а саме статті 56 Конституції України, статті 130 КПК України та статей 12 81 ЦПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Кресюна В. А. у червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2021 року набрав законної сили, тому в силу положень частини шостої статті 82 ЦПК України є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.

Вінницьким апеляційним судом вже надана правова оцінка всім доводам, однак заявник касаційної скарги намагається повторно аналізувати зазначений вирок.

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з обставинами справи, тривалим розглядом справи, незаконними діями, які були проведені у відношенні ОСОБА_1 з боку прокуратури та міліції, врахували перенесені страждання та обмеження, які переніс позивач, дійшли правильно висновку про те, що визначений розмір моральної шкоди буде співмірною компенсаційною сумою для їх задоволення.

Адвокатом була виконана робота у кримінальній справі, яка була оплачена позивачем у сумі 25 000 грн, сплачені кошти на паливно-мастильні матеріали за явку адвоката до суду, за явку адвоката до суду апеляційної інстанції та на оплату банківських послуг, тому ним ставилося питання про стягнення з держави Україна цих коштів.

Верховний Суд вже прийняв ряд постанов що стосуються подібних правовідносин, тому твердження заявника про відсутність правового висновку є помилковим.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 травня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Чечельницького районного суду Вінницької області.

Справа № 151/260/21 надійшла до Верховного Суду 15 червня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2022 року відмовив у задоволенні клопотання першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури про розгляд справи за участю Вінницької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора і справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Прокурором Вінницької області Шморгуном О. С. 07 вересня 2010 року винесено постанову про порушення відносно сільського голови села Берізки-Чечельницькі Чечельницького району ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.

ОСОБА_1 08 вересня 2010 року був затриманий за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України та допитаний прокурором Чечельницького району Вінницької області як підозрюваний.

Постановою Чечельницького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2010 року ОСОБА_1 продовжено строк затримання до десяти діб, тобто до 18 вересня 2010 року.

ОСОБА_1 16 вересня 2010 року притягнуто як обвинуваченого за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.

17 вересня 2010 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд.

Вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України та призначено покарання у виді трьох років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади пов`язані з адміністративно-розпорядчими функціями на три роки. На підставі статті 75 КК України звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком три роки з позбавленням права займати посади пов`язані з адміністративно-розпорядчими функціями. Залишено міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2013 року вказаний вирок скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Постановою Бершадського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2015 року кримінальну справу направлено прокурору Бершадського району для організації проведення додаткового розслідування.

Вказана постанова скасована ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 жовтня 2015 року.

Вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 368 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд скасовано.

Вказаний вирок скасовано ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року, справу повернуто на новий розгляд.

Вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України в редакції, чинній станом на 20 серпня 2010 року, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд скасовано.

Вказаний вирок набрав законної сили 13 березня 2021 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів на свою користь моральну шкоду, яка завдана йому внаслідок незаконного порушення відносно нього кримінальної справи, перебування під слідством та судом, а також витрати у кримінальній справі за надання правничої допомоги, на паливо-мастильні матеріали, витрати на квитки за явку адвоката до суду, сплачені кошти за оплату банківських послуг.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 07 вересня 2010 року до 13 березня 2021 року, тобто 10 років 6 місяців 7 днів, або 126 місяців 7 днів, у тому числі 10 днів перебував під вартою.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що у відношенні нього незаконно була порушена кримінальна справа, він був затриманий, одинадцять днів перебував в ізоляторі тимчасового утримання, а потім знаходився на підписці про невиїзд, йому було пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, якого він не вчиняв.

Відповідно до статті 8 Конституції України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Метою статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на ефективний засіб правового захисту є надання засобу, за допомогою якого особи могли б отримати на національному рівні відшкодування шкоди, завданої порушенням їхніх конвенційних прав, перш ніж задіяти міжнародний механізм подання скарги до ЄСПЛ (справа «Кудла проти Польщі» (Case of Kudіa v. Poland) рішення від 26 жовтня 2000 року, заява 30210/96, пункт 152).

У справі «Класс проти Німеччини» (Case of Klass and others v. Germany) ЄСПЛ зауважив, що, згідно зі статтею 13 Конвенції, у випадку, коли особа вважає свої права та інтереси порушеними внаслідок прийняття заходів, які, як вона стверджує, суперечать Конвенції, ця особа повинна мати засіб правового захисту в національному органі як для прийняття рішення за її скаргою, так і, якщо необхідно, для отримання відшкодування. Таким чином, статтю 13 Конвенції необхідно тлумачити як положення, що гарантує «ефективний засіб правового захисту в національному органі» кожному, хто заявляє про факт порушення його прав і свобод, гарантованих Конвенцією (рішення від 6 вересня 1978 року, заява № 5029/71, пункт 64).

У той же час засіб правового захисту, гарантований статтею 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з точки зору закону, так і на практиці в тому сенсі, що він дозволяє або запобігти оскаржуваному порушенню чи його продовженню, або забезпечує належне відшкодування шкоди, завданої будь-яким порушенням, яке вже мало місце.

Переглянувши питання про співвідношення частини 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості цивільного або кримінального провадження (розумного строку), що є спеціальною правовою нормою, та статті 13 Конвенції про право на ефективний засіб правового захисту ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» констатував існування «істотної небезпеки» для принципу верховенства права в рамках національних правових систем, коли «під час здійснення правосуддя трапляються надмірні затримки», «для оскарження яких сторони не мають національних засобів правового захисту».

У зв`язку з цим ЄСПЛ підкреслив, що тлумачення статті 13 Конвенції полягає в тому, що це положення гарантує ефективний засіб правового захисту в національному органі влади щодо ймовірного порушення вимоги, передбаченої частиною першою статті 6 Конвенції, про розгляд справи протягом розумного строку.

В іншому випадку, «приватні особи змушені будуть систематично звертатися до Суду в Страсбурзі зі скаргами, які в інакшому разі, і на думку Суду більш доречно, були б спочатку розглянуті в рамках національної правової системи. У перспективі це може послабити ефективне функціонування системи захисту прав людини, створеної Конвенцією, - як на національному, так й на міжнародному рівнях» (справа «Кудла проти Польщі» пункт 155).

Що стосується українських справ то, зокрема у пункті 28 рішення від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України», ЄСПЛ нагадав, що вирішальним при оцінці ефективності засобу юридичного захисту щодо скарги на тривалість провадження є те, чи заявник може подати таку скаргу до національних судів, вимагаючи певного виправлення ситуації; іншими словами, чи існує засіб захисту, здатний задовольнити його скарги, надаючи пряме та швидке виправлення ситуації. Суд також встановив, що засіб є «ефективним», якщо його можна використати як для прискорення вирішення справи судами, так і для забезпечення скаржника адекватним відшкодуванням за затримки, які вже сталися (справа «Кудла проти Польші», пункти 157-159).

У кримінальних справах «розумний строк», зазначений у пункті 1 статті 6 Конвенції починає діяти, як тільки особа «обвинувачена»; це може статися в дату до розгляду справи в суді першої інстанції, наприклад: дату арешту, дата, коли відповідну особу було офіційно повідомлено про притягнення її до кримінальної відповідальності, або дату відкриття попереднього розслідування (справа «Девеер проти Бельгії», рішення від 27 лютого 1980 року, пункт 42).

Що стосується закінчення «строку», то у кримінальних справах строк, регульований пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплює весь розгляд справи, включаючи апеляційне провадження (справа Koening v. Germany, рішення від 28 червня 1978 року, пункт 98).

Строк вважається розумним на підставі трьох основних критеріїв, визначених, зокрема, у пунктах 30-37 рішення ЄСПЛ від 04 березня 2003 року у справі «Претто та інші проти Італії»: характер і складність справи; поведінка органів влади; поведінка заявника.

Це право випливає з формулювання статті 6 Конвенції та принципу ефективності.

Суд оцінює складність справи у світлі таких факторів, як характер обставин, кількість залучених у справу підсудних, свідків та проведення паралельних чи пов`язаних з цією справою проваджень.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши незаконне затримання позивача, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у життєвих, суспільних та сімейних стосунках позивача, тривалий термін досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи, характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, їх тривалість та тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що визначений ним розмір відшкодування відповідатиме інтересам позивача.

Визначений судами ОСОБА_1 розмір моральної шкоди є правильним, з огляду на таке.

Згідно з практикою ЄСПЛ, здійснюючи оцінку того чи є надане заявнику відшкодування належним та достатнім врахуванню підлягають усі обставини справи та характер порушення Конвенції.

Зокрема, в ухвалі щодо прийнятності від 18 грудня 2012 року у справі «Валерій Владиславович Згоннік проти України» ЄСПЛ звернув увагу, що присуджена на національному рівні компенсація, яка є нижчою від суми, яку виплатив би суд за аналогічне порушення, все-одно може вважатися розумною, за умови, що відповідне рішення національних судів узгоджується з правовою традицією та рівнем життя у відповідній країні, швидко постановлене і виконане.

Водночас, при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у зв`язку з тривалістю перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, судами було враховано не лише прецедентну практику ЄСПЛ, а й обставини цієї справи.

Крім того, положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц.

Також, вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18).

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, витрат, пов`язаних з явкою адвоката до Чечельницького районного суду Вінницької області, кошти сплачені на паливно-мастилі матеріали за явку адвоката до Бершадського районного суду Вінницької області, кошти сплачені за квитки за явку адвоката до суду до Апеляційного суду Вінницької області, кошти сплачені на оплату банківських послуг за оплату правової допомоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із співмірності суми витрат із обсягом наданих послуг, відповідністю суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, доведеності позивачем їх розміру, дійшов правильного висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постанові, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди на 70 % перевищує мінімальний розмір стягнення за законом, не заслуговують на увагу, оскільки зміна розміру відшкодування шкоди виходить за межі повноважень щодо розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частиною першою статті 400 ЦПК України, оскільки потребує оцінки/переоцінки доказів у справі.

Суди правильно застосували до спірних правовідносин норми права, що регулюють спірні правовідносини, тому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вказана обставина є підставою для касаційного оскарження, а не для скасування судових рішень, які ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій в означеній частині і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу в цій частині слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в означеній частині - без змін.

Разом з тим, Верховний Суд не може повністю погодитися з додатковим рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, в частині розміру витрат, пов`язаних з явкою адвоката Кресюна В. А. до Чечельницького районного суду Вінницької області.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути на свою користь моральну шкоду в розмірі 1 500 000 грн.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, а саме на 87 %, тому відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України з Державного бюджету України підлягають стягненню витрати, пов`язані з явкою адвоката Кресюна В. А. до Чечельницького районного суду Вінницької області в сумі 1 502,40 грн (1 726,90 грн х 87 % / 100 %).

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, додаткове рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 726,90 грн витрат, пов`язаних з явкою адвоката Кресюна В. А. до Чечельницького районного суду Вінницької області, змінити, зменшити розмір стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з явкою адвоката Кресюна В. А. до Чечельницького районного суду Вінницької області, з 1 726,90 грн до 1 502,40 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями досудового слідства залишити без змін.

Додаткове рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з явкою адвоката до Чечельницького районного суду Вінницької області, змінити, зменшити розмір стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з явкою адвоката Кресюна Василя Андрійовича до Чечельницького районного суду Вінницької області, з 1 726 (однієї тисячі сімсот двадцять шість) гривень 90 копійок до 1 502 (однієї тисячі п`ятсот дві) гривні 40 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк В. А. Стрільчук