Постанова
Іменем України
21 червня 2022 року
м. Київ
справа № 1527/2-1777/11
провадження № 61-3321св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська міська рада, управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси у складі судді Бузовського В. В., від 26 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С., від 10 грудня 2021 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У січні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська міська рада, управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області, про визнання дій неправомірними, знесення самочинно реконструйованого житлового будинку та приведення будинку і будівель до попереднього стану, встановлення порядку користування земельною ділянкою та житловим будинком, знесення самочинно зведеного житлового будинку та приведення житлового будинку до попереднього стану, відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 28 липня 1997 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори на її ім`я було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.
Спадкове майно, на яке видано вказане свідоцтво, складається з житлового будинку з надвірними спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , що складається з однієї кам`яної житлової будівлі, житловою площею 29,3 кв. м та надвірних споруд: № 1-3 огорожа, І - мощіння, розташованих на земельній ділянці розміром 516 кв. м, які належали ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої був ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.
Спадкодавцями на земельній ділянці було самовільно збудовано наступні споруди: «а-1» прибудова, «а-2» - тамбур, «Б» - гараж, «В» - літня кухня, «Г» - сарай, на які свідоцтво про право на спадщину за законом не видавалося.
Позивачка вказувала, що їй на праві власності належить 1/3 частка спадкового житлового будинку, розташованого на земельній ділянці розміром 516 кв. м, яка не виділена в натурі із майна, що перебуває у спільній частковій власності, державна реєстрація права власності на ці частки, як на окремий об`єкт нерухомості, не проведена.
Також ОСОБА_1 посилалася на те, що протягом тривалого часу відповідачі по справі чинять їй перешкоди у користуванні часткою у спадковому майні, яка їй належить. Речі, які знаходилися в кімнаті, в яку її було вселено за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2010 року, відповідачі викинули та вселили свого родича, чим порушили її права. Відповідачі по справі без погоджень з нею знесли будівлі під літ. «Б» - гараж, «В» - літня кухня, «Г» - сарай, чим позбавили її права ввести в експлуатацію вказані самовільно збудовані спадкодавцями споруди та отримати на них свідоцтво про право власності. Посилалася на те, що це спричинило їй моральні страждання, які виразились у порушенні сну, вона втратила душевний спокій, комфортні умови існування у спадковому будинку, погіршились життєві зв`язки з оточуючими та протягом всього часу з моменту прийняття спадщини по теперішній час вона змушена відстоювати свої права, які порушують відповідачі.
Із урахуванням зазначеного, збільшивши позовні вимоги, позивачка за первісним позовом просила позов задовольнити:
визнати неправомірними дії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо самовільної реконструкції житлового будинку літ. «А», знесення приміщень літ. «а», «а-2» - тамбур, літ. «Б» - гараж, літ. «В» - літня кухня, літ. «Г» - сарай;
зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за свій рахунок знести здійснену самочинну реконструкцію у житловому будинку літ. «А», розташовну по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 516 кв. м;
зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за свій рахунок привести до попереднього стану житловий будинок літ. «А», розташований по АДРЕСА_1 , згідно з технічною документацією на цей житловий будинок від 9 червня 2011 року;
зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за свій рахунок привести до попереднього стану гараж літ. «Б», літню кухню літ. «В», сарай літ. «Г», розташований по АДРЕСА_1 , згідно з технічною документацією на житловий будинок від 29 грудня 2005 року;
зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за свій рахунок знести самовільно зведений житловий будинок літ. «Ж», розташований по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 516 кв. м;
зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за свій рахунок привести до попереднього стану житловий будинок літ. «Ж», розташований по АДРЕСА_1 , згідно з технічною документацією на житловий будинок від 29 грудня 2005 року;
стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 5 000, 00 грн.
У вересні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у праві спільної часткової власності, стягнення грошової компенсації, визнання права власності.
Свої вимоги позивачки за зустрічним позовом мотивували тим, що їм на праві спільної часткової власності належить 2/3 частки (по 1/3 кожній) домоволодіння АДРЕСА_1 , а 1/3 частка вказаного домоволодіння належить ОСОБА_1 . Спадкове домоволодіння складається з житлового будинку загальною житловою площею 29,3 кв. м та надвірних споруд: огороджень, мостіння, розташованих на земельній ділянці мірою 516 кв. м, та кожній з них належить по 9,7 кв. м житлової площі у вказаному будинку. Позивачки вказували, що вони постійно зареєстровані та проживають у вказаному будинковолодінні з членами їхніх родин. В спірному домоволодінні зареєстрована також ОСОБА_1 , однак вона ніколи в ньому не проживала. На час відкриття спадщини, отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 проживала за іншою адресою: кв. АДРЕСА_2 . На цей час вона проживає у квартирі АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилалися на те, що після отримання свідоцтва про право на спадщину у 1997 році ОСОБА_1 відмовилася вселитися у домоволодіння, також відмовилася від грошової компенсації за належну їй 1/3 частку. Також ОСОБА_1 довгий час має постійне місце проживання та є власницею квартири АДРЕСА_4 . Більше 10 років ОСОБА_1 не цікавилася спірним житлом, ніколи в ньому не проживала, не несла витрат з його ремонту та утриманню.
Отже позивачки за зустрічним позовом просила припинити право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку у спільному майні зі стягнення компенсації за неї та визнанням за ними права власності на вказану частку.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано дії ОСОБА_2 щодо знесення самочинно збудованих споруд літ. «а», літ. «а-2», літ. «Б», літ. «В», літ. «Г» неправомірними. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 тис. грн. У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, оскільки знесення самочинно збудованих споруд відбулося без згоди ОСОБА_1 та у такий спосіб ОСОБА_2 фактично позбавила ОСОБА_1 можливості успадкувати право на введення об`єктів до експлуатації або отримання матеріалів, з яких складалися зазначені об`єкти. Знищення спадкового майна завдало моральних страждань ОСОБА_1 , а тому враховуючи вимоги розумності та справедливості, зокрема те, що ОСОБА_1 тривалий час (понад 9 років) не цікавилася спадковим майном, не вчиняла дій, спрямованих на його збереження та утримання в належному стані, суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000, 00 грн. Вимоги, заявлені до ОСОБА_3 , щодо знесення самочинно збудованих споруд літ. «а», літ. «а-2», літ. «Б», літ. «В», літ. «Г» та стягнення моральної шкоди визнано такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вона на час знесення зазначених споруд була неповнолітньою, а отже не могла вчиняти дії щодо знищення зазначених об`єктів, а отже і не могла завдати моральної шкоди.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у решті вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі, оскільки вона не довела, яким чином та в який спосіб новозбудований будинок літ. «Ж» порушує саме її права. Первісний стан будинку був змінений ще за життя спадкодавця і на час відкриття спадщини вже не відповідав правовстановлюючим документам, а в подальшому взагалі був знесений, отже відновлення попереднього становища не спрямоване на відновлення чи захист прав позивачки.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є також власниками по 1/3 частині домоволодіння, а тому доводи позивачок за зустрічним позовом про те, що частка ОСОБА_1 є незначною, не заслуговують на увагу, оскільки вона є рівною з частками інших співвласників.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2018 року у частині незадоволених первісних позовних вимог ОСОБА_1 - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про знесення самочинно реконструйованого житлового будинку та приведення житлового будинку і будівель до попереднього стану, оскільки здійснюване ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельній ділянці будівництво житлового будинку літ. «Ж» має проєктно-дозвільну документацію і уповноваженими на те органами державної влади і місцевого самоврядування не розглядається як самочинне. Суд апеляційної інстанції зазначив, що дії відповідачок щодо прибудови до житлового будинку літ. «А» не вплинули на розмір отриманої позивачкою у спадщину частки нерухомого майна. Відновлення попереднього становища, яке існувало станом на час прийняття спадщини, є неможливим, а вимоги про відшкодування збитків позивачкою не заявлено.
Що ж до моральної шкоди, стягнутої з відповідачок на користь позивачки, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір відшкодування визначено з дотриманням положень частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, підстав для зміни рішення суду першої інстанції у цій частині вимог не встановлено.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявницею визначено неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права з посиланням на те, що суд порушив порядок розгляду клопотання про витребування, дослідження доказів, а у розгляді справи брав участь суддя, який підлягав відводу за заявою учасника справи (пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
Заявниця стверджує, що нею заявлялися низка клопотань, заяв, зміст яких не відображено у судових рішеннях, окрім того їй було безпідставно відмовлено у поновленні строку на витребування та подачу доказів, що мають значення у справі. Судом першої інстанції було передчасно закрито підготовче провадження, що позбавило її права на захист. У той же час 10 грудня 2021 року судом апеляційної інстанції справа була розглянута у відсутність позивачки та її представника, чим порушено вимоги статті 372 ЦПК України. У справі була здійснена заміна судді, який входить до складу колегії суддів. У відповідності до положень статті 220 ЦПК України головуючий, зокрема, оголошує склад суду, однак за відсутності у судовому засіданні 10 грудня 2021 року позивачки, апеляційний суд позбавив її права на відвід судді, якого включено до складу колегії суддів.
Заявниця вважає, що при вирішенні спору судами було неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 317 319 321 356 357 358 1216-1218 Цивільного кодексу України, а також було неналежним чином оцінено наявні у матеріалах справи докази, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, неправильно встановлено фактичні обставини справи.
Судові рішення оскаржуються у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за первісним позовом, а тому в іншій частині в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 1527/2-1777/11.
Ухвалою Верховного Суду від 14червня 2022 року справу № 1527/2-1777/11 призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзиви на касаційну скаргу не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з свідоцтвом про право власності на спадщину за законом, виданим 28 липня 1997 року у спадковій справі № 411/1996 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за № 13-2225, ОСОБА_1 як дочка померлого успадкувала 1/3 частку спадкового майна, яке складалося з житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходився по АДРЕСА_1 , з одного кам`яного житлового будинку житловою площею 29,3 кв. м та надвірних споруд: № 1-3 огорожа, І - мощення, який був розташований на земельній ділянці площею 516 кв. м.
Вказаний житловий будинок належав ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою одеською державною нотаріальною конторою 19 листопада 1969 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4-3969, зареєстрованого в Одеському міжрайонному бюро технічної інвентаризації в книзі № 16 на сторінці № 60 за № 749. Житловий будинок був успадкований ОСОБА_5 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_4 , прийнятий ним у спадщину, але спадкові права не були оформлені.
Право власності ОСОБА_1 на отриману на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 липня 1997 року 1/3 частку спадкового майна було зареєстровано 26 серпня 1997 року бюро технічної інвентаризації згідно з діючим на той час законодавством.
У свідоцтві про право на спадщину за законом, виданому 28 липня 1997 року у спадковій справі № 411/1996, зазначено, що на самовільно зведені «а1» - прибудову, «а2» - тамбур, «Б» - гараж, «В» - літню кухню, «Г» - сарай свідоцтво про право на спадкове майно не видавалося.
Отриманим ОСОБА_1 у спадщину нерухомим майном є 1/3 частка у житловому будинку житловою площею 29,3 кв. м з надвірними спорудами № 1-3 огорожа, І - мощення, самочинно зведені на земельній ділянці площею 516 кв. м по АДРЕСА_1 , прибудови та будівлі до складу спадщини померлого ОСОБА_5 не входили.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори 28 травня 1998 року у спадковій справі № 411/1996 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , зареєстрованим в реєстрі за № 8-2105, ОСОБА_2 як дружина та ОСОБА_3 як неповнолітня дочка померлого успадкувала 2/3 частки спадкового майна, яке складалося з житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається з одного кам`яного житлового будинку житловою площею 29,3 кв. м та надвірних споруд: № 1-3 огорожа, І - мощення, розташованого на земельній ділянці площею 516 кв. м.
У свідоцтві про право на спадщину за законом, виданому 28 травня 1998 року у спадковій справі № 411/1996, зазначено, що на самовільно зведені «а1» - прибудову, «а2» - тамбур, «Б» - гараж, «В» - літню кухню, «Г» - сарай свідоцтво про право на спадкове майно не видавалось.
Отже, отриманим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спадщину нерухомим майном є 2/3 частки у житловому будинку житловою площею 29,3 кв. м з надвірними спорудами № 1-3 огорожа, І - мощення. Самочинно зведені на земельній ділянці площею 516 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , прибудови та будівлі до складу спадщини померлого ОСОБА_5 не входили.
Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 листопада 1997 року у спадковій справі № 411/1996, ОСОБА_1 як співвласник 1/3 частки нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не зверталася в установленому законом порядку до уповноважених органів держави та місцевого самоврядування щодо прийняття в експлуатацію самочинних прибудов до житлового будинку і будівель на земельній ділянці та, відповідно, для отримання нових правовстановлюючих документів на нерухоме майно (його частку) іншої площі та складових взамін свідоцтва про право на спадщину за законом.
Самочинно зведені на земельній ділянці площею 516 кв. м, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , прибудови та будівлі в експлуатацію не вводилися.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 травня 2007 року у справі № 2-253/07, залишеним в силі ухвалою Верховного Суду України від 12 березня 2008 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права спільної часткової власності на самовільні прибудови та будівлі у домоволодінні по АДРЕСА_1 , встановлення порядку користування спірним домоволодінням з урахуванням самочинних прибудов та перебудов.
14 липня 2010 року за № 440 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області Сичовій А. Л., ОСОБА_3 надано дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до проєктної документації, розробленої ПП «А-2» ліцензія АВ № 358498. Дозвіл було надано на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку, гаражу із зносом старого будинку по АДРЕСА_1 .
26 серпня 2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області затверджено за № ОД 14211033647 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а саме житлового будинку літ. «Ж» загальною площею 135,50 кв. м житловою площею 18,80 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції на земельній ділянці площею 516 кв. м, що не приватизована та перебуває у безстроковому користуванні на підставі договору від 23 серпня 1955 року, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться домоволодіння, яке складається з: житлового будинку літ «А», житлового будинку літ. «Ж», № 1, 2 - огорожі, І - мостіння.
Зазначені у свідоцтвах про право на спадщину за законом, виданих 28 липня 1997 року та 28 травня 1998 року у спадковій справі № 411/1996, самовільно зведені «а1» - прибудову, «а2» - тамбур, «Б» - гараж, «В» - літню кухню, «Г» - сарай знесені, самовільно зведена прибудова «а1» до житлового будинку літ. «А» реконструйовані. Тобто, самочинні на час оформлення спадкових прав після смерті у 1996 році ОСОБА_5 будівлі та прибудови наразі чи не існують взагалі в силу знесення, чи існують у зміненому вигляді в силу реконструкції.
Відповідно до висновку експерта № 6329 від 27 квітня 2018 року ринкова вартість 1/3 частини домоволодіння станом на 21 листопада 1996 року становила 4 810, 00 грн; ринкова вартість 1/3 частини домоволодіння станом на час проведення експертизи становить 184 132, 00 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною третьою статті 357 ЦК України визначено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині знесення новозбудованого будинку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги у цій частині до задоволення не підлягають, оскільки позивачка не довела порушення її прав, враховуючи те, що станом на момент набуття ОСОБА_1 права власності на частину житлового будинку деякі будівлі та прибудови були самочинно зведеними. Підстави для зобов`язання відповідачів привести будинок у попередній стан відсутні.
Судами встановлено, що реконструкція будинку літ. «А» відбулася ще у 1986 році, ажитловий будинок житловою площею 29,3 кв. м, який вказаний у правовстановлюючих документах позивачки, частку у праві власності на який вона успадкувала, не існував в натурі з 1986 року, що встановлено рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 травня 2007 року у справі № 2-253/07, яке набрало законної сили.
Тобто на момент успадкування позивачкою 1/3 частини спірного будинку його не існувало у тому вигляді, яке вказано у правоустановчих документах, а тому доводи позивачки про те, що відповідачки порушили її права, здійснивши реконструкцію будинку, якого фактично на момент прийняття спадщини не існувало, не заслуговують на увагу.
Судами також встановлено, що позивачка тривалий час не проявляла інтересу до спірного майна, не брала участі у його утриманні, не здійснювала його поліпшення, а також має у користуванні інше житло.
Суди також встановили, що 14 липня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали дозвіл на виконання будівельних робіт із зносом старого будинку, а 26 серпня 2011 року зареєстрували у встановленому законом порядку декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.
Вказаним обставинам надана належна оцінку судами попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Щодо доводів позивачки про те, що суд незаконно відхилив подані клопотання слід зазначити наступне.
У відповідності до положень частини першої статті 157 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.
Позивачка звернулася до суду із позовом у січні 2011 року, підготовче засідання було закрито ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси 30 жовтня 2018 року. У підготовчому засідання вказано, що позивачка і відповідачки вчинили всі дії, передбаченні статтею 197 ЦПК України, що не заперечувалося сторонами у справі.
За результатами розгляду поданого ОСОБА_1 17 грудня 2018 року клопотання про залучення до участі у участі у справі правонаступника третьої особи Суворовський районний суд м. Одеси залучив до участі у справі управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради. Тобто клопотання позивачки було розглянуто та задоволено. Копію ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 рокууправлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради було отримано 19 грудня 2018 року (т. 2, а. с. 102).
22 грудня 2018 року позивачкою було подано клопотання про витребування доказів. Протокольною ухвалою суду від 26 грудня 2018 року клопотання позивачки про витребування доказів повернуто.
Враховуючи тривалість розгляду справи, а також те, що підготовче засідання було закрито ухвалою суду від 30 жовтня 2018 року, суд першої інстанції обґрунтованого повернув заявлене позивачкою клопотання про витребування доказів. Позивачка не навела об`єктивних причин, які б вказували на неможливість вчасного подання доказів, порушення клопотання про їх витребування до закриття підготовчого засідання, враховуючи те, що справа розглядалася у суді першої інстанції з 2011 року.
Доводи позивачки про те, що суд першої інстанції передчасно закрив підготовче засідання є безпідставним, враховуючи строк розгляду справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач.
Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.
У зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_6 на підставі розпорядження керівника апарату Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 27 вересня 2021 року визначено склад суду: суддя-доповідач Вадовська Л. М., судді: Колесніков Г. Я., Сєвєрова Є. С.
Заміна складу колегії суддів відбулася у відповідності до пунктів 2.3.49, 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду.
У судовому засіданні 10 грудня 2021 року апеляційний суд розглянув клопотання позивачки про перенесення розгляду справи і вирішив проводити його розгляд без участі сторони позивачки.
У касаційній скарзі позивачка не навела об`єктивних обставин, які б свідчили про упередженість судді та могли виступати підставами для відводу судді, якого було залучено до розгляду справи на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи від 27 вересня 2021 року.
Із урахуванням наведеного доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, розгляд справи апеляційним судом здійснено повноважним складом.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович