Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 153/1565/18

провадження № 61-3994 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Продовольча компанія «Поділля»,

треті особи: ОСОБА_3 , приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» (далі - ПрАТ «ПК «Поділля»), треті особи: ОСОБА_3 , приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» (далі - ПрАТ «СК «Країна»), про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2018 року, ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за частиною першою статті 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки.

Вищевказаним вироком суду встановлено, що 30 липня 2016 року приблизно о 22 год. 30 хв. ОСОБА_3 , рухаючись заднім ходом на автомобілі «МАЗ 551605», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Калініна у с. Дзигівка Ямпільського району Вінницької області допустив наїзд на пішохода, її сина, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на узбіччі вказаної дороги, унаслідок чого останньому спричинено тілесні ушкодження.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 03 січня 2017 року № 1 у малолітнього ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження, які могли виникнути від дії тупого, твердого предмету, можливо 30 липня 2016 року під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), унаслідок наїзду та переїзду колесом вантажного транспорту і відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

У результаті вищевказаної ДТП також був пошкоджений дитячий велосипед «Салют», який у момент ДТП перебував у руках ОСОБА_2 . Велосипед відновленню не підлягає, його орієнтована вартість становить 2 000 грн.

Крім того, у зв`язку з неодноразовими поїздками до лікарень для лікування та проходження відновлювальних процедур було витрачено кошти у розмірі 642 грн.

Унаслідок зазначеної вище ДТП малолітня дитина стала інвалідом дитинства, оскільки отримала значне ушкодження здоров`я, пересувається за допомогою палиці, неодноразово перенесла оперативне втручання на нозі з пересадкою шкіри.

Виходячи із тривалості страждань, безповоротності стану здоров`я, позивачка зазначала, що ОСОБА_2 завдана моральна шкода, розмір якої становить 500 000 грн.

ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ПК «Поділля», якому згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу належав автомобіль « НОМЕР_2 », номерний знак НОМЕР_1 , унаслідок чого саме відповідач мав нести цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду відповідно до положень статті 1187 ЦК України.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , просила суд стягнути з ПрАТ «ПК «Поділля»: витрати, пов`язані з лікуванням малолітньої дитини у розмірі 5 785 грн 04 коп. та витрати на поїздки до лікарень у розмірі 642 грн; майнову шкоду, завдану пошкодженням дитячого велосипеда «Салют», у розмірі 2 000 грн; моральну шкоду, завдану каліцтвом малолітньої дитини - ОСОБА_2 , у розмірі 500 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року у складі судді Гаврилюк Т. В.позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПК «Поділля» на користь ОСОБА_1 , як законного представника малолітнього ОСОБА_2 , витрати, пов`язані із лікуванням дитини, у розмірі 5 785 грн 04 коп., майнову шкоду, завдану пошкодженням дитячого велосипеда «Салют», у розмірі 750 грн, моральну шкоду, завдану каліцтвом малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 500 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки шкода, завдана майну та здоров`ю малолітньому ОСОБА_2 у результаті винних дій працівника товариства, яке також є власником джерела підвищеної небезпеки, то відшкодувати шкоду має ПрАТ «ПК «Поділля». Позивачу завдано майнову шкоду пошкодженням дитячого велосипеда «Салют», яка підлягає стягненню з відповідача. При визначенні моральної шкоди малолітнього ОСОБА_2 у розмірі 500 000 грн судом враховано характер немайнових втрат, їх тривалість, вимушеність змін у життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Також враховано те, що унаслідок вказаної ДТП малолітньому ОСОБА_2 було завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості, що стало причиною тривалого лікування, постійного догляду і як результат малолітня дитина стала інвалідом дитинства.

Відсутні правові підстави для відшкодування позивачці витрат на поїздки до лікарень у зв`язку із лікуванням малолітнього ОСОБА_2 , оскільки відшкодуванню підлягають тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати не відшкодовуються.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2020 рокуапеляційну скаргу ПрАТ «ПК «Поділля» задоволено частково, рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінено. Стягнуто з ПрАТ «ПК «Поділля» на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , моральну шкоду у розмірі 99 791 грн 06 коп. Рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди та розподілу судових витрат скасовано й ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачкою належними та допустимими доказами підтверджено факт завдання шкоди малолітній дитині ОСОБА_3 , який є працівником ПрАТ «ПК «Поділля», керуючи автомобілем, який належить на праві власності товариству, а також протиправність дій останнього. Відносини між ПрАТ «ПК «Поділля» та ОСОБА_3 щодокористування службовим автомобілем «МАЗ 551605», номерний знак НОМЕР_1 ,не носили цивільного характеру, тобто правовою підставою для користування ним були трудові відносини. ОСОБА_3 не здійснював неправомірного заволодіння транспортним засобом, а відповідач фактично схвалив порядок повернення автомобіля без контролю інших службових осіб підприємства, тому ПрАТ «ПК «Поділля», як законний володілець джерела підвищеної небезпеки, повинно відшкодувати шкоду, завдану позивачу.

Позивачці було виплачено страхове відшкодування за отриману майнову шкоду у визначеному страховиком відповідача розмірі, який менше розміру ліміту його відповідальності, тому вона не позбавлена можливості звернутися до ПрАТ «СК «Країна» з позовом про відшкодування майнової шкоди у межах страхової суми (ліміту відповідальності). Таким чином, вимоги позивачки до ПрАТ «ПК «Поділля» у частині відшкодування майнової шкоди є необґрунтованими. Посилався на відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної малолітньому ОСОБА_2 унаслідок ДТП, яку дитина зазнала у зв`язку з каліцтвом, апеляційний суд врахував рівень емоційної напруги та стресу, фізичного болю і ушкодження здоров`я, кваліфіковані судово-медичним експертом як ушкодження середньої тяжкості, встановлену малолітній дитині інвалідність, характер вимушених змін, вік дитини, матеріальне становище сторін, а також засади розумності і справедливості, тому дійшов висновку про доцільність визначення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. Відступаючи від висновку експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 26 квітня 2019 року у частині визначення розміру грошової компенсації та зменшуючи розмір моральної шкоди, враховано те, що експертом визначений орієнтовний розмір грошової компенсації, а судом першої інстанції не враховано можливість позивачки скористатись правом на відшкодування додаткових витрат відповідно до положень частини першої статті 1195, статті 1199 ЦК України. Завеликий розмір моральної шкоди може призвести до збагачення потерпілої особи.

Крім того, оскільки ПРАТ «СК «Країна» позивачці виплачено моральну шкоду у розмірі 208 грн 94 коп., то з відповідача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 99 791 грн 06 коп.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 153/1565/18 з Ямпільського районного суду Вінницької області.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідальним за відшкодування завданої у результаті ДТП майнової та моральної шкоди є саме відповідач, як роботодавець винної у ДТП особи та власник джерела підвищеної небезпеки, позивачу, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов`язань, а саме деліктному та договірному. Таким чином позивачка вільно на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права, такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 квітня 2018 року у справі № 910/9029/17.

Після вказаної ДТП малолітньому ОСОБА_2 були завдані тілесні ушкодження ноги, що стало причиною тривалого лікування, унаслідок чого дитина стала інвалідом дитинства і пересувається виключно за допомогою палиці. Малолітній ОСОБА_2 проходить програму реабілітації, дитині проводилися неодноразові оперативні втручання на лівій нозі, що підтверджується відповідними медичними документами. Відповідачем висновок експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 26 квітня 2019 року не спростовано. Апеляційний суд зменшуючи розмір моральної шкоди не врахував характер немайнових втрат, їх тривалість, вимушеність змін у життєвих стосунках, принцип виваженості і справедливості.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5, т. 1).

Згідно з копією посвідчення від 19 грудня 2016 року ОСОБА_1 є законним представником малолітнього - ОСОБА_2 , який є дитиною-інвалідом (а.с. 5, т. 1).

Вироком Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2018 року, ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за частиною першою статті 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки.

Вищевказаним вироком суду встановлено, що 30 липня 2016 року приблизно о 22 год. 30 хв. ОСОБА_3 , рухаючись заднім ходом на автомобілі «МАЗ 551605», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Калініна у с. Дзигівка Ямпільського району Вінницької області допустив наїзд на пішохода - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на узбіччі вказаної дороги, унаслідок чого останньому спричинено тілесні ушкодження.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля «МАЗ 551605», номерний знак НОМЕР_1 , є ПрАТ «ПК «Поділля».

На підставі полісу № АІ/8993983 цивільно-правова відповідальність власника вищевказаного автомобіля була застрахована у ПрАТ «СК «Країна», страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, завдану життю і здоров`ю, становить 200 000 грн, за шкоду, завдану майну, становить 100 000 грн.

Згідно з копією подорожнього листа № 100 вантажного автомобіля від 30 липня 2016 року у день ДТП водієм автомобіля «МАЗ 551605», номерний знак НОМЕР_1 , був ОСОБА_3 , який о 22 годині мав автомобілем прибути у гараж (а.с. 32, 173, т. 1).

Відповідно до копії витягу з наказу ПрАТ «ПК «Поділля» від 24 вересня 2015 року № 677-К ОСОБА_3 прийнято на роботу з 25 вересня 2015 року у підрозділ робітників на технологічних процесах Клембівка, водієм автотранспортних засобів (а.с. 33, 174, т. 1).

Згідно з висновком судово-психологічної експертизи від 26 квітня 2019 року ДТП для малолітнього ОСОБА_2 була психотравмуючою, унаслідок отриманих при ДТП тілесних ушкоджень середньої тяжкості та проходження тривалого курсу лікування і реабілітації, останньому завдана моральна шкода. Орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) може складати 162 розміри мінімальної заробітної плати (а.с.146-160, т. 1).

30 липня 2016 року у зв`язку із отриманими травмами внаслідок ДТП малолітній ОСОБА_2 потрапив до Ямпільської центральної районної лікарні Вінницької області, що підтверджується копією виписки з медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого (а.с. 6, т. 1).

01 серпня 2016 року малолітній ОСОБА_2 направлений з травмами у результаті наїзду автомобіля на стаціонарне лікування до Науково-дослідницького інституту реабілітації інвалідів м. Вінниці, терміном до 22 серпня 2016 року (а.с. 7, т. 1).

Відповідно до копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого малолітній ОСОБА_2 проходив лікування у Вінницькій обласній дитячій клінічній лікарні з 05 вересня 2016 року по 12 вересня 2016 року, з 15 листопада 2016 року по 25 листопада 2016 року, з 23 березня 2018 року по 02 квітня 2018 року (а.с. 8, 9, т. 1).

Згідно з копією виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого малолітній ОСОБА_2 проходив лікування у Липовецькій обласній лікарні відновного лікування дітей з органічним ураженням центральної нервової системи, порушенням психіки і опорно-рухового апарату з 24 липня 2017 року по 01 серпня 2017 року (а.с. 9, т. 1).

Рішенням обласної лікувально-консультативної комісії Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні № 606, індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда № 606 та медичним висновком № 55 про дитину-інваліда віком до 18 років малолітньому ОСОБА_2 рекомендовано надати державну соціальну допомогу терміном на два роки й встановлена програма реабілітації терміном на два роки (а.с.11-14, т. 1).

Відповідно до копії довідки від 06 жовтня 2017 року малолітньому ОСОБА_2 за станом здоров`я рекомендована палиця (а.с.14, т. 1).

05 лютого 2019 року ПрАТ «СК «Країна» у рахунок відшкодування моральної шкоди було виплачено позивачці 208 грн 94 коп., а за шкоду, заподіяну лікуванням потерпілого, виплачено 4 178 грн 80 коп., що підтверджується копією страхового акта і сторонами це не оспорюється.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду частково не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до змісту глави 82 ЦК України законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Тлумачення положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Виходячи із наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП, з вини водія, який виконував трудові обов`язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з частиною першою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив судам, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

За змістом статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, лише виходячи з висновку судово-психіатричної експертизи, не врахував ступінь вини ОСОБА_3 , обставини справи, глибину та тривалість моральних страждань малолітнього ОСОБА_2 , яких він зазнав унаслідок ДТП, принципи розумності, виваженості і справедливості.

При цьому, апеляційний суд у цій частини усупереч вимогам статей 367 382 ЦПК України, переоцінив наявні у справі докази, без витребування нових, безпідставно послався у цій справі на те, що розмір моральної шкоди може призвести до збагачення потерпілої особи, що є припущенням, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим Верховний Суд вважає, що і районний суд не в повному обсязі врахував принципи розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди.

Враховуючи ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень малолітнім ОСОБА_2 , перенесені ним фізичні та психологічні страждання, а саме дитині неодноразово проводилося оперативне втручання, він знаходиться під постійним лікарським спостереженням, унаслідок отриманої травми визнаний дитиною-інвалідом, потребує продовження курсу реабілітації за індивідуальною програмою реабілітації інваліда, слід дійти висновку, що вищевказані обставини призвели до порушення нормального та звичного способу життя дитини. Останній обмежений у самообслуговуванні, пересуванні, потребував тривалого навчання за індивідуальним планом, дитина пересувається за допомогою палиці.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів враховувала характер та обсяг страждань, яких зазнала малолітня дитина, характер вимушених змін у життєвих стосунках та зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану, тому з урахуванням принципу розумності, виваженості і справедливості, дійшла висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.

Саме такий розмір моральної шкоди буде належною аргументацією критеріям, визначеним у частині третій статті 23 ЦК України, присуджена сума відшкодування буде домірною цій шкоді. При цьому Верховний Суд виходить лише з тих фактичних обставин завдання моральної шкоди, які встановлені судами попередніх інстанцій.

Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди, а саме, що позивачці було виплачено страхове відшкодування за отриману майнову шкоду у визначеному страховиком відповідача розмірі, який менше розміру ліміту його відповідальності, тому вона не позбавлена можливості звернутися до ПрАТ «СК «Країна» з позовом про відшкодування майнової шкоди у межах страхової суми (ліміту відповідальності). При цьому апеляційний суд вірно послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18, яка також узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, провадження № 14-406 цс 19.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2018 року у справі № 910/9029/17, в якій суд виходив із того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити у такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, на увагу не заслуговують. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18, відступила від вищевказаного правового висновку, зазначивши про те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, тому обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , до приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля», треті особи: ОСОБА_3 , приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, скасувати.

Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , до приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля», треті особи: ОСОБА_3 , приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», провідшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у розмірі 200 000 грн.

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк