ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2024 року
м. Київ
справа № 153/317/23
провадження № 61-1096 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк»
на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 жовтня
2023 року в складі судді Швеця Р. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 12 березня 2008 року
між закритим акціонерним товариством комерційним банком (далі - ЗАТ КБ) «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МКЯ-066, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 20 000,00 доларів США на термін
до 10 березня 2014 року.
На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 12 березня 2008 року були укладені окремі договори поруки: від 12 березня
2008 року № МКЯ-066/3 між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»; від 12 березня 2008 року № МКЯ-066/2 між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»; від 12 листопада 2013 року № МКЯ-066/DP1 між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
12 листопада 2013 року між банком і ОСОБА_1 було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 12 березня 2008 року № МКЯ-066, відповідно до пункту 2.2 якого замінено валюту кредиту з долару США на гривню,
у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 , зазначена в пункті 1.1, на дату укладення цього додаткового договору становила 366 804,67 грн.
ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов`язання, позичальник і поручителі на вимоги банка не реагували, тому станом на 05 січня 2023 року у неї утворилася заборгованість у розмірі 1 008 027,45 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 250 459,12 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 10 518,75 грн, пеня за порушення строків розрахунків - 747 049,58 грн.
З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно
з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь банка заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року № МКЯ-066 станом на 05 січня 2023 року у розмірі 1 008 027,45 грн, яка складається
з: заборгованості за кредитом - 250 459,12 грн, заборгованості за процентами
за користування кредитом - 10 518,75 грн, пеня за порушення строків
розрахунків - 747 049,58 грн, а також судові витрати у розмірі 15 120,41 грн.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 жовтня
2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду
від 19 грудня 2023 року, у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову банка, суд першої інстанції, з яким погодився
й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що банк, звернувшись до суду
з відповідними позовами про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 заборгованості за цим самим кредитним договором у розмірі
25 659,13 доларів США (рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 листопада 2010 року, справа № 2-733/2010) і про звернення стягнення
на предмет іпотеки (будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ) (рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 03 жовтня 2017 року, справа № 153/1325/16-ц), змінив строк повернення кредиту, а тому подальше нарахування процентів та пені за цим договором є неправомірним. Позивач має право на стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, проте у цій справі такої вимоги до відповідачів не заявляв. Судами враховані відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.
Суд першої інстанції, відхиляючи відповідні доводи банка, вказав про те,
що ОСОБА_1 інших кредитних коштів за укладеним між банком і нею
12 листопада 2013 року додатковим договором № 1 до кредитного договору
від 12 березня 2008 року № МКЯ-066 від АТ КБ «ПриватБанк» не отримувала,
а переведення валюти зобов`язання із долара США на гривню, зменшення суми кредитної заборгованості є лише зміною умов виконання зобов`язання щодо погашення позичальником уже наявної заборгованості за кредитним договором від 12 березня 2008року № МКЯ-066.
Апеляційний суд, погоджуючись із висновком районного суду, вказав, що банк втретє звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 березня 2008 року № МКЯ-066, при цьому не згадуючи в позові про наявність таких судових рішень, ухвалених на його користь й замовчуючи питання виконання указаних вище судових рішень у примусовому порядку.
Також апеляційний суд установив, що доказів, що відповідачі виконали свої зобов`язання за договорами кредиту та поруки матеріали справи не містять, разом із цим, банк веде себе алогічно, намагаючись ще одним позовом виправити негативні для них наслідки у зв`язку з їх бездіяльністю щодо незвернення
до виконання наявних судових рішень, які набрали законної сили, та які ухвалені
на його користь, для отримання бажаного, - заборгованість за одним і тим самим кредитним договором, й такі дії суперечать засадам цивільного судочинства,
а саме справедливості, добросовісності та розумності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У січні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року,
у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банка.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі.Витребувано цю цивільну справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано відповідні правові висновки Верховного Суду у подібних справах, у зв`язку з чим помилково відмовлено в задоволенні позову.
Судами залишено поза увагою, що 12 листопада 2013 року сторони уклали додатковий договір № 2 до кредитного договору від 12 березня 2008 року
№ МКЯ-066 для створення більш сприятливих умов для виконання зобов`язань ОСОБА_1 . Цей договір породжує юридичні наслідки, обумовлені ним, і в силу презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним. Зокрема за цим додатковим договором був змінений термін виконання зобов`язань
до 10 листопада 2023 року, позовна давність збільшена до 15 років. Банк надав належні докази щодо наявного розміру заборгованості. Звернення стягнення
на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права стягнути непогашену заборгованість.
Рішення судів, на які посилаються суди попередніх інстанцій, виконані не були.
Задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від представника ОСОБА_1 , мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов
та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору
та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору
за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку;
(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться
в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит
та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк
та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник
і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі,
що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки
(частини перша, друга стаття 554 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), зазначено, що: «здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості
за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів
і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставного майна під час виконання судового рішення. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення
на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України,
а не у вигляді стягнення процентів».
У частині третій статті 12, частинах першій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами,
за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також
їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини
є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій установлено, що 12 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МКЯ-066, відповідно до умов якого банк надав
ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 20 000,00 доларів США на термін
до 10 березня 2014 року.
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 листопада
2010 року в справі № 2-733/2010, яке набрало законної сили, задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 березня 2008 року
№ МКЯ-066. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
на користь банка заборгованість за кредитним договором від 12 березня
2008 року в розмірі 25 659,13 доларів США (а. с. 73-74, т. 1).
12 листопада 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 12 березня 2008 року
№ МКЯ-066, відповідно до якого замінено валюту кредиту з долару США на гривню, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 , зазначена в пункті 1.1 -
44 093,19 доларів США і 4 579,12 грн, на дату укладення цього додаткового договору становила 366 804,67 грн(а. с. 12, т. 1).
Того самого дня, 12 листопада 2013 року, між ПАТ КБ «ПриватБанк»
і ОСОБА_1 було укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 12 березня 2008 року № МКЯ-066, згідно з яким сторони узгодили викласти кредитний договір у відповідній редакції (а. с. 13-16, т. 1).
На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 12 березня 2008 року був укладений, у тому числі договір поруки
від 12 листопада 2013 року № МКЯ-066/DP1 між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 20, т. 1).
Відповідно до договору про внесення змін від 12 листопада 2013 року № 1
до договору поруки від 12 березня 2008 року № МКЯ-066/3, укладеного
між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого сторони виклали договір поруки № МКЯ-066/3 від 12 березня 2008 року в новій редакції(а. с. 22, т. 1).
Із розрахунку заборгованості за кредитним договором від 12 березня 2008 року
№ МКЯ-066 видно, що станом на 05 січня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 становить 1 008 027,45 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 250 459,12 грн, заборгованості за простроченими процентами - 10 518,75 грн,
пені за порушення строків розрахунків - 747 049,58 грн (а. с. 5, т. 1).
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 03 жовтня
2017 року в справі № 153/1325/16-ц, яке набрало законної сили, частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 про звернення стягнення та виселення. Звернуто стягнення
на будинок, загальною площею, 84,80 кв. м, житловою площею 54,40 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 12 березня 2008 року та договору про внесення змін № 1 до договору іпотеки
№ б/н від 12 березня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» із укладанням від свого імені договору купівлі-продажу в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме - 131 250,00 грн, будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності
та підпорядкування, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів
на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. В іншій частині позову відмовлено
(а. с. 75-77, т. 1).
У справі № 153/1325/16-ц судом першої інстанції було встановлено, що станом
на 22 вересня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 березня 2008 року № МКЯ-066 становить 588 981,09 грн, яка складається
із: заборгованості за тілом кредиту - 250 459,12 грн, заборгованості зі сплати процентів - 10 518,75 грн, пені - 328 003,22 грн. При цьому судом було досліджено, в тому числі, й додатковий договір № 2 до кредитного договору від 12 березня 2008 року № МКЯ-066, укладений 12 листопада 2013 року, між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи
в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», зробив обґрунтований висновок,
що банк використав право вимоги дострокового повернення заборгованості
за кредитним договором, звернувшись до суду з відповідними позовами,
чим змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором. Тому вимоги банка не підлягають задоволенню.
При цьому судами правильно встановлено, що позивачем не надано доказів
про пред`явлення указаних судових рішень, якими задоволені позовні вимоги банка, до примусового виконання.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі
№ 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення
до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».
Разом із цим, АТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог до відповідачів про стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не заявляв.
Посилання касаційної скарги про те, що задоволення вимог за дійсним зобов`язанням, одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки
не зумовлює подвійного стягнення є вірним, відповідає судовій практиці Верховного Суду. Проте заявник замовчує те, що крім рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, є рішення суду про стягнення кредитної заборгованості за тим самим кредитним договором.
Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони
є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким уже надавалася оцінка судом
і не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України
не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць