Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 153/456/17

провадження № 61-2802св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Ямпільська міська рада Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Ямпільська міська рада Вінницької області, про визнання права власності за набувальною давністю.

Позов мотивовано тим, що 10 березня 1984 року вона уклала з ОСОБА_4 в усній формі договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_4 продала їй 23/50 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена частина житлового будинку з надвірними будівлями належала ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 14 вересня 1982 року.

Вони з ОСОБА_4 мали намір оформити указаний правочин нотаріально, але ОСОБА_4 захворіла та ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Після смерті ОСОБА_4 вона разом зі своїм сином ОСОБА_5 продовжувала проживати у вищевказаному будинку.

ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_4 та йому було відомо про відчуження частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент звернення до суду з цим позовом вона продовжує проживати у вказаному житловому будинку, добросовісно та безперервно володіє й відкрито користується ним, надвірними будівлями та земельною ділянкою, доглядає за будинком та утримує його.

Ямпільським бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на її ім`я, з якого вбачається, що самочинне будівництво відсутнє, будинок та інші господарські будівлі не є аварійними та придатні до користування.

Вона зверталась до Ямпільської міської ради з клопотанням про визнання за нею права власності на вказане домоволодіння, оскільки понад 10 років безперервно користується указаним нерухомим майном, однак Ямпільською міською радою їй відмовлено у визнанні права власності.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на 23/50 частини житлового будинку з належними до цієї частини надвірними будівлями, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 29 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 23/50 частини житлового будинку, з належними до цієї частини надвірними будівлями, загальною площею 53,8 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, допоміжною площею 24,4 кв, м, від усього житлового будинку, загальною площею 88,3 кв. м, житловою площею 53,1 кв. м, допоміжною площею 35,2 кв. м, та на прибудову до 23/50 частини житлового будинку літ. «А1», сходи літ. «а1», сходи літ. «а2», сарай літ. «а3», огорожу № 1, хвіртку металеву № 2, хвіртку дерев`яну АДРЕСА_2 .

Знято арешт із житлового будинку з належними до будинку надвірними будівлями та земельну ділянку відповідно до технічного паспорта на 23/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який був накладений 24 травня 2017 року на підставі ухвали Ямпільського районного суду Вінницької області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач добросовісно заволоділа житловим будинком з господарськими спорудами та продовжує відкрито та безперервно володіти цим майном більше 10 років, а тому набула право власності на це майно. Крім того, суд відповідно до частини четвертої статті 174 ЦПК України 2004 року прийняв визнання позову відповідачем.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 29 вересня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на момент смерті ОСОБА_4 її дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була неповнолітньою і мала право на спадкування майна, яке входило до складу спадщини.

Суд першої інстанції без належного з`ясування питання про осіб, які вправі заявити вимоги щодо спірного майна, розглянув справу за участю ОСОБА_2 , який не є належним відповідачем.

Крім того, позивачкою не надано належних і допустимих доказів, які б вказували на те, що вона безперервно, протягом не менш ніж десять років, володіє спірним нерухомим майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 є спадкоємцем ОСОБА_4 є помилковим та спростовується матеріалами справи. Апеляційний суд неправильно встановив характер правовідносин, які склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки не врахував наявність беззаперечних доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_1 добросовісно та відкрито володіє спірною частиною житлового будинку з 1984 року. Також суд проігнорував вимоги статті 344 ЦК України. Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, є помилковими, оскільки на момент звернення до суду з цим позовом у ОСОБА_1 не було відомостей про особу ОСОБА_3 як спадкоємиці ОСОБА_4 .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідач та треті особи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року, витребувано з Ямпільського районного суду Вінницької області цивільну справу № 153/456/17.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Ямпільська міська рада Вінницької області, про визнання права власності за набувальною давністю призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Згідно з копією договору дарування від 14 вересня 1982 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 23/50 частини житлового будинку з належними до цієї частини надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 05 квітня 2017 року (а. с. 17).

Із відповіді Ямпільської державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса Ямпільського районного нотаріального округу Вінницької області на запит про надання інформації зі спадкового реєстру відомо, що згідно з архівними даними заяви про прийняття чи відмову від спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 до нотаріальної контори не подавалися, спадкову справу не заведено (а. с. 32-34).

30 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок на АДРЕСА_1 (а. с. 8-11).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 28 березня 2017 року ОСОБА_1 та її син ОСОБА_6 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13-14).

Встановлено, що право власності на 23/50 частини житлового будинку з належними до цієї частини надвірними будівлями, які знаходяться на АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 , що підтверджується повідомленням КП «Ямпільське районне бюро технічної інвентаризації» (а. с. 46).

Із інвентарної справи відомо, що ОСОБА_4 була видана довідка-характеристика для представлення до Ямпільської державної нотаріальної контори з метою відчуження частини будинку на АДРЕСА_1 . Відповідно до короткої технічної характеристики була визначена дійсна вартість цього житлового будинку.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 його батьками були ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а. с. 18).

Із витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відомо, що батьками ОСОБА_9 є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а. с. 19).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 05 квітня 2017 року ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_3 » після реєстрації шлюбу (а. с. 15).

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4 (копія свідоцтва про народження

серії НОМЕР_3 , а. с. 42).

Із довідки МСЕК № 070033 встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом ІІ групи з дитинства (а. с. 43).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем у цій справі і позовні вимоги ОСОБА_1 повинні бути пред`явлені до ОСОБА_3 .

Крім того, ОСОБА_1 не довела належними доказами обставини, які відповідно до статті 344 ЦК України вказують на виникнення у неї права власності на частину спірного житлового будинку за набувальною давністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Так, частиною першою статті 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правові висновки про особливості набуття права власності на майно у такий спосіб, як набувальна давність викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).

У роз`ясненнях судам, які містяться у пункті 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України у розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

За змістом частин четвертої та п`ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.

Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК УРСР 1963 року, визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , та є інвалідом другої групи з дитинства згідно з довідкою МСЕК № 070033.

На момент смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_3 була неповнолітньою особою.

Нормами частини першої статті 529 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги в рівних частках є, зокрема, діти (у тому числі усиновлені) померлого.

Частиною другою статті 17 ЦК УРСР 1963 року визначено, що місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Згідно зі статтею 526 ЦК УРСР 1963 року місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Крім того, відповідно до статті 535 ЦК УРСР 1963 року неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка).

Таким чином, оскільки на момент смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_3 була неповнолітньою, то вона мала право на спадкування майна, яке входило до складу спадщини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції не з`ясував питання про суб`єктний склад осіб, які вправі заявити вимоги щодо спірного майна, розглянув справу за участю неналежного відповідача, а саме - ОСОБА_2 .

Правильне застосування статті 344 ЦК України, визначення законності об`єкта володіння, добросовісності заволодіння чужим майном передбачає, у тому числі, встановлення кола осіб, які можуть мати майнові права на спірне нерухоме майно.

З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги є необґрунтованими і зводяться до особистого тлумачення заявницею норм матеріального права.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк