ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 1570/4316/2012

адміністративне провадження № К/9901/35545/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року (головуючий суддя - Єфіменко К.С.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Домучсі С.Д., судді - Коваль М.П., Кравець О.О.)

у справі №1570/4316/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіносмарт Україна»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість,

УСТАНОВИВ:

У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіносмарт Україна» (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ «Сіносмарт Україна») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Приморському районі), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Приморському районі від 01.11.2011 за №№0014202310, 0014212310;

- визнати протиправними дії ДПІ у Приморському районі зі встановлення завищення залишку від`ємного значення з ПДВ за червень 2011 року в сумі 63226,00 грн;

- стягнути з ДПІ у Приморському районі на користь Товариства суму судового збору в розмірі 2171,18 грн.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про правильність визначення ним даних податкового обліку та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача. Вказав, що висновки контролюючого органу про протиправність формування Товариством податкового кредиту та витрат за результатами господарських відносин із ТОВ «Транспортна компанія Крготранс», ТОВ «Адам М», ПП «Продмаркет Груп» та ТОВ «Поляріс В» у періоді, що перевірявся, неправильність нарахування платником процентів за угодами про надання товарного кредиту є необґрунтованими, спростовуються наданими позивачем первинними документами та наявними у матеріалах справи доказами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Приморському районі від 01.11.2011 №0014212310 повністю;

- скасовано податкове повідомлення - рішення від 01.11.2011 № 0014202310 на суму 596385,25 грн;

- визнано дії ДПІ у Приморському районі зі встановлення завищення залишку від`ємного значення з ПДВ за червень 2011 року в сумі 63226,00 грн протиправними. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили про помилковість висновків контролюючого органу щодо наявності у Товариства обов`язку здійснювати нарахування процентів по товарному кредиту саме з дати відвантаження товару, оскільки згідно з умовами договорів про надання товарного кредиту нарахування процентів не пов`язано з датою відвантаження товару, натомість стосується дати виникнення зобов`язання з оплати товару. Суди виходили з того, що доводи контролюючого органу про безоплатне надання контрагентом ДП «Оранта» ТОВ НВМП «Антарія» позивачу послуг зі зберігання зерна є необґрунтованими, оскільки умовами укладеного між позивачем та вказаним вище контрагентом договору зберігання передбачений обов`язок позивача з оплати (відшкодування) вартості наданих контрагентом послуг, як і право ДП «Оранта» ТОВ НВМП «Антарія» вимагати таку оплату. Більше того, таке відшкодування фактично здійснено платником. Також суди вказали, що контролюючим органом неправильно розраховано вартість наданих ДП «Оранта» ТОВ НВМП «Антарія» послуг зберігання, шляхом подвійного нарахування вартості на один і той же товар. Зазначили, що видатковою накладною від 20.10.2010 №РН-75 товар був реалізований платником без попереднього його зберігання на складах. Навантаження, відвантаження та зберігання товару за договорами комісії позивачем взагалі не здійснювалося, а тому останній не може бути набувачем зазначених послуг. Також суди дійшли висновку про правомірність формування Товариством податкового кредиту та витрат за результатами господарських відносин з ТОВ «Транспортна компанія Карготранс», ТОВ «Адам М», ПП «Подмаркет груп» та ТОВ «Поляріс В» у періоді, що перевірявся.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про заниження Товариством сум нарахованих відсотків за використання товарного кредиту на 22051,00 грн, заниження платником валового доходу на 148882,00 внаслідок безоплатного надання ДП «Оранта» ТОВ НВМП «Антарія» позивачу послуг зі зберігання товару та протиправність формування Товариством податкового кредиту/витрат за результатами господарських відносин із ТОВ «Транспортна компанія Карготранс», ТОВ «АДАМ М», ПП «Подмаркет груп» та ТОВ «Поляріс В» у періоді, що перевірявся, з огляду на відсутність у контрагентів необхідних основних та технічних засобів, трудових ресурсів для здійснення господарських операцій.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скарну не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного розгляду.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 18.10.2011 №7380/23-50/35049170.

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог, зокрема:

- пункту 137.10 статті 137 Податкового кодексу України;

- пунктів 5.1, 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

- підпункту 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 01.11.2011:

- №0014202310, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 619509,00 грн, з яких за основним платежем - 495607,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 123902,00 грн;

- №0014212310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 375101,00 грн, зокрема, за основним платежем - 308740,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 66361,00 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Предметом касаційного розгляду є податкові повідомлення - рішення від 01.11.2011 №0014202310 повністю та №0014212310 в частині 596385,25 грн та дії ДПІ у Приморському районі зі встановлення завищення залишку від`ємного значення з ПДВ за червень 2011 року в сумі 63226,00 грн

Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з статтею 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об`єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Сторона - 1) та ВАТ «Кримхліб» (далі - Сторона - 2) укладено договір про надання товарного кредиту від 04.01.2010, за умовами якого Сторона - 1 зобов`язується поставляти продукцію Стороні - 2 за договорами поставки на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу на один місяць. За узгодженням сторін строк користування товарним кредитом може бути продовженим. Пунктом 2 зазначеного договору встановлено, що за користування кредитним договором Сторона - 2 виплачує Стороні - 1 відсотки у розмірі 0,1% за кожен день користування товарним кредитом на кожну поставлену партію продукції. Розмір відсотків за користування кредитним договором передбачений Розрахунком відсотків за користування товарним кредитом, який є невід`ємною частиною цього договору і може бути змінений лише за згодою сторін. Згідно з пунктом 3 вказаного вище договору датою першого нарахування відсотків є 31.07.2010, а починаючи з 01.08.2010 відсотки за користування товарним кредитом нараховуються Стороні - 2 30 вересня.

Аналогічні договори про надання товарного кредиту від 04.01.2010 були також укладені між позивачем та ВАТ «Симферопольський комбінат хлібопродуктів», ВАТ «Одеський коровай».

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується в висновками судів попередніх інстанцій про те, що доводи контролюючого органу про заниження Товариством валових доходів на суму 22051,00 грн та податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 4410,00 грн з посиланнями на невірне нарахування платником відсотків за договорами про надання товарного кредиту, а саме нездійснення його нарахування з дати відвантаження товару, є необґрунтованими, оскільки умовами укладених договорів про надання товарного кредиту та Розрахунками відсотків за користування товарними кредитами (що є їх невід`ємною частиною) чітко визначені умови нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, і згідно з цими умовами дата першого нарахування відсотків жодним чином не залежить від дати відвантаження товару.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України не підлягають повторному доведенню обставини, що встановлені судовими рішеннями, які прийняті в порядку господарського, цивільного, адміністративного чи кримінального судочинства, що набрали законної сили.

Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів контролюючого органу про завищення платником залишку від`ємного значення з ПДВ на суму 21869,07 грн за результатами господарських відносин із ТОВ «Поларіс В», оскільки такі висновки відповідача ґрунтуються на висновках акту перевірки №2446/23-513/35049170 від 26.04.2011 та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення №0000762350 від 23.06.2011, що визнано протиправним та скасоване в судовому порядку.

Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2012 у справі №2а/1570/9911/2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі від 23.05.2010 №0000762350, яким ТОВ «Сіносмарт Україна» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 21869,07 грн.

За таких обставин у контролюючого органу були відсутні правові підстави для зменшення Товариству залишку від`ємного значення з ПДВ на суму 21869,07 грн за результатами господарських відносин із ТОВ «Поларіс В».

При цьому, оскільки у матеріалах справи відсутній детальний розрахунок оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача, Суд не вбачає за можливе залишити рішення судів попередніх інстанцій в цій частині без змін.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуга) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та (валових) витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді права платника податку на формування податкового кредиту та (валових) витрат виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписаними уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит/витрати містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На обґрунтування вимог касаційної скарги контролюючий орган зазначив, зокрема, про протиправність формування Товариством податкового кредиту та (валових) витрат за результатами господарських відносин із ТОВ «Транспортна компанія Карготранс», ТОВ «АДАМ М» та ПП «Подмаркет груп» у періоді, що перевірявся.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що надані платником первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та вказаними вище контрагентами у спірному періоді.

Так, між позивачем (Клієнт) та ТОВ «Транспортна компанія Карготранс» (Експедитор) укладено договір транспортного експедирування та перевалки вантажів і контейнерів від 01.07.2009 №1309, за умовами якого Клієнт доручає і оплачує, а Експедитор приймає на себе зобов`язання за встановлену плату та за рахунок клієнта, здійснити діяльність з організації транспортно-експедиторського обслуговування і митно-брокерського обслуговування при перевезенні вантажів і контейнерів для Клієнта залізничним, автомобільним, морським транспортом, а також по організації послуг, пов`язаних зі здійсненням перевалки, зберігання вантажів і контейнерів Клієнта на території України і здійснити розрахунки за такі послуги з відповідними транспортними і іншими задіяними організаціями, підприємствами та фізичними особами.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії квитанцій про приймання вантажу, товарно-транспортних накладних, заявок на поставку, рахунків - фактури, актів здачі - прийняття робіт та податкових накладних.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи залишили поза увагою та не встановили, чи був здійснений сторонами розрахунок за результатами виконання договору транспортного експедирування та перевалки вантажів і контейнерів від 01.07.2009 №1309, а також не з`ясували, чи відбулися зміни майнового стану платника за результатами господарської діяльності позивача з вказаним вище контрагентом.

Також у спірному періоді позивач мав господарські відносини із ТОВ «Адам М» ПП «Подмаркет груп».

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Адам М» та ПП «Подмаркет груп» у періоді, що перевірявся, та свідчать про правомірність формування платником даних податкового обліку за результатами господарських відносин із вказаними вище контрагентами.

Суд вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, оскільки судами попередніх інстанції не встановлено які саме договори укладалися між позивачем та вказаними вище контрагентами, не проаналізовано належним чином зміст наданих Товариством на підтвердження фактичного здійснення господарської діяльності з ТОВ «Адам М» ПП «Подмаркет груп» та ТОВ «Поларіс - В» первинних документів, не встановлено чи здійснювався між сторонами розрахунок та чи відбулися зміни майнового стану платника за результатами цих господарських операцій.

Також суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи наявні у контрагентів необхідні основні засоби та трудові ресурси для виконання обумовлених договорами робіт (послуг).

Відповідно до пункту 137.10 статті 137 ПК України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з того, що висновки контролюючого органу про надання ДП «Оранта» ТОВ НВМП «Антарія» позивачу безоплатних послуг, (робіт) зі зберігання, приймання, очистки, фасування зерна, що призвело до заниження Товариством (валового) доходу на суму 148882,00 грн, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки умовами укладеного між позивачем та ДП «Оранта» ТОВ НВМП «Антарія» договору зберігання зерна установлена вартість обумовлених послуг у розмірі 80 грн за тону фізичної ваги, і таке відшкодування фактично здійснене позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що 01 січня 2010 року між позивачем (Поклажодавець) та ДП «Оранта» ТОВ НВМП «Антарія» (далі - Зерновий склад) укладено договір складського зберігання зерна № ОР-8/11, за умовами якого Поклажодавець зобов`язується передати зерно та насіння зернових, технічних та олійних культур українського походження, яке використовується для продовольчих, насіннєвих, кормових та технічних цілей на Зерновий склад, який зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його Поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. Згідно з пунктом 10 цього договору розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Пунктом 11 зазначеного договору визначено, що розмір плати (тариф) за надання послуг встановлюється за домовленістю сторін у розмірі 80,00 грн за тонну фізичної ваги. Поклажодавець сплачує вартість послуг зі зберігання зерна та насіння за місяць протягом 5-ти днів після виставлення рахунку Зерновим складом.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що умовами укладеного між позивачем та ДП «Оранта» ТОВ НВМП «Антарія» договору складського зберігання зерна від 01 січня 2010 року № ОР-8/11 визначена вартість послуг та умови розрахунку сторін.

Разом з цим, вказавши, що позивач фактично здійснив ДП «Оранта» ТОВ НВМП «Антарія» відшкодування коштів за надані контрагентом послуги зі зберігання зерна, суди попередніх інстанцій не зазначили якими платіжними документами це підтверджується.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ДПІ у Приморському районі зі встановлення завищення залишку від`ємного значення з податку на додану вартість за червень 2011 року в сумі 63226,00 грн, оскільки відповідне податкове повідомлення - рішення контролюючим органом в цій частині не приймалося, а самі по собі викладені в акті перевірки факти і висновки не можна розглядати як рішення суб`єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Акт перевірки є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов`язковим документом, на підставі якого контролюючим органом може бути прийняте податкове повідомлення-рішення.

Контролюючий орган не позбавлений права фіксувати в акті перевірки обставини та викладати власні висновки щодо таких обставин та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, складених на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень.

Своєю чергою, оцінка висновків акту перевірки надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині визнання протиправними дій ДПІ у Приморському районі зі встановлення завищення залишку від`ємного значення з ПДВ за червень 2011 року в сумі 63226,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити, якими доказами вони підтверджуються, надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, дослідити зміст наданих позивачем первинних документів, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, прийняти законне і обґрунтоване рішення.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій, ухвалення в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій ДПІ у Приморському районі зі встановлення завищення залишку від`ємного значення з ПДВ за червень 2011 року в сумі 63226,00 грн нового рішення про відмову у задоволенні позовних цих вимог та направлення справи в іншій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області зі встановлення завищення залишку від`ємного значення з ПДВ за червень 2011 року в сумі 63226,00 грн та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 01.11.2011 №0014202310 та №0014212310 в частині 596385,25 грн.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області зі встановлення завищення залишку від`ємного значення з ПДВ за червень 2011 року в сумі 63226,00 грн відмовити.

Справу №1570/4316/2012 в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 01.11.2011 №0014202310 та №0014212310 в частині 596385,25 грн направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова