Постанова

Іменем України

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 159/3742/17

провадження № 61-1927 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Скулинська сільська рада Ковельського району Волинської області, правонаступником якої є Колодяжненська сільська рада Ковельського району Волинської області, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня

2019 року у складі судді Бойчука П. Ю. та постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у складі колегії суддів:

Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Скулинської сільської ради Ковельського району Волинської області (далі - Скулинська сільська рада), правонаступником якої є Колодяжненська сільська рада Ковельського району Волинської області (далі - Колодяжненська сільська рада), ОСОБА_3 про скасування рішення сільської ради та зобов`язання утриматися від протиправних дій.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими

по АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за нею на підставі рішення виконавчого комітету Скулинської сільської ради від 28 листопада 2008 року № 11/4. Рішенням Скулинської сільської ради від 28 грудня

1993 року № 16-1 «Про передачу земель у приватну власність» їй було передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, а також земельні ділянки для ведення особистого господарства, площею 0,60 га та 0,85 га. Рішенням Скулинської сільської ради від 03 квітня 2015 року № 45/5

«Про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості)» їй надано згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Після виконання робіт по виготовленню технічної документації, ознайомлення з актом погодження меж земельної ділянки та схемою до нього, вона виявила, що на схемі земельної ділянки зображений проїзд через її подвір`я до будинку ОСОБА_3 , який на схемі позначений як землі загального користування (дорога). Межі земельних ділянок, належних їй та ОСОБА_3 , затверджено рішенням Скулинської сільської ради

від 26 жовтня 2015 року № 50/3 «Про розгляд заяви ОСОБА_3 », яке вважала незаконним, оскільки своєї згоди на користуванням ОСОБА_3 вказаним проїздом не давала, а дорога до будинку відповідача проходить з іншого боку вулиці .

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Скулинської сільської ради від 26 жовтня 2015 року № 50/3 «Про розгляд заяви ОСОБА_3 », зобов`язати ОСОБА_3 утриматися

від неправомірних дій по проходу та проїзду через її подвір`я та вирішити питання понесених нею судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області

від 16 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Скулинської сільської ради

Ковельського району Волинської області від 26 жовтня 2015 року № 50/3 «Про розгляд заяви ОСОБА_3 ».

Зобов`язано ОСОБА_3 утриматися від неправомірних дій, а саме проходу

та проїзду по подвір`ю по АДРЕСА_1 , не їздити та не проходити через це подвір`я.

Стягнуто з Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі

8 432,00 грн, у рівних частках з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сільська рада не мала законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення та затвердження меж земельних ділянок саме в такому варіанті (при існуючому іншому), оскільки позивач не брала участі у вирішенні питання про влаштування проїзду до будинку ОСОБА_3 , не була присутня при винесенні оскаржуваного рішення Скулинської сільської ради, а домовленість

між сторонами про встановлення сервітуту відсутня. При цьому спір

про встановлення сервітуту судом не вирішувався.

Крім того, користування відповідачем спірним проїздом (дорогою) порушує право позивача вільно володіти, користуватися і розпоряджатися майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК України), так як наявність проїзду (дороги) перешкоджає ОСОБА_1 вільно користуватися господарськими будівлями та спорудами, що відокремлені від житлового будинку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області

від 16 вересня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи

та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

При цьому апеляційний суд зазначив, що зображення дороги через двір позивача відсутнє на викопіюванні з генерального плану села Скулин Ковельського району Волинської області, а проїзд до належної ОСОБА_3 земельної ділянки запроєктовано між АДРЕСА_3 . Про можливість облаштування проїзду за рахунок земель комунальної власності указано також у висновку судової земельно-технічної експертизи від 07 червня 2019 року № 79.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2019 року

та постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року

й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову

ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 03 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 159/3742/17 із Ковельського міськрайонного суду Волинської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня

2019 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій

не враховано проєкт роздержавлення і приватизації земельних ділянок колективного сільськогосподарського підприємства «Світанок» 1994 року,

з якого вбачається наявність дороги до будинків АДРЕСА_4 та

АДРЕСА_5 .

Зазначає, що вказаний проєкт розроблений пізніше, ніж генеральний план населеного пункту села Скулин (1975 рік). При цьому межі суміжних земельних ділянок погоджено у встановленому порядку та затверджено рішенням Скулинської сільської ради від 26 жовтня 2015 року № 50/3

«Про розгляд заяви ОСОБА_3 ».

Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції,

з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, фактично передав землі загального користування (вулицю) у приватну власність позивача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначено,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України

від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено,

що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,

що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам

та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності

є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону

за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статей 319 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16

ЦК України).

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені у частині другій статті 16 ЦК України.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси.

Звернувшись до суду із вказаним позовом, позивач просила скасувати рішення Скулинської сільської ради від 26 жовтня 2015 року № 50/3

«Про розгляд заяви ОСОБА_3 » та зобов`язати ОСОБА_3 утриматися від неправомірних дій по проходу та проїзду через її подвір`я.

ОСОБА_1 (позивач) є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими по

АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого

23 лютого 2009 року на підставі рішення виконавчого комітету Скулинської сільської ради від 28 листопада 2008 року № 11/4, та витягом

про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 15, 34-39, т. 1).

Крім того, згідно зі схеми-плану земельної ділянки, яка міститься

у технічному паспорті на будинок позивача, відсутнє зображення проїзду між будинком та господарськими спорудами (а. с. 36, т. 1).

Рішенням Скулинської сільської ради від 03 квітня 2015 року № 45/5

«Про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості)» позивачу надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,40 га,

у селі Скулин Ковельського району Волинської області(а. с. 16, т. 1).

ОСОБА_3 (відповідач) є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого

27 серпня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Скулинської сільської ради від 28 лютого 2008 року № 2/6, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 115, 116, т. 1)

26 жовтня 2015 року Скулинською сільською радою прийнято рішення

№ 50/3 «Про розгляд заяви ОСОБА_3 », яким вирішено затвердити межі земельних ділянок громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до схеми, на якій запроектовано проїзд (дорогу) через земельну ділянку позивача до земельної ділянки відповідача (а. с. 45, 46, т. 1).

Встановлено, що правовідносини щодо набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки виникли у 1993 році, тому регулюються ЗК України

1990 року, Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року

№ 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет).

Рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для реєстрації права власності

на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно

до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з пунктом 7Перехідних положень ЗК України громадяни,

що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

З урахуванням наведеногоколегія суддів погоджується з висновками судів

про те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для будівництва

та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0.25 га, по АДРЕСА_1 , яка не здійснила державної реєстрації такої земельної ділянки, однак не позбавлена права на такі дії на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Оскаржуване рішення Скулинської сільської ради, невід`ємною частиною якого є схема, на якій зображено дорогу на належній позивачу земельній ділянці, із зазначенням про її приналежність до земель загального користування, прийняте 26 жовтня 2015 року.

Як на час прийняття сільською радою цього рішення, так і на даний час, підстави і порядок припинення права власності на земельну ділянку (частину земельної ділянки), визначено положеннями статей 140 143 146 147 ЗК України.

При цьому у позивача не вилучалась частина земельної ділянки

для суспільних потреб (облаштування дороги, проїзду) у порядку, встановленому ЗК України, правовстановлюючі документи на земельну ділянку, видані позивачці, не оспорені.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування проєкту роздержавлення і приватизації земельних ділянок колективного сільськогосподарського підприємства «Світанок» 1994 року,

оскільки такі зводяться до переоцінки доказів у справі та мотивовано були відхилені судом апеляційної інстанції.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано послався на викопіювання

з генерального плану забудови села Скулин та врахував висновок судової земельно-технічної експертизи від 07 червня 2019 року № 79

(а. с. 181-193, т. 1).

Відповідно до частини першої, другої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

Таким чином, визнавши незаконним оскаржуване рішення сільської ради, яким фактично було узаконено право проходу і проїзду ОСОБА_3 через земельну ділянку, належну позивачці, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про задоволення позову ОСОБА_1 .

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області

від 16 вересня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 23 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець