Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 159/428/17

провадження № 61-4648св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Скулинська сільська рада Ковельського району,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2018 року у складі судді Панасюка С. Л. та постанову Волинського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Скулинської сільської ради Ковельського району, правонаступником якої є Колодяжненська сільська рада Ковельського району Волинської області, ОСОБА_2 , про визнання рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 має намір приватизувати земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,28 га, які знаходяться за адресою: на АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим відповідно до рішення Скулинської сільської ради Ковельського району від 26 листопада 2009 року № 25/7 виготовила у встановленому законом порядку технічну документацію.

Скулинська сільська рада Ковельського району рішенням від 20 липня 2012 року № 20/5 затвердила цю документацію. Однак з`ясувалося, що відповідач на підставі рішення Скулинської сільської ради Ковельського району від 28 грудня 1993 року № 16-1 про передачу їй у приватну власність земельної ділянки, розміром 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 06 серпня 2010 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Ця земельна ділянка накладається на земельні ділянки, які мала намір приватизувати позивач.

Вважає, що зазначене рішення в частині передачі у приватну власність відповідача земельної ділянки розміром 0,25 га і державний акт, виданий на його підставі, порушують право користування позивача земельними ділянками розміром 0,25 га та 0,28 га, які вона має намір приватизувати.

Просила визнати незаконним та скасувати рішення Скулинської сільської ради від 28 грудня 1993 року № 16-1 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки розміром 0,25 га за адресою: АДРЕСА_2 у відповідній частині та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 989828, на право власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_2 , виданий Скулинською сільською радою Ковельського району Волинської області і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів за № 011009500044.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 21 січня 2019 року, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач не довела, що відповідачу передана у власність частина земельної ділянки, якою вона володіла чи користувалась на правовій підставі. Користування земельною ділянкою без належної правової підстави, незалежно від його тривалості, не є підставою виникнення права чи охоронюваного законом інтересу стосовно цієї ділянки. Зокрема, таке користування не зумовлює переваги на отримання земельної ділянки у власність і, відповідно, охоронюваного законом інтересу щодо цього.

Позивач не довела, що має переважне щодо відповідача право на приватизацію спірної ділянки на основі певних, передбачених законом, обставин.

Також позивач не надала акт винесення меж земельної ділянки в натурі, без якого приступати до її використання забороняється. Оспорюваний державний акт посвідчує право власності відповідача на спірну земельну ділянку. Визнання державного акта недійсним є втручанням у право власності відповідача, яке має переслідувати законну мету, ця мета має бути виправданою для такого втручання, яке має бути пропорційним. Позивач не навела обставин і аргументів, які могли б виправдати втручання держави у право власності відповідача.

Твердження позивача, що вона фактично користується спірною земельною ділянкою і користувалася нею раніше, за умови відсутності у неї правової підстави для такого користування, не може виправдати втручання у право власності відповідача, яке виникло раніше.

Та обставина, що з позивачем не були погоджені межі земельної ділянки, яка виділялась у власність відповідача, також не виправдовує втручання у право власності відповідача.

Позивач не надала документи, якими підтверджені межі земельної ділянки, якою вона користується, документи, які підтверджують правову підставу такого користування. Записи у погосподарській книзі цю підставу не підтверджують, оскільки записи в ній велися неохайно, невідомо ким і на підставі чого внесені. Ці записи не відповідають розмірам земельних ділянок, на які претендує позивач.

Твердження позивача, що орган, який надавав земельну ділянку у власність відповідача, мав надавати вільну ділянку, яка не була вільною, оскільки вона нею фактично користувався, не заслуговують на увагу. Втручання у право власності на земельну ділянку має бути пропорційним і виправданим. Втручання у це право лише тому, що земельна ділянка перед її наданням не була вилучена у особи, яка не мала правових підстав нею користуватися, є поза сумнівом невиправданим, оскільки буде обумовлюватися виключно формальними міркуваннями.

Позивач не надала суду передбачені законом документи, які підтверджують її право користування тією частиною земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, надану у власність відповідачу. Без оформлення таких документів право користування на вказану частину земельної ділянки у позивача не виникло, а отже, і не може бути порушене.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 січня 2019 року, просила їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди дійшли неправильних висновків, що позивач не довела та не надала належних доказів виникнення у неї права користування спірною земельною ділянкою відповідно до статтей 7 19 22 23 24 36 ЗК України в редакції 1993 року та статтей 81 92 116 122 ЗК України.

Підставою для використання позивачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 є рішення Скулинської сільської ради від 28 грудня 1993 року № 16-1. Після прийняття цього рішення і до цього часу позивач використовує земельну ділянку площею 0,53 га на АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Колодяжненської сільської ради Ковельського району від 21 листопада 2017 року № 689, що також підтвердили у судовому засіданні у суді першої інстанції свідки на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .

Відповідач не висувала жодних заперечень стосовно меж використовуваної позивачем земельної ділянки.

Суди не застосували статтю 107 ЗК України, згідно з якою основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Також суд першої інстанції порушив статті 274 та 277 ЦПК України. Ця справа не може бути віднесена ні до малозначних справ, ні до справ невеликої складності, ні до справи, що не є важливою для сторін, а відтак вона повинна бути розглянута за правилами загального позовного провадження. Тому відповідно до пункту 7 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд позбавив позивача процесуальних можливостей для подання доказів у справі та обґрунтування позовних вимог. Вказані порушення норм процесуального права залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.

Мотивацією відхилення судом першої інстанції доказів на підтвердження заявлених позовних вимог є «неохайність ведення записів у погосподарських книгах», що є грубим порушенням статті 89 ЦПК України, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Також суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування з Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області для огляду в суді земельно-кадастрової книги, інвентаризаційних зошитів (книг) на підтвердження даних щодо конфігурації та площі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні позивача та відповідача, хоча вказані письмові докази мають визначальне значення для правильного вирішення спору.

Перегляд справи в апеляційному порядку в суді апеляційної інстанції проведено без участі позивача, що свідчить про незаконність рішення суду апеляційної інстанції, оскільки порушено принцип рівності перед законом і судом, закріплений у статті 6 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обгрунтовує свою скаргу такою підставою.

Аргументи інших учасників справи

13 травня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, просила її залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Позивач не довела, що відповідачу передана у власність частина земельної ділянки, якою вона володіла чи користувалася на правовій підставі. Отримавши у 1993 році рішення Скулинської сільської ради від 28 грудня 1993 року, позивач не реалізувала своє право стосовно приватизації земельної ділянки, переданої їй у безоплатне користування: не розроблено технічну документацію, не сформовано земельну ділянку, не погоджено її розмір та межі належним чином та не виготовлено правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження є безпідставними, оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі постановлено 21 лютого 2017 року, тобто до набрання чинності змін до ЦПК України.

Зазначивши в касаційній скарзі, що розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд позбавив позивача низки процесуальних можливостей для подання доказів у справі та обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 не вказала, які процесуальні можливості вона не реалізувала та на якій стадії.

Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування з Колодяжненської сільської ради для огляду земельно-кадастрової книги, інвентаризаційних зошитів (книг) на підтвердження даних щодо конфігурації та площі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні позивача та відповідача, є необґрунтованими, оскільки позивач не довела суду, що ці докази не можуть бути подані нею у встановлений законом строк з об`єктивних причин та позивач здійснила всі належні від неї дії, спрямовані на отримання зазначеного доказу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1953 року проживала в належному їм житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті чоловіка позивач виявила бажання приватизувати земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,28 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Скулинської сільської ради Ковельського району від 26 листопада 2009 року № 25/7 позивач виготовила у встановленому законом порядку технічну документацію.

Скулинська сільська рада Ковельського району рішенням від 20 липня 2012 року № 20/5 затвердила цю документацію.

Відповідач на підставі рішення Скулинської сільської ради Ковельського району Волинської області від 28 грудня 1993 року № 16-1 про передачу їй у приватну власність земельної ділянки розміром 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 29 жовтня 2009 року звернулася із заявою про оформлення та видачу державного акта на право власності на цю земельну ділянку.

02 листопада 2009 року ОСОБА_2 уклала договір на розроблення технічної документації на цю земельну ділянку.

23 березня 2010 року технічна документація розроблена та земельній ділянці присвоєно кадастровий номер.

06 серпня 2010 року ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯК № 989828 на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий Скулинською сільською радою і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів за № 011009500044.

Відповідно до ситуаційної схеми розташування земельних ділянок в с. Скулин, земельні ділянки, які позивач має намір отримати у власність, накладаються на земельну ділянку, яку відповідач вже отримала у власність.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо порядку розгляду справи

Верховний Суд зазначає, що предметом спору у справі є визнання рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними.

Відповідно до статті 274 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Питання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).

Верховний Суд зазначає, що згідно з ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2017 року провадження у справі відкрито до набрання чинності Законом України від 21 жовтня 2019 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно з пунктом 9 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2018 року зазначено про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України упорядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до статті 274 ЦПК України вказана справа могла бути розглянута у спрощеному позовному провадженні, оскільки не підпадає під винятки, визначені частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження є необгрунтованими.

Щодо розгляду справи в суді апеляційної інстанції без участі особи, яка подала апеляційну скаргу.

Згідно з матеріалами справи суд апеляційної інстанції призначив справу до розгляду з участю сторін ( Т. 2, а.с. 28, 29).

Відповідно до частин першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно з матеріалами справи суд апеляційної інстанції направив судову повістку - повідомлення від 22 грудня 2018 року про розгляд справи на 15 січня 2019 року на адресу позивача та відповідачів (т. 2, а. с. 29). Рекомендовані повідомлення про вручення повісток повернулись на адресу суду апеляційної інстанції з відмітками про вручення (Т. 2, а. с. 49-53).

Зі змісту рішення суду апеляційної інстанції та матеріалів справи випливає, що рішення ухвалене у судовому засіданні, призначеному на 15 січня 2019 року, а вказівка на дату ухвалення рішення, 21 січня 2019 року, є опискою, яка може бути виправлена відповідно до статті 269 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги заяву ОСОБА_6 як представника позивача про відкладення розгляду справи, оскільки представником ОСОБА_1 у суді першої інстанції була адвокат Золотько І. І., ОСОБА_6 не є адвокатом.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не навела поважних причин неможливості явки в судове засідання та ухвалив провадити розгляд справи за відсутності позивача.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не навела аргументів про те, яким чином розгляд справи в суді апеляційної інстанції без її участі та участі її представника - адвоката вплинув на висновки судів щодо вирішення спору.Тому лише посилання на розгляд справи без участі позивача та її представника - адвоката, належним чином повідомлених продату, час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судових рішень відповідно до статті 411 ЦПК УКраїни.

Щодо суті спору

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням зазначених норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема й безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно зі статтею 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина шоста статті 118 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків може вимагати власник земельної ділянки або землекористувач.

Твердження позивача, що відповідно до рішення Скулинської сільської ради Ковельського району Волинської області від 28 грудня 1993 року № 16-1, ОСОБА_5 (чоловік позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) передано у власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,28 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 , а відповідачу передано у власність земельну ділянку розміром 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 , не спростовує висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_1 не довела та не надала належних та допустимих доказів, виникнення у неї права користування спірною земельною ділянкою, з огляду на таке.

У матеріалах справи відсутній проєкт відведення земельної ділянки, який би містив відомості про координати земельної ділянки, або державний акт на право постійного користування, які б посвідчували право позивача ОСОБА_1 , або ж її покійного чоловіка, на спірну земельну ділянку.

Згідно з рішенням Скулинської сільської ради Ковельського району Волинської області від 28 грудня 1993 року № 16-1 не визначалися межі земельних ділянок, що передавалися у власність громадянам.

Суд першої інстанції встановив, що позивач та її чоловік з грудня 1993 року до ініціювання відповідачем формування власної земельної ділянки та оформлення документів на право власності, не вчиняли будь-яких дій щодо розроблення технічної документації, формування земельної ділянки та оформлення свого права на спірну земельну ділянку.

Суд першої інстанції з урахуванням підстав позову, державного акта від 06 серпня 2010 року, серія ЯК № 989828, згідно з яким ОСОБА_7 є власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, акта погодження меж з суміжними землекористувачами і землеволодіння ОСОБА_1 від 21 вересня 2010 року, обгрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для задоволення позову, навіть за умови погодження відповідачем меж земельної ділянки, яка мала бути надана у власність позивачу, оскільки таке погодження відбулося вже після надання спірної частини земельних ділянок у власність відповідачу.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Відповідно до статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Верховний Суд зауважує, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами».

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, провадження № 61-19526сво18.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, провадження № 14-552цс18 та у справі № 350/67/15, провадження № 14-652цс18, в яких вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають.

У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Отже, позивач не довела порушення свого права користування земельною ділянкою, наданою Скулинською сільською радою її чоловіку.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, власним тлумаченням норм права та необхідністю переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко