Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 159/6782/18
провадження № 61-8621св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області в складі судді Бойчук П. Ю. від 20 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Здрилюк О. І., Киці С. І. від 21 травня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона 19 липня 2017 року зареєструвала шлюб з відповідачем, а починаючи ще з вересня 2012 року сторони проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За період спільного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу за спільні кошти вони з відповідачем придбали у спільну сумісну власність рухоме майно, а саме: автомобіль вантажний (платформа) марки «VOLKSVAGEN TRANSPORTER», 2000 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а починаючи з липня 2017 у спільну власність вони з відповідачем придбали два транспортні засоби, а саме: автомобіль марки «RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіль марки «DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . На даний час відносини з відповідачем погіршилися, а тому вона має намір поділити спільне майно.
Посилаючись на зазначені обставини, та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач зазначила, що відповідач без її згоди відчужив на користь іншої особи транспортний засіб марки «RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у зв`язку із чим просила суд поділити спільне майно та виділити у її власність автомобіль марки DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , ринкова вартість якого складає 190 303 грн, а у власності відповідача залишити вантажний автомобіль марки VOLKSVAGEN TRANSPORTER», 2000 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 208 870 грн та автомобіль марки RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 271 320 грн, стягнувши з відповідача на її користь грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно в розмірі 144 942 грн, а також понесені нею судові витрати по справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку автомобіля марки «DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину автомобіля марки DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . Стягнуто з відповідача на користь позивача половину вартості автомобіля марки RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в розмірі 57 382,25 грн та судові витрати в розмірі 1 525, 34 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони по справі під час шлюбу у спільну сумісну власність набули рухоме майно, а саме: автомобіль марки DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіль марки «RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яке підлягає поділу між ними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 21 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2020 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 змінено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 190 303 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 508,50 грн грошової компенсації за частку у спільному майні. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині варіанту розподілу спільного сумісного майна подружжя, виходив із того, що оскільки сторони за час шлюбу придбали у спільну сумісну власність два автомобіля і саме це рухоме майно підлягає поділу між ними, а також того, що відповідач без згоди позивача, яка є співвласником майна, відчужив на користь іншої особи автомобіль марки «RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , то у власності ОСОБА_2 слід залишити зазначений автомобіль, а за ОСОБА_1 визнати право власності на автомобіль марки «DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , стягнувши з відповідача на користь позивача 40 508,50 грн грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У червні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норм права, а саме: статей 60 61 70 71 СК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 643/45489/15-ц, Верховного Суду України у справі № 6-1568цс16.
Судові рішення в частині відмови в позові ОСОБА_1 про поділ вантажного автомобіля марки VOLKSVAGEN TRANSPORTER», 2000 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2020 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду, які встановили, що спірне майно було набуто у період перебування у шлюбі, а відтак підлягає поділу. Відповідачем не надано доказів на підтвердження придбання майна за власні кошти, факт використання майна у підприємницькій діяльності не може бути належним доказом не належності такого майна подружжю та не спростовує презумпції його набуття у спільну сумісну власність подружжя.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 159/6782/18 та витребувано цивільну справу з Ковельського міськрайонного суду Волинської області
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 19 липня 2017 року.
Під час шлюбу сторонами придбано автомобіль марки «RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 та автомобіль марки «DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 була проведена 25 липня 2018 року, про що видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 на ім`я відповідача ОСОБА_2 .
Також суд установив, що на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 27 грудня 2018 року автомобіль марки «RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 був відчужений відповідачем на користь ОСОБА_3 за ціною 114 764,49 грн.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з вимогами частини першої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до пунктів 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18,від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Суд установив, що спірні транспортні засоби придбані сторонами під час перебування їх у шлюбі. При цьому, відповідачем будь-яких доказів, у розумінні статей 76-81 ЦПК України, на підтвердження своїх доводів про те, що спірні транспортні засоби хоч і були придбані ним у період шлюбу з позивачем, однак куплені за особисті його кошти як фізичною особою-підприємцем та виключно для підприємницької діяльності, не надано, тобто ОСОБА_2 презумпція спільного сумісного майна не спростована, що є його процесуальним обов`язком.У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували набуття спірного майна за рахунок коштів відповідача як підприємця, тобто за його особисті кошти, розмір цих коштів та джерело їх походження.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно із положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції встановивши, що спірний транспортний засіб, а саме, автомобіль марки «RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 відповідач відчужив без попередньої згоди дружини та не в інтересах сім`ї, правильно застосував положення статей 65 68 СК України та дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача Ѕ частини його вартості.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності
присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позов ОСОБА_1 місцевий суд правильно виходив із того, що оскільки сторони не погодили порядок поділу спірного автомобіля марки «DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , а частки в цьому об`єкті права спільної сумісної власності подружжя є рівними та не можуть бути визнані незначними, згоди на присудження йому грошової компенсації, відповідно до приписів частини четвертої статті 71 СК України відповідач не давав, то необхідно визнати за кожним з членів подружжя по 1/2 частини у праві власності на зазначений автомобіль без його реального поділу.
Доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а також не свідчать про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 643/45489/15-ц, Верховного Суду України у справі № 6-1568цс16.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Волинського апеляційного суду від 21 травня 2020 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ автомобіля марки «DACIA DUSTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та автомобіля марки «RENAULT MASTER», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 скасувати, та залишити в силі в цій частині рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2020 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко Є. В. Краснощоков