Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 159/889/21
провадження № 61-10214 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
заявник - головний державний виконавець Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Голярчук Олександр Олексійович,
заінтересовані особи: (боржник) - ОСОБА_1 , (стягувачі): акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», товариство
з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», акціонерне товариство «Акцент-Банк», головне управління державної фіскальної служби у Волинській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - адвоката Романюка Леоніда Сергійовича, на постанову Волинського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У лютому 2021 року головний державний виконавець Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Ковельський МВ ДВС) Голярчук О. О. звернувся до суду із поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, боржник - ОСОБА_1 , стягувачі: акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), товариство
з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (далі - ТОВ «Росвен Інвест Україна»), акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк»), головне управління державної фіскальної служби у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області).
В обґрунтування подання зазначав, що на виконанні відділу перебуває зведене виконавче провадження № 52988769 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у загальному розмірі 340 042,75 грн, із примусового виконання:
- виконавчого листа, виданого 04 лютого 2015 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області у справі № 159/6445/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» заборгованості у розмірі 29 529,44 грн і 295,29 грн судового збору (виконавче провадження № 48495665);
- виконавчого листа, виданого 18 березня 2015 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області у справі № 159/6899/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості за договором про іпотечний кредит
за невідновлювальною кредитною лінією від 29 травня 2008 року
№ 728 у розмірі 261 142,68 грн і судового збору в сумі 2 611,42 грн (виконавче провадження № 47406167);
- виконавчого листа, виданого 06 червня 2016 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області у справі № 159/1975/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акцент-банк» боргу
у розмірі 33 103,48 грн (виконавче провадження № 51386742);
- виконавчого листа, виданого 06 червня 2016 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області у справі № 159/1975/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акцент-банк» судового збору у розмірі 331,01 грн (виконавче провадження
№ 51386672);
- виконавчого листа, виданого 11 серпня 2016 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області у справі № 159/1574/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 19 840,42 грн і судових витрат у сумі
1 378,00 грн (виконавче провадження № 520305080);
- виконавчого листа, виданого 13 квітня 2018 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області у справі № 159/4395/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» судових витрат у сумі 1 600,00 грн (виконавче провадження № 58742166);
- вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4374-52У, виданої 20 грудня 2018 року ГУ ДФС у Волинській області про стягнення з ОСОБА_1 338,76 грн штрафу (виконавче провадження № 5851867).
Вказував, що державним виконавцем відділу було накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення та оголошено заборону на його відчуження у виконавчих провадженнях № 47406167 та № 52030508 відповідними постановами від 07 вересня 2015 року та від 26 серпня
2016 року. Відомості внесено до Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно.
Згідно з відповідями на запити щодо ОСОБА_1 відсутня інформація про зареєстровані за нею транспортні засоби, наявності джерел отримання доходів і відкритих рахунків.
На запит державного виконавця Пенсійний фонд України повідомив,
що інформації про останнє місце роботи боржника, не знайдено.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ковельському об`єднаному управлінні пенсійному фонді України, розмір її пенсії становить 2 394,19 грн.
Земельна ділянка, кадастровий номер 0722183600:01:001:0301, площею
0,18 га та житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 174,6 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 , зареєстровані
на праві власності за колишнім чоловіком боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначене майно обтяжене іпотекою на підставі іпотечного договору від 29 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Дудою Л. В., зареєстрованого в реєстрі за № 6.
Звертав увагу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2018 року у справі № 159/4395/17, яким встановлено, що ОСОБА_1 фактично вступила в управління спадковим майном,
а саме, вказаними вище земельною ділянкою і житловим будинком
із надвірними будівлями та спорудами (частина четверта статті 82
ЦПК України). Однак свідоцтво про право на спадщину не отримала, право власності на спадкове майно у встановленому законом порядку
не зареєструвала, що унеможливлює звернення стягнення на вказану нерухомість в рахунок погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням без рішення суду.
При цьому АТ «Ощадбанк» подало до відділу заяву з проханням звернутися до суду з поданням для вирішення питання про звернення стягнення
на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано
в установленому законом порядку.
З урахуванням викладеного, головний державний виконавець Ковельського МВ ДВС Голярчук О. О. просив суд вирішити питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване
у встановленому законом порядку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області
від 18 лютого 2021 року у складі судді Бойчука П. Ю. у задоволенні подання головного державного виконавця Ковельського МВ ДВС Голярчука О. О. відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня
2018 року у справі № 159/4395/17, яке є чинним, уже було звернуто стягнення на вказане у поданні нерухоме майно, як на предмет іпотеки,
а тому відсутні підстави для повторного звернення стягнення на це майно. При цьому судом зауважено, що дане судове рішення підлягає самостійному примусовому виконанню у порядку, встановленому Законом України
«Про виконавче провадження», і додаткових заходів для його виконання
не потребує. Таке звернення призведе до порушення прав кредитора,
як іпотеко держателя, оскільки виручені від реалізації кошти будуть розподілені між усіма стягувачами зведеного виконавчого провадження.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено, ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Подання головного державного виконавця Ковельського МВ ДВС
Голярчука О. О. задоволено.
Звернуто стягнення на майно ОСОБА_1 , яке прийнято нею у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме,
на земельну ділянку, площею 0,18 га, кадастровий номер 0722183600:01:001:0301, розташовану по АДРЕСА_1 , та на житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, загальною площею
174,6 кв. м, житловою площею 65,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції повно з`ясовано фактичні обставини справи, проте неправильно застосовано норми матеріального права, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення
про задоволення подання.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання.
Оскільки ОСОБА_1 судові рішення та вимогу фіскальної служби
не виконує, грошові кошти в рахунок погашення заборгованості відсутні, державний виконавець був вимушений звернутися до суду з поданням про звернення стягнення на належне боржнику нерухоме майно,
не зареєстроване в установленому законом порядку, на підставі статті 440 ЦПК України та частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк Л. С., посилаючись
на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 12 липня 2021 року поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Романюку Л. С., строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Л. С., на постанову Волинського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року залишено без руху
з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат
Романюк Л. С., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 159/889/21
із Ковельського міськрайонного суду Волинської області. Відмовлено
у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Л. С., про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року відмовлено.
Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів.
Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року задоволено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Л. С., про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 27 квітня
2021 року. Зупинено виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Л. С., мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки його доводам і запереченням, а також зібраним у справі доказам, невірно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Матеріали справи не містять доказів вжиття державним виконавцем заходів щодо розшуку належного боржнику майна та коштів, як і доказів її повідомлення про наявне виконавче провадження. Посилається в цій частині на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09, провадження
№ 61-8383св18 та від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц, провадження № 61-19786св18, які не було враховано судом.
Апеляційним судом було залишено поза увагою те, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня
2018 року у справі № 159/4395/17 вже звернуто стягнення на це саме майно, що й слугувало підставою для відмови районним судом у задоволенні подання державного виконавця.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк», в якому стягувач покладає вирішення справи на розсуд суду, просить розглядати справу за його відсутності.
АТ «Ощадбанк» у відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до касаційного суду у серпні 2021 року, вказує, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Л. С., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль
за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено,
що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб,
що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус
та організація діяльності яких встановлюються Законом України
«Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень
і рішень інших органів».
Заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника,
у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених
у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 цього Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України
«Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного
у статті 3 цьогоЗакону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Згідно з частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника
не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання
про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві
з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частини перша та третя статті 1296
ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право
на спадщину на таке майно.
Отже, неотримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину саме по собі не може перешкоджати виконанню рішення суду, яке набрало законної сили.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними
у постановах: від 22 серпня 2018 року у справі № 623/2000/15-к (провадження № 61-12242св18), від 19 лютого 2020 року у справі
№ 752/1334/14-ц (провадження № 61-10561св19), від 03 червня 2020 року
у справі № 2-1799/11 (провадження № 61-36697св18), від 11 травня
2021 року у справі № 554/4712/15-ц (провадження № 61-17799св20)
та інших.
Встановивши, що боржник ОСОБА_1 є спадкоємцем після померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак до нотаріальної контори за оформленням свідоцтва про право на спадщину не зверталася та не вчиняла дій для реєстрації за собою права власності на спадкове майно, при цьому відомості про інших спадкоємців, які б прийняли спадщину, як і про належне виконання боржником судових рішень
та вимоги відсутні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення подання державного виконавця.
При цьому отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом,
а не обов`язком спадкоємця, тоді як відсутність такого свідоцтва
не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296
ЦК України).
Верховний Суд звертає увагу на те, що боржником ОСОБА_1
у добровільному порядку вимоги стягувачів не задоволені, заборгованість не погашена, тоді як державним виконавцем проведені усі можливі заходи по зведеному виконавчому провадженню, у тому числі надіслано інформаційні запити до відповідних установ, згідно з відповідями на які
у боржника відсутнє зареєстроване за нею майно та/або джерел отримання доходів і відкритих рахунків, які не призвели до задоволення вимог стягувачів.
Само по собі існування заборгованості протягом певного проміжку часу і не виконання вимог стягувачів свідчить про те, що боржник не має інших заощаджень, за рахунок яких можна було б виконати рішення, які підлягають примусовому виконанню.
При цьому доказів на спростування встановлених судом обставин боржником не надано.
Слід зауважити, що статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право, а не обов`язок іпотекодержателя, який в даному випадку є також стягувачем у зведеному виконавчому провадженні, задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення
на предмет іпотеки та не позбавляє права виконавця звертатися до суду
з поданням у порядку статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 509/327/17-ц, провадження № 61-11736св18. Тому колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.
Твердження щодо відсутності доказів повідомлення ОСОБА_1
про відкриті виконавчі провадження спростовуються матеріалами справи,
а саме - рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, реєстром на відправлення рекомендованої кореспонденції,
а також відстеження вказаних поштових відправлень сайту «Укрпошта»
(а. с. 68, 73, 74, 80).
Посилання касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції відповідної судової практики Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини, у наведених заявником справах, та у справі,
яка переглядається, є різними, а отже, різне правозастосування.
Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому відповідні доводи відхиляються Верховним Судом.
Неправильне зазначення в резолютивній частині оскаржуваної постанови апеляційного суду дати смерті ОСОБА_2 не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення, оскільки це питання може бути вирішено відповідно до вимог статті 269 ЦПК України,
яка регламентує питання виправлення допущених судом описок
чи арифметичних помилок.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення апеляційного суду
до закінчення його перегляду в касаційному порядку, слід поновити його виконання.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Леоніда Сергійовича, залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Волинського апеляційного суду
від 27 квітня 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць