№ 160/1046/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 160/1046/23

адміністративне провадження № К/990/36133/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 (головуючий суддя: Дєєв М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 (головуючий суддя: Семененко Я.В., судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі № 160/1046/23 за позовом ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання протиправним, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася з позовом до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - відповідач), в якому просила:

визнати протиправним і скасувати рішення Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1115-13/VІІI від 02.06.2022 «Про розгляд питання щодо виконання рішення суду»;

зобов`язати відповідача у строк, визначений чинним законодавством, затвердити проєкт землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1266, площею 2,0 га., яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства;

стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 50000 грн, як компенсацію за завдану їй моральну шкоду його протиправними діями та бездіяльністю відповідача щодо неї.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 27.07.2023, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що розробивши та погодивши у встановленому законом порядку проєкт землеустрою щодо відведення у власність бажаної земельної ділянки, ОСОБА_1 звернулась до Личківської сільської ради із заявою про його затвердження, проте отримала відмову, оформлену рішенням № 1035-20/VІІ від 14.09.2020.

За результатами судового оскарження цієї відмови, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі № 160/4372/21 позов задоволено частково:

визнано протиправним і нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за № 1035-20/VІІ, прийняте 14.09.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 в затверджені проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим № 1222384000:01:002:1266 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації;

зобов`язано Личківську сільську раду у строк, визначений чинним законодавством, повторно розглянути питання щодо затвердження проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим №1222384000:01:002:1266, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

На виконання судового рішення у справі № 160/4372/21 відповідач повторно розглянув порушене позивачкою у заяві питання та прийняв рішення №1115-13/VІІI від 02.06.2022 «Про розгляд питання щодо виконання рішення суду», яким відмовив ОСОБА_1 в затвердженні проєкту землеустрою.

Позивачка стверджує, що таке рішення відповідачем було прийнято без урахування висновків суду у справі № 160/4372/21.

За таких обставин, позивачка вважає оскаржуване рішення протиправним.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14.06.2018 № 4-2398/15-18 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення (пасовищ) державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за межами населених пунктів.

Висновком експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 18.12.2018 № 10791/0/8-18 про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проєкт землеустрою, який було надано позивачкою, визнано таким, що відповідає вимогам чинного земельного законодавства та прийнятим нормативно-правовим актам та погоджено.

23.02.2018 позивачкою отримано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1208343252019, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки кадастровий номер 1222384000:01:002:1266, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані.

14.09.2020 позивачка звернулася до Личківської сільської ради із заявою про затвердження погодженого проєкту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації та надання у власність.

14.09.2020 Личківською сільською радою прийняте рішення № 1035-20/VII, яким відмовлено ОСОБА_1 в затверджені проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі в приватну власність, площею 2,000га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту виконавчого комітету Личківської сільської ради з посиланням на те, що дозвіл на розробку документації із землеустрою був наданий ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області без погодження Личківської сільської ради, та без врахування звернення ради про резервування земельних ділянок для створення громадських пасовищ; розташування зазначеної у клопотанні земельної ділянки співпало із земельною ділянкою, яка передбачена для громадських пасовищ; бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене у клопотанні та проєкті землеустрою, не відповідає вимогам та принципам техніко-економічного розвитку Личківської територіальної громади, зокрема: захисту і задоволення потреб мешканців громади у створенні громадського пасовища (яким вони добросовісно, відкрито і безперервно користувалися більше 15 років); збереження та примноження поголів`я худоби на території громади; стимулюванні створенню, розвитку та діяльності сімейних ферм.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка оскаржила його в судовому порядку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі № 160/4372/21 позов ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання протиправним і нечинним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №160/4372/21 набрало законної сили 22.03.2022.

На виконання судового рішення у справі № 160/4372/21, Личківською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області прийнято рішення №1115-13/VIII від 02.06.2022 «Про розгляд питання щодо виконання рішення суду», яким гр. ОСОБА_1 відмовлено в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 1222384000:01:002:1266 та надання у власність земельної ділянки, яка розташована за межами населеного пункту виконавчого комітету Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивачка звернулася з цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що фактично позивачкою подано позов до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про зобов`язання виконати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі № 160/4372/21, що є неприпустимим, оскільки винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З цих підстав суд першої інстанції констатував, що обраний позивачкою спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Також суд першої інстанції наголосив, що оскільки спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, то у разі незгоди з діями/бездіяльністю чи рішенням, прийнятими суб`єктом владних повноважень під час виконання рішення суду, позивачка не позбавлена можливості оскаржити такі дії/бездіяльність чи рішення відповідача в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що фактично підставою звернення з цим позовом до суду став факт неналежного виконання відповідачем судового рішення у справі № 160/4372/21.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга позивачки обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до помилкового закриття провадження у справі.

Із посиланням на положення статті 2 КАС України скаржниця стверджує, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, за твердженнями скаржниці, суди обох інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин, що призвело до позбавлення позивачки права на судовий захист від свавілля відповідача.

Скаржниця наполягає, що висновки судів обох інстанцій щодо обрання позивачкою неналежного способу захисту порушеного права є необґрунтованими, оскільки зроблені без повного і всебічного з`ясування (дослідження) обставин і фактів, що мають значення для правильного вирішення «юридичного конфлікту», що триває між позивачкою і відповідачем вже понад три роки.

Скаржниця зазначає, що кожне з оскаржуваних нею рішень відповідача, а саме: рішення Личківської сільської ради від 14.09.2020 № 1035-20VII (було предметом судового розгляду у справі № 160/4372/21), рішення Личківської сільської ради від 05.09.2019 № 470-13/VII та від 02.06.2021 № 319-5/VІІІ (було предметом судового розгляду в справі № 160/7585/22) та оскаржуваного у цій справі рішення Личківської сільської ради від 02.06.2022 № 1115-13/VIIІ є самостійною ланкою у ланцюзі «сплетеному» відповідачем задля позбавлення ОСОБА_1 можливості приватизувати земельну ділянку з кадастровим № 1222384000:01:002:1266.

Таким чином, скаржниця стверджує, що предмет судового розгляду у цій справі не збігається і не є тотожним з тим, що є предметом судового розгляду в справі №160/4372/21.

Також скаржниця стверджує, що судами не враховані правові позиції та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц і Верховного Суду, наведені у постанові від 11.11.2020 у справі № 570/4524/17 та інших про недобросовісну поведінку органів державної влади або місцевого самоврядування у разі створення ними штучних перешкод, які позбавляють громадян отримати у власність земельні ділянки за розпочатою ними процедурою.

Водночас суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що оскаржуване у цій справі рішення відповідачем прийнято без врахування висновків Дніпропетровського окружного адміністративного суду, викладених у рішенні від 03.02.2022 у справі № 160/4372/21.

Окрім наведеного вище, скаржниця також наголошує на протиправності дій відповідача та ігноруванні ним приписів частини 2 статті 19 Конституції України, статей 4, 24 Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 118 122 123 186 186-1 ЗК України, правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 30.09.2019 у справі № 815/6124/17 та від 26.10.2021 у справі №160/5982/19, а також самого рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі № 160/4372/21, при вирішенні відповідачем питання щодо затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим № 1222384000:01:002:1266 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивачки.

В обґрунтування своєї позиції відповідач стверджує, що звернення з цим позовом до суду обумовлено незгодою позивачки із рішенням Личківської сільської ради, прийнятим на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі № 160/4372/21.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Положеннями статті 383 КАС України встановлено особливий порядок розгляду заяв позивача щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

Частиною першою вказаної статті встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, норма статті 383 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються (постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16-а).

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ця справа не підлягає розгляду в окремому позовному провадженні через те, що ОСОБА_1 мала звернутися до суду із заявою в порядку контролю виконання судового рішення у справі № 160/4372/21.

Суди зазначили, що заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду у справі № 160/4372/21, що набрало законної сили.

Водночас колегія суддів не може погодитися із такими висновками судів обох інстанцій, з огляду на таке.

Так, у справі № 160/4372/21 предметом розгляду було рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області № 1035-20/VІІ від 14.09.2020 про відмову ОСОБА_1 в затверджені проєкту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що:

- дозвіл на розробку документації із землеустрою був наданий ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області без погодження Личківської сільської ради, та без врахування звернення ради про резервування земельних ділянок для створення громадських пасовищ;

- розташування зазначеної у клопотанні земельної ділянки співпало із земельною ділянкою яка передбачена для громадських пасовищ;

- бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене у клопотанні та проєкті землеустрою, не відповідає вимогам та принципам техніко-економічного розвитку Личківської територіальної громади, зокрема: захисту і задоволення потреб мешканців громади у створенні громадського пасовища (яким вони добросовісно, відкрито і безперервно користувалися більше 15 років); збереження та примноження поголів`я худоби на території громади; стимулюванні створенню, розвитку та діяльності сімейних ферм.

Власне, під час розгляду справи № 160/4372/21 суд, скасовуючи рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області №1035-20/VІІ від 14.09.2020 про відмову в затвердженні проєкту землеустрою, зазначив про те, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Також, під час розгляду справи № 160/4372/21 суд зазначив те, що Личківська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, з огляду на зміни які відбулися в земельному законодавстві, є органом до якого перейшли повноваження стосовно затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

З цих підстав суд у справі № 160/4372/21 зазначив про безпідставність аргументів Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про непогодження з нею проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки на час видачі позивачці дозволу на розроблення проєкту землеустрою, на час погодження такого проєкту, земельне законодавство не визначало необхідність погодження передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення з сільськими радами в межах територій, на яких земельні ділянки знаходяться.

Отже, у межах розгляду справи № 160/4372/21 судом надавалася оцінка в контексті визначених у рішенні № 1035-20/VІІ від 14.09.2020 підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою.

Водночас у справі, що розглядається, предметом оскарження є інше рішення сільської ради - № 1115-13/VІІI від 02.06.2022, яким також відмовлено позивачці у затверджені проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проте з відмінних ніж в попередньому рішенні (№ 1035-20/VІІ від 14.09.2020) підстав.

Зокрема, підставами для відмови позивачці у затвердженні проєкту землеустрою згідно із оскаржуваним у цій справі рішенням № 1115-13/VІІI від 02.06.2022 визначено:

- земельна ділянка кадастровий номер 1222384000:01:002:1266 зі складом угідь - пасовище, ввійшла до складу земельної ділянки, яка була створена шляхом об`єднання земельних ділянок для громадського пасовища з цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби відповідно до частини другої статті 34 ЗК України для забезпечення потреб жителів села Личкове у випасанні худоби, сприянню розвитку самого скотарства, зокрема молочного та м`ясного поголів`я великої рогатої худоби, збільшення виробництва продукції тваринництва;

- в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня земельна ділянка з кадастровим номером 1222384000:01:002:1266 площею 2,0000 га.

Колегія суддів зазначає, що визначені у рішенні № 1115-13/VІІI від 02.06.2022 підстави для відмови не охоплювалися предметом спору у справі № 160/4372/21 та відповідно таким підставам судом оцінка не надавалася.

По-друге колегія суддів зазначає, що судовим рішенням у справі № 160/4372/21 було зобов`язано відповідача повторно розглянути питання щодо затвердження проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність, і оскаржуваний у цій справі акт індивідуальної дії, дійсно, прийнятий на виконання рішення суду, але у справі № 160/4372/21 судом не було зобов`язано Личківську сільську раду прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою, тому незгода з прийнятим актом не може у цьому випадку розглядатися в порядку контролю виконання судового рішення.

Отже колегія суддів приходить до висновку, що спір, який виник у цій справі не є тотожним спору, вирішеному судом у справі № 160/4372/21 (інший предмет та підстави) та нове рішення відповідача не підлягає судовому контролю за спеціальними нормами КАС України (статті 287 382 383 КАС України), а має розглядатися в адміністративному судочинстві у порядку окремого позовного провадження.

Аналогічних висновків щодо застосування норм права також дійшов Верховний Суд у постанові від 29.11.2023 у справі № 160/2292/23.

За такого правового регулювання та встановлених обставин справи, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, залишеної в силі судом апеляційної інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Одночасно з цим колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу по суті спору не можуть бути оцінені під час цього касаційного розгляду, оскільки ухвалою Верховного Суду від 06.11.2023 касаційне провадження відкрито на ухвалу суду першої інстанції, залишену без змін судом апеляційної інстанції, якою закрито провадження у справі з процесуальних підстав.

Зокрема, Суд відхиляє доводи скаржниці про ігнорування відповідачем приписів частини другої статті 19 Конституції України, статей 4, 24 Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 118 122 123 186 186-1 ЗК України та практику Верховного Суду щодо застосування цих норм, оскільки оцінка таким доводам може бути надана при перегляді оскаржуваного рішення відповідача по суті.

Щодо посилань скаржниці на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, слід зазначити, що у названій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, добросовісність або недобросовісність дій Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області має бути оцінена з урахуванням фактичних обставин справи, що може бути здійснено судом також при перегляді оскаржуваного рішення в межах розгляду справи по суті.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до приписів статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 у справі №160/1046/23 скасувати.

Справу № 160/1046/23 направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

О. П. Стародуб