ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 160/13314/19

адміністративне провадження № К/9901/8320/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 (суддя Тулянцева І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020 (судді: Лукманова О.М. (головуюча), Божко Л.А., Дурасова Ю.В.) у справі №160/13314/19 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - позивач, податковий орган) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просило стягнути з відповідача податковий борг у сумі 148617,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наявністю у відповідача податкового боргу у розмірі 148 617,31 грн., в т.ч. з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у сумі - 137 198,29 грн., військового збору у сумі - 11 419,02 грн., який виник внаслідок несплати у встановлені терміни сум грошових зобов`язань, визначених контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях, та пені, нарахованої відповідно до статті 129 Податкового кодексу України. Протягом 60 днів після направлення податкової вимоги платник податків заборгованість не погасив, у зв`язку із чим позивачем вчинено заходи щодо стягнення такої суми у судовому порядку.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 30.03.2020 позовні вимоги задовольнив, дійшовши висновку про їх обґрунтованість, з огляну на відсутність заперечень відповідача щодо суми податкового боргу та доказів оскарження податкових повідомлень-рішень і податкової вимоги.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що податкові повідомлення-рішення від 03.12.2018 №0564571304, №0564561304, №0564591304 було ним оскаржено в адміністративному порядку, за результатами якого Державною фіскальною службою України не направлено у встановлені законодавством строки рішення про результати розгляду скарги, у зв`язку із чим скарга вважається задоволеною згідно із пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України. Зважаючи на наведені обставини, відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення суми податкового боргу, яка виникла на підставі оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 08.10.2020 залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 - без змін, аргументуючи свої висновки ненаданням відповідачем доказів скасування податкових повідомлень-рішень, на підставі яких було сформовано грошові зобов`язання, та доказів скасування податкової вимоги. При цьому, судом відхилено доводи ОСОБА_1 про відсутність узгодженого грошового зобов`язання та не інформування його податковим органом про наявність у нього податкового боргу, оскільки поштові відправлення направлялись за місцем його проживання та відповідно до чинного законодавства є такими, що вручені.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, що полягає у неповному з`ясуванні обставин справи, а також незастосування судами норми матеріального права (пункту 56.9. статті 56 Податкового кодексу України), яка мала бути застосована до спірних правовідносин, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Як підставу касаційного оскарження відповідач вказує незастосування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №826/500/15, про те, що юридичним наслідком порушення контролюючим органом встановленого Податковим кодексом України або продовженого рішенням керівника контролюючого органу (його заступника) строку розгляду скарги платника податків, тобто ненаправлення впродовж цих строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня.

Скаржник наголошує й на тому, що при розгляді даної справи судами не перевірено чи дотримано контролюючим органом такий строк та чи направлялось рішення про результати розгляду скарги відповідача.

По суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо узгодження суми грошового зобов`язання, оскільки податкові повідомлення-рішення оскаржено в адміністративному порядку та докази направлення податковим органом рішення про результати розгляду скарги відсутні, у зв`язку з чим такі рішення вважаються скасованими та, відповідно, грошове зобов`язання є неузгодженим і сплаті не підлягає.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 на податкові повідомлення-рішення Державною фіскальною службою України прийнято рішення про відмову у її задоволенні. Дане рішення направлено на адресу платника податків, однак лист повернувся «за закінченням терміну зберігання». Вважає вимоги касаційної скарги необґрунтованими та просить залишити судові рішення першої і апеляційної інстанції без змін.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження за правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд виходить із такого.

Судами встановлено, що згідно наказу №4511-п від 08.08.2018 Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, за результатами якої 05.10.2018 складено акт №59376/04-36-13-04/ НОМЕР_1 . Перевіркою встановлено порушення: підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 176.1 статті 176, пункту 179.1 статті179 Податкового кодексу України внаслідок неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік.; абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - не нараховано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 92321,78 грн. та військовий збір у сумі 7693,48 грн. за 2016 рік на отримане додаткове благо у вигляді суми анульованої (прощеної) заборгованості за кредитом.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області 13.12.2018 прийнято податкові повідомлення-рішення: №0564571304 форми «Р» про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 115402,23 грн., в тому числі за основним платежем 92321,78 грн., штрафні (фінансові) санкції на суму 23080,45 грн.; №0564561304 форми «ПС» про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 170 грн. за платежем з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування; №0564591304 форми «Р» про збільшення грошового зобов`язання з військового збору у сумі 9660,85 грн., в тому числі за основним платежем 7693,48 грн., штрафні (фінансові) санкції на суму 1923,37 грн.

У зв`язку із непогашенням позивачем суми заборгованості, контролюючим органом нарахована пеня у сумі 23428,23 грн.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області 16.05.2019 сформовано вимогу №278710-55 про сплату боргу на загальну суму 148 894,79 грн., яку направлено за податковою адресою ОСОБА_1 .

Податковий борг відповідач не сплатив, що стало підставою для звернення контролюючого органу до суду із позовом про стягнення такого боргу.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України, які застосовуються в редакції, чинній на момент спірних правовідносин.

Згідно з визначенням, наведеним в підпункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Стаття 36 Податкового кодексу України передбачає, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податків обчислити, задекларувати та сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання; або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено обов`язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пункту 57.3 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Положеннями статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі, якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається.

У відповідності до пунктів 95.1, 95.2 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій констатували факт направлення на адресу позивача податкових повідомлень-рішень №0564571304, №0564561304, №0564591304 і податкової вимоги від 16.05.2019 №278710-55 (які, за висновками судів, були направлені рекомендованим листом та повернулись відправнику із відміткою «за закінченням терміну зберігання») та, з огляду на відсутність доказів їх скасування, дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення несплаченого грошового зобов`язання, визначеного вказаними податковими повідомленнями-рішеннями з урахуванням нарахованої пені.

Разом з тим, як в апеляційній скарзі, так і в касаційній скарзі відповідач вказує на те, що суди дійшли помилкового висновку про неотримання ним податкових повідомлень-рішень, натомість наголошував на ненаправленні йому рішення про результати розгляду скарги, однак, судом апеляційної інстанції наведені доводи ОСОБА_1 залишені поза увагою та не враховано, що у нього відсутній обов`язок зі сплати грошового зобов`язання, визначеного вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки їх було оскаржено в адміністративному порядку та ураховуючи приписи пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України, такі рішення вважаються відкликаними.

Так, статтею 56 Податкового кодексу України передбачено право платника податків оскаржити рішення, прийняті контролюючим органом, в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 56.2 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Згідно із пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

З матеріалів справи слідує, що під час апеляційного провадження Третім апеляційним адміністративним судом ухвалою від 03.09.2020 витребувано від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області копію рішення, прийнятого за результатом розгляду скарги відповідача на податкові повідомлення-рішення від 03.12.2018 №0564571304, №0564561304, №0564591304 та на виконання вимог цієї ухвали таке рішення надано до матеріалів справи.

Разом з тим, апеляційним судом не було досліджено дотримання Державною фіскальною службою України вимог статті 56 Податкового кодексу України та не застосовано до спірних правовідносин положення цієї норми.

Верховний Суд звертає увагу на те, що повідомлені відповідачем обставини щодо неотримання ним рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги мають суттєве значення для справи, оскільки факт своєчасного направлення чи ненаправлення такого рішення визначає чи є узгодженим грошове зобов`язання про стягнення якого звернулось Головне управління ДФС у Дніпропетровській області.

Крім того, висновок судів попередніх інстанцій про повернення поштового відправлення «за закінченням терміну зберігання», яким позивач направляв ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення, не підтверджується матеріалами справи.

Такі обставини мали бути перевірені, у даному випадку, судом апеляційної інстанції, який здійснював перегляд справи, оскільки такі стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом другим частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною першою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Підсумовуючи наведене, слід констатувати, що судом апеляційної інстанції при перегляді рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 допущено порушення норм процесуального права, яке виразилось у неповному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, про які повідомлено під час апеляційного розгляду та, як наслідок не застосовано до спірних правовідносин норму матеріального права - статтю 56 Податкового кодексу України, яка, в даному випадку підлягала застосуванню, що відповідно до положень статей 351 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020 з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341 349 350 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.10.2020 у справі №160/13314/19 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова