ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 160/13502/19
адміністративне провадження № К/9901/10875/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Криворізької міської ради,
треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг",
про визнання протиправним та скасування рішення
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року (ухвалене у складі головуючого судді Ніколайчук С.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Ясенової Т.І., суддів Головко О.В., Суховарова А.В.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся з позовною заявою до Виконавчого комітету Криворізької міської ради, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення XXXV сесії VII скликання Криворізької міської ради від 27 червня 2018 року №2861 «Про погодження надання Публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» гірничого відводу».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
3. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне рішення від 27 червня 2018 року №2861 «Про погодження надання публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» є актом одноразової дії, який вичерпав свою дію в результаті видачі акта про надання гірничого відводу 4 липня 2018 року за №3356, тобто є виконаним та не має жодних правових наслідків для позивача.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.
5. На підтвердження своїх доводів, у касаційній скарзі позивач вказує на те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме пункт 6 Додатку 2 до Положення про порядок надання гірничих відводів (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №59 (далі - Порядок №59), яким передбачено, що з урахуванням мети використання надр до проекту гірничого відводу додаються документ про згоду землевласника або землекористувача з рішенням про надання гірничого відводу.
6. Скаржник стверджує, що всупереч вимогам пункту 6 Додатку 2 Порядку №59 Рішенням XXXV сесії VII скликання Криворізької міської ради від 27 червня 2019 року №2861 «Про погодження надання Публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» гірничого відводу» третій особі було надано гірничий відвід без документу про згоду землевласника або землекористувача, зокрема ОСОБА_1 .
7. Також скаржник зазначає, що судами обох інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 4 червня 2013 року у справі №21-64а13 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
8. Касаційна скарга надійшла до суду 29 березня 2021 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №160/13502/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
10. Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року задоволено заяви суддів Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., Соколова В.М. про самовідвід.
11. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 11 листопада 2021 року для розгляду справи №160/13502/19 визначено нову колегію суддів у складі судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.
12. Ухвалою Верховного Суду від 1 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 2 грудня 2021 року.
13. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
14. 28 травня 2021 року до суду надійшов відзив Криворізької міської ради на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
15. Відповідач вказує на те, що наведенні у касаційні скарзі доводи не спростовують правильності та законності оскаржуваних судових рішень, а зводяться лише до вільного тлумачення позивачем норм закону та переоцінки оскаржуваних судових рішень, у зв`язку із цим вважає, що підстави для їх скасування відсутні.
16. Також відповідач звертає увагу на безпідставність доводів касаційної скарги про те, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, викладеним у постанові Верховного Суду України від 4 червня 2013 року у справі №21-64а13 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17, оскільки правовідносини у наведених ним судових рішеннях суду касаційної інстанції та ті, що мають місце у справі, яка розглядаються, суттєво відрізняються, тобто не є подібними.
17. 14 червня 2021 року до суду надійшов відзив ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. У відзиві, зокрема зазначається, що позивачем не було надано суду жодних доказів того, що спірне рішення якимось чином порушує права позивача, у тому числі, право власності на житло чи земельну ділянку. Вказується на те, що спірне рішення впливає лише на суб`єктивні права ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» стосовно отримання гірничого відводу.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
18. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 6 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С., зареєстрованого в реєстрі за №359.
19. Відповідно до рішення Криворізької міської ради І сесії VІІ скликання від 26 серпня 2016 року позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 1211000000:06:002:0018.
20. У травні 2018 року до Криворізької міської ради звернулось ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про погодження надання ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" гірничого відводу для відпрацювання родовища багатих залізних руд рудника ім. Кірова (поле шахти ім. Артема).
21. Рішенням XXXV сесія VII скликання Криворізької міської ради від 23 травня 2018 року № 2713 погоджено надання ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» гірничого відводу для відпрацювання родовища багатих залізних руд рудника ім. Кірова (поле шахти ім. Артема) з метою подальшого його оформлення згідно з чинним законодавством України, за умови виконання пунктів 5, 6 вимог до проекту гірничого відводу, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №59.
22. Відповідно до пункту 2.1. вищезазначеного рішення, рекомендовано ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (Парамджіт Кахлон) забезпечити безпеку навколишнього природного середовища, людей, майна, інженерних мереж, розміщених у межах гірничого відводу, у тому числі відселення до 2019 року жителів вулиць Чистопільської та Лавреньова.
23. Пунктом 1.2. рішення передбачено отримання ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» документів про згоду землевласників та землекористувачів з рішенням про надання гірничого відводу.
24. 27 червня 2018 року рішенням XXXV сесії VII скликання Криворізької міської ради №2861 «Про погодження надання Публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» відповідачем було погоджено надання Публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» гірничого відводу для відпрацювання родовища багатих залізних руд рудника ім. Кірова (поле шахти ім. Артема) з метою подальшого його оформлення згідно з чинним законодавством України на виконання пункту 10 Положення №59.
25. Вказане рішення було прийнято ураховуючи спеціальний дозвіл на користування надрами від 23 жовтня 2007 року №4451, зі змінами від (6 вересня 2017 року), рішення виконкому міської ради від 14 лютого 2018 року №58 "Про реалізацію ефективних механізмів надання адміністративних, соціальних та інших публічних послуг у органах місцевого самоврядування Кривого Рогу"; відповідно до Кодексу України про надра, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Гірничого Закону України, Положення №59.
26. Рішенням XXXV сесії VII скликання від 27 червня 2018 року № 2861 було скасовано Рішення XXXV сесія VII скликання Криворізької міської ради від 23 травня 2018 № 2713, відповідно до якого ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» повинно було погодити питання про отримання згоди землевласників та землекористувачів про розробку гірничого відводу.
27. Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням від 27 червня 2018 року № 2861, яким було скасовано обов`язок ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримати згоду землевласників про надання гірничого відводу, позивач звернувся до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
28. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
29. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
30. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
31. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
32. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
33. Так, у касаційній скарзі позивач зазначає, що спірне рішення Криворізької міської ради прийнято без врахування згоди землекористувачів, що на його думку, свідчить про порушення прав землекористувачів в частині відсутності належного погодження.
34. З огляду на зміст спірних правовідносин та доводи касаційної скарги, вбачається, що проблемним правовим питанням, яке поставлено для вирішення судом касаційної інстанції, є питання стосовно необхідності отримання згоди землекористувача земельної ділянки при наданні органом місцевого самоврядування згоди на видачу уповноваженим органом гірничого відводу суб`єкту господарювання.
35. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
36. Колегія суддів зазначає, що спірні відносини у справі врегульовуються, зокрема Кодексом України про надра та Положенням №59.
37. Так, згідно зі статтею 2 Кодексу України про надра його завданням є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
38. Відповідно до частини першої статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр (далі - надрокористувачі) можуть бути: підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.
39. Статтею 14 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промисловою розробкою родовищ); задоволення інших потреб.
40. Статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.
Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.
41. Відповідно до частини першої статті 19 вказаного Кодексу надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
42. Відповідно до частини першої-п`ятої статті 17 Кодексу України про надра гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.
Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин, будівництва і експлуатації підземних споруд та інших цілей, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, надаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення надаються територіальними управліннями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, і підлягають реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
При наданні гірничих відводів вирішуються питання щодо правильності поділу родовищ корисних копалин на окремі гірничі відводи з метою запобігання залишенню поза гірничими відводами менш цінних ділянок родовищ та непридатних для самостійної розробки, дотримання вимог безпеки під час проведення гірничих і підривних робіт при розробці родовищ корисних копалин та при використанні надр для інших цілей, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, відвернення небезпеки для людей, майна та навколишнього природного середовища.
Порядок надання гірничих відводів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
43. Порядок надання гірничих відводів (частини надр) користувачам на території України для розробки родовищ твердих, рідких та газоподібних корисних копалин, а також будівництва і експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі на континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні встановлює Положення №59.
44. Відповідно до пункту 2 дія цього Положення поширюється на всіх користувачів надр, в тому числі на інвесторів, з якими в установленому законом порядку укладено угоду про розподіл продукції.
45. Пунктом 4 Положення №59 передбачено, що гірничі відводи можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, іноземним юридичним особам, об`єднанням юридичних осіб, створеним в Україні чи за її межами (далі - підприємства), а також громадянам України, іноземцям та особам без громадянства (далі - громадяни) лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр, а також затвердженого в установленому порядку проекту розробки родовища корисних копалин або будівництва гірничодобувного об`єкта чи підземної споруди, не пов`язаної з видобуванням корисних копалин.
46. Згідно з пунктом 10 Положення №59 гірничі відводи під територією, де розміщені будівлі, споруди, населені пункти, джерела водопостачання, водоймища, об`єкти природно-заповідного фонду, пам`ятки історії, культури та мистецтва, об`єкти спеціального й іншого призначення, надаються за згодою відповідних місцевих рад та органів виконавчої влади.
47. Відповідно до пункту 23 Положення №59 для одержання гірничого відводу підприємство чи громадянин подає заявку територіальному органу Держпраці.
Заявка включає в себе: заяву, в якій зазначаються найменування підприємства чи відомості про громадянина, що мають намір одержати гірничий відвід, місцезнаходження гірничого відводу та мета, для якої він одержується; проект гірничого відводу у двох примірниках, складений відповідно до додатка № 2.
Інвестори, з якими укладено угоду про розподіл продукції, подають до заявки зазначену угоду.
48. З аналізу зазначених вище норм вбачається наступне:
- рішення про надання гірничого відводу надрокористувачам приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його територіальними органами у порядку, визначеному Положенням №59;
- обов`язковими умовами для надання надрокористувачам гірничого відводу є: 1) наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр; 2) затверджений в установленому порядку проект розробки родовища корисних копалин або будівництва гірничодобувного об`єкта чи підземної споруди, не пов`язаної з видобуванням корисних копалин; 3) заявка підприємства; 4) проект гірничого відводу у двох примірниках, складений відповідно до додатка №2 до Положення59;
- гірничі відводи під територією, де розміщені будівлі, споруди, населені пункти, джерела водопостачання, водоймища, об`єкти природно-заповідного фонду, пам`ятки історії, культури та мистецтва, об`єкти спеціального й іншого призначення, надаються за згодою відповідних місцевих рад та органів виконавчої влади.
49. Тобто, гірничий відвід надається саме центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці або його територіальними органами у порядку, визначеному Положенням №59. У той же час, у випадку, передбаченому пунктом 10 Положення 59, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці або його територіальні органи видають гірничий відвід за умови згоди на це відповідних органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.
50. Водночас ні Положення №59, ані Кодекс Законів про надра, ані Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не містять вимог до органу місцевого самоврядування надавати згоду на видачу гірничого відводу за умови отримання згоди землевласника або землекористувача.
51. Колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на абзац 6 пункт 6 Додатку 2 до Положення №59 (у редакції, чинній до 21 червня 2019 року), яким було передбачено, що з урахуванням мети використання надр до проекту гірничого відводу додається документ про згоду землевласника або землекористувача з рішенням про надання гірничого відводу, оскільки вказані вимоги стосувалися подачі документів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці або його територіальних органів для надання гірничого відводу, а не для органу місцевого самоврядування, який надає згоду у випадках, визначених пунктом 10 Положення №59.
52. Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункту 6 Додатку 2 до Положення №59, не знайшли свого підтвердження.
53. Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що судами обох інстанцій не було враховано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду України від 4 червня 2013 року у справі №21-64а13, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №442/730/17, виходячи із наступного.
54. Так, спір у справі №21-64а13 стосувався скасування рішення органу місцевого самоврядування стосовно надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яке було реалізовано шляхом надання у власність особі (позивачу у вказаній справі) бажаної для відведення земельної ділянки, однак згодом оскаржене прокурором. У цивільній справі №442/730/17 спір стосувався рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, яке було оспорене місцевою прокуратурою у зв`язку із наявністю конфлікту інтересів при його ухваленні.
55. У той же час, спір у справі, яка розглядається, стосується рішення відповідача про погодження надання ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» гірничого відводу. Судами було установлено, що вказане рішення є актом індивідуальної дії, було реалізовано шляхом надання суб`єкту господарювання погодження на надання гірничого відводу та жодним чином не впливає на права позивача - ОСОБА_1 .
56. Також колегія суддів зазначає, що наведення у касаційній скарзі окремих складових мотивувальної частини постанов Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду без належного обґрунтування певної правової позиції (як висновку суду касаційної інстанції щодо застосування конкретних норм права (положень актів законодавства) у конкретних правовідносинах (з урахуванням суб`єктного складу) і на конкретний період часу (незмінності законодавчого регулювання)) не може свідчити про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, при тому, що обставини у справах №21-64а13, №442/730/17 та справі, яка розглядається, не є подібними.
57. Таким чином, доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 4 червня 2013 року у справі №21-64а13 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №442/730/17, не знайшли свого підтвердження.
58. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", про визнання протиправним та скасування рішення, а доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують.
59. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
60. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
61. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
62. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
63. Суд у цій справі враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
64. Важливо наголосити, що низка рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
65. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).
66. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
67. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява №69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява №19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
68. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява №6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява №16034/90, пункт 59).
69. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
70. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
71. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
72. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
73. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
74. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
75. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки щодо розподілу судових витрат
76. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко