№ 160/14770/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 160/14770/21

адміністративне провадження № К/990/17833/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Губської О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року (суддя Юрков Е.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року (судді: Іванов С.М., Сафронова С.В., Чепурнов Д.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Дніпропетровської області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2, ДСА України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровської області (далі - третя особа), в якому просив:

- визнати протиправними дії Господарського суду Дніпропетровської області і Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 229 654,93 грн;

- зобов`язати Господарський суд Дніпропетровської області і Державну судову адміністрацію України провести нарахування та виплату недоплаченої суддівської винагороди судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, без обмежень, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачу мала б бути нарахована суддівська винагорода відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, а саме: у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, надбавки за вислугу років 70% від посадового окладу. Проте під час нарахування суддівської винагороди за вказаний період відповідачем протиправно застосовано обмеження, передбачене частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Вказує, що питання виплати суддівської винагороди регулюється саме Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії Господарського суду Дніпропетровської області суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з застуванням обмеження нарахування відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язано Господарський суд Дніпропетровської області провести перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Господарського суду Дніпропетровської області у виплаті судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Господарського суду Дніпропетровської області для виплати суддівської винагороди судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року в адміністративній справі №160/14770/21 в частині визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Господарського суду Дніпропетровської області у виплаті судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Господарського суду Дніпропетровської області для виплати суддівської винагороди судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року та в цій частині прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року в адміністративній справі №160/14770/21 залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, оскільки це є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу на судову владу.

Зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щодо розміру суддівської винагороди або її обмеження не вносилися. Разом з тим, відповідач-1, який при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди мав керуватися виключно нормами цього Закону, у період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року включно при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди застосував положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що з пояснень Державної судової адміністрації вбачається, що кошторисні призначення Господарського суду Дніпропетровської області за кодом 2111 «Заробітна плата» станом на 31 грудня 2020 року становили 66812.2 тис. грн. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Господарському суду Дніпропетровської області за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у сумі 66812.2 тис. грн відкриті в повному обсязі. Отже, з зазначених пояснень вбачається, що Господарський суд Дніпропетровської області мав належну можливість по нарахуванню і виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 11 серпня 2020 року у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому безпідставним є визнання судом першої інстанції протиправними дій Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Господарського суду Дніпропетровської області у виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Господарського суду Дніпропетровської області для виплати суддівської винагороди позивачу на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ДСА України указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження ДСА України зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 липня 2017 року у справі №804/3790/17 про те, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, отже, таке рішення не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення (аналогічні висновки зазначені в ухвалі від 23 січня 2019 року у справі №820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17 та у постанові від 23 грудня 2019 року у справі №814/1274/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №686/23445/17, за аналогічних фактичних обставин, що й розглядуваний спір, зроблено висновок, що скасування нормативно-правового акту передбачає втрату його чинності з моменту його прийняття, визнання ж закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про це. Таким чином, у разі визнання закону неконституційним, він втрачає чинність не раніше дня ухвалення такого рішення, тобто залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку з цим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною."

На переконання ДСА України рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10- р/2020 на спірні правовідносини з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Позиція інших учасників справи

Від позивача до суду не надходило відзиву на касаційну скаргу ДСА України що відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 листопада 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач на підставі Указу Президента України «Про призначення суддів» №137/97 від 13 лютого 1997 року призначений строком на п`ять років на посаду судді Арбітражного суду Дніпропетровської області.

Постановою Верховної Ради України №3003-ІІІ від 17 січня 2002 року позивача призначено на посаду судді Господарського суду Дніпропетровської області безстроково.

Згідно з наказом голови Господарського суду Дніпропетровської області №35-К1 від 24 січня 2011 року позивачу встановлено з 26 січня 2020 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 70% посадового окладу.

Відповідно до довідки про заробітну плату Господарського суду Дніпропетровської області № 07-49/1056/21 від 30 липня 2021 року, за період квітень - серпень 2020 року позивачу встановлювались обмеження у виплати суддівської винагороди в загальній сумі 229654,93 грн, в тому числі: за квітень 2020 року у розмірі 31014,25 грн., за травень - 68557,82 грн, червень 2020 року 40706,20 грн., липень 2020 року 28317,36 грн, серпень 2020 року 61059,30 грн.

Не погодившись зі здійсненням наведеного обмеження, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу дій Господарського суду Дніпропетровської області і Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року із застуванням обмеження нарахування.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з преамбулою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до частин першої - другої статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За змістом частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема статтею 29 наступного змісту: «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

28 серпня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX. Відповідно до вказаного рішення вказані положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі № 340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі № 340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи № 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у вказаній справі Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54 постанови). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (10 прожитковими мінімумами) не було (пункт 55 постанови).

Щодо Закону №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56 постанови). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58 постанови).

За наведеного правового регулювання та обставин справи, а також з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду у постанові від 03 березня 2021 року, колегія суддів констатує, що обмеження розміру суддівської винагороди у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ щодо обмеження виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати протягом спірного періоду було неправомірним. Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість доводів позивача в цій частині.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми статті 135 Закону №1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з пояснень Державної судової адміністрації вбачається, що кошторисні призначення Господарського суду Дніпропетровської області за кодом 2111 «Заробітна плата» станом на 31 грудня 2020 року становили 66812.2 тис. грн.

Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Господарському суду Дніпропетровської області за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у сумі 66812.2 тис. грн відкриті в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Господарський суд Дніпропетровської області мав належну можливість по нарахуванню і виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 11 серпня 2020 року у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а отже допустив протиправні дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з застуванням обмеження нарахування відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Верховний Суд зазначає, що Господарський суд Дніпропетровської області із касаційною скаргою до суду касаційною інстанції у цій справі не звертався, що свідчить про його згоду з ухваленими рішеннями судами першої та апеляційної інстанцій.

Щодо посилань ДСА України на те, що судом апеляційної інстанції не застосовано висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 25 липня 2017 року у справі №804/3790/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №686/23445/17 щодо ретроактивності рішень Конституційного Суду України, з урахуванням яких Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 не підлягало застосуванню до спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає таке.

Судом апеляційної інстанції указано на те, що ухвалене Конституційним Судом України рішення не може вплинути на результат вирішення цієї справи. Разом з цим, суд враховує висновки вищезазначеного рішення та юридичні позиції Конституційного Суду України в контексті обставин справи.

Таким чином, рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 не вплинуло на результат вирішення цієї справи, а суди дійшли висновку про те, що відповідач-1 при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу мав керуватися нормами спеціального законодавства, яким врегульовано питання суддівської винагороди у співставленні із нормами Конституції України.

Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

О.А. Губська