ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 160/15303/22

адміністративне провадження № К/990/23756/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року (суддя: Маковська О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року (судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач), з вимогами:

визнати протиправним та скасувати наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 22 липня 2022 року №1177к щодо незбереження середнього заробітку увільненому від виконання обов`язків прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1 у період дії воєнного стану;

зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру поновити з 19 липня 2022 року нарахування та виплату прокурору Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1 середнього заробітку на період дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуваним наказом від 22 липня 2022 року №1177к його було протиправно позбавлено виплати середнього заробітку у зв`язку зі змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Позивач вважає, що зазначений Закон та нова редакція частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватися лише на перспективу (тобто до працівників, які будуть призвані після набрання ним чинності) та на працівників, призваних у момент, коли діяла попередня редакція статті 119 Кодексу законів про працю України, він не поширюється. Він вказує, що був прийнятий на військову службу за контрактом ще 16 серпня 2016 року, а рішення про продовження контракту прийняв 16 серпня 2021 року, тобто до набрання чинності згаданим Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX. Рішення про продовження контракту на проходження військової служби він приймав з урахуванням дії гарантій, визначених частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року), зокрема щодо збереження середнього заробітку. Позивач зазначає, що виплата середнього заробітку є невід`ємною гарантією для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, і безперервним процесом реалізації нереалізованого права. Також вказує, що підставою для припинення збереження за ним середнього заробітку може бути лише звільнення його з військової служби.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX відбулися зміни у регулюванні трудових відносин за участю працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом (тобто з 19 липня 2022 року). Відповідно до цих змін, роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні. До того ж, суд апеляційної інстанції відзначив, що законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення його позову.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції допустили неправильне застосування норм матеріального права при вирішення спірних правовідносин, а саме: частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та статей 8 22 58 Конституції України.

Скаржник вказує, що право на отримання гарантії у вигляді середнього заробітку за час перебування на військовій службі в рядах Збройних Сил України у нього виникло відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент продовження контракту). Ця норма забезпечувала збереження за ним місця роботи, посади та середнього заробітку. На переконання скаржника, норма частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX не може змінити обсяг його прав на отримання призначеної державної гарантії, яка була встановлена попередньою редакцією цієї норми. Крім того, законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX та вносячи зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, в частині скасування збереження середнього заробітку, для працівників, які виконують військовий обов`язок, під час дії особливого періоду, прямо не передбачив його зворотну дію в часі.

Позиція інших учасників справи

Відповідач правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Рух касаційної скарги

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 липня 2023 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Шевцова Н.В., Уханенко С.А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року (судді: Кашпур О.В., Шевцова Н.В., Уханенко С.А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року у справі №160/15303/22 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року № 166/0/78-24 призначено здійснити за допомогою автоматизованої системи документообігу суду заміну судді Кашпур О.В., яку визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) у цій справі, у зв`язку із її тривалою тимчасовою непрацездатністю та з метою дотримання строків розгляду справ.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу від 05 лютого 2024 року справу №160/15303/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Загороднюка А.Г., суддів Соколова В.М., Єресько Л.О.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 15 листопада 2024 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 16 серпня 2016 року проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України (контракт від 16 серпня 2016 року строком на 5 років та контракт від 16 серпня 2021 року строком на 5 років).

Наказом прокуратури Дніпропетровської області від 24 червня 2019 року №949к позивача увільнено з 12 серпня 2016 року від виконання службових обов`язків прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2, у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом. В наказі зазначено про збереження за ОСОБА_1 на період дії контракту місце роботи, посади та середнього заробітку.

Наказом прокуратури Дніпропетровської області від 24 червня 2019 року №950к ОСОБА_1 призначено прокурором Криворізької місцевої прокуратури №2, увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом з 24 червня 2019 року та збережено на період дії контракту місце роботи, посаду та середній заробіток.

В подальшому, Дніпропетровською обласною прокуратурою прийнято наказ від 22 липня 2022 року №1177к про не збереження з 19 липня 2022 року середнього заробітку увільненому від виконання обов`язків прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_1 у період дії воєнного стану.

Вказаний наказ прийнято у зв`язку із набранням чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352 «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.

Не погодившись з наказом відповідача від 22 липня 2022 року №1177к, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII), Законом України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частини першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

З 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133, від 18 квітня 2022 року №259, від 18 травня 2022 року №341, від 12 серпня 2022 року №573, від 07 листопада 2022 року №757, а також від 06 лютого 2023 року №58 (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб) та діє до тепер.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

За умовами частини третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З 19 липня 2022 року набрали чинності норми Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізаці ї трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), якими, зокрема, внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, в якій слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Отже, з 19 липня 2022 року положення частини третьої статті 119 КЗпП України не містять умови щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи і таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності також здійснюється по 18 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом №2352-IX.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», визначені Законом України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-IX).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям відповідачем наказу від 22 липня 2022 року №1177к, яким позивачу за місцем роботи припинено з 19 липня 2022 року виплату середнього заробітку з час перебування на військовій службі за контрактом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність такого наказу, виходячи з того, що із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX відбулися зміни у регулюванні працівників прийнятих на військову службу за контрактом, згідно з якими частина третя статті 119 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX з 19 липня 2022 року не передбачає збереження виплати середнього заробітку.

Скаржник наполягає на неправильному застосування судами попередніх інстанцій вказаних норм матеріального права. Зокрема, він стверджує, що застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ порушує принцип зворотної дії закону в часі, а саме статтю 58 Конституції України та звужує зміст та обсяг існуючого права, гарантованого частиною третьою статті 22 Основного Закону, в частині збереження та виплати середнього заробітку.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на аргументи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX та статей 8 22 58 Конституції України в подібних правовідносинах.

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи, оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.

Питання застосування положень частини третьої статті 119 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, що набрав чинності 19 липня 2022 року у взаємозв`язку з положеннями статей 22 58 Конституції України, досліджувалося Верховним Судом, зокрема у постанові від 20 грудня 2023 року в справі №600/2882/22-а, 01 травня 2024 року у справі № 200/5049/22, постанові від 20 червня 2024 року у справі №520/8499/22.

Такий висновок, зокрема, сформовано Верховним Судом за подібних обставин і в цивільних справах №№639/3086/22, 638/14370/20, 642/959/23 за подібних обставин.

У цих постановах Верховний Суд, аналізуючи правові норми (приписи Конституції, положення КЗпП України та висновки Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України), що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов висновків, що до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже вони є триваючими і мають місце у період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Верховний Суд у пунктах 30-31.2 постанови від 20 грудня 2023 року у справі №600/2882/22-а зазначив, «відповідно до частини другої статті 1 Закону №2136-IX (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. У пункті 3 указаного Рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

У рішенні Конституційного суду України від 13 травня 1997 року №1-зп зазначається, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності (дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом).

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Виходячи з наведених приписів Конституції та висновків Конституційного Суду України, Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2023 року у справі № 600/2882/22-а виснував, що до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже вони є триваючими і мають місце у період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Означену правову позицію застосовано Верховним Судом також у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 200/5049/22, постанові від 20 червня 2024 року у справі №520/8499/22.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 119 КЗпП України, статті 58 Конституції України у подібних правовідносинах, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому, суд касаційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин уважає за необхідне урахувати сформовані Верховним Судом за подібних обставин висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права, викладені в постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі №600/2882/22-а, від 01 травня 2024 року у справі №200/5049/22.

Доводи касаційної скарги позивача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин приписів частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX та статей 8 22 58 Конституції України, за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За приписами частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає за належне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року у справі №160/15303/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає

СуддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов