ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 160/17003/22
провадження № К/990/22966/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.
розглянув у порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Центральної обласної лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрите
за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Орлової Юлії Павлівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року (суддя Горбалінський В. В.) і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2023 року (судді: Баранник Н. П., Малиш Н. І., Щербак А. А.) та
в с т а н о в и в:
1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (позивач) з позовом до Центральної обласної лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Центральна обласна ЛКК), у якому просила:
- визнати протиправним рішення Центральної обласної ЛКК щодо відмови надати ОСОБА_2 категорію «дитина з інвалідністю підгрупи «А», оформлене протоколом від 26 жовтня 2021 року;
- скасувати рішення Центральної обласної ЛКК щодо відмови надати ОСОБА_2 категорію «дитина з інвалідністю підгрупи «А», оформлене протоколом від 26 жовтня 2021 року;
- зобов`язати Центральну обласну ЛКК надати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорію «дитина з інвалідністю підгрупи «А» з 26 березня 2013 року;
- оформити новий медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років, зі встановлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А»;
- датою встановлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» вважати день надходження до комісії документів, 26 березня 2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Центральна обласна ЛКК була зобов`язана ухвалити рішення про призначення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» з 26 березня 2013 року, позаяк дитина через свою недугу (цукровий діабет 1 типу) нездатна до самообслуговування та потребує стороннього догляду.
2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.
ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час звернення до суду першої інстанції ОСОБА_2 була неповнолітня, тож ОСОБА_1 зверталася до суду як її законний представник.
Відповідно до виписного епікризу від 22 березня 2013 року № 1554, ОСОБА_2 має діагноз цукровий діабет 1 типу, вперше виявлений, стадія декомпенсації; за станом здоров`я дитина підлягає пенсійному забезпеченню як інвалід з дитинства, який має право отримувати державну соціальну допомогу до 18 років, відповідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 8 листопада 2001 року № 454, розділ ІІ пункт 3 код Е10.
Зважаючи на захворювання ОСОБА_2 її мати ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення ОСОБА_2 інвалідності підгрупи А.
З приводу цього звернення лікарсько-консультативна комісія проводила засідання й у підсумку, як встановлено у цій справі, завершилося це тим, що - відповідно до протоколу засідання від 9 січня 2020 року - виникла необхідність звернутися до Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) за роз`ясненням щодо визначення ступеня здатності до самообслуговування (відсутність порушень, І та ІІ ступінь) у дітей з цукровим діабетом при використанні у побуті глюкометрів та шприц-ручок або помп для введення інсуліну та належності цих приладів до технічних засобів.
Відповідне звернення лікарсько-консультативна комісія надіслала, однак відповідь МОЗ України щодо порушеного питання так і не надійшла. Тож на основі результатів експертизи лікарсько-консультативна комісія констатувала, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має порушення функцій обміну речовин, а саме - секреції інсуліну, яке має ІІІ ступінь вираження, виражені порушення; здатність до самообслуговування - І ступеня. На цій підставі комісія дійшла висновку, що підстав для визначення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини з інвалідністю підгрупи А немає.
Позивачка за посередництва свого законного представника оскаржила це рішення (протокол лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 9 січня 2020 року) в порядку адміністративного судочинства.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 25 листопада 2020 року у справі № 160/7112/20 у задоволенні позову [щодо протоколу від 9 січня 2020 року] відмовив.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 26 серпня 2021 року у справі № 160/7112/20 скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року і частково задовольнив позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнав протиправним та скасував рішення лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, викладене в протоколі засідання від 9 січня 2020 року; зобов`язав лікарсько-консультативну комісію при Департаменті охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації провести повторне засідання з питання надання ОСОБА_2 статусу «дитина з інвалідністю підгрупи «А» та визначення часу настання відповідної інвалідності. У задоволенні позову в іншій частині - відмовив.
Цей суд, задовольняючи позовні вимоги, зважив на те, що відповідач, який так і не отримав роз`яснень МОЗ України з приводу правильного визначення ступеня здатності дитини до самообслуговування, таки ухвалив рішення, яким визначив ступінь здатності до самообслуговування ОСОБА_2 , відтак вирішив питання про встановлення їй інвалідності, але, з погляду суду, не навів мотивів (обґрунтування) свого висновку.
Під час вирішення питання про спосіб захисту прав позивачки, то відповідаючи на нього, суд (у справі № 160/7112/20) виходив з того, що саме лікарсько-консультативна комісія компетентна оцінювати стан здоров`я та ухвалювати відповідні рішення, тоді як адміністративний суд може надати правову оцінку цим рішенням через призму засад адміністративного судочинства.
На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року у справі № 160/7112/20 Центральна обласна ЛКК 26 жовтня 2021 року здійснила огляд та медико-соціальну експертизу дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою встановлення категорії інвалідності.
За наслідками цього огляду Центральна обласна ЛКК ухвалила рішення про відмову надати ОСОБА_2 категорію «дитина з інвалідністю підгрупи «А». Це рішення оформлене протоколом від 26 жовтня 2021 року.
У цьому протоколі зазначено, що відповідно до пункту 14 Класифікації основних видів порушень функцій організму дитини Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917 «Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям» (далі - Постанова/Порядок № 917) здійснено оцінку основних видів порушень функцій організму у дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наявної медичної документації та огляду дитини:
- порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам`яті, мислення, інтелекту, емоцій, волі, свідомості, поведінки, психомоторних функцій) - не порушені;
- порушення мови і мовних функцій (усної та письмової, вербальної і невербальної мови, порушення голосоутворення та інше) - не порушені;
- порушення сенсорних функцій (зору, слуху, нюху, дотику, тактильної, больової, температурної та інших видів чутливості) - не порушені;
- порушення статодинамічної функції (рухових функцій голови, тулуба, кінцівок, статики, координації рухів) - не порушені;
- порушення функцій кровообігу, дихання, травлення, виділення, кровотворення, обміну речовин і енергії, внутрішньої секреції, імунітету - порушення обміну речовин і енергії, внутрішньої секреції.
Під час визначення ступеня стійких порушень функцій організму встановлено III ступінь - виражені порушення (порушення лише однієї функції організму - секреції інсуліну, інші функції організму збережені завдяки замісній інсулінотерапії).
За текстом протоколу від 26 жовтня 2021 року, відповідно до вікової норми та з використанням Міжнародної класифікації функціонування дітей та підлітків проведено оцінку рівня обмежень основних категорій життєдіяльності у дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та встановлено здатність до:
- самообслуговування (здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни) - І ступінь: здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використання у разі потреби технічних засобів.
Дитина здатна самостійно здійснювати:
- миття, витирання та сушіння частині тіла або всього тіла за використанням необхідних засобів;
- догляд за частинами тіла, наприклад, шкірою, обличчям, зубами, волоссям, нігтями та іншими в більшому обсязі, ніж миття та витирання;
- підготовку та реалізацію гігієнічних заходів і прибирання після себе;
- виконання координованих і послідовних дій та завдань при одяганні та роздяганні відповідно до кліматичних і соціальних умов;
- цілеспрямовані завдання та дії під час вживання приготованої їжі та напоїв і споживання їх відповідно до заведених культурних звичаїв.
З допомогою або під контролем дорослого дитина може здійснювати забезпечення фізичного комфорту, здоров`я та фізичного і психічного благополуччя за допомогою підтримання збалансованої дієти, відповідного рівня фізичної активності, підтримання комфортних температурних умов, уникнення шкоди здоров`ю, отримання щеплень і проходження регулярного медичного обстеження.
З покликанням на пункт 21 Критеріїв встановлення інвалідності Порядку № 917 Центральна обласна ЛКК виснувала, що зважаючи на наявність у дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , захворювання на цукровий діабет 1 типу з оптимальним глікемічним контролем можна вважати, що дитина має виражене порушення функції організму (III ступінь - виражене порушення лише однієї функції організму - секреції інсуліну, інші функції організму збережені завдяки замісній інсулінотерапії) та залежність від стороннього догляду, допомоги та диспансерного нагляду при збереженні здатності до самообслуговування відповідно до вікової норми, але з втрачанням більш тривалого часу при здійсненні самоконтролю (дотримання дієти, оцінка показників глікемії) під час самообслуговування та без обмеження інших категорій життєдіяльності.
На основі наведеного Центральна обласна ЛКК одностайно вирішила: у дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено інвалідність за категорією «дитина з інвалідністю» строком до 18 років з одержанням державної соціальної допомоги. Підстав для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» на теперішній час немає.
Це рішення законний представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 теж оскаржила в судовому порядку.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 23 грудня 2022 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 18 травня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
4. Суд першої інстанцій зазначив, що 26 жовтня 2021 року Центральна обласна ЛКК - на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року у справі № 160/7112/20 - здійснила огляд та медико-соціальну експертизу дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою встановлення категорії інвалідності та ухвалила з цього приводу спірне рішення (оформлене протоколом від 26 жовтня 2022 року). Це рішення відповідач ухвалив без роз`яснень МОЗ України щодо визначення ступеня здатності до самообслуговування (відсутність порушень, І або ІІ ступінь) у дітей з цукровим діабетом при використанні у побуті глюкометрів та шприц-ручок або помп для введення інсуліну, а також приладу для постійного моніторингу рівня глікемії. Водночас, як зазначив суд першої інстанції, Центральна обласна ЛКК відповідно до Порядку № 917 уповноважена самостійно оцінювати (класифікувати) основні категорії життєдіяльності, зокрема здатність до самообслуговування.
За змістом рішення суду, це означає, що відповідач під час ухвалення спірного рішення діяв в межах наданих законом повноважень, на підставі в порядку та у спосіб, передбачені законодавством.
Суд першої інстанції зауважив також, що законний представник позивачки, якщо не погоджувалася з тим, як відповідач визначив ступінь вираження порушення функцій організму та ступінь вираження обмеження життєдіяльності (у позивачки), мала право звернутися до Центральної комісії МОЗ України, але не скористалася цим. У цьому зв`язку суд першої інстанції наголосив на тому, що наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем визначає лікарсько-консультативна комісія й суд не може перебирати цих повноважень. Іншими словами, суд першої інстанції, як можна зрозуміти його позицію, вважав, що не може самостійно, тобто замість лікарсько-консультативної комісії, визначити здатність позивачки до самообслуговування й ухвалити рішення щодо встановлення їй інвалідності.
За текстом рішення, під час розгляду справи суд з`ясував, що відповідач не порушив порядку розгляду питання щодо встановлення категорії інвалідності ОСОБА_2 , тому дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що підстав для задоволення позовних вимог немає.
Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Орлова Ю. П. просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим її автор зазначила, що немає висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пунктів 3, 6, 9, 12, 16, 17, 18, 19, 21 Порядку № 917, статті 7 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (далі - Закон № 2961-IV), пункту 3.3 наказу Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 8 листопада 2001 року № 454/471/516, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2001 року № 1073/6264, в аспекті визначення у дитини з діагнозом «цукровий діабет 1 типу» категорії обмеження життєдіяльності за критерієм самообслуговування при порушенні функцій організму III і IV ступеня їх вираження.
Представник позивачки пояснила, що спірні правовідносини виникли з приводу встановлення дитині ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». З погляду скаржника, існує невизначеність правового регулювання цих суспільних відносин, позаяк відсутнє чітке [нормативне] визначення (перелік) підстав для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». Тимчасом лікарсько-консультативні комісії у цьому питанні обмежуються лише формальними висновками про те, що стан дитини не відповідає критеріям для встановлення «дитина з інвалідністю підгрупи А». Це своєю чергою, як переконує скаржник, дозволяє членам лікарсько-консультативних комісій додумувати норми матеріального права та на власний розсуд інтерпретувати Постанову № 917.
Зважаючи на ці міркування представник позивачки вважає, що Верховний Суд має висловити правову позицію з приводу підстав, за наявності яких лікарсько-консультативна комісія буде зобов`язана встановити обмеження життєдіяльності II, III і IV ступеня їх вираження дитині з цукровим діабетом 1 типу за наявності у неї порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження.
Водночас представник позивачки звертає увагу на те, що відповідно до пункту 21 Порядку № 917 підставою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» є виключно висока міра втрати здоров`я. На її думку, існує причинно-наслідковий зв`язок між видами порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (у дітей), та обмеженням життєдіяльності II, III і IV ступеня їх вираження. Це означає, що у разі встановлення у дитини порушення функцій організму III або IV ступеня їх вираження, то обмеження життєдіяльності такої дитини повинно визначатися на рівні II, III або IV ступеня їх вираження.
З наведених мотивів представник позивачки вважає, не може бути у дитини І ступеня обмеження життєдіяльності при порушенні функцій організму III і IV ступеня. Відтак переконує, що якщо у дитини встановлено порушення функцій організму III і IV ступеня, то, відповідно до вимог Порядку № 917, ця дитина - виключно з високою мірою втрати здоров`я і лікарсько-консультативна комісія не може віднести таку важкохвору дитину до числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров`я і встановити їй статус «дитина з інвалідністю» без підгрупи А, позбавивши таким чином відповідних виплат на догляд.
З покликанням на пункт 21 Порядку № 917 у зіставленні з обставинами цієї справи представник позивачки констатувала, що відповідач, після того, як встановив у дитини ІІІ ступінь порушення функції організму та залежність від стороннього догляду і допомоги, був зобов`язаний встановити ОСОБА_2 категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А», однак усупереч вимог названого Порядку не зробив цього. Тому суди попередніх інстанцій, з погляду скаржника, неправильно оцінили обставини справи і дійшли помилкових висновків по суті спору.
Згодом представник позивачки надіслала клопотання про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовної практики справах такої категорії, як ця.
У цьому клопотанні його автор ще раз наголосила на тому, що через відсутність чіткого визначення (переліку) підстав для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» лікарсько-консультативні комісії по-різному оцінюють стан здоров`я дитини і на власний розсуд застосовують Порядок № 917 під час вирішення питання про встановлення інвалідності. Переконує, що за такої ситуації діти ставляться у нерівні умови й це породжує несправедливість та законодавчу невизначеність.
Щодо невизначеності, то вона, з погляду автора клопотання, спричинена тим, що немає нормативно закріпленого переліку діагнозів або показань, на підставі якого лікарсько-консультативні комісії визначають ступінь вираження у дитини обмеження життєдіяльності за критерієм самообслуговування; не визначено на основі яких досліджень та обстежень має бути підтверджена надзвичайна повна або часткова залежність дитини від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.
З погляду представника позивачки - адвоката Орлової Ю. П., ситуації, подібні до тієї, в якій опинилася позивачка, є непоодинокими і потребують чіткого нормативного регулювання. За відсутності цього регулювання практику вирішення спорів на кшталт цього має спрямувати Велика Палата Верховного Суду. З цією метою, за текстом клопотання, справа має бути вирішена не тільки у межах оцінки правильності дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а в ширшому контексті - для усіх дітей з інвалідністю, щоб органи державної влади не могли порушувати права дітей з інвалідністю.
6. Департамент охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні її вимог.
У відзиві зазначено, зокрема, про те, що на основі результатів оцінювання основних видів порушень функцій організму у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Центральна обласна ЛКК встановила здатність дитини до самообслуговування і визначила її на рівні І ступеня: здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використанням, у разі потреби, технічних засобів. У цьому зв`язку та з покликанням на пункти 19, 21 Порядку № 917 відповідач зауважив, що при збереженні у дитини здатності до самообслуговування немає підстав для встановлення їй інвалідності підгрупи А.
Додав також, що для компенсації вираженого порушення III ступеня обміну речовин (відсутність секреції інсуліну підшлунковою залозою) дитині проводять замісну інсулінотерапію за допомогою інсулінової помпи, завдяки чому досягається оптимальний глікемічний контроль та збережені інші функції організму; немає ускладнень захворювання. Тож з уваги на всі обставини, Центральна обласна ЛКК обґрунтовано вирішила, що немає підстав для встановлення ОСОБА_2 категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А».
Нормативне регулювання
7. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2961-IV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.
За частинами третьою-сьомою статті 7 Закону № 2961-IV залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.
До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров`я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.
До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров`я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів встановлюється категорія «дитина з інвалідністю», а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров`я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія «дитина з інвалідністю» підгрупи А.
За частиною десятою статті 7 Закону № 2961-IV лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів:
визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;
складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;
надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;
забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю.
Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб і послуги лікарсько-консультативних комісій з огляду дітей надаються безоплатно.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
8. Відповідно до пункту 3 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917 (далі також - Положення № 917), лікарсько-консультативні комісії (далі - комісії) функціонують у закладах охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Утворюються в установленому порядку такі комісії: центральна комісія Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, центральні обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні комісії), міські, районні, міжрайонні, районні в містах комісії. Центральні комісії утворюються за рішенням Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центральна комісія МОЗ утворюється та функціонує за рішенням МОЗ у порядку, встановленому Міністерством. Склад центральної комісії МОЗ та її чисельність затверджуються МОЗ.
За текстом пункту 7 Положення № 917 Комісії: 1) визначають: наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А», причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; .
За текстом пункту 8 Положення № 917 Центральні комісії: 1) здійснюють організаційно-методичне керівництво міських, районних, міжрайонних, районних у містах комісій; 2) перевіряють за зверненням дитини з інвалідністю віком понад 15 років, батьків або законних представників дитини з інвалідністю: правомірність прийнятих міськими, районними, міжрайонними, районними в містах комісіями рішень щодо встановлення інвалідності; якість розроблення індивідуальних програм реабілітації та здійснюють контроль за їх виконанням; .
За пунктом 10 Положення № 917 рішення комісії приймається більшістю голосів. У разі рівного розподілу голосів голос голови комісії є вирішальним.
Відомості щодо результатів проведення медико-соціальної експертизи і прийнятих рішень вносяться до медичного висновку на дитину з інвалідністю та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою закладу охорони здоров`я.
За пунктом 12 Положення № 917 Комісія в день проведення медико-соціальної експертизи готує за формою, затвердженою МОЗ, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» (щодо відмови в установленні категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» з відповідним обґрунтуванням) та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці.
Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років у триденний строк надсилається органові, в якому дитина з інвалідністю перебуває на обліку як особа, що отримує державну соціальну допомогу або пенсію, а у разі первинного встановлення категорії «дитина з інвалідністю» - до органу соціального захисту населення за місцем проживання дитини з інвалідністю.
9. Згідно з пунктом 3 Порядку № 917 особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія «дитина з інвалідністю», а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров`я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія «дитина з інвалідністю підгрупи А».
Відповідно до пункту 6 Положення № 917 Комісія проводить огляд хворої дитини та розглядає документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, протягом семи робочих днів з дня їх надходження.
Комісії за місцем проживання дитини з інвалідністю мають право розглядати (переглядати) оглядові справи дітей, яким вже встановлено категорію «дитина з інвалідністю», з метою встановлення таким дітям категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А».
У разі встановлення зазначеній дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» оформляється новий медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років. Оригінал зазначеного висновку у триденний строк надсилається (передається) комісією органові, в якому дитина з інвалідністю перебуває на обліку як особа, що отримує державну соціальну допомогу або пенсію.
У пункті 9 Порядку № 917 передбачено, що інвалідність встановлюється дітям до досягнення ними 18 років у разі наявності стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюваннями, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що призводять до обмеження життєдіяльності дитини, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин за місцем проживання дитини з інвалідністю. Перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення дітям інвалідності відразу до досягнення ними 18 років визначається МОЗ.
У разі незгоди з рішенням комісії дитина старша 15 років, у тому числі потерпіла від нещасного випадку на виробництві, та/або її батьки чи законні представники мають право протягом місяця після надходження висновку комісії звернутися до центральної комісії Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, центральних обласних, центральних міських у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні комісії) або до комісії, в якій дитині проводилася медико-соціальна експертиза, чи до Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, відповідного структурного підрозділу з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (пункт 10 Порядку № 917).
За пунктом 11 Порядку № 917 рішення центральної комісії може бути оскаржене до центральної комісії МОЗ.
Центральна комісія МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає центральній комісії повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, та/або розглядає всі наявні документи, які у триденний строк після надходження відповідного запиту надсилаються центральній комісії, а також вживає в межах повноважень інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.
У разі потреби центральні комісії та центральна комісія МОЗ можуть направляти дітей для проведення додаткового медико-соціального експертного обстеження до закладів охорони здоров`я, науково-дослідних установ, визначених МОЗ.
Рішення комісії може бути оскаржене до суду (пункт 12 Порядку № 917).
10. Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Положення про центральну лікарсько-консультативну комісію Міністерства охорони здоров`я України, затвердженого наказом МОЗ України від 25 квітня 2014 року № 284 (далі - Положення № 284) Комісія МОЗ: розглядає правомірність прийнятих центральними комісіями рішень щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасних випадків на виробництві, дітям-інвалідам при встановленні ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності; розглядає складні та спірні питання щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасного випадку на виробництві, дітям-інвалідам з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності; .
11. За пунктом 13 Порядку № 917 класифікація, що використовується комісією під час проведення медико-соціальної експертизи дітей, визначає основні види порушень функцій організму дитини, зумовлені захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх вираження.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 917 під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму, встановлюють такі ступені їх вираження: I ступінь - незначні порушення; II ступінь - помірні порушення; III ступінь - виражені порушення; IV ступінь - значно виражені порушення.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 917 основними категоріями життєдіяльності є здатність до: самообслуговування; самостійного пересування; орієнтації; спілкування; контролювання своєї поведінки; навчання; трудової діяльності.
За пунктом 17 Порядку № 917 під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження:
1) здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни:
I ступінь - здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використанням у разі потреби технічних засобів;
II ступінь - здатність до самообслуговування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;
III ступінь - нездатність до самообслуговування, потреба у постійній сторонній допомозі та повна залежність від інших осіб; .
Відповідно до пункту 19 Порядку № 917 дитині, якій встановлена інвалідність, залежно від міри втрати здоров`я та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді встановлюється категорія «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А».
Перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення інвалідності дітям, затверджується МОЗ (пункт 20 Порядку № 917).
Згідно з пунктом 21 Порядку № 917 підставою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю» є помірна та середня міра втрати здоров`я, залежність від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду і здатність до самообслуговування.
До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму I та II ступеня їх вираження (незначні та помірні порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії I ступеня її вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).
Підставою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» є виключно висока міра втрати здоров`я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.
До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).
Висновки Суду
12. У касаційній скарзі її автор порушила питання про наявність підстав для безумовного встановлення дитині, якій діагностовано порушення функції організму III ступеня вираження, категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А», адже з погляду представника позивачки, дитині, якій визначено ІІІ або IV ступінь вираження порушення функцій організму, рівень обмеження життєдіяльності (за відповідними категоріями життєдіяльності) має оцінюватися не нижче II, III і IV ступенів вираження.
Іншими словами, з уваги на описану вище ситуацію щодо встановлення позивачці інвалідності, автор касаційної скарги вважає, що суд касаційної інстанції має унормувати - шляхом висловлення правової позиції - питання про встановлення дітям, які мають діагноз «цукровий діабет 1 типу», категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А», пов`язавши порушення у таких дітей функції організму III або IV ступеня їх вираження з обмеженням життєдіяльності будь-якої категорії II, III або IV ступеня вираження.
Позиція, яку обстоює представник позивачки, пов`язана з тим, що ОСОБА_2 , яка хворіє на цукровий діабет 1 типу, лікарсько-консультативна комісія встановила ІІІ ступінь вираження порушення функцій організму, водночас обмеження життєдіяльності класифікувала за І ступенем вираження (зважаючи на результати медико-соціальної експертизи дитини за основними категоріями життєдіяльності). Утім, представник позивачки вважає, що лікарсько-консультативна комісія діяла неправильно і, зважаючи на діагноз позивачки («цукровий діабет 1 типу») та зумовлений ним ступінь вираження порушень функцій організму, рівень обмеження її життєдіяльності [лікарсько-консультативна комісія] мала б класифікувала не нижче за ІІ ступінь вираження. Позаяк відповідач діяв інакше, то, як наслідок, позивачці не встановили категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А», що й зумовило звернення до суду.
13. Відповідаючи на порушені у касаційній скарзі питання, колегія суддів виходить передовсім з того, що відповідно до частини сьомої статті 7 Закону № 2961-IV та абзацу третього пункту 21 Порядку № 917 встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» пов`язується з виключно високою мірою втрати здоров`я та надзвичайною (повною) залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактичною нездатністю до самообслуговування.
В абзаці четвертому пункту 21 Порядку № 917 роз`яснено, що потрібно розуміти під високою мірою втрати здоров`я як умовою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А», а саме: порушенням функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) та обмеженням життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).
Пригадаємо, що класифікація основних видів порушень функцій організму дитини, яку використовує лікарсько-консультативна комісія під час проведення медико-соціальної експертизи дітей, а також класифікація основних категорій життєдіяльності і ступенів вираження обмежень цих категорій, визначені у Порядку № 917 (пункти 14-17). За цими класифікаціями лікарсько-консультативна комісія - за наслідками огляду та медико-соціальної експертизи - визначає ступені вираження у дітей порушень функцій організму і ступінь вираження обмеження життєдіяльності, відтак вирішує питання про встановлення інвалідності.
Текстуальний виклад частини сьомої статті 7 Закону № 2961-IV, абзаців третього, четвертого пункту 21 Порядку № 917 дозволяє виснувати, що встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» пов`язується із сукупністю (поєднанням) двох критеріїв (умов): порушенням у дитини функцій організму III і IV ступеня їх вираження і обмеженням життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження.
Відсутність одного з цих критеріїв (тобто коли ступені вираження порушень за обома названими параметрами не відповідають тим, які зазначені в абзаці четвертому пункту 21 Порядку № 917) перешкоджає встановленню дитині інвалідності підгрупи А.
Аналіз наведених вище норм Порядку № 917 у контексті спірних правовідносин дає підстави вважати, що результати комплексного оцінювання показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму дитини (відповідно до класифікації основних видів порушень функцій організму дитини), не визначають (не диктують, не нав`язують) результати комплексної оцінки показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності (відповідно до класифікації основних категорій життєдіяльності і ступені вираження обмежень таких категорій). Остання визначається на основі оцінювання відхилення основних категорій життєдіяльності від норми, що відповідає певному періоду (віку) біологічного розвитку дитини (пункт 18 Порядку № 917), а не на підставі визначеного дитині ступеня вираження порушень функцій організму.
Наведене не слід розуміти так, що порушення функцій організму не впливають на життєдіяльність дитини, але, за правилами Порядку № 917, визначення ступенів вираження порушень за обома названими параметрами є результатом огляду і медико-соціальної експертизи за різними (самостійними) класифікаціями.
Відповідність обом згаданим вище критеріям визначають лікарсько-консультативні комісії, які функціонують у закладах охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Іншими словами, встановлення ступеня вираження порушень функцій організму та обмеження життєдіяльності є компетенцією лікарсько-консультативних комісій, адже передбачає проведення медико-соціальної експертизи.
14. Рішення лікарсько-консультативної комісії може бути оскаржене до суду (пункт 12 Порядку № 917, пункт 9 частини першої статті 19 КАС України) й суд - у порядку адміністративного судочинства - має перевірити оспорене рішення на відповідність критеріям, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України. Водночас, зважаючи на предмет оскарження, судовий контроль не повинен використовуватися як спосіб підмінити медико-соціальну експертизу або ж як інструмент для «створення» норм/правил щодо захворювань чи медичних показань, обов`язкових для лікарсько-консультативних комісій під час вирішення питання про встановлення інвалідності.
Наведені міркування пов`язані з тим, що питання, яке представник позивачки порушила у касаційній скарзі, а згодом також у клопотанні про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду - зважаючи на аргументацію, - полягає не так у тому, щоб роз`яснити застосування наведених нормативних положень Закону № 2961-IV і Порядку № 917 у вимірі обставин цієї справи, як у тому, щоб через правозастосовні висновки суду змінити/доповнити існуюче нормативне регулювання в окресленій сфері правовідносин, пов`язавши діагноз дитини «цукровий діабет 1 типу» з обмеженням життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження, або ж таким чином визнати (встановити), що діагноз «цукровий діабет 1 типу» зобов`язує лікарсько-консультативну комісію ухвалити рішення про встановлення дитині з таким діагнозом категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А».
Колегія суддів не може заперечувати того, що під час медико-соціальної експертизи можуть виникати (і виникають) проблеми з правильним визначенням ступеня вираження порушень функцій організму та/або обмеження основних категорій життєдіяльності. Під проблемами колегія суддів має на увазі, зокрема, складнощі з оцінюванням цих порушень/обмежень (за відповідними класифікаціями основних видів порушень функцій організму дитини та основних категорій життєдіяльності) в медичному аспекті, з якими можуть стикатися члени лікарсько-консультативних комісій.
У межах розгляду справи суд може надати правову оцінку рішенню лікарсько-консультативної комісії (якщо заявник оскаржує його до суду), але ця оцінка не може відповісти на спірні питання щодо встановлення інвалідності дітям у ситуації, коли встановлений дитині діагноз вимагається пов`язати (поєднати) з певним ступенем (ступенями) вираження порушень функцій організму та/або обмеження основних категорій життєдіяльності, адже відповідь на це питання виходить за межі як повноважень суду, так і завдань адміністративного судочинства.
Пригадаємо, що для складних та спірних питань щодо встановлення інвалідності дітям існує Комісія МОЗ (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 284). Суд, здійснюючи правосуддя, не може перебирати компетенцію як цього органу, так і лікарсько-консультативних комісій загалом і визначити (змінити) ступінь вираження обмеження основних категорій життєдіяльності у позивачки, зважаючи при цьому на її діагноз, як того просить її представник.
Варто зауважити також, що проблема, яку у вимірі обставин цієї справи порушує представник позивачки, щодо визначення ступеня вираження обмеження життєдіяльності у дитини, хворої на цукровий діабет 1 типу, належить до відання органів системи МОЗ України. Проте, беручи до уваги її аргументацію із цього приводу, колегія суддів, вторуючи, вважає, що насправді в цій справі інтенція представника позивачки у питанні встановлення інвалідності залежно від встановленого дитині діагнозу полягає не так у необхідності тлумачення норм права, які регулюють спірні відносини, як у намаганні змінити нормативне регулювання цієї сфери відносин у спосіб, який не передбачений законом.
Колегія суддів не заперечує того, що доводи, які навела представник позивачки, переконуючи у тому, що за існуючого нормативного регулювання цієї сфери відносин лікарсько-консультативні комісії неправильно підходять до вирішення питання про встановлення інвалідності дітям, які хворіють на цукровий діабет 1 типу, можуть слугувати підставою для створення чи зміни нормативних актів, які регулюють ці питання. Але це можуть здійснити ті державні органи, до компетенції яких належить творення норм права.
Наголошуємо, що суд не наділений повноваженнями на формулювання юридичних норм та ухвалення нормативних актів, тому в межах розгляду судової справи суд не може у формі висловлення правових позицій встановлювати обов`язкові для лікарсько-консультативних комісій [нормативні] підстави (критерії, умови) для встановлення дитині з діагнозом «цукровий діабет 1 типу» категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» (на підставі діагнозу). Знову таки, у цій справі проблема головно полягає не так у застосуванні норм права до спірних правовідносин, як у нормативному регулюванні цієї сфери відносин загалом, що й лежить в основі цього спору. Однак, вади нормативного регулювання, якими їх бачить представник позивачки, а також наслідки, які вони спричиняють, не можуть бути усунені у судовому порядку, як-то пропонує представник позивачки, зокрема коли просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
15. Повертаючись до встановлених обставин справи, то з їх обсягу відомо, що Центральна обласна ЛКК зверталася до МОЗ України за роз`ясненнями щодо питань, які виникли під час медико-соціальної експертизи з метою встановлення інвалідності дитині, ОСОБА_2 . Це звернення залишилося без відповіді, що, втім, не завадило відповідачеві ухвалити рішення щодо встановлення позивачці інвалідності відповідно до вимог Закону № 2961-IV і з урахуванням критеріїв визначення ступеня вираження обмеження життєдіяльності (пункти 16, 17 Порядку № 917) та ступеня вираження порушення функцій організму (пункти 14, 15 Порядку № 917). Пригадаємо, що відповідач відмовив у встановленні ОСОБА_2 категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А», позаяк встановив, що позивачка хоч і залежить від стороннього догляду, допомоги і диспансерного нагляду, але зберігає здатність до самообслуговування відповідно до вікової норми з витрачанням більш тривалого часу при здійсненні самоконтролю.
Тобто відповідач за наслідками медико-соціальної експертизи (результати якої описані у протоколі від 26 жовтня 2022 року) дійшов висновку, що позивачку - хоча її діагноз «цукровий діабет 1 типу» спричинив порушення однієї функції організму (секреція інсуліну), ступінь вираження якого, за оцінкою відповідача, відповідає ІІІ ступеню - не можна оцінити як таку, що має надзвичайну (повну) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та таку, що фактично нездатна до самообслуговування. Водночас саме така комплексна оцінка категорій життєдіяльності за відповідними показниками (пункти 16, 17 Порядку № 917) є - у поєднанні з порушенням функції організму ІІІ і IV ступеня їх вираження - одним з критеріїв для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А».
16. Зважаючи на висловлену вищу позицію щодо застосування приписів частини сьомої статті 7 Закону № 2961-IV у зіставленні з приписами абзаців третього, четвертого пункту 21 Порядку № 917 колегія суддів погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій у тому, що рішення відповідача, оформлене протоколом від 26 жовтня 2022 року, про відсутність підстав для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» є обґрунтоване.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
17. Після перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що ці судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права й не встановила підстав для їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Орлової Юлії Павлівни залишити без задоволення.
2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2023 року у справі № 160/17003/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська