ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа №160/21774/23
адміністративне провадження № К/990/44019/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №160/21774/23
за позовом ОСОБА_1
до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області
про визнання незаконним рішення суду в частині розрахунку періоду вимушеного прогулу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року (головуючий суддя: Круговий О.О., судді: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.).
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі також «КМУ ГУ МВС в Дніпропетровській області»), у якому просив суд:
- визнати незаконним рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду в частині розрахунку періоду вимушеного прогулу;
- стягнути середню заробітну плату за весь період вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на те, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 19 липня 2019 року у справі №804/16289/15 частково задовольнив його позов до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та стягнув з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів у сумі: 67767,20 грн.
У цьому контексті ОСОБА_1 стверджував, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі №804/16289/15 в частині розрахунку періоду й суми вимушеного прогулу поставлене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Мотивуючи цю позицію, ОСОБА_1 зазначав про те, що норми частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України не передбачають можливості зменшення періоду вимушеного прогулу, а тому виплата вимушеного прогулу повинна здійснюватися за весь його період, без зменшення на час перебування у декретній відпустці по догляду за дитиною. На основі цих міркувань ОСОБА_1 стверджував, що у рішенні від 19 липня 2019 року суд неправильно визначив період вимушеного прогулу у бік його зменшення (з 11 липня 2017 року до 19 липня 2019 року), оскільки помилково не врахував період його перебування у декретній відпустці. За доводами ОСОБА_1 , період вимушеного прогулу має охоплювати час з 7 грудня 2015 року до 19 липня 2019 року і становити 1352 дні, а не 920 днів, як визначив суд.
Також ОСОБА_1 покликався на пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Уряду від 8 лютого 1995 року №100, і стверджував, що його середньоденна заробітна плата має визначатися із коефіцієнтом коригування й становити 316,74 грн, а не 73,66 грн, як обчислив її суд.
На цій основі ОСОБА_1 доводив, що йому належить до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 428232,48 грн, втім суд присудив і відповідач виплатив кошти в меншій сумі (67767,20 грн).
Зрештою ОСОБА_1 посилався на те, що цей позов є новим, що виключає можливість відмовити у відкритті провадження у справі.
ІІ. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є рішення, що набрало законної сили.
Цей висновок суд мотивував тим, що спір:
- між тими самими сторонами ( ОСОБА_1 і Криворізьким міським управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області);
- про той самий предмет (щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 7 грудня 2015 року до 19 липня 2019 року);
- з тих самих підстав, -
уже вирішений у справі №804/16289/15, де рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року, частково зміненим постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, позовні вимоги задоволені частково та, серед іншого, стягнуто на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
У цьому контексті суд першої інстанції також зауважив, що у рішенні від 19 липня 2019 року у справі №804/16289/15 суд вирішив, що 11 січня 2017 року є датою, з якої ОСОБА_1 повинна здійснитись виплата середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки 10 січня 2017 року є останнім днем перебування його у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку. Відтак у цій справі ОСОБА_1 фактично висловлює незгоду з прийнятим рішенням суду від 19 липня 2019 року у частині «розрахунку сум за вимушений прогул та включення в період вимушеного прогулу відпустки по догляду за дитиною».
Суд апеляційної інстанції погодився з цим висновком та залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
ІІІ. Короткий зміст касаційної скарги й відзиву
ОСОБА_1 оскаржив постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у касаційному порядку, просить її скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, і постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №922/2575/19.
Позиція ОСОБА_1 полягає в тому, що для відмови у відкритті провадження у цій справі немає підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 170 КАС України.
Скаржник вважає, що при поданні цього позову відбулася зміна предмета (вилучення позовних вимог і доповнення позовної заяви іншими вимогами), зміна підстав позову (матеріально-правове обґрунтування незаконності рішення в частині розрахунку середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу), зміна відповідача (пред`явлення відповідних вимог до КМУ ГУ МВС в Дніпропетровській області).
КМУ ГУ МВС в Дніпропетровській області не подав відзиву на касаційну скаргу, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 5 березня 2024 року.
ІV. Фактичні обставини справи
19 липня 2019 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалив у справі №804/16289/15 за позовом ОСОБА_1 до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про поновлення на роботі.
Цим рішенням суд вирішив:
1) адміністративний позов задовольнити частково;
2) визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №485 о/с від 6 листопада 2015 року, яким було звільнено старшого сержанта міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління на підставі п. 63 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів);
3) поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області з 7 листопада 2015 року;
4) стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів у сумі: 67767,20 грн;
5) рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора патрульної служби взводу №5 батальйону патрульної служби Криворізького міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області з 7 листопада 2015 року та стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Дніпропетровській грошове забезпечення в межах суми стягнення за один місяць у розмірі: 2283,46 грн без урахування утримання податків та обов`язкових платежів звернути до негайного виконання;
6) у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Під час визначення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд дійшов, зокрема, таких висновків:
1) виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу слід здійснити ОСОБА_1 з 11 січня 2017 року, оскільки 10 січня 2017 року є останнім днем перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку відповідно до наказу №62о/с від 5 серпня 2014 року;
2) період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 11 січня 2017 року до 19 липня 2019 року становить 920 календарних днів;
3) середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень-червень 2014 року становить 73,66 грн, без урахування утримання податків та обов`язкових платежів;
4) грошове забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів складає: 920 календарних днів х 73,66 грн = 67767, 20 грн та підлягає стягненню з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Дніпропетровській області.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі 804/16289/15 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.
11 грудня 2019 року Третій апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі №804/16289/15, якою залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 і Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року та частково задовольнив апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, а саме:
1) змінив рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року: у пункті 4 резолютивної частини рішення замінив Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на Криворізьке міське управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області;
2) у інший частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року залишив без змін.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року за нововиявленими обставинами у справі №804/16289/15 залишено без задоволення, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року залишено без змін.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року в справі №804/16289/15 повернуто без розгляду.
Ухвалами Верховного Суду від 13 лютого 2020 року відмовлено у відкритті касаційних проваджень за скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі №804/16289/15.
Ухвалами Верховного Суду від 11 березня 2020 року, від 31 березня 2020 року, від 27 квітня 2020 року, від 27 травня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі №804/16289/15.
V. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, виходить з такого.
Згідно пунктом 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Така підстава для відмови у відкритті провадження у справі як існування рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Позови вважаються тотожними лише тоді, коли у них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі (закрити провадження, якщо воно вже відкрито).
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Аналогічні висновки щодо застосування пункту 2 частини першої статті 170 КАС України викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі №320/225/23, від 31 січня 2023 року у справі №340/3391/22 та ін.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19)).
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.
Спірним є питання наявності у межах двох справ одночасної сукупності указаних умов для відмови у відкритті провадження у справі, яка розглядається.
У цьому контексті Суд враховує, що у справі №804/16289/15, судове рішення у якій набрало законної сили, сторонами були: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Криворізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, предмет спору та вимоги позивача - перевірити законність наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області №485 о/с від 6 листопада 2015 року про звільнення; ухвалити законне рішення, яким поновити ОСОБА_1 на службі в органах поліції Криворізького ВП ГУНП у Дніпропетровській області, згідно до наказу №62 о/с від 5 серпня 2014 року, у якому вказано тривалість декретної відпустки.
У справі №804/16289/15 ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог покликався на те, що:
- з 20 січня 2011 року він перебував на службі в органах внутрішніх справ України;
- наказом №63 від 20 травня 2011 року він був прийнятий на службу в ОВС Криворізького МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області;
- на підставі його рапорту та наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області №62 о/с від 5 серпня 2014 року йому було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки»;
- на підставі наказу начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області №485 о/с від 6 листопада 2015 року його звільнено у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за п. 63 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (через скорочення штатів) та відповідно до п.п.10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію»;
- зі своїм звільненням не погоджується, вважає його таким, що суперечить нормам законодавства, так як норми Закону України «Про Національну поліцію» вступили в дію 7 листопада 2015 року, у момент, коли він перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, і тому не можуть бути застосовані до нього.
У справі №804/16289/15 суд першої інстанції, визнавши звільнення незаконним та поновлюючи ОСОБА_1 на роботі, у рішенні від 19 липня 2019 року стягнув з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС у Дніпропетровській області на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів у сумі: 67767,20 грн.
У мотивувальній частині рішення від 19 липня 2019 року суд першої інстанції навів мотиви щодо визначення періоду вимушеного прогулу ОСОБА_1 (з 11 січня 2017 року до 19 липня 2019 року) і розмір належного йому грошове забезпечення за цей час (67767,20 грн).
У справі №804/16289/15 суд апеляційної інстанції змінив рішення місцевого суду від 19 липня 2019 року лише у частині визначення відповідача, з якого слід стягнути на користь ОСОБА_1 кошти за час вимушеного прогулу у розмірі: 67767,20 грн.
У справі №804/16289/15 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року й постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у касаційному порядку не переглядалися.
У цій справі (№160/21774/23) сторонами є позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Криворізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, предмет спору та вимоги позивача - визнання незаконним рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду в частині розрахунку періоду вимушеного прогулу; стягнення середньої заробітної плати за весь період вимушеного прогулу.
У цій справі ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог покликається на те, що:
- рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі №804/16289/15 в частині розрахунку періоду й суми вимушеного прогулу поставлене з порушенням норм матеріального і процесуального права;
- у рішенні від 19 липня 2019 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд неправильно визначив період вимушеного прогулу у бік його зменшення (з 11 липня 2017 року до 19 липня 2019 року), оскільки помилково не врахував період його перебування у декретній відпустці;
- період вимушеного прогулу повинен охоплювати час з 7 грудня 2015 року до 19 липня 2019 року і становити 1352 дні, а не 920 днів, як визначив суд у рішенні від 19 липня 2019 року у справі №804/16289/15;
- середньоденна заробітна плата має визначатися із коефіцієнтом коригування й становити 316,74 грн, а не 73,66 грн, як обчислив її суд у рішенні від 19 липня 2019 року у справі №804/16289/15;
- середній заробіток за час вимушеного прогулу має становити 428232,48 грн, а не 67767,20 грн.
Аналіз матеріалів цієї справи та зміст відповідних судових рішень свідчить про те, що підстави й предмет позову у справі, яка переглядається, є тотожними підставам і предмету позову у справі №804/16289/15, у якій ухвалено судове рішення, що набрало законної сили.
Зазначення позивачем іншої конструкції прохальної частини позовних вимог із відповідним формулюванням (щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні з роботи) не дає Суду підстав вважати, що позов поданий про інший предмет чи з інших підстав.
Також пред`явлення позову лише до Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області не дає Суду підстав для висновку, що сторони не співпадають, адже в обох справах участь цього відповідача зумовлена вимогою про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Отже, вже існує рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Такі обставини за правилами пункту 2 частини першої статті 170 КАС України слугують підставою для відмови у відкритті провадження у цій справі.
Доводи касаційної скарги про порушення судами першої й апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, неврахування ними релевантних висновків Верховного Суду є необґрунтованими.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції прийняв законне й обґрунтоване судове рішення і підстави для його скасування чи зміни відсутні, тому у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………………
……………………………………
……………………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду