№ 160/22252/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2024 року

м. Київ

справа №160/22252/21

адміністративне провадження № К/990/24759/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року (суддя - Дєєв М.В.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року (головуючий суддя - Чепурнов Д.В., судді: Ясенова Т.І., Сафронова С.В.)

у справі № 160/22252/21

за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення коштів, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (з урахуванням заяви про заміну підстав позову шляхом їх доповнення) до Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просив:

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року, а саме різницю між посадовим окладом і надбавкою за вислугу років, які повинні були виплачуватись згідно вимог Закону України "Про прокуратуру" та фактично виплаченими коштами у сумі 196 765,73 грн (сто дев`яносто шість тисяч сімсот шістдесят п`ять гривень 73 копійки);

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 , вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 8 093,03 грн;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 25 жовтня 2021 року і по день фактичного розрахунку;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн (сім тисяч гривень) та судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виведення позивача з 15 березня 2021 року поза штат осіб, які в межах Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закону №113-ІХ) не отримали рішення про успішне проходження атестації, та тим самим зменшення їм заробітної плати, напряму суперечить вимогам ст. 6 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з іншої сторони та підриває принципи стабільності і дієвості демократичних інституцій, верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод.

Позивач вказує, що в період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року йому нараховувалась заробітна платна у меншому розмірі, ніж це передбачено ч.1 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовим актами.

Також не виплачено вихідну допомогу при звільненні, як це передбачено ст. 44 КЗпП України, та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач стверджує, що частиною 5 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року в порядку та у розмірах, передбачених ч.ч. 2-5 та 7 статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

- зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату позивачу з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року в порядку та у спосіб, визначені ч.ч. 2-5 та 7 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до виплати;

- визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні;

- зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 8093,03 грн (вісім тисяч дев`яносто три гривні три копійки);

- зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з 25 жовтня 2021 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 376,42 грн (триста сімдесят шість гривень сорок дві копійки). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин схема посадових окладів працівників органів прокуратури була визначена постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 року та№ 1013 від 09 грудня 2015 року.

Оскільки зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, Законами України про Державний бюджет України на відповідні періоди видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, таким чином, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, до 26 березня 2020 року.

Судом першої інстанції установлено, що після втрати чинності окремими положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України внаслідок визнання таких положень неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) (з 26 березня 2020 року) позивачу заробітна плата нараховувалась відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не відповідно до положень статті 81 Закону № 1697-VІІ.

Ураховуючи, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 прийняте 26 березня 2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що право на отримання заробітної плати у розмірі, виходячи із визначеного законом розміру посадового окладу, виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26 березня 2020 року.

Суд першої інстанції зауважив, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання оплати праці прокурорів (справа № 1-223/2018(2840/18)), виходив з того, що заробітна плата, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом. У свою чергу, спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру».

Таким чином, враховуючи те, що до Закону України «Про прокуратуру» не вносилися зміни (у тому числі Законом №113-ІХ) щодо умов оплати праці прокурорів до їх переведення до обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач неправомірно нараховував та виплачував позивачу заробітну плату із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №505, а не виходячи із положень Закону України «Про прокуратуру».

Разом з тим, суд зазначив, що розрахунок неотриманої частини заробітної плати є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення. Тобто, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу неотриману частину заробітної плати за період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року.

Таким чином, суд знайшов передчасними вимоги позивача про стягнення з відповідача неотриманої частини заробітної плати, оскільки стягненню підлягають вже нараховані суми, але невиплачені.

Щодо позовних вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 8 093,03 грн, суд першої інстанції зазначив, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивача належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, незалежно від причин і підстав звільнення, відповідач повинен був дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом із виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги. Суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 25 жовтня 2021 року і по день фактичного розрахунку, суд зазначив наступне.

Відповідно до довідки Дніпропетровської обласної прокуратури №21-605-20 від 13 грудня 2021 року розмір середньої місячної заробітної плати позивача, обчисленої виходячи із виплат, отриманих позивачем за серпень, вересень 2021 року, становить - 8093,03 грн., а середньоденна заробітна плата - 376,42 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, позивачу підлягає виплаті вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати - 8093,03 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен враховуватись з урахуванням середньоденного розміру - 376,42 грн.

При цьому, щодо позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначив, що стягненню підлягають лише нараховані виплати, у зв`язку з чим у вказаній частині позов задоволенню не підлягає.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року змінено, викладено абзац другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Визнати неправомірними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року, виходячи із розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, що діяла станом на 24 вересня 2019 року - до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" 19 вересня 2019 року № 113-IX, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплатити вказану заробітну плату з урахуванням фактично виплаченої суми за вказаний період."

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року щодо зобов`язання Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з 25 жовтня 2021 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 376,42 грн (триста сімдесят шість гривень сорок дві копійки) - скасовано та прийнято нову постанову в цій частині, якою відмовлено у задоволенні цієї частини позовних вимог.

У решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року - залишено без змін.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 26 березня 2020 року прокурори мають право на заробітну плату у розмірах, які визначені ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а не постановою Кабінету Міністрів України, оскільки підґрунтя застосування постанови Кабінету Міністрів України втратило чинність.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.

Разом з тим, наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №3326к від 19 жовтня 2021 року позивача звільнено з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») з 22 жовтня 2021 року.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірний період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року позивач не мав статусу прокурора ані Офісу Генерального прокурора, ані обласної, ані окружної прокуратури, тому на нього не поширювалося положення норм частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону № 113-ІХ щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної чи обласної прокуратури.

З огляду на те, що вищезазначеною нормою розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прямо передбачено збереження відповідного правового статусу, який прокурори мали до набрання чинності цим Законом, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що застосуванню підлягає редакція ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що діяла до внесення змін Законом № 113- ІХ та згідно з якою посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а прокурора Генеральної прокуратури України встановлювався пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом 1,3.

Колегія суддів зауважила, що саме виходячи з цієї величини, підлягає розрахунку заробітна плата позивача за період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року з урахування відповідних надбавок та виплат.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача конкретну суму неотриманої частини заробітної плати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вона задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи не містять доказів нарахування позивачу відповідних сум, на підставі яких суд мав би можливість визначити конкретну суму стягнення, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, вийшовши за межі заявлених позовних вимог, дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а позовні вимоги частковому задоволенню - в частині визнання неправомірними дій Дніпропетровської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року виходячи із розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а також в частині зобов`язання Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15 березня 2021 по 22 жовтня 2021, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла станом на 24 вересня 2019 року - до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19 вересня 2019 року № 113-IX, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплати вказаної заробітної плати з урахуванням фактично виплаченої суми за вказаний період.

Щодо правовідносин з приводу ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення по день фактичного розрахунку колегія суддів зазначила таке.

Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Суд зауважив, що внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19 вересня 2019 року до Закону України «Про прокуратуру» та до Кодексу законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

За таких обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, яка згідно з довідкою Дніпропетровської обласної прокуратури від 13 грудня 2021 року № 21-605-21 складає 8093,03 грн.

Щодо вимог позивача про непроведення з ним остаточного розрахунку при звільненні із органів прокуратури та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення по день фактичного розрахунку колегія суддів зазначила таке.

З урахуванням приписів статей 116 117 КЗпП України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ці вимоги є передчасними, оскільки фактично остаточний розрахунок при звільненні позивача з органів прокуратури з ним відповідач не провів.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати.

На обґрунтування позиції скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, та зазначає про те, що судом апеляційної інстанції застосовано абзац 3 пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, статтю 81 Закону України "Про прокуратуру" без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, а також у постановах від 14 липня 2022 року у справі №600/3960/21-а, від 21 липня 2022 року у справі №280/1992/21, від 28 липня 2022 року у справі №160/8181/21, від 28 липня 2022 року у справі №620/1338/21, від 18 серпня 2022 року у справі №240/18457/20.

Так, скаржник зазначає, що на правовідносини щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу, як прокурору місцевої прокуратури, у період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018 (2840/18) не поширюється, оскільки ці правовідносини з 25 вересня 2019 року врегульовано іншим нормативно-правовим актом, а саме Законом України № 113-ІХ, який є чинним та неконституційним не визнано.

Так само є чинними і положення Постанови Кабінету Міністрів України № 505, а тому підстави для її незастосування до 15 березня 2021 року відсутні.

На думку відповідача, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано та не надано належної оцінки тому, що за загальним правилом конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які, на думку законодавця, на даному етапі розвитку суспільства є більш доцільними.

Скаржник також зазначає, що позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію та переведений на посаду прокурора окружної прокуратури, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту З розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, зі змісту якого вбачається, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано законності та обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій, а тому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року - без змін.

Позивач вказує, що з огляду на висновки Конституційного Суду України в Рішенні № 6- р/2020 від 26 березня 2020 року убачається, що приписи Закону № 113-ІХ в частині надання Кабінету Міністрів України повноваження встановлювати оплату праці працівників органів прокуратури мають ознаки суперечності приписам статті 131-1 Конституції України, а відповідно в силу частини четвертої статті 7 КАС України не повинні застосовуватися.

Ураховуючи, що дія статті 81 Закон №1697-VІІ, яка регулює заробітну плату прокурорів не зупинялася, то саме норми цієї статті належать до застосування при вирішенні спору у цій справі відповідно до редакції цієї статті чинної на момент виникнення спірних правовідносин.

Також позивач просить передати справу № 160/22252/21 на розгляд Верховного Суду у складі палати Касаційного адміністративного суду, у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів у справах № 600/3960/21-а, № 280/1992/21, № 160/8181/21, № 620/1338/21, № 240/18457/20.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями (у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Шевцової Н.В. та у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у відставку) визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Білак М.В., Губська О.А.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 24 травня 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 24 березня 2010 року по 22 жовтня 2021 року працював у органах прокуратури України, з 15 грудня 2015 року на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області.

З 15 березня 2021 року Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №707к від 15 березня 2021 року визначено робоче місце ОСОБА_1 - прокурору Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в Криворізькій південній окружній прокуратурі Дніпропетровської області.

З 22 жовтня 2021 року Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 3326к від 19 жовтня 2021 року, керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України «Про прокуратуру», позивача звільнено з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Згідно з копіями розрахункових листів позивача за період з березня по жовтень 2021 року, посадовий оклад на посадах, які обіймав позивач, працюючи в органах прокуратури, становив - 5660 грн, вихідну допомогу при звільненні - не виплачено.

Позивач уважаючи, що з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, він має право на отримання заробітної плати та інших виплат за період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», звернувся до суду з цим з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

ІІІ. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Так, предметом спору у цій справі, окрім іншого, є правомірність нарахування та виплата позивачу заробітної плати у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 505 (згідно абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ), а не статтею 81 Закону №1697-УІІ.

Ураховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги у цьому касаційному провадженні, Верховний Суд, надаючи оцінку викладеним у касаційній скарзі доводам щодо незгоди з оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати має дати відповідь на питання, чи застосовуються в спірний період положення статті 81 Закону №1697-VII, до внесених Законом №113-ІХ змін, та з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, до прокурорів, які не пройшли атестацію у період проведення заходів реформування прокуратури відповідно до Закону №113-ІХ.

Правове регулювання спірних питань щодо виплати заробітної плати визначено Законом України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів.

Закон України № 113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

Згідно з пунктом 3 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №113-IX передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування.

Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України № 113-IX, здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У світлі аргументів касаційної скарги відповідача слід зазначити, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 14 липня 2022 року у справі № 600/3960/21-а, від 21 липня 2022 року у справі №280/1992/21, від 28 липня 2022 року у справі №160/8181/21, від 28 липня 2022 року у справі № 620/1338/21, від 18 серпня 2022 року у справі №200/2499/21-а, від 18 серпня 2022 року у справі №240/18457/20, досліджувалося питання щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII з урахування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури відповідно до Закону №113-ІХ.

Здійснивши аналіз приписів Закону України №113-ІХ Верховний Суд у наведених постановах зробив висновок про те, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505, яка була чинною у спірному періоді. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні, окружні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.

Крім того, у наведених постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.

Стосовно застосування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених постановах у справах № 600/3960/21-а, №160/8181/21, №620/1338/21, №240/18457/20 зазначив таке.

Акти Конституційного Суду України не є нормотворчими; іншими словами вони хоч і мають нормативний зміст, але не є нормативно-правовими (нормативно-юридичними) актами, адже суд конституційного контролю не виконує регулятивної функції. «Негативна» правотворчість Конституційного Суду України, як її подекуди називають у правовій доктрині, пов`язана з визнанням неконституційним правового акта чи його окремих положень, що має наслідком його/їх скасування, але і тільки. Конституційний Суд України у такий спосіб не може встановлювати «нову» норму та/чи змінити існуючу (чинну) норму права.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, як випливає з його змісту, ухвалювалося безвідносно до приписів Закону № 113-ІХ, які вже діяли на той час (зокрема щодо оплати праці працівників органів прокуратури під час «перехідного» періоду). Конституційне подання, за яким ухвалено Рішення, зрештою, цього аспекту не зачіпало, тож зважати треба й на це.

Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VІІ, зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах, серед іншого, від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020 стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

Відтак, за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови № 505.

Подібна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на приклад застосування до спірних правовідносин вимог статті 81 Закону №1697-VII.

Колегія суддів уважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі.

У розрізі обставин цієї справи Верховний Суд також констатує, що позивач, якого наказом від 19 жовтня 2021 року №3326к звільнено з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: Постанови № 505.

Отже, колегія суддів визнає такими що знайшли підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, а також у постановах від 14 липня 2022 року у справі №600/3960/21-а, від 21 липня 2022 року у справі №280/1992/21, від 28 липня 2022 року у справі №160/8181/21, від 28 липня 2022 року у справі №620/1338/21, від 18 серпня 2022 року у справі №240/18457/20.

Водночас, реагуючи на доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції у цій справі правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово надавала роз`яснення як треба розуміти подібність правовідносин.

Розглядаючи це питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Колегія суддів наголошує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Аналіз постанови Верховного Суду 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, не підтверджує підставу для касаційного оскарження судових рішень у справі, яка розглядається, оскільки у наведеній справі спірні правовідносини виникли до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 та до набрання чинності Законом № 113-ІХ.

Отже постанова Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19 не може бути прикладом правозастосування, яке повинно враховуватися судом при виборі норми права, що підлягає застосуванню відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуті судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені без додержанням норм матеріального права, касаційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в їх задоволенні.

Оскільки в касаційному порядку рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати, колегія суддів не вбачає підстав для їх перегляду в іншій частині.

Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне ухвалити нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року зупинено виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі №160/22252/21 в частині зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, що діяла станом на 24 вересня 2019 року - до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" 19 вересня 2019 року № 113-IX, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплатити вказану заробітну плату з урахуванням фактично виплаченої суми за вказаний період, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

З огляду на те, що за результатом касаційного перегляду, вирішено скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати та прийняти у цій частині нове рішення, яким в цій частині відмовити у задоволенні позову, Верховний Суд не вбачає підстав для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень, відповідно до частини третьої статті 375 КАС України.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі палати Касаційного адміністративного суду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 346 КАС України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

Статтею 347 КАС України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи; питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.

Як на підставу для передачі цієї справи на розгляд палати, позивач вказує, що застосований у справах №600/3960/21-а, №280/1992/21, №160/8181/21, №620/1338/21, № 240/18457/20, на які посилається скаржник, Верховним Судом висновок щодо застосування абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та визначення постанови Кабінету Міністрів України?№505, як такої, що врегульовує спірні правовідносини не відповідає конституційному порядку побудови системи законодавства.

Крім того, у жодній зі справ №600/3960/21-а, №280/1992/21, №160/8181/21, №620/1338/21, №240/18457/20 Верховний Суд не досліджував питання заробітної плати прокурора, який перебував поза штатом органу прокуратури, та не аналізував застосування до спірних правовідносин висновків Європейського суду з прав людини від 22 липня 2021 року у справі «Гуменюк та інші проти України».

Вирішуючи заявлене клопотання, колегія суддів зазначає, що касаційне провадження у цій справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, якщо суд застосував в оскаржуваному рішенні норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) і судом касаційної інстанції здійснюється перегляд судових рішень у відповідності до частини першої статті 341 КАСУ країни в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Посилання представника позивача на те, що висновок Верховного Суду у наведених вище постановах щодо застосування абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та визначення постанови Кабінету Міністрів України №505, як такої, що врегульовує спірні правовідносини, не відповідає конституційному правопорядку не є належним обґрунтуванням підстав відступлення від висновку, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Правозастосовча практика в цій категорії справ є усталеною та стабільною, відсутні доводи щодо різного застосування Верховним Судом вищезазначених норм.

Щодо посилання представника позивача на урахування окремої думки судді Верховного Суду у зазначеній категорії спорів, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 5 статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладенні в постановах Верховного Суду, а не в окремій думці.

З огляду на відсутність підстав, передбачених частиною 1 статті 346 КАС України, для передачі справи на палату, колегія суддів вважає, що заявлене клопотання є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 344 346 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №160/22252/21 на розгляд Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду - відмовити.

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року, яке змінено в резолютивній частині постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року, та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року в частині - визнання неправомірними дій Дніпропетровської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року виходячи із розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури"; - зобов`язання Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 15 березня 2021 року по 22 жовтня 2021 року, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла станом на 24 вересня 2019 року - до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплатити вказану заробітну плату з урахуванням фактично виплаченої суми за вказаний період скасувати і ухвалити у цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

О.А. Губська