№ 160/22533/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року

м. Київ

справа № 160/22533/23

провадження № К/990/31004/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Радишевської О. Р., Соколова В. М.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, за участю третьої особи - Верховного Суду, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Юрко І. В., суддів: Білак С. В., Чабаненко С. В.

І. Суть спору

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вищого адміністративного суду України, за участю третьої особи - Верховного Суду, в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо відмови позивачу у перерахунку суддівської винагороди згідно з положеннями пункту 3 частини третьої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII);

1.2. зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди відповідно та на підставі положення пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, виходячи з розрахунку посадового окладу судді Верховного Суду - базового посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також провести відповідний перерахунок і виплату суддівської винагороди з 07 листопада 2019 року з урахуванням здійснених виплат.

2. Позов обґрунтований тим, що відповідач, починаючи з 15 грудня 2017 року, всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII нарахування суддівської винагороди здійснює, виходячи з базового посадового окладу 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з посиланням на пункт 7 «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону № 1402-VIII, статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).

Вважаючи, що суддівська винагорода позивачу як судді Вищого адміністративного суду України має обраховуватись і виплачуватися, виходячи зі встановленого пунктом 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІI, тобто базового розміру посадового окладу - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 постановою Верховної Ради України від 16 жовтня 2012 року № 5447-VI «Про обрання суддів» обраний безстроково на посаду судді Вищого адміністративного суду України та отримує суддівську винагороду.

4. ОСОБА_1 розпочав працювати на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 06 листопада 2012 року відповідно до наказу від 06 листопада 2012 року № 762-к та яку обіймав і на час розгляду справи у суді першої інстанції згідно із записом № 25 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

5. 11 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із заявою, в якій просив нарахувати та виплачувати йому суддівську винагороду у розмірі, встановленому Законом № 1402-VIII, виходячи з базового посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів, встановленого на 01 січня 2023 року календарного року, а також провести відповідний перерахунок і виплату суддівської винагороди з 07 листопада 2019 року, виходячи з розрахунку посадового окладу судді Верховного Суду з урахуванням здійснених виплат.

6. Згідно з листом за № 125/1-14/23 від 10 серпня 2023 року відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

5. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 12 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, в позові відмовив.

6. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII виникає у судді за наявної сукупності таких умов: 1) проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; 2) зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; 3) зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України; 4) фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України; 5) законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач, обіймаючи у спірний період посаду судді Вищого адміністративного суду України, має лише деякі із зазначених умов, що не обумовлює виникнення у нього права на отримання суддівської винагороди у розмірах, зазначених у Законі № 1402-VIII.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для отримання позивачем суддівської винагороди відповідно до заявлених позовних вимог, оскільки на час виникнення спірних правовідносин він не здійснював правосуддя, а тому нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди відповідно до положень Закону № 1402-VIII не вбачається можливим.

7. Зазначена позиція підтримана Третім апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

8. Позивач подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Так, автор скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 135, пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ у період після 15 грудня 2017 року, зокрема з 07 листопада 2019 року, та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024.

Автор скарги, серед іншого, зазначає, що положення стосовно визначення розміру суддівської винагороди повноважного судді лише міститься у статті 135 Закону № 1402-VІІІ. На думку позивача, приписи пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ передбачали застосування, зокрема до суддів Вищого адміністративного суду України, в частині їх прав, обов`язків та гарантій, положень Закону 2453-VI. Проте, виходячи зі змісту пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, з 15 грудня 2017 року, тобто з дня початку роботи Верховного Суду, Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність, і з цього дня норми Закону 2453-VI в частині прав, обов`язків та гарантій, в тому числі матеріального забезпечення суддів Вищого адміністративного суду України втратили чинність, оскільки діяли лише до моменту припинення діяльності цього суду.

Разом з цим автор касаційної скарги вказує на рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI зі змінами, зокрема винагороду судді, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

9. Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

10. Представник третьої особи подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

11. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

14. У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

15. За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

16. Положеннями частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

17. Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

18. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

19. Пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

20. Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

21. Згідно з пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

22. Пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ визначено розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:

1) з 01 січня 2017 року:

а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

VI. Позиція Верховного Суду

23. З аналізу наведених правових норм висновується, що гарантія фінансування діяльності суддів (виплата суддівської винагороди) закріплена у статті 130 Конституції України.

24. Так, з 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

25. Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

26. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

27. Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

28. Варто зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

29. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

30. Водночас варто констатувати, що з 30 вересня 2016 року у процесі здійснення судової реформи набрав чинності Закон № 1402-VIII, яким змінено систему судоустрою, зокрема, утворено Верховний Суд, який діє у складі п`яти структурних підрозділів: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд (статті 36, 37 Закону № 1402-VIII).

31. Також частиною третьою статті 17 Закону № 1402-VIII передбачено, що для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

При цьому відповідно до частини другої статті 31 Закону № 1402-VIII Вищими спеціалізованими судами є:

- Вищий суд з питань інтелектуальної власності;

- Вищий антикорупційний суд.

32. У справі, що розглядається, позивач, обіймаючи посаду судді Вищого адміністративного суду України, зазначає про безпідставність та протиправність нарахування та виплату йому суддівської винагороди, яка передбачена для Вищого спеціалізованого суду, виходячи з базового посадового окладу 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та заявляє вимоги про нарахування та виплату суддівської винагороди, виходячи з розрахунку посадового окладу судді Верховного Суду, тобто базового посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

33. Натомість, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач у період з 06 листопада 2012 року по 22 лютого 2024 року обіймав посаду судді Вищого адміністративного суду України.

34. Починаючи з 29 квітня 2024 року, ОСОБА_1 відрахований зі штату Вищого адміністративного суду України у зв`язку з переведенням його відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 22 лютого 2024 року № 536/0/15-24 на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду.

35. При цьому на момент виникнення спірних правовідносин та судового розгляду в суді першої інстанції, ОСОБА_1 обіймав посаду судді Вищого адміністративного суду України та до жодного іншого суду переведений не був.

36. Наведене свідчить, що позивач у період з 15 грудня 2017 року по 22 лютого 2024 року, перебуваючи на посаді судді Вищого адміністративного суду України, фактично не здійснював правосуддя.

37. Варто зазначити, що до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закону № 1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону № 2453-VI).

38. Згідно з частиною другою статті 31 Закону № 2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

39. Разом з цим, як уже зазначалось, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон № 1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

При цьому принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.

40. Наведене свідчить, що як Законом № 2453-VI, так і Законом № 1402-VIII, у системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні у системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.

41. Питання наявності підстав для виплати суддям суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, від 14 серпня 2020 року у справі № 826/12933/17, від 03 червня 2020 року у справі № 826/14879/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17.

42. Верховний Суд зауважив, що, виходячи з аналізу положень Закону № 1402-VIII України, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього Закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:

1) проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України;

2) зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України;

3) зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України;

4) фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України;

5) законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України.

Верховний Суд наголошував, що лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на суддівську винагороду, передбачену Законом № 1402-VIII. Наявність у позивача лише деяких із зазначених умов не обумовлює виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірах зазначених у Законі № 1402-VIII.

Також Верховний Суд у постанові від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17, в якій позивач - суддя Вищого адміністративного суду України ставив питання про виплату йому суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII із розрахунку посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (тобто із розрахунку базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду). Так, у контексті спірних правовідносин у справі № 826/13405/17 Верховний Суд наголосив, що приписами пункту 7 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону 1402-VIII законодавець конкретно виокремив наведену категорію суддів із кола осіб, на яких можуть поширюватися вимоги визначені цим Законом щодо права на отримання суддівської винагороди у більшому розмірі, та не залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) грошове забезпечення цих суддів визначається Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України.

43. Таким чином, з аналізу положень статті 135 Закону № 1402-VIII у взаємозв`язку з пунктом 7 "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону висновується, що право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону № 1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, були призначені на посаду судді відповідного суду Указом Президента України, зараховані до штату відповідного суду й фактично здійснюють правосуддя у цьому суді.

44. Положеннями частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII чітко визначено момент, з якого судді виплачується суддівська винагорода за цим Законом, а саме з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

45. Таким чином, лише за сукупної наявності наведених умов у судді виникає право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом № 1402-VIII.

46. Варто зазначити, що у Рішенні від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024 у справі № 3-93/2022(217/22) (про єдиний статус суддів в Україні), на яке посилається автор касаційної скарги, Конституційний Суд України зазначив, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію - чинення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов`язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності.

Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист.

Конституційний Суд України вважав, що оспорюваним приписом Закону № 1402-VIII законодавець фактично визначив певну категорію суддів, а саме суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений Законом № 2453-VI, порівняно з суддями, яким винагороду судді визначено Законом № 1402-VIII. Тому оспорюваний припис Закону № 1402-VIII звужує гарантії незалежності вказаної категорії суддів, що є впливом на цих суддів, а отже, створює загрозу як для їх незалежності, так і судової влади в цілому та суперечить приписам частин першої, другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України констатував, що питання обрахування винагороди судді унормовано Законом № 2453-VI та Законом № 1402-VIII, однак за приписами статті 8, частини першої статті 126, частини другої статті 130 Конституції України законодавець, установлюючи розмір винагороди судді законом про судоустрій, повинен забезпечити наявність одного спеціального закону, який чітко, системно та послідовно унормує питання розміру винагороди судді відповідно до єдиного статусу суддів та гарантій незалежності й недоторканності суддів. Тим самим на конституційному рівні створено підстави для впевненості суддів у тому, що розмір їхньої винагороди судді має бути визначений одним для всіх суддів системи судоустрою України законом про судоустрій та бути однаковим для них усіх виходячи з їхнього єдиного статусу.

З огляду на викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, яким установлено для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI, зокрема винагороду судді, не відповідає вимозі юридичної визначеності щодо унормування розміру винагороди судді законом про судоустрій, а отже, суперечить частині першій статті 8, частині другій статті 130 Конституції України.

47. Водночас варто зазначити, що визнання неконституційним припису пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII зумовлює можливість його застосування саме з 26 березня 2024 року. Натомість спірним періодом у цій справі є період з 15 грудня 2017 року по 22 лютого 2024 року, тобто перебування позивача на посаді судді Вищого адміністративного суду України.

48. Щодо доводів автора касаційної скарги, які зводяться до того, що Вищий адміністративний суд України, який входив у систему судів касаційної інстанції, займав ту ланку, яку відповідно положень Закону № 1402-VIII займає Верховний Суд, що означає поширення на суддю Вищого адміністративного суду України гарантій, відповідних гарантіям судді Верховного Суду за Законом № 1402-VIII, варто вказати на таке.

Відповідно до статті 125 Конституції України Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою, з чітко окресленими повноваженнями.

Вищий адміністративний суд України у період його функціонування мав статус вищого спеціалізованого суду. Закони № 2453-VI та № 1402-VIII не прирівнювали Вищий адміністративний суд України до Верховного Суду за статусом, а лише передбачали реорганізацію судів касаційної інстанції.

Перехідні положення Закону № 1402-VIII передбачають ліквідацію Вищого адміністративного суду України і передачу його функцій до нового Верховного Суду, але це не означає, що статус суддів Вищого адміністративного суду України автоматично прирівнюється до статусу суддів Верховного Суду. Передача справ і матеріально-технічної бази Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду стосується функціонального переходу, а не зміни юридичного статусу суддів Вищого адміністративного суду України.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи автора касаційної скарги у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в касаційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

49. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

50. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

51. Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

52. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі № 160/22533/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. Р. Радишевська

В. М. Соколов