ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 160/2602/19

адміністративне провадження № К/9901/33666/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Блажівська Н. Є., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу державної установи «П`ятихатська виправна колонія (№ 122)» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року (суддя - Лозицька І.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (судді - Шлай А.В., Баранник Н.П., Прокопчук Т.С.) у справі № 160/2602/19 за позовом державної установи «П`ятихатська виправна колонія (№ 122)» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась державна установа "П`ятихатська виправна колонія (№ 122)" (далі - Виправна колонія) з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ДФС) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 грудня 2018 року № 056721306, яким донараховані штрафні санкції у сумі 510,00 грн, рішення від 10 грудня 2018 року № 0565731306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Єдиний внесок) у сумі 169 394,24 грн та вимоги про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного внеску від 10 грудня 2018 року № Ю-0565741306 у сумі 339 561,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що незважаючи на приписи пункту 1 статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, якому підлягають засуджені до позбавлення волі особи, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці, виконання вимог відповідного законодавства в частині укладання трудових договорів, подання повідомлення про прийом на роботу, здавання звіту та перерахування Єдиного внеску на суми нарахованої заробітної плати (доходу), здавання звіту за формою № 1- ДФ про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, є неможливим з огляду на те, що для складання будь-якого з наведених документів необхідні паспорт та ідентифікаційний код. Проте, при етапуванні засудженого до установ виконання покарань надходить лише особова справа засудженого, в якій містяться наступні документи: вирок суду як підстава для виконання покарання і здійснення виправно-трудового впливу, анкета засудженого з упізнавальними фотокартками, дактилокарта; протокол затримання; характеристика й інші документи, які відображають поведінку і переміщення засудженого в період перебування у місцях попереднього ув`язнення, а в подальшому - і відбуття покарання, а паспорт громадянина України та ідентифікаційний код засудженого, як правило, відсутні. Таким чином, через відсутність паспорта та ідентифікаційного коду виправна колонія не має можливості здати звіт за формою № 1-ДФ про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку. Крім цього, позивач вказав, що, якщо засуджені не виконують норму виробітку, отримання ними мінімальної заробітної плати є неможливим. Отже, якщо засуджений не виконав норму виробітку у зв`язку з відмовою працювати або у зв`язку з порушенням правил внутрішнього розпорядку, був покараний та деякий час не працював, був етапований до медичної частини тощо, то все одно виправна колонія повинна сплатити Єдиний внесок у повному розмірі, а це неймовірно великі суми, які є непосильними для виправної колонії, враховуючи, що виплата заробітної плати засудженим не фінансується з загального фонду, а всі виплати проводяться за рахунок спеціального фонду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку, що позивач, як податковий агент, зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу (заробітної плати) засуджених до позбавлення волі, а також Єдиний внесок. У випадку невиконання цих обов`язків він повинен нести визначену законодавством відповідальність, оскільки відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що приписи частини першої статті 122 КВК України, в якій зазначено, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, не допускають множинного тлумачення права цих осіб на соціальне страхування та пенсійне забезпечення, а неналежне виконання позивачем обов`язку в частині нарахування та сплати Єдиного внеску прямо впливає на обсяг цих прав осіб, засуджених до позбавлення волі, як застрахованих осіб.

Також суди взяли до уваги, що позивачем вівся табель обліку робочого часу засуджених, оформлялися наряди виконання робіт, щомісячно нараховувалася заробітна плата засуджених, виконувалася функція податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, що, на думку судів попередніх інстанцій, свідчить про те, що Виправна колонія є роботодавцем по відношенню до засуджених осіб та платником Єдиного внеску.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що виправна колонія об`єктивно не може діяти як у правовому режимі звичайного роботодавця, а засуджена до позбавлення волі особа не може бути кваліфікована у якості найманого працівника у зв`язку зі специфікою функціонування органів Державної служби виконання покарань України та умовами життєдіяльності засуджених осіб, вказав, що в нього відсутній обов`язок сплати Єдиного внеску за засуджених осіб, а тому відсутні підстави для донарахування відповідачем Єдиного внеску та застосування до нього штрафних санкцій. З огляду на викладене позивач просив Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області подано відзив на касаційну скаргу, який підписано головою комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. Враховуючи, що Головне управління ДФС у Дніпропетровській області на час подання відзиву (13 лютого 2020 року) не мало адміністративної процесуальної дієздатності органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема, у сфері реалізації державної податкової політики, воно не має повноважень на подання процесуальних документів до суду у цій справі, оскільки таке повноваження встановлено для виконання завдань і функцій контролюючого органу у зазначеній сфері. З огляду на викладене відзив не підлягає судовій оцінці, як такий, що поданий особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів), переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону повною мірою відповідають з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Виправна колонія станом на час перевірки перебувала на податковому обліку в Кам`янській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

У період з 10 по 31 жовтня 2018 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 1 липня 2015 року по 30 червня 2018 року, Єдиного внеску за період з 1 липня 2015 року по 30 червня 2018 року.

Перевіркою встановлено, що позивач у 2016 та 2017 роках використовував працю осіб, засуджених до відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Оформлення трудових відносин за період з 1 жовтня 2016 року по 30 червня 2018 року здійснювалося наказами про працевлаштування.

За результатами перевірки, 7 листопада 2018 року складено акт № 64013/04-36-13-06/0873307, яким встановлено заниження суми нарахованого Єдиного внеску на суму 338 059,45 грн за рахунок не включення до бази нарахування Єдиного внеску заробітної плати засуджених у сумі 1 536 633,86 грн; несвоєчасного нарахування Єдиного внеску на суми нарахованої заробітної плати (доходу) працівників за період січень-квітень 2017 року у сумі 1 501,95 грн; подання податкових розрахунків за формою №1- ДФ про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за період III квартал 2015 року - II квартал 2018 року, без відображення нарахованих та виплачених доходів від працевлаштування засуджених, нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб та відображення застосованої податкової соціальної пільги.

Встановлені порушення стали підставою для прийняття контролюючим органом спірних рішень.

Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом вже було сформовано правовий висновок щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах.

Так, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що засуджені особи є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а, відтак, є зобов`язаною нарахувати, утримати та сплатити суми Єдиного внеску із заробітної плати таких осіб; при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено обов`язок забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні. Особливість фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо жодним чином не скасовує обов`язок виправної колонії сплачувати податки та збори і подавати у повному обсязі звітність. Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору. При цьому, неукладення виправною колонією відповідних трудових договорів із засудженими, а також посилання на неможливість відображення у податкових звітах та перерахування Єдиного внеску із заробітної плати засуджених у зв`язку з відсутністю документів, які посвідчують їх особу, не скасовує обов`язок виправної колонії сплачувати податки та збори, а також подавати звітність у встановленому законом порядку (зокрема, постанови Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 18 червня 2020 року у справі № 240/1700/19).

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не знаходить підстав відступати від вказаного правового висновку Верховного Суду.

Відповідно до частин першої та третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державної установи «П`ятихатська виправна колонія (№ 122)» залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді Н.Є. Блажівська

С.С. Пасічник