ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 року

м. Київ

справа № 160/26868/21

адміністративне провадження № К/990/8421/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Пасічник С.С., Гончарової І.А.,

розглянув в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 (суддя Горбалінський В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.12.2022 (судді: Божко Л.А. (головуючий), Дурасова Ю.В., Лукманова О.М.) у справі №160/26868/21 за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості з відшкодування податку на додану вартість та пені,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - позивач, Товариства) звернулося до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - контролюючий орган), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) за квітень 2016 року у сумі 1 014 887,20 грн та пеню в розмірі 1 299 109,27 грн за порушення строків відшкодування ПДВ за квітень 2016 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі не виконали свого обов`язку по бюджетному відшкодуванню ПДВ за квітень 2016 року у строки, встановлені статтею 200 Податкового кодексу України. У зв`язку з зазначеним та з посиланням на пункт 200.23 статті 200 Податкового кодексу України позивач зазначає про наявність у нього права на пеню в розмірі 120% облікової ставки НБУ за час затримки відшкодування з ПДВ за квітень 2016 року та просить стягнути таку пеню на його користь у розмірі 1 299 109,27 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2022, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.12.2022, позов задоволено в повному обсязі, стягнуто з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» заборгованість бюджету із відшкодування ПДВ за квітень 2016 року у сумі 1 014 887,20 грн та пеню в розмірі 1 299 109,27 грн за порушення строків відшкодування ПДВ за квітень 2016 року.

4. Рішення судів обґрунтовано тим, що оскільки позивачу не повернуто бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за період за квітень 2016 року, право на яке підтверджено судовим рішенням, то наявні підстави для стягнення такої заборгованості, а також нарахування та стягнення на користь Товариства пені у розмірі в розмірі 1 299 109,27 грн за порушення строків відшкодування ПДВ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2022, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.12.2022 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства в повному обсязі.

6. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами встановлено, що позивачем до контролюючого органу подано податкову декларація з податку на додану вартість за квітень 2016 року разом з заявою про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (Д4) (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість) де визначено суму від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за квітень 2016 року на суму на суму 98 801 186,00 грн.

Також судами встановлено, що позивачу відшкодовано ПДВ в розмірі 94 484 597,66 грн, що підтверджується платіжним дорученням №132 від 08.07.2016.

Позивач, вважаючи безпідставним відсутність вчинення контролюючим органом дій, спрямованих на відшкодування решти заявленої суми ПДВ за квітень 2016 року у розмірі 4 316 588,34 грн, звертався до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 у справі №804/5734/16, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017, позов Товариства було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС України щодо не вчинення дій по здійсненню на користь Товариства автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2016 року у сумі 4 316 588,34 грн та зобов`язано Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів - Головному управлінню Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету на рахунок Товариства за квітень 2016 року у сумі 4 316 588,34 грн.

31.03.2017 постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від у справі №804/5734/16 була частково виконана, а саме відшкодовано з бюджету на рахунок позивача суму ПДВ у розмірі 3 301 701,14 грн, проте сума ПДВ в розмірі 1 014 887,20 грн залишилась не відшкодованою, що підтверджується відомостями з Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Також судами встановлено, що 28.10.2020 Товариство звернулось з листом №52-70/6945 до Офісу великих платників податків ДПС та листом №52-70/6944 до Державної податкової служби України щодо надання роз`яснень про причини не повернення бюджетного відшкодування ПДВ та вимогою повернути відповідні узгоджені суми ПДВ, які належать Товариству, на його рахунки.

Листом від 09.11.2020 Державною податковою службою України №32079/6/99-00-04-01-02-06 було надано відповідь про неможливість здійснення перерахунку сум, що підлягають відшкодуванню Товариству на підставі того, що останнім були неправильно зазначені рахунки, на які необхідно здійснити відшкодування ПДВ.

У зв`язку з зазначеним позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення невідшкодованої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість квітень 2016 року, а також з посиланням на пункт 200.23 статті 200 Податкового кодексу просив стягнути пеню в розмірі 1 299 109,27 грн за час затримки бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2016 року за період з 04.07.2016 по 14.02.2022.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що до спірних правовідносин щодо стягнення бюджетної заборгованості та пені має бути застосований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 19.01.2023 у справі №140/1770/19, а саме, що в першу чергу мають бути перевірені строки звернення до суду з позовними вимогами, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ та вимогами про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ з Державного бюджету України.

Проте, у цій справі судами попередніх інстанцій взагалі не перевірено дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, що призвело до не застосування судами правових висновків, що сформовані Верховним Судом, а саме положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України

9. Позивачем надано відзив на касаційну скаргу контролюючого органу, в якому Товариство вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги та просить відмовити в задоволені такої, зазначає, що висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №140/1770/19 не могли бути враховані судами першої і апеляційної інстанції, з огляду на те, що така постанова ухвалена вже після прийняття рішень судами у цій справі. Крім того, на думку позивача, висновок у зазначеній справі не є релевантним до спірних правовідносин, оскільки така стосується вимог про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, проте позивач з вимогою про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень не звертався. Крім того, позивач вважає помилковими доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, щодо дати узгодження суми бюджетного відшкодування, а також відрахування шестимісячного строку саме з дати узгодження суми бюджетного відшкодування.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

10. Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Надаючи оцінку порушеному контролюючим органом питанню дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів виходить з наступного.

З обставин цієї справи вбачається, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 у справі №804/5734/16, яке набрало законної сили, підтверджено право позивача на отримання суми бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2016 року у сумі 4 316 588,34 грн, з яких на рахунок позивача було відшкодовано суму ПДВ у розмірі 3 301 701,14 грн, решта суми ПДВ в розмірі 1 014 887,20 грн залишилась не відшкодованою.

У зв`язку з невідшкодуванням підтвердженої в судовому порядку суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 1 014 887,20 грн позивач звернувся 24.12.2021 до суду цим позовом про стягнення з Державного бюджету зазначеної заборгованості з відшкодування ПДВ, а також з посиланням на пункт 200.23 статті 200 Податкового кодексу України просив стягнути на його користь пеню в розмірі 1 299 109,27 грн за час затримки бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2016 року за період з 04.07.2016 по 14.02.2022.

Контролюючий орган в касаційній скарзі, зокрема вказує, що згідно сформованого висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах в першу чергу мають бути перевірені строки звернення до суду з позовними вимогами і в цій справі, на переконання відповідача, строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем порушено, що у відповідності до вимог частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України має наслідком залишення позовної заяви без розгляду. Проте судами попередніх інстанцій строку звернення до суду не перевірено.

Колегія суддів вважає такі доводи контролюючого органу підставними з огляду на наступне.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно вимог пункту п`ятого частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи позов подано у строк, встановлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Тобто при надходженні позовної заяви суддя зобов`язаний перевірити чи подано позов у строк, встановлений законом.

Отже у разі звернення платника податків з позовною вимогою про стягнення сум бюджетного відшкодування та пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ з бюджету суд має в першу чергу перевірити дотримання строку звернення з відповідним позовом.

Як вбачається з ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 29.12.2021, суд вказав, що порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України не вбачається. Проте вказана ухвала не містить жодних обґрунтувань чому суд отримавши позовну заяву у грудні 2021 року з вимогою, зокрема про стягнення пені, що розрахована за період починаючи з липня 2016 року, дійшов висновку, що строки, передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України не порушено. Крім того, жодних клопотань про поновлення строку на подання позову матеріали справи не містять.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанцій вимог процесуального закону дотримано не було, строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення сум бюджетного відшкодування та пені за порушення строків відшкодування ПДВ з бюджету фактично перевірено не було, а судом апеляційної інстанції вказаного процесуального порушення суду першої інстанції не виправлено.

Таким чином доводи відповідача в зазначеній частині знайшли своє підтвердження.

Посилання позивача на те, що висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №140/1770/19, зокрема щодо шести місячного строку звернення до суду, не могли бути враховані судами першої і апеляційної інстанції, з огляду на те, що така постанова ухвалена вже після прийняття рішень судами у цій справі, не спростовує того висновку, що строки звернення з позовом мали бути перевірені в обов`язковому порядку.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне також зупинитись на питанні щодо строку, протягом якого платник податків має право звернутись до суду з позовною вимогою про стягнення сум бюджетного відшкодування та пені за порушення строків відшкодування ПДВ.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою - третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Верховний Суд зауважує, що частинами другою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому слід зазначити, що підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України передбачено право платника податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб). Аналогічне право закріплено й пунктом 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, нормами Податкового кодексу України надано платнику податків можливість захищати свої права шляхом оскарження рішення, дій чи бездіяльності контролюючого органу. Тобто Податковим кодексом України надано можливість захистити своє право на стягнення бюджетного відшкодування ПДВ та пені у зв`язку з несвоєчасним відшкодування державою ПДВ.

При цьому норми Податкового кодексу України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою, а отже, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з відповідними вимогами з урахуванням загальних строків, що визначені статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №140/1770/19.

Також слід зазначити, що у разі звернення до суду поза межами вказаного строку платник податків має право клопотати про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду і в кожному конкретному випадку суд має оцінити наведені у відповідній заяві фактичні обставини щодо неможливості своєчасної реалізації права особою та перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів.

Тобто у спірних правовідносинах судам необхідно спочатку перевірити строк звернення до суду з цим позовом, а потім, у разі необхідності (дотримано строк звернення або поновлено такий за наявності підтверджених поважних причин його пропуску), переходити до встановлення обставин щодо обґрунтованості заявлених вимог про стягнення заборгованості з відшкодування ПДВ, а також нарахуванння та стягнення пені на суму заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ.

Слід також звернути увагу, що у рішеннях судів попередніх інстанцій, які оскаржуються, не вбачається, що суди взагалі досліджували правильність самостійно розрахованої позивачем пені та заявленої такої до стягнення з бюджету.

Вказане вище, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при розгляді цієї справи.

Посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу про те, що правовий висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №140/1770/19, не є релевантним до спірних правовідносин, оскільки такий стосується вимог про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, проте позивач з вимогою про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень не звертався, колегія суддів вважає помилковими, оскільки предметом розгляду у справі №140/1770/19 було саме стягнення з Державного бюджету України заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, і саме в контексті зазначених спірних правовідносин були сформовані правові висновки, зокрема і щодо застосування положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 у справі №804/5734/16, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017, вже фактично було вирішено спір щодо бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2016 року у сумі 4 316 588,34 грн (в тому числі сума ПДВ в розмірі 1 014 887,20 грн, яка залишилась не відшкодованою), а саме: зобов`язано Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів - Головному управлінню Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету на рахунок Товариства за квітень 2016 року у сумі 4 316 588,34 грн.

Проте суди встановивши вказану обставину, фактично повторно вирішили спір щодо бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2016 року у сумі 1 014 887,20 грн. Слід зазначити, що на час прийняття рішень у справі №804/5734/16 зобов`язання контролюючого органу надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету було належним способом захисту порушеного права платника податків щодо отримання бюджетного відшкодування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11. За змістом частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги та встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не було перевірено строк звернення до суду з цим позовом, а судом апеляційної інстанції вказаного процесуального порушення суду першої інстанції не виправлено, що свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права з метою з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а тому рішення судів підлягають скасуванню, а справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.12.2022 у справі №160/26868/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер С.С. Пасічник І.А. Гончарова