№ 160/5065/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 160/5065/22

адміністративне провадження № К/990/23674/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 березня 2024 року (суддя: Єфанова О.В.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (судді Дурасова Ю.В., Божко Л.А., Лукманова О.М.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - Відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 2 лютого 2021 року: № 0009078-2412-0407 на суму 2 195,25 грн; № 0009085-2412-0407 на суму 5 441,84 грн; № 0009082-2412-0407 на суму 824,54 грн; № 0971680-2412-0407 на суму 11 022,69 грн; № 0009086-2412-0407 на суму 47 776,66 грн; № 0009079-2412-0407 на суму 3 729,36 грн; № 0009087-2412-0407 на суму 2 427,07 грн; № 0009081-2412-0407 на суму 1 484,99 грн; № 0009080-2412-0407 на суму 272,75 грн; № 0009083-2412-0407 на суму 1 224,94 грн; № 0009084-2412-0407 на суму 5 629,97 грн, а також від 10 лютого 2021 року: № 0014929-2412-0407 на суму 35 579,81 грн, № 0014928-2412-0407 на суму 149,23 грн.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 8 липня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 липня 2022 року - без змін.

Ухвалюючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що:

- грошові зобов`язання з оскарженими рішеннями по переліченими об`єктам нерухомості розраховані відповідно до частки, яка перебуває у власності позивача, при цьому жодних доказів щодо поділу спільної сумісної власності між членами родини Позивач не надав;

- нормами податкового законодавства не перебачено обов`язку контролюючого органу формувати до кожного податкового повідомлення-рішення форми Ф розрахунок відповідних грошових зобов`язань.

- Позивач є власником як житлових так нежитлових об`єктів нерухомості й жодних доказів звернення до контролюючого органу відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), щодо не врахування рішення Нікопольської міської ради Позивач не надав.

ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, Позивач указав, що:

- з листа виконавчого комітету Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року Позивачу стало відомо, що нежитлові приміщення, які належать Позивачу раніше мали поштову адресу - АДРЕСА_1 , проте рішенням виконкому Червоногригорівської селищної ради від 7 листопада 2023 року було змінено реквізити адреси вказаних приміщень на - АДРЕСА_4;

- податковий орган, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, брав за основу рішення Нікопольської міської ради від 31 січня 2014 року № 125-41/VI "Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя", яке скасоване рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі № 160/7600/20 (залишене без змін Третім апеляційним адміністративним судом постановою від 18 травня 2021 року).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд 7 березня 2024 року постановив ухвалу, якою у задоволенні заяви Позивача відмовив, з покликанням на те, що:

- відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду; оскільки постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року не містить жодних застережень з цього приводу, то рішення Нікопольської міської ради від 31 січня 2014 року № 125-41/VI "Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя" вважається таким, що втратило чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто з 18 травня 2021 року.

- податкові повідомлення-рішення за 2020 рік щодо адрес - АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2 прийняті у лютому 2021 року, тобто до набрання законної сили рішенням у справі (травень 2021 року).

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 22 травня 2024 року рішення суду першої інстанції залишив без змін з покликанням на те, що податкові повідомлення-рішення за 2020 рік щодо адрес - АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2 прийняті у лютому 2021 року, тобто до набрання законної сили рішенням (травень 2021 року).:

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Позивача, наведена у касаційній скарзі

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та стверджуючи про неправильне застосування ними норм матеріального права чи порушення норм процесуального права Позивач подав касаційну скаргу.

У касаційній скарзі наведені доводи про те, що рішення у справі було прийнято за наслідками неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, що полягає у застосуванні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у справі № 140/1568/23, 8 березня 2024 року у справі № 600/6267/23-а, від 29 листопада 2023 року № 140/9311/23.

Наголошує представник Позивача на тому, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги належним чином обставини, що були встановлені у справі № 160/7600/20 (стали відомі Позивачу тільки після отримання листа виконавчого комітету Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року). За змістом викладених у судовому рішенні у справі № 160/7600/20 обставин, межі міста Нікополя, які розробляються з урахуванням генерального плану населеного пункту, не встановлені.

В контексті цих обставин зауважує, що земельні ділянки Придніпровської сільської ради (правонаступник Червоногригорівська селищна рада), на якій розташовані об`єкти нерухомості Позивача (з адресами на час винесення податкових повідомлень-рішень: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2) тільки планувалося внести до меж міста Нікополя, але ця процедура до цього часу не завершена в установленому законом порядку. Таким чином, власником вищезазначеної земельної ділянки є територіальна громада в особі Червоногригорівської селищної ради.

Крім того, у касаційній скарзі наведені покликання на правові висновки Верховного Суду у постановах у справах № 160/5065/22, № 160/1088/19, №260/2988/21.

З урахуванням цього в касаційній скарзі представник Позивача просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 160/5065/22 й скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 липня 2022 року у справі № 160/5065/22 та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) задовольнити частково, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0971680-2412-0407 від 2 лютого 2021 року на суму 11 022,69 грн та №0009086-2412-0407 від 2 лютого 2021 року на суму 47 776,66 грн.

2.2. Позиція Відповідача, наведена у відзиві на касаційну скаргу

У відзиві з доводами касаційної скарги Відповідач не згоден, оскільки вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, дослідили всі докази та їм надана належна оцінка, ухвалені судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач звертає увагу суду на те, що віднесення адрес: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, по адміністративно-територіальному підпорядкуванню до території Червоногригорівської Селищної територіальної громада замість Нікопольського району відбулось у 2023 році, у той час як формування оскаржуваних документів відбувалось у 2021 році, тобто про вказану подію не було та не могло бути відомо контролюючому органу.

Також, за наведеними у відзиві доводами, у постанові від 5 січня 2021 року у справі № 805/4341/16-а Верховний Суд звернув увагу на те, що необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність трьох умов:

- їх існування на час розгляду справи;

- ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи;

- істотність обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

При цьому, нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

На підставі вищевикладеного, Відповідач стверджує, що доводи Позивача неможливо покласти в основу перегляду судових рішень по справі № 160/5065/22 в силу правових висновків, у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 815/1918/15, від 2 травня 2018 року у справі № 2а-7523/10/1270, від 10 квітня 2019 року у справі № 813/8070/14 (415/2641/14-4), від 5 січня 2021 у справі № 805/4341/16-а.

З урахуванням наведеного вище Відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

2.3. Позиція Позивача, наведена у відповіді на відзив

У відповіді на відзив представник Позивача, покликаючись на необґрунтованість позиції Відповідача, вказує, що тільки з постанови Верховного Суду 24 січня 2023 року у справі № 160/7600/20 стало відомо про те, що межі міста Нікополя, які розробляються з урахуванням генерального плану населеного пункту, не встановлені. Земельні ділянки Придніпровської сільської ради (правонаступник Червоногригорівська селищна рада), на яких розташовані об`єкти нерухомості Позивача (з адресами на час винесення податкових повідомлень-рішень: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2) тільки планувалося внести до меж міста Нікополя, але ця процедура до цього часу не завершена в установленому законом порядку.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Стаття 361 КАС України визначає підстави перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами

Відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з частиною другої цієї статті підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Як визначає частина третя статті 361 КАС України перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

При цьому, за змістом частини четвертої статті 361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:

1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;

2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Стаття 363 КАС України врегульовує, зокрема, порядок і строк подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до частини першої цієї статті заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано:

1) з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 361 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про існування таких обставин;

2) з підстави, визначеної пунктом 2 частини другої статті 361 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли вирок (ухвала) у кримінальному провадженні набрав (набрала) законної сили;

3) з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 361 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Так, відповідно до рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, прийнятих за наслідками оцінки доводів заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, суди визнали нововиявленою для цілей розгляду цієї справи саме обставину визнання нечинним у судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування, яким було затверджено містобудівну документацію та внесено зміни до меж міста Нікополь Дніпропетровської області.

У межах цього касаційного провадження суд не має повноважень переоцінювати висновки судів першої та апеляційної інстанцій в контексті відповідності цієї обставини, наведеної представником Позивача у заяві, критеріям, що передбачені КАС України для нововиявлених обставин, адже цими доводами Позивач не обґрунтовує вимоги касаційної скарги.

Покликаючись саме на ці обставини Позивач вважав, що вони вказують на протиправність рішень Відповідача про нарахування у 2020 році податку на нерухоме майно, відмінне від земельні ділянки, за об`єктами нерухомості (м. Нікополь вул К. Лібкнехна 173 та 179), які протиправно включені до меж міста Нікополь. Ці обставини, як вважав Позивач, підтверджені судовим рішенням у справі № 160/7600/20 й стали відомі тільки після отримання листа виконавчого комітету Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року.

Надавши правову оцінку цій обставині, яку суди визнали нововиявленою, при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що вона не може свідчити про протиправність податкових повідомлень-рішень щодо нарахування податку за окремими адресами з покликанням на те, що нормативно-правовий акт втратив чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання його нечинним після дати ухвалення спірних податкових повідомлень-рішень.

Надаючи правову оцінку встановленим судами попередніх інстанцій обставинам, які визнані нововиявленими, Суд звертає увагу на таке.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Податковим кодексом України, зокрема статтею 8, передбачені загальнодержавні та місцеві податки і збори. Відповідно до пункту 8.3 цієї статті до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України. Згідно із статтею 12 пунктом 12.3 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу, з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них. Контролюючі органи не пізніше 10 липня поточного року складають зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та зборів на відповідних територіях та подають її в електронній формі центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, не пізніше 15 липня поточного року оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та зборів на відповідних територіях.

Так, відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна, зокрема:

- 447/1000 частини нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею1273 кв.м.

- 1/2 частини нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 6171,9 кв.м.

У зв`язку з цим Відповідач сформував та направив Позивачу податкові повідомлення-рішення за 2020 рік зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за цими об`єктами нерухомості:

- від 2 лютого 2021 року № 0009086-2412-0407 на суму 47776,66 грн;

- від 29 червня 2021 року № 0971680-2412-0407 на суму 11022,69 грн.

Віднесення нежитлових приміщень, що знаходяться за указаними адресами, здійснено на підставі рішення Нікопольської міської ради від 31 січня 2014 року № 125-41/VI "Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя".

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 16 листопада 2020 року у справі № 160/7600/20 визнав протиправним та нечинним рішення Нікопольської міської ради від 31 січня 2014 року № 125-41/VI "Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя".

Рішення суду першої інстанції залишене без змін згідно з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року.

Верховний Суд постановою від 24 січня 2023 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року змінив, виключивши з їх мотивувальної частини висновки про порушення Нікопольською міською радою норм частини сьомої статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". В решті оскаржувані судові рішення залишив без змін.

Покликаючись на статтю 265 КАС України суди вказали про те, що нормативно-правовий акт втратив чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання його протиправним та нечинним після дати ухвалення спірних податкових повідомлень-рішень.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що одне з прийнятих податкових повідомлень-рішень № 0971680-2412-0407 (том 1, а.с. 22) ухвалювалось Відповідачем 29 червня 2021 року, тобто після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/7600/20

Крім того, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах № 260/585/22, № 260/1417/23, указував, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За правовою позицією Верховного Суду, наведеною, зокрема, у постановах від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, від 8 лютого 2024 року у справі № 260/2988/21 визнання нормативно-правового акту нечинним, хоча і спрямовано на захист порушених прав осіб та припинення дії протиправного акту, однак само по собі не відновлює цих прав, які були порушені під час дії такого акта. Стаття 265 КАС України не регулює питання щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним. В той же неможливо зобов`язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" № 9 від 1 листопада 1996 року судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу Держави Україна на ту обставину, що дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання в права особи повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а вручання - пропорційним.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

У згаданій вище постанові у справі № 160/1088/19 Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що визнання протиправним і нечинним у судовому порядку рішення унеможливлює його застосування при обчисленні ставок податку з орендної плати саме з моменту його прийняття. Суд зазначив, що застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним і встановив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що протиправні положення рішення не можуть бути застосовані до позивача, повністю відповідають чинному законодавству, практиці Європейського суду з прав людини та правовим позиціям Верховного Суду.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій наведених позицій Верховного Суду не врахували, хоч на них Позивач покликався при поданні заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Позивач стверджує, що у силу прийняття рішення у справі № 160/7600/20 є протиправним застосування рішення сесії Нікопольської міської ради № 5-57/МІ від 30 січня 2015 року "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" при обрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік щодо об`єктів нерухомого майна, які розташовані за адресами: 1) АДРЕСА_1; 2) АДРЕСА_2;.

В аспекті обсягу установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин у судових рішеннях касаційний суд на цьому етапі не може визнати обґрунтованим чи необґрунтованим таке покликання, оскільки в рамках вирішення питання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у цій справі не проаналізовано викладені у судових рішеннях № 160/7600/20 обставини, зокрема, щодо дійсного та фактичного знаходження відповідних об`єктів нерухомості (АДРЕСА_1) на території Червоногригорівської селищної територіальної громади.

У матеріалах справи міститься лист Чорногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року № 2619/0/2-23, відповідно до якого нежитлова будівля (складське приміщення літ. "С") реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 239557212116, яке належить гр. ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (1/2 частина) та раніше мало поштову адресу: АДРЕСА_1 , та нежитлова будівля (овощесховище - А) реєстраційний номер нерухомого майна 239776712116, яке належить гр. ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (1/2 частина) раніше мало поштову адресу: АДРЕСА_2 , по адміністративно-територіальному підпорядкуванню знаходяться на території Червоногригорівської селищної територіальної громади.

У цьому листі також зазначено про зміну адрес цих об`єктів нерухомості на АДРЕСА_4.

Однак зміст обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, не дає підстав вважати, що цей лист суди попередніх інстанцій взагалі аналізували та надавали правову оцінку викладеним у ньому обставинам.

Суди не перевірили й не установили, з якими дійсними обставинами пов`язана зміна адрес відповідних об`єктів нерухомості та чи такі обумовлені прийняттям судових рішень у справі № 160/7600/20 та чи саме ці об`єкти нерухомості дійсно певний час протиправно були віднесені до складу міста Нікополь.

Не досліджено судами й обставин у взаємозв`язку з викладеним вище чи відповідало нормам закону застосування Відповідачем відповідних ставок на підставі рішення Нікопольської міської ради від 30 січня 2015 року "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" при обрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік за відповідними об`єктами нерухомості, що у певній частині належали Позивачу.

Поверхова та без врахування висновків Верховного Суд правова оцінка обставин, наведених у заяві про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд звертає увагу, що одне із завдань обґрунтованого судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права за загальним правилом відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України має наслідком скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до цього суду.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Відповідно до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Отже, зважаючи на положення статті 353 КАС України касаційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувані судове рішення - скасувати із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись статтями 345 353 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року скасувати.

Справу в частині розгляду заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх