ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 160/5468/23

адміністративне провадження № К/990/28806/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Білак М. В., Радишевської О. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 (колегія суддів у складі: Дурасової Ю. В., Божко Л. А., Лукманової О. М.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

21.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року індексації грошового забезпечення, із урахуванням нарахованної та виплаченної індексації, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року, із урахуванням нарахованної та виплаченої, відповідно до пункту 3 цієї постанови індексації, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку № 1078.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на день виключення позивача із списків особового складу кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій йому не було проведено за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року у повному обсязі індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством України.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та відповідно до витягу з наказу № 7 начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 13.01.2021 позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Представник позивача - адвокат Єрьоміна В. А. звернулась до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу за період проходження служби індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку № 1078, з визначенням базових місяців січень 2008 року та березень 2018 року.

Листом від 19.01.2023 за вих. № 4901-579/Н909 відповідач повідомив, що індексація грошового забезпечення з 01.01.2016 по лютий 2018 року нараховувалась і виплачувалась в межах кошторисних призначень. Також відповідачем була надана довідка грошового забезпечення, з якої вбачається, що у період з 01.01.2016 по грудень 2018 року індексація грошового забезпечення склала 2278 грн, базовий місяць нарахування відповідачем зазначено не було.

Виходячи з цієї суми, відповідачем не було застосовано базових місяців - січень 2008 року та березень 2018 року.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період протиправною.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, яка виразились у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку № 1078. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 у повному обсязі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку № 1078. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що січень 2008 року та березень 2018 року є місяцями підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку № 1078 січень, 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01.12.2015 по 28.02.2018, а березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, починаючи з 01.03.2018. Разом з цим, розрахунок індексації грошового забезпечення, у тому числі щодо визначення базового місяця для такого нарахування, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який нараховував і виплачував грошове забезпечення. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що у спірних правовідносинах індексація з 01.01.2016 по 01.12.2018 не нарахована та не виплачена позивачу, тобто відповідачем на момент розгляду цієї справи не здійснено будь-якого розрахунку суми індексації грошового забезпечення позивача, а питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації, не вирішувалось. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визначення конкретного базового місяця, з якого слід обраховувати суми індексації, спрямовані на майбутнє, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише реально порушені права, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, тому такі вимоги є передчасними, підстави для зобов`язання відповідача здійснити виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» та «березень 2018» відсутні.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2022 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії залишено без розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що необізнаність позивача у змінах в законодавстві стосовно строків звернення до суду не дає підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду, оскільки в цьому випадку буде порушено принцип рівності всіх учасників процесу перед законом і судом, що передбачений статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Оскільки доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду матеріали справи не містять, суд апеляційної інстанції уважав, що пропуск строку звернення до суду вчинено без поважних причин, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що редакція статі 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до частини другої якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), діє з 19.07.2022, відповідно до Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX). Таким чином, на думку суду, строк звернення позивача до адміністративного суду з цим позовом обмежується 19.10.2022. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що будь-яких доказів про поважність пропуску строку звернення до суду матеріали справи не містять.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2023.

Скаржник наполягає на тому, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати , яка включає усі виплати, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. До «усіх виплат», на його думку, також належить і індексація грошового забезпечення. При цьому скаржник прослався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 04.04.2023 у справі № 640/8348/21.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

21.08.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Білак М. В., Радишевську О. Р. для розгляду судової справи № 160/5468/23.

Ухвалою Верховного Суду від 08.09.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2023 закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

На стадії касаційного провадження спірним є питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У справі, що розглядається, позивач 21.03.2023 звернувся до суду з позовом, в якому просив, зокрема, зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року, з урахуванням нарахованної та виплаченої індексації, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.

Так, у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Статтею 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 125 Кодексу цивільного захисту України).

Відповідно до пунктів 2, 3 розділу І Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.04.2015 № 475, яка була чинна до 14.09.2018, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу належать: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктами 2, 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623, яка набула чинності 14.09.2018, визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону № 2017-III виключно законами України визначаються, зокрема, величина порогу індексації грошових доходів громадян. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

За приписами статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою 233 КЗпП України (у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX), і підстави для його поновлення відсутні.

Так, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На момент звільнення позивача зі служби цивільного захисту та виключення його з кадрів Державної служби України надзвичайних ситуацій (13.01.2021) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Втім, судом апеляційної інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваного судового рішення.

З огляду на вказане, Суд приймає доводи касаційної скарги, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком.

Разом з тим, Верховний Суд наголошує, що Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: « 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 02.08.2023 у справі № 380/17776/22, від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком, а ураховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), не підлягає застосуванню, оскільки такий продовжено на строк дії карантину, який закінчився 30.06.2023.

Отже, суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовних вимог без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

У контексті обставин цієї справи, зважаючи на наведені мотиви, Верховний Суд уважає, що ним надано відповідь на всі доводи та вимоги касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, які можуть вплинути на правильне вирішення справи в межах розглянутих судом апеляційної інстанції позовних вимог. Інші доводи та аргументи касаційної скарги, зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи, визначального значення не мають, а тому Верховним Судом не аналізуються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Третього апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко М.В. Білак О.Р. Радишевська