№ 160/7132/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа №160/7132/19

провадження № К/9901/32166/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року (у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.) у справі №160/7132/19,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі-відповідач), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №148-д від 22.07.2019 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ».

2. Позов обґрунтовано тим, що наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №148-д від 22.07.2019 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки згода на переведення на роботу (службу) в іншу місцевість, шляхом визначення робочого місця в іншій місцевості, а саме з міста Нікополь до міста Кривий Ріг позивачем не надавалась, про що зазначалось у зверненні від 10.06.2019, поясненнях згідно з окремим дорученням № 208-ОД від 12.06.2019 року та поясненнях від 27.06.2019 на лист №5431-16/04 від 20.06.2019 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області; про зміну істотних умов служби та їх причини позивача не попереджали.

3. Позивач вказував на те, що у тексті оскаржуваного наказу не міститься жодної інформації щодо факту дисциплінарного проступку начебто вчиненого позивачем, факту недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку або порушення виконавської та трудової дисципліни; також оскаржуваний наказ не містить жодних відомостей щодо дати, часу дисциплінарного проступку вчиненого позивачем. Крім того, позивач зазначав, що він не був ознайомлений з усіма матеріалами дисциплінарної справи, внаслідок чого був позбавлений можливості вносити зауваження до висновку, клопотання, надавати пояснення та докази.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 в задоволенні позову відмовлено.

5. Суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області наказу від 22.07.2019 № 148-д «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 » відповідно до пункту 12 частини 2 статті 65 та пункту 2 частини 1 статті 66 Закону 889-VIII за прогул державного службовця без поважних причин, відповідач діяв у порядку, спосіб та в межах наданих йому повноважень, а застосований вид дисциплінарного стягнення в розрізі положень Закону №889-VIII, у повній мірі відповідає дисциплінарному проступку, що був допущений позивачем.

6. Суд першої інстанцій дійшов висновків, що зміна робочого місця державного службовця в межах конкретного державного органу без зміни спеціальності, кваліфікації, посади, посадових обов`язків, розміру заробітної плати, пільг, переваг, соціально-побутового забезпечення, тобто без зміни умов трудового договору, не є переведенням відповідно до статті 41 Закону №889-VIII, яке передбачає зміну посади, посадових обов`язків або місця розташування державного органу, не веде до зміни істотних умов державної служби і не потребує згоди працівника; при цьому, в законодавстві не міститься жодних норм щодо переміщення робочого місця державного службовця до іншого населеного пункту у випадку, коли до сфери обслуговування державного органу належить декілька адміністративних територіальних одиниць.

7. Окремо суд першої інстанції зазначав, що записи у трудовій книжці позивача також не містять відомостей щодо здійснення трудової діяльності в іншому структурному підрозділі, який знаходиться у м. Нікополь.

8. Посилання позивача на статтю 32 КЗпП України суд першої інстанції вважав помилковим, оскільки саме нормами статей 41 та 43 Закону №889-VIII врегульовані відносини щодо переведення державного службовця на іншу посаду (роботу) та переведення на іншу посаду у зв`язку із зміною істотних умов державної служби, а тому застосування до цих правовідносин трудового законодавства, зокрема статті 32 КЗпП України, суперечить вимогам частин 2 та 3 статті 5 Закону №889-VIII.

9. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №148-д від 22.07.2019 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ».

Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.

10. Колегія суддів апеляційного суду зауважувала, що наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 07.06.2019 №126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » визначено робоче місце головному державному інспектору відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_1 в приміщені ДП «Криворізький експертно-технічний центр Держпраці» розташованому за адресою: м. Кривий Ріг, вул. М. Світальського, 1К з 10.06.2019; вказаний наказ від 07.06.2019 №126 позивачем не оскаржувався і на час ухвалення судового рішення час не скасований, отже був чинним; водночас вказаному наказу від 07.06.2019 №126 надана оцінка в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року у справі №160/9533/19, та в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 у справі №160/9533/19.

11. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на норми частини 4 статті 78 КАС України, вказував, що в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 у справі №160/9533/19 щодо наказу від 07.06.2019 №126 про визначення робочого місця ОСОБА_1 зазначено, що зміна робочого місця державного службовця в межах одного органу, однієї тієї ж посади, не є переведенням відповідно до ст. 41 Закону №889-VIII, яке передбачає зміну посади, зміну посадових обов`язків або місця розташування підприємства; також у вказаному рішенні суду зазначено, що доводи позивача про те, що ним 10.06.2019 була направлена вимога про скасування вказаного наказу (від 07.06.2019 №126) і ним не було отримано підтвердження вказаного наказу, а тому наказ вважається скасованим відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про державну службу» - є безпідставними, оскільки на вказане звернення позивача була надана відповідь від 12.06.2019 за підписом т.в.о. начальника Кадченко В., в якій зазначається, що вказаний наказ видано в межах повноважень та відповідно до ч. 3 ст. 29 КЗпП України, ч. 3 ст. 5, п. 12 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну службу»; вказана відповідь була направлена рекомендованим листом на адресу позивача 13.06.2019 та отримана позивачем 18.06.2019; крім іншого вказана відповідь була надіслана на електронну адресу позивача 12.06.2019.

12. Водночас, посилаючись на положення частини 7 статті 78 КАС України колегія суддів апеляційного суду вважала за можливе надати оцінку правомірності дій відповідача щодо визначення робочого місця ОСОБА_1 в місті Кривий Ріг (з 10.06.2019), оскільки накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани за прогул є наслідком саме визначення робочого місця ОСОБА_1 в місті Кривий Ріг без погодження з позивачем (наказ від 07.06.2019 №126 про визначення робочого місця ОСОБА_1 ).

13. Суд апеляційної інстанції, із посиланням на частину 4 статті 43 Закону України «Про державну службу», вважав, що в силу наказу від 07.06.2019 №126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » відбулися істотні зміни в роботі позивача, оскільки відповідач визначив місце роботи позивача в іншому населеному пункті; до прийняття наказу від 07.06.2019 №126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » позивач працював у місті Нікополь, при цьому, вказаним наказом, його місце роботи було визначено в м. Кривий Ріг.

14. Суд апеляційної інстанції не погодився із позицією відповідача про те, що не можна до даних правовідносин застосувати п. 5 частини 3 ст. 43 Закону України «Про державну службу» - зміна місця розташування державного органу (у разі його переміщення до іншого населеного пункту), оскільки не відбулася зміна місця розташування державного органу до іншого населеного пункту. Колегія суддів апеляційного суду зазначала, що Наказ від 07.06.2019 №126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » виданий з урахуванням ч. 3 ст. 29 КЗпП України, а отже на правовідносини між позивачем та відповідачем розповсюджуються норми КЗпП України, які не врегульовані нормами Закону України «Про державну службу»; статтею 29 КЗпП України визначено обов`язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце.

15. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказана норма передбачає обов`язок відповідача визначити не тільки робоче місце для працівника, а й роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, натомість, матеріали справи не містять даних, що відповідачем виконані вищевказані норми КЗпП України при прийнятті Наказу від 07.06.2019 №126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 », та матеріали справи не містять доказів, що позивачу роз`яснено під розписку про умови праці та про те, де позивач буде працювати, починаючи з 10.06.2019.

16. Суд апеляційної інстанції зауважував, що а силу статті 32 КЗпП України, переведенням на іншу роботу вважається зміна істотних умов праці, а саме переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством; таким чином переведення працівника в іншу місцевість допускається тільки за згодою працівника. На переконання апеляційного суду, оскільки матеріали справи не містять згоди позивача на переведення його в іншу місцевість, а саме визначення місця роботи не в місті Нікополь (де він працював до прийняття наказу від 07.06.2019 №126), а в іншій місцевості - в місті Кривий Ріг, то таке визначення місця роботи відповідачем дійсно є фактичним переведення особи на роботу в іншу місцевість без згоди працівника, що є порушенням трудового законодавства України.

17. Суд апеляційної інстанції вважав, що протиправне прийняття відповідачем Наказу від 07.06.2019 №126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » стало наслідком притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за прогул; однак, вищезазначені обставини дають підстави для висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не діяв у відповідності до норм законодавства України при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення за прогул.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї та додаткових пояснень

18. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі №160/7132/19.

19. В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду в правовідносинах стосовно питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України), а саме: чи є переведення та чи веде до зміни істотних умов державної служби, що потребує згоди працівника, переміщення робочого місця державного службовця до іншого населеного пункту у випадку, коли до сфери обслуговування державного органу належить декілька адміністративних територіальних одиниць.

20. Скаржник вважає, що зміна робочого місця державного службовця в межах конкретного державного органу без зміни спеціальності, кваліфікації, посади, посадових обов`язків, розміру заробітної плати, пільг, переваг, соціально-побутового забезпечення, тобто без зміни умов трудового договору, не є переведенням відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, яке передбачає зміну посади, посадових обов`язків або місця розташування державного органу, не веде до зміни істотних умов державної служби і не потребує згоди працівника.

21. Відповідач зауважує, що в законодавстві жодним чином не міститься ніяких норм щодо переміщення робочого місця державного службовця до іншого населеного пункту у випадку, коли до сфери обслуговування державного органу належить декілька адміністративних територіальних одиниць; законодавством, зокрема, статтею 32 КЗпП України, визначено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж самому підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

22. Тобто, на переконання касатора, керуючись нормами Закону України «Про державну службу», з урахуванням норм К3пП України, власник або уповноважений ним орган має право у будь-яких випадках виробничої потреби доручити працювати працівникові на іншому робочому місці, адже така зміна в умовах праці не порушує умови трудового договору і не пов?язана із змінами в оплаті праці, режиму роботи, пільгами тощо.

23. Зазначаючи про порушення норм матеріального і процесуального права, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не надав йому (рішенню) належної оцінки в рамках предмету спору та надав оцінку правомірності дій відповідача щодо визначення робочого місця ОСОБА_1 в місті Кривий Ріг, тобто вийшов за межі апеляційної скарги та заявлених у першій інстанції позовних вимог. Водночас, як вказує касатор, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

24. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану відповідачем постанову - без змін.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

25. Касаційна скарга Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області до Верховного Суду надійшла 26 листопада 2020 року.

26. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2020 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

27. Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року у справі №160/7132/19.

28. Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №24-к від 11.06.2015 позивача призначено на посаду головного державного інспектора відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління з 11 червня 2015 року.

30. Також, Наказом Головного управління від 16 жовтня 2015 року №50 «Про визначення робочих місць працівників Головного управління» було визначено робоче місце працівникам відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в тому числі, головному державному інспектору цього ж відділу ОСОБА_1, в службових приміщеннях ПАТ «Арселорміттал Кривий Ріг» за адресою: м. Кривий Ріг, вул.Орджонікідзе, 1.

31. У подальшому, наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 21.11.2016 №388 «Про визначення робочих місць працівників Головного управління» головному державному інспектору ОСОБА_1 (одному із працівників відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління), у зв`язку із службовою необхідністю, було визначено робоче місце в приміщенні ДП «Придніпровський експертно-технічний центр Держпраці» за адресою: м. Нікополь, вул.Електрометалургів, буд. 56.

32. Службовою запискою від 01.04.2019 начальник відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Губаренко В.С. повідомив керівника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про недоцільність закріплення робочого місці головного державного інспектора ОСОБА_1 та запропонував визначити йому робоче місце у м. Кривий Ріг, за місцем розташування відділу, з обґрунтуванням службової необхідності.

33. Заступник начальника Криворізького гірничопромислового правління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області - начальник відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Бондар Д.А. та заступник начальника відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Кудін М.В. службовою запискою від 05 червня 2019 року повідомили керівника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про недоцільність закріплення робочого місця головного державного інспектора ОСОБА_1 в м. Нікополь із пропозицією визначити йому робоче місце у м. Кривий Ріг, за місцем розташування відділу, з обґрунтуванням службової необхідності.

34. 10.06.2019, під час перебування у службовому відрядженні в м. Кривий Ріг, позивача ознайомлено із наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 07.06.2019 року № 126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » головному державному інспектору відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_1 у приміщенні Криворізького гірничопромислового управління за адресою м. Кривий Ріг, вул. М. Свитальського, 1К.

35. Позивач не погодився із вищезазначеним наказом, обґрунтовуючи це тим, що фактично відбулось переведення, шляхом визначення робочого місця в іншій місцевості. При цьому, згода на переведення на роботу (службу) в іншу місцевість, шляхом визначення робочого місця в іншій місцевості, а саме з міста Нікополь в місто Кривий Ріг позивачем не надавалась, про що зазначалось в зверненні від 10.06.2019, поясненнях згідно з окремим дорученням №208-ОД від 12.06.2019 та поясненнях від 27.06.2019 року на лист Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Про зміну істотних умов державної служби та її причини позивача також не повідомляли.

36. Згідно наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Головного управління Катченка В.Є. від 05.07.2019 № 129-д «Про дисциплінарні провадження щодо ОСОБА_1 » відкрито дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1 , головного державного інспектора відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління. Дисциплінарне провадження здійснено в період з 05.07.2019 по 31.07.2019.

37. Підставою для відкриття дисциплінарного провадження стала відсутність позивача на робочому місці, визначеному наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 07.06.2019 № 126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » в приміщенні Криворізького гірничопромислового управління за адресою м. Кривий Ріг, вул. М. Свитальського, 1К.

38. Наказом тимчасового виконуючого обов`язки начальника Головного управління Катченка В.Є. від 22.07.2019 № 148-д «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 » за прогул державного службовця без поважних причин позивачу оголошено догану.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

39. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

41. Згідно з частиною 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

42. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

43. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

44. Предметом даного спору є правомірність/протиправність наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №148-д від 22.07.2019 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ».

45. Позивач зазначав, що на нього безпідставно накладено дисциплінарне стягнення за прогул, оскільки без його згоди фактично відбулося переведення на роботу (службу) в іншу місцевість, шляхом визначення робочого місця в іншій місцевості, а саме з міста Нікополь в місто Кривий Ріг. Натомість, відповідач зазначав, що в силу наказу від 07.06.2019 №126 визначено робоче місце ОСОБА_1 в місті Кривий Ріг, оскільки позивач був відсутній на робочому місті в м. Кривий Ріг, то його притягнуто до дисциплінарної відповідальності за прогул без поважних причин.

46. Верховний Суд зауважує, що Закон України «Про державну службу» є спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

47. Процедура переведення державних службовців врегульована нормами статті 41 Закону України «Про державну службу».

48. Згідно з частинами 1 та 2 статті 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

49. Підстави зміни істотних умов державної служби та порядок дій керівника державної служби у такому випадку врегульовані приписами статті 43 Закону України «Про державну службу».

50. Так, згідно з положеннями цієї статті Закону підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов`язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов`язків.

Зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

51. Дисциплінарна відповідальність державних службовців регулюється положеннями статей 64-79 Закону № 889-VIII.

52. Так, статтею 64 вказаного закону визначено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

53. Згідно з частиною 1 статті 65 Закону № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

54. Прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин є дисциплінарним проступком (пункт 12 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу»).

55. За правилами частини 3 статті 66 Закону України «Про державну службу», у разі допущення державним службовцем дисциплінарного проступку у виді прогулу суб`єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.

56. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

57. Стаття 29 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) визначає обов`язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце.

58. Згідно з приписами цієї статті КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

59. Крім цього, статтею 32 Кодексу законів про працю України визначено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

60. Крім цього, пункт 31 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року №9, а також постанови Верховного Суду, зокрема, від 9 жовтня 2019 року у справі №826/12592/14, від 16 травня 2018 року у справі №813/315/16 містять роз`яснення й висновки про те, що переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.

Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

Невихід працівника на роботу у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

61. Даючи оцінку доводам касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, колегія суддів зазначає, що у постанові від 25 листопада 2021 року у справі №160/9533/19 (за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування наказу про оголошення догани за прогул), Верховний Суд надавав оцінку застосування норм права у подібних правовідносинах.

62. У вказаній справі позивач також оскаржував наказ про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани за прогул за подібних обставин, які окрім іншого, були враховані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

63. Так, Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2021 року у справі №160/9533/19 зауважував, що такі заходи як переведення на іншу роботу (посаду) та зміна істотних умов служби мають принципові відмінності, а їхнє застосування є наслідком різних за змістом та юридичними наслідками організаційних змін у діяльності установи (пункт 69 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №813/1229/17).

64. Так, предметом регулювання статті 41 Закону України «Про державну службу» є умови та підстави переведення державних службовців із займаних ними посад на інші рівнозначні або нижчі вакантні посади у тому ж самому чи іншому державному органі.

65. Згідно вказаної статті Закону таке переведення державного службовця може здійснюватися як в межах тієї ж самої місцевості, так і в інший населений пункт. Однак передумовою для переведення державного службовця має бути наявність вакантної посади (рівнозначної або нижчої).

66. Матеріали даної справи не свідчать про те, що відповідач переводив позивача на вакантну посаду у місто Кривий Ріг, натомість свідчать про те, що суб`єкт владних повноважень здійснив зміну (переміщення) робочого місця державного службовця шляхом визначення його місцеперебування в іншому населеному пункті.

67. Аналізуючи приписи абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу», Верховний Суд у згаданій вище постанові виснував, що в разі зміни істотних умов служби - переведення державного службовця на іншу посаду не відбувається. Переведення може мати місце у випадку, коли державний службовець не бажає продовжувати службу на відповідній посаді після змін істотних умов і погоджується на пропозицію суб`єкта призначення обійняти іншу посаду. (Аналогічний висновок викладений також у пунктах 74-75 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №813/1229/17).

68. Загалом місцезнаходження робочого місця працівника є істотною умовою державної служби у випадку його переміщення в інший населений пункт, що імпліцитно (не виражено) закладено у пункті 5 частини 3 статті 43 Закону України «Про державну службу», у якому йде мова про таку істотну умову державної служби як переміщення державного органу до іншого населеного пункту.

69. У цьому пункті закону по своїй суті особлива увага розташуванню робочих місць державних службовців приділяється з тих причин, що держава дбає про їхні інтереси не лише у разі зміни статусу посади, обов`язків, оплати праці, режиму служби, а й у випадку переміщення робочого місця до іншої місцевості.

70. Тому роботодавець вправі змінювати розташування робочого місця державного службовця без його згоди лише у межах тієї ж місцевості. У такому випадку зміни істотних умов праці не відбувається.

71. Водночас переміщення робочого місця до іншого населеного пункту тягне за собою зміну істотних умов державної служби, позаяк ставить перед працівником низку завдань з організації подальшого місця проживання, побуту, добирання до нового місця роботи та загалом тягне за собою додаткове фінансове навантаження з цього приводу.

72. У такому випадку застосування процедури зміни істотних умов праці здатне забезпечити дотримання необхідного балансу між приватними й публічними інтересами сторін. Адже з одного боку ця процедура є гарантією дотримання професійних і трудових прав державного службовця, що надає йому необхідний час для розв`язання подібних питань і прийняття рішення щодо подальшого проходження державної служби. З іншого боку ця процедура забезпечує роботодавцю належне вирішення кадрових й організаційних питань у законний та прозорий спосіб, не ставлячи їхнє розв`язання у залежність від волі працівника і не здійснюючи посягання на його права й інтереси.

73. Як свідчать встановлені у цій справі обставини, до прийняття відповідачем наказу від 7 червня 2019 року №126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » позивач працював у місті Нікополь, та власне вказаним наказом визначено робоче місце позивачу в приміщені ДП «Криворізький експертно-технічний центр Держпраці», розташованому за адресою: м. Кривий Ріг, вул. М. Світальського, 1К з 10.06.2019.

74. Підставою для відкриття дисциплінарного провадження слугувала службова записка заступника начальника відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Кудіна М.В. від 20.06.2019 згідно якої зазначено, що головний державний інспектор відділу нагляду у металургії, машинобудуванні, котлонагляді та за підйомними спорудами Криворізького гірничопромислового управління Головного управління ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 20.06.2019.

75. Зважаючи на викладене, Верховний Суд погоджується з доводами позивача та висновками суду апеляційної інстанції про те, що у цьому випадку місце розташування робочого місця було істотною умовою проходження державної служби за його посадою, а в силу наказу від 07.06.2019 №126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » відбулися істотні зміни в роботі позивача, оскільки відповідач визначив місце роботи позивача в іншому населеному пункті.

76. Окрім того, у справі №160/9533/19 суд касаційної інстанції зазначав, що згідно із законодавством, чинним на момент виникнення спору, зміну робочого місця державного службовця хоча б і в межах однієї і тієї ж посади конкретного державного органу без зміни спеціальності, кваліфікації, посади, посадових обов`язків, розміру заробітної плати, пільг, переваг, соціально-побутового забезпечення, але з переміщенням цього робочого місця до іншого населеного пункту, необхідно вважати зміною істотних умов державної служби.

77. Зміна цієї істотної умови праці повинна була здійснюватися з дотримання гарантій і процедури, встановлених Законом України «Про державну службу» й нормами законодавства про працю у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

78. Водночас той факт, що до сфери обслуговування державного органу належить декілька адміністративних територіальних одиниць, на цей висновок не впливає і винятків з нього не робить.

79. Так, ні профільний закон про державну службу, ні загальні норми трудового законодавства не містять положень або приписів, за якими подібний факт міг би бути передумовою для будь-яких винятків із процедури зміни істотних умов державної служби для окремих категорій службовців.

80. До цього ж, розрізнення у ставленні до державних службовців на підставі такого факту призвело б до неприпустимої дискримінації частини громадян України. Адже у такому випадку ті громадяни, які працюють у державному органі, сфера обслуговування якого поширюється на декілька адміністративних територіальних одиниць, були б без чітких правових підстав позбавлені гарантій, що встановлені всім іншим державним службовцям без винятків.

81. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказаного не врахував. Натомість, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги дійшов вірних висновків про те, що оскільки матеріали справи не містять згоди позивача на переведення його в іншу місцевість, а саме визначення місця роботи не в місті Нікополь (де він працював до прийняття наказу від 07.06.2019 року №126), а в іншій місцевості - в місті Кривий Ріг, то таке визначення місця роботи відповідачем дійсно є фактичним переведення особи на роботу в іншу місцевість без згоди працівника, що є порушенням трудового законодавства України.

82. Саме прийняття відповідачем Наказу від 07.06.2019 №126 «Про визначення робочого місця ОСОБА_1 » стало наслідком притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за прогул.

83. Вказані висновки узгоджуютсья із висновками, висловленими судом касаційної інстанції у вже згаданій судовій справі №160/9533/19.

84. Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги і вимог позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.

85. Статтею 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

86. Ефективний засіб захисту - це дійовий спосіб захисту від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, такий, що відповідає принципу верховенства права та укріплює демократичні устої нашої держави. При цьому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

87. Завданням адміністративного судочинства, згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

88. При цьому, застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Також, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

89. Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

90. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина 4 статті 9 КАС України).

91. Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

92. Враховуючи наведене, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та надавши оцінку обставинам, що слугували передумовами накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани за прогул, а саме - визначення робочого місця ОСОБА_1 в місті Кривий Ріг без погодження з останнім (наказ від 07.06.2019 №126 про визначення робочого місця ОСОБА_1 ), суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права.

93. Натомість, судом апеляційної інстанції здійснено ефективний захист прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень в межах, передбаченим процесуальним законом.

94. А тому, з доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови.

95. Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

96. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

97. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

98. Враховуючи наведене, оцінивши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

99. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року у справі №160/7132/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду