ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2021 року
м. Київ
справа №160/7938/19
адміністративне провадження №К/9901/19205/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №160/7938/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Озерянською С.І.
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, ухвалене колегією суддів у складі: головуючого судді Прокопчук Т.С., суддів Кругового О.О., Шлай А.В.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУНП в Дніпропетровській області), у якому просив:
1.1. визнати протиправною відмову відповідача у надані публічної інформації на його запит;
1.2. зобов`язати відповідача надати йому повну інформацію на зазначений запит, а саме: чи були відкриті, починаючи з 2009 року, кримінальні провадження щодо кандидата у народні депутати України по 26-му округу ОСОБА_2 , щодо якого на сайті ЦВК вказані наступні відомості: народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпропетровську, громадянин України, протягом останніх п`яти років проживає на території України, освіта вища, директор ПП "ІР-ІНВЕСТ-ГРУПП", член Політичної партії "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ", проживає в місті Дніпрі, судимість відсутня, суб`єкт висування - Політична партія "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ". Якщо такі кримінальні провадження в наявності просить вказати за якими статтями Кримінального кодексу України вони відкриті, а також на якій стадії знаходяться.
2. В обґрунтування позову зазначено, що у липні 2019 року позивач звернувся до ГУНП в Дніпропетровській області із запитом на публічну інформацію, у якому просив надати інформацію щодо наявності кримінальних проваджень відносно кандидата у народні депутати ОСОБА_2 .
2.1. Направляючи зазначений запит, позивачем було зазначено, що запитувана інформація становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується фактів життя кандидата у народні депутати України. Водночас, кандидат у народні депутати є публічною особою, а зазначена інформація є актуальною напередодні виборів.
2.2. Вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні запитуваної інформації, відповідно право позивача на інформацію має бути відновлено в судовому порядку.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. 06 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Дніпропетровській області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив повідомити: чи були відкриті, починаючи з 2009 року, кримінальні провадження щодо кандидата у народні депутати України по 26-му округу ОСОБА_2 , вказати за якими статтями Кримінального кодексу України вони відкриті, а також на якій стадії знаходяться.
4. Листом від 09 липня 2019 року № 26/29-зі ГУНП в Дніпропетровській області відмовлено у наданні запитуваної позивачем інформації з посиланням на те, що ця інформація є конфіденційною та належить до інформації з обмеженим доступом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
5. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року, залишеним без змін Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав правомірності відмови відповідачем у наданні запитуваної інформації.
6. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки запитувана інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом, ГУНП у Дніпропетровській області правомірно було відмовленні в її наданні. За висновком суду, надання такої інформації про особу буде являтись втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, що в даному випадку судом встановлено не було.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
7. 04 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
8. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема частини четвертої статті 6, статті 7, пункту другого частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
8.1. Зауважує, що хоча суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні посилається на правову позицію, яка викладена Верховним Судом у постановах від 24 лютого 2020 року у справі № 802/1587/18-а, від 20 березня 2020 року у справі №509/1398/16-а, проте суд апеляційної інстанції не врахував, що правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
8.2. На думку скаржника, рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, безпідставними і суб`єктивними, оскільки судами не встановлювалася причина, з якої позивач запитував інформацію, особистість, стосовно якої запитувалася інформація, за яких обставин це відбувалось і яке значення мало отримання інформації.
8.3. Також вказує, що незважаючи на вимоги діючого законодавства, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки обставині незастосування відповідачем трискладового тесту при наданні відповіді на звернення позивача.
8.4. Крім того, зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували релевантну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме рішення від 26 березня 2020 року у справі "Центр демократії та верховенства права проти України", хоча позивач посилався на неї.
9. 04 серпня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27 листопада 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
12. Від відповідача 08 жовтня 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, вважаючи рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, проти доводів та вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
12.1. У відзиві відповідач указує на безпідставність посилань скаржника на рішення ЄСПЛ від 26 березня 2020 року у справі "Центр демократії та верховенства права проти України", оскільки воно прийняте після винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції і набуло статусу остаточного 26 липня 2020 року, тобто після ухвалення оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції. Крім того, на думку відповідача, правовідносини, що розглядались у зазначеному рішенні не є подібними до правовідносин у цій справі.
Позиція Верховного Суду
Джерела права
13. Статтею 34 Конституції України гарантовано кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
14. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
16. За приписами частини другої статті 6 Закону № 2657-XII право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
17. Згідно частини першої статті 11 Закону № 2657-XII інфомація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
18. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 11 Закону № 2657-XII).
19. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (стаття 20 Закону № 2657-XII).
20. Приписами статті 21 Закону № 2657-XII визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
21. Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону № 2657-XII).
22. Відповідно статті 1 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон № 2297-VI) цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
23. Під обробкою персональних даних розуміється будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем (абзац восьмий статті 2 Закону № 2297-VI).
24. Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 2297-VI володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.
25. За приписами частини другої статті 14 Закону № 2297-VI поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
26. У частині другій статті 5 Закону № 2297-VI закріплено, що персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.
27. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
28. За загальним правилом публічна інформація є відкритою (частина друга статті 1 Закону № 2939-VI). Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (частина перша статті 6 Закону № 2939-VI).
29. Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
30. Згідно із частинами першою та другою статті 7 Закону № 2939-VI конфіденційною є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону № 2939-VI).
31. Відповідно до положень статті 8 Закону № 2939-VI таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
32.Частиною другою статті 10 Закону № 2939-VI передбачено, що обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.
33. За приписами частини третьої статті 10 Закону № 2939-VI розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
34. Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI установлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
35. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 14 цього ж Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
36. Частинами першою, четвертою статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
37. Частиною першою статті 1 Закону України "Про вибори народних депутатів" від 17 листопада 2011 року № 4061-VI (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 4061-VI) народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
38. Частиною першою статті 9 Закону № 4061-VI визначено, що депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п`яти років.
39. Приписами частини четвертої статті 9 Закону № 4061-VI передбачено, що не може бути висунений кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
40. Стаття 13 Закону № 4061-VI гарантує доступність інформації щодо виборів, у тому числі право виборців ознайомлюватися з відомостями про кандидатів.
41. За приписами частини першої статті 55 Закону № 4061-VI Центральна виборча комісія реєструє кандидата у депутати, висунутого партією, у відповідному одномандатному окрузі за умови отримання нею визначеного пакету документів, серед яких, зокрема, автобіографії кандидата в депутати, на паперовому носії та в електронному вигляді, що обов`язково повинна містити: прізвище, власне ім`я (всі власні імена) та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження, громадянство із зазначенням часу проживання на території України, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім`ї, адресу місця проживання, контактний номер телефону, відомості про наявність чи відсутність судимості.
42. Виборцям забезпечується можливість доступу до різнобічної, об`єктивної та неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору (частина перша статті 63 Закону № 4061-VI).
43. Інформація, що міститься у документах, поданих до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів, є відкритою. На офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії оприлюднюються відомості про прізвище, власне ім`я (всі власні імена) та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження, громадянство із зазначенням часу проживання на території України, відомості про посаду (заняття), місце роботи, партійність, місце проживання, наявність чи відсутність судимості, наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, суб`єкт висування кожного кандидата у депутати (частина друга статті 63 Закону № 4061-VI).
44. Частиною першою статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що Національна поліція України (поліція) є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
45. Згідно із частиною першою статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності
46. Пунктом 5 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі КПК України) встановлено, що досудовим розслідуванням є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
47. За змістом пункту 10 частини першої статті 7 далі - КПК України презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини є одними з засад кримінального провадження.
48. Частиною другою статті 17 КПК України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
49. Згідно з частинами першою, четвертою статті 296 Цивільного кодексу України фізична особа має право використовувати своє ім`я у всіх сферах своєї діяльності.
Ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
50. Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим (частина перша статті 222 КПК України).
51. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 222 КПК України).
52. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
53. Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
54. За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
55. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
56. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
57. Статтею 10 Конвенції кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
58. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
59. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
60. Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою ГУНП в Дніпропетровській області надати інформацію на поданий позивачем запит на інформацію, мотивований значним суспільним інтересом, щодо наявності кримінальних проваджень відносно кандидата у народні депутати ОСОБА_2 , починаючи з 2009 року, де просив у випадку наявності таких кримінальних проваджень вказати за якими статтями КК України вони відкриті, а також на якій стадії знаходяться.
61. Відтак, для встановлення правомірності відмови відповідачем у наданні запитуваної позивачем інформації необхідно з`ясувати чи є запитувана інформація публічною у розумінні вказаного Закону № 2939-VI та визначити особливості порядку її надання.
62. Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади і суб`єкт владних повноважень та її територіальні органи є розпорядниками публічної інформації.
63. Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку, що запитувана інформація щодо відкритих кримінальних проваджень стосовно кандидата у народні депутати України по 26-му округу ОСОБА_2 є публічною, оскільки досудове розслідування є формою процесуальної діяльності відповідача як суб`єкта владних повноважень.
64. Разом з тим, з аналізу статті 1 Закону № 2939-VI випливає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Тобто, та інформація, яка створюється поліцією в процесі виконання своїх повноважень є публічною, проте не завжди відкритою.
65. Характер запитуваних позивачем відомостей дозволяє дійти висновку, що надання таких відомостей пов`язане із необхідністю обробки даних ЄРДР та може охоплюватися таємницею досудового розслідування.
66. Пунктом 6 розділу 4 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06 квітня 2016 року № 139 передбачено, що держатель надає відомості з ЄРДР з додержанням вимог КПК України та Закону України "Про захист персональних даних".
67. Важливо знати, що частиною 6 статті 6 Закону № 2297-VI заборонено обробку даних про фізичну особу без її згоди, а пункт 6 частини 2 статті 8 цього закону передбачає, що особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.
68. Отже, фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці. Воля цієї особи виражається у формі надання згоди.
69. Водночас, відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у частині другій статті 21 Закону № 2657-XII, за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення.
70. Так, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
71. Частиною першою статті 8 Закону № 2939-VI встановлено, що таємна інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачувану законом таємницю
72. З аналізу статей шостої та восьмої Закону № 2939-VI слідує, що таємниця досудового розслідування віднесена Законом № 2939-VI до таємної інформації. Водночас стаття 8 зазначеного Закону врегульовує особливості порядку доступу до таємної інформації, який визначається цим Законом та спеціальними законами.
73. У частині другій статті 214 КПК України, зокрема, передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
74. Отже, інформацією, яка містить таємницю досудового розслідування, є та, яку було створено або одержано територіальним органом поліції у кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення. Доступ до такої інформації мають учасники кримінального провадження та інші особи.
75. Так КПК України регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження з інформацією, створеною (одержаною) у ході досудового розслідування та судового провадження відповідної кримінальної справи. Тому, доступ учасників кримінального провадження до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування, забезпечується в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
76. Інші особи, які не є учасниками кримінального провадження, можуть реалізувати своє право на отримання відповідної інформації за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 222 КПК України.
77. Відтак, інформація, що містить таємницю досудового розслідування, може бути отримана виключно в порядку, визначеному КПК України.
78. До того ж, внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є юридичним фактом, з яким процесуальний закон пов`язує початок досудового розслідування. Ці правовідносини регулює, зокрема КПК України та підзаконні акти, видані на підставі та на його виконання. Тому, отримувати доступ до інформації, яка здобута чи створюється у зв`язку зі здійсненням досудового розслідування можна з дотриманням вимог спеціального для цих правовідносин законодавства.
79. Подібна правова позиція випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №826/7244/18 і викладена у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №806/3155/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 640/5681/19.
80. За такого правового регулювання суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що запитувана позивачем інформація має обмежений порядок доступу.
81. Необхідно враховувати, що порушення особистих прав суб`єкта персональних даних, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
82. Зважаючи, що позивач позиціонує себе журналістом, то право на інформацію, яка становить суспільний інтерес, становить аспект права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції.
83. У пункті 85 рішення від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (заява № 10090/16), яке набуло статусу остаточного 26 липня 2020 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість такою мірою, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значною мірою стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи, навіть, до вуайризму. Для того, щоб з`ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з`являється.
84. У пункті 116 цього ж рішення ЄСПЛ указав, що захист персональних даних політичних лідерів є законною метою, яка дозволяє обмежити свободу вираження поглядів згідно з пунктом 2 статті 10. Таким чином, головне питання полягає у тому, чи були засоби, використані для захисту цих інтересів, пропорційними меті, якої прагнули досягти.
85. Верховний Суд враховує доводи касаційної скарги, що особа, про яку запитувалася інформація, була зареєстрованим кандидатом у народні депутати, а тому з огляду на публічний характер як самого органу, до якого обирається цей кандидат так і статус депутата, якого він прагне набути, вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
86. Перелік інформації, яка гарантовано має бути відкрита для здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору виборцями з-поміж кандидатів у народні депутати, висунутих партіями, у відповідному одномандатному окрузі, визначена нормами частини першої статті 55 Закону № 4061-VI, серед якої визначено, зокрема відомості про наявність чи відсутність судимості.
87. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 16 "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" судимість визначається як правовий стан особи, який виникає у зв`язку з її засудженням до кримінального покарання і за перелічених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків.
88. Один із таких наслідків визначений приписами частини четвертої статті 9 Закону № 4061-VI, відповідно до якої не може бути висунений кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
89. За змістом статті 88 Кримінального кодексу України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.
Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.
Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
90. Як видно із самого інформаційного запиту позивача відомості про відсутність судимості у кандидата в народні депутати України по 26-му одномандатному округу ОСОБА_2 були оприлюднені на сайті Центральної виборчої комісії.
91. Саме ця інформація може становити суспільний інтерес, позаяк із нею пов`язано можливість набуття статусу депутата.
92. Натомість характер запитуваної позивачем інформації не стосується наявності чи відсутності судимості у ОСОБА_2 , а тому не становить суспільного інтересу.
93. З урахуванням наведеного Верховний Суд приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій прийняті правильні по суті спору рішення.
94. Однак, як слідує із змісту оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій надали оцінку спірним правовідносинам лише у контексті Закону №2939-VI і Закону №2658-Х11, водночас не застосували для комплексного аналізу, зокрема, приписи КК України КПК України ЦК України, Закону №2297-VI та Закону № 4061-VI.
95. За наведених обставин, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині мотивів, з яких суди попередніх інстанцій виходили, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
96. За правилами пункту 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.
97. Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
98. За таких обставин, оскільки судами попередніх інстанцій правильно вирішено справу по суті позовних вимог, проте із помилковим застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення, відповідно до вимог статті 351 КАС України, підлягають зміні в частині мотивів, з яких суди першої та апеляційної інстанції виходили, відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Висновки щодо розподілу судових витрат
99. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 351 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі №160/7938/19 змінити в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
3. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов