№ 161/10029/14-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 161/10029/14-ц

провадження № 61-21769св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в розмірі 746 460 грн.

Позов мотивований тим, що 02 жовтня 2013 року вона домовилася з ОСОБА_2 про укладення договору купівлі-продажу металевого павільйону № 79, площею 35 кв. м, що знаходиться на торговому ряді між АДРЕСА_1 , за ціною 36 000 дол. США до 01 лютого 2014 року, та передала відповідачу завдаток у розмірі 15 000 дол. США, що підтверджено розпискою.

01 листопада 2013 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 5 000 дол. США, 01 грудня 2013 року - 5 000 дол. США, 25 лютого 2014 року - 3 000 дол. США, 22 квітня 2014 року - 3 000 дол. США, 07 травня 2014 року - 2 000 дол. США.

Посилаючись на те, що всього передала ОСОБА_2 грошові кошти загальною сумою 33 000 дол. США, проте останній неналежно виконав взяті на себе зобов`язання, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , який ході розгляду справи уточнив, та остаточно просив стягнути відповідача на його користь заборгованість у розмірі 3 000 дол. США, що еквівалентно 71 455 грн 48 коп., у тому числі: основної заборгованості - 3 000 дол. США, що еквівалентно 67 827 грн 83 коп., 3 % річних - 64,85 дол. США, що еквівалентно 1 466 грн 20 коп., інфляційних витрат - 95,60 дол. США, що еквівалентно 2 161 грн 45 коп.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 порушила умови укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, який оформлений у вигляді розписки, оскільки лише частково сплатила йому грошові кошти за придбаний торговий павільйон у розмірі 33 000 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2016 року первісним позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 746 460 грн основного боргу. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , виходив з того, що ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання перед ОСОБА_3 , сплативши у передбачені домовленістю строки попередню оплату придбаного майна, а відповідач ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором не виконав, оскільки не передав позивачу торговельний павільйон із конкретно визначеним торговим місцем.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , виходив з того, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі-продажу металевого павільйону з конкретним торговим місцем, а відтак передача відповідних правовстановлюючих документів на земельну ділянку відповідно до вимог статті 666 ЦК України була обов`язковою обставиною при укладені між сторонами договору купівлі-продажу.

Встановивши, що відповідач не передав позивачу документи на право користування земельною ділянкою, на якій розташований металевий павільйон, проте ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 666 ЦК України не встановила ОСОБА_2 розумного строку для їх передання, а також не відмовилась від договору купівлі-продажу, апеляційний суд дійшов висновку, що первісний позов задоволенню не підлягає з огляду на неправильно обраний спосіб захисту.

Оскільки зустрічний позов ОСОБА_2 є взаємовиключним з первісним позовом ОСОБА_1 , апеляційний суд вважав, що він не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , а також скасувати рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив висновки, які не ґрунтуються на фактичних обставин справи та нормах чинного законодавства, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження домовленості щодо продажу торговельного павільйону з конкретним торговим місцем. Вирішуючи питання про відмову в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд не застосував закон, який поширюється на спірні правовідносини.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних року кримінальних справ від 31 січня 2017 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу металевого павільйону №79, площею 35 кв. м, що знаходиться на торговому ряді між АДРЕСА_1 за ціною 36 000 дол. США, який ОСОБА_2 зобов`язується продати в строк до 01 лютого 2014 року.

Відповідно до розписки від 02 жовтня 2013 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 15 000 дол. США, як завдаток за металевий павільйон № НОМЕР_1 , площею 35 кв. м, що знаходиться на торговому ряді між АДРЕСА_1 , який ОСОБА_2 зобов`язався продати ОСОБА_1 за ціною 36 000 дол. США строком до 01 лютого 2014 року.

Відповідно до графіка платежів 01 листопада 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 , 5 000 дол. США, 01 грудня 21013 року - 5 000 дол. США, 25 лютого 2014 року - 3 000 дол. США, 22 квітня 2014 року - 3 000 дол. США та 07 травня 2014 року - 2 000 дол. США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12 квітня 2017 року в справі № 6-487цс17).

Суд апеляційної інстанцій, досліджуючи розписку, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виявив її справжню природу та дійшов правильного висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості щодо продажу торгового павільйону з конкретним торговим місцем, а саме АДРЕСА_2 , що в ході розгляду справи ними не заперечувалось.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з первісним позовом та обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 не виконав умови договору купівлі-продажу, оскільки не передав їй документи щодо права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться торговий павільйон.

Відповідно до статті 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Суд апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні первісного і зустрічного позовів, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, а також врахував висновки і мотиви скасування судового рішення, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року.

Оскільки фактично між сторонами був укладений договір купівлі-продажу металевого павільйону з конкретним торговим місцем, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 666 ЦК України передача відповідних правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій він розташований, була обов`язковою обставиною при укладені між сторонами вказаного правочину.

Встановивши, що відповідач не передав позивачу документи на право користування земельною ділянкою, на якій розташований металевий павільйон, проте ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 666 ЦК України не встановила ОСОБА_2 розумного строку для їх передання та не відмовилась від договору купівлі-продажу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 .

Оскільки зустрічний позов ОСОБА_2 є взаємовиключним з первісним позовом ОСОБА_1 , апеляційний суд правильного вважав, що він також не підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги з посиланням на відсутність домовленості між сторонами щодо продажу торговельного павільйону з конкретним торговим місцем спростовуються матеріалами справи, зокрема, розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти саме за конкретно визначений металевий павільйон № НОМЕР_1 , площею 35 кв. м, що знаходиться на торговому ряді між АДРЕСА_1 .

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова С. О. Карпенко М. Ю. Тітов