Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 161/10306/19

провадження № 61-18817св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» в особі відокремленого структурного підрозділу Луцького біотехнічного інституту,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року в складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., Бовчалюк З. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» (далі - ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая») в особі відокремленого структурного підрозділу Луцького біотехнічного інституту, у якому просив з урахуванням уточнених позовних вимог стягнути з відповідача на свою користь 1 362 507, 69 грн, з яких: упущена вигода в розмірі 825 930, 69 грн, 3% річних - 65 988, 04 грн, інфляційні витрати - 303 410, 68 грн та моральна шкода - 167 178 грн, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що він працював на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая». Наказом ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» від 28 травня 2012 року його звільнено з роботи. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2013 року у справі № 0308/17160/12 його було поновлено на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту з 12 вересня 2012 року і в цій частині рішення суду допущено до негайного виконання. Наказом ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» № 5-аК від 12 лютого 2013 року його було поновлено з 12 вересня 2012 року на займаній посаді.

В подальшому наказом ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» від 18 лютого 2013 року № 6-аК його було звільнено із займаної посади за систематичне невиконання обов`язків без поважних причин на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, оскільки, як вважала адміністрація, з 13 лютого 2013 року до 18 лютого 2013 року включно без повідомлення про наявність будь-яких для цього перешкод він не приступив до виконання обов`язків ректора Луцького біотехнічного інституту.

16 вересня 2013 року він звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом про визнання наказу про його звільнення з посади ректора неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. 16 травня 2014 року рішенням Апеляційного суду Волинської області у задоволенні вказаного позову було відмовлено. Апеляційний суд виходив з того, що він був звільнений із займаної посади 18 лютого 2013 року, а до суду з позовом про поновлення його на роботі звернувся лише 16 вересня 2013 року, тобто з пропуском встановленого законом місячного строку. Зазначеного висновку суд дійшов проаналізувавши акт від 18 лютого 2013 року, яким зафіксовано, що цього ж дня (18 лютого 2013 року) комісією з числа працівників закладу засвідчено його відмову від ознайомлення з наказом № 6-аК від 18 лютого 2013 року про його звільнення з роботи.

Допитані апеляційним судом у якості свідків працівники ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» юрисконсульт ОСОБА_3 та проректор ОСОБА_2 , які входили до складу вищевказаної комісії, дали неправдиві пояснення, що вони особисто в складі комісії з п`яти працівників інституту 18 лютого 2013 року виїжджали за місцем його фактичного проживання, оскільки він не з`являвся на роботу, а також ознайомили його з наказом про звільнення, однак він відмовився від отримання такого наказу та проставлення особистого підпису про ознайомлення з ним.

19 жовтня 2016 року за його заявою до ЄРДР внесено кримінальне провадження за № 12016030000000189 за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 384 КК України (завідомо неправдиві показання свідків).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2017 року в справі № 161/14760/16-к обвинувачуваних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 384 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Враховуючи встановлений факт неправдивих показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у його позові про поновлення на роботі, він звертався із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами, однак її було залишено без розгляду у зв`язку з пропуском трирічного строку на звернення.

Починаючи з 28 травня 2012 року він безперервно бере участь у судових спорах щодо його поновлення на роботі та захисту трудових прав. Оскільки він є доктором медичних наук, вказані вище неправомірні дії відповідача, в тому числі злочинні дії його працівників, судова тяганина та його перебування під слідством призвели до душевних страждань, а також завдали неабиякої шкоди його престижу та статусу як кваліфікованого ректора одного з найбільших університетів України, що унеможливило його подальше працевлаштування ректором в будь-який інший навчальний заклад України.

Крім того, він неодноразово перебував на лікуванні та переніс тяжке захворювання. Всі описані фізичні та моральні страждання свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, яка підлягає обчисленню виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць його перебування в процесі судової тяганини, спрямованої на відновлення його порушених та невизнаних прав. Разом з тим, недоотримана заробітна плата на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Бугая» у зв`язку із незаконним звільненням є фактично упущеною вигодою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з безпідставності позовних вимог, недоведеності того, що з вини ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» або працівників навчального закладу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 позивачу було завдано майнову та моральну шкоду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині стягнення на його користь упущеної вигоди, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

У касаційній скарзі заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 489/1609/17.

Крім того, оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначав, що Волинський апеляційний суд в своїй постанові від 10 листопада 2020 року посилається на рішення Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2014 року, копія якого не була долучена до матеріалів справи. Таким чином, апеляційний суд безпідставно став на захист відповідача та почав самостійно збирати докази в справі.

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2017 року в справі № 161/14760/16-к обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення їх до кримінальної відповідальності. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 обвинувачувались у тому, що будучи допитаними в якості свідків у цивільній справі № 161/16117/13-ц, надали суду завідомо неправдиві показання про те, що 12 лютого 2013 року ознайомлювали його за місцем проживання комісією у складі п`яти осіб із наказом про поновлення його на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту з 12 вересня 2012 року.

Вказані обставини не відповідають дійсності, оскільки він з 10 по 13 лютого 2013 року був затриманий працівниками міліції за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 365 КК України, і перебував під охороною конвою у Комунальному закладі «Луцька міська клінічна лікарня», та у Луцькому міськрайонному суді Волинської області під час обрання йому запобіжного заходу.

Таким чином, його не було повідомлено про поновлення на роботі та 18 лютого 2013 року було звільнено із займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням обов`язків. За вказаних обставин, нез`ясованими залишаються питання, чи вважається працівник таким, що не приступив до виконання роботи, за умови неповідомлення його про поновлення на роботі, а також чи може бути притягнутий працівник до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення, не будучи належним чином поновленим на роботі.

Судові рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

10 лютого 2021 року справа № 161/10306/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Заклад вищої освіти «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про розгляд справи з викликом сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 червня 1996 року на підставі наказу №62-а від 04 червня 1996 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду ректора Луцького біотехнічного інституту Закритого акціонерного товариства «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая», а наказом №25-к від 28 травня 2012 року - звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 серпня 2012 року ОСОБА_1 поновлено на посаді ректора з 28 травня 2012 року. 12 вересня 2012 року під час виконання вказаного судового рішення позивача поновлено на займаній посаді та переведено на посаду двірника.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2013 року, яке ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 10 квітня 2013 року залишено без змін, визнано неправомірним та скасовано наказ про переведення ОСОБА_1 на посаду двірника та поновлено його на посаді ректора з 12 лютого 2012 року і в цій частині рішення допущено до негайного виконання.

Наказом ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» від 12 лютого 2013 року № 5-аК «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » позивача було поновлено з 12 вересня 2012 року на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» з окладом згідно штатного розпису.

Наказом ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» від 18 лютого 2013 року № 6-аК ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання обов`язків без поважних причин, а саме через те, що з 13 лютого 2013 року по 18 лютого 2013 року включно ОСОБА_1 не приступив до виконання обов`язків ректора Луцького біотехнічного інституту.

Відповідно до акта від 18 лютого 2013 року ОСОБА_5 відмовився розписатися в наказі ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» № 6а-К від 18 лютого 2013 року про ознайомлення з ним. Зазначений акт був складений комісією ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» у складі проректора ОСОБА_2 , юрисконсульта ОСОБА_3 , начальника відділу кадрів ОСОБА_6 , головного бухгалтера ОСОБА_7 , менеджера з адміністративної діяльності ОСОБА_8 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2013 року ОСОБА_1 поновлено на посаді ректора з 18 лютого 2013 року.

Вказане рішення було скасовано рішенням Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2014 року та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском ним строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 без поважних причин не дотримався строку звернення з позовом до суду про поновлення його на роботі, оскільки з позовом до суду він звернувся 16 вересня 2013 року, а з наказом про його звільнення № 6-аК від 18 лютого 2013 року його було ознайомлено в цей же день, що підтверджено актом комісії, утвореної навчальним закладом у складі п'яти осіб, також наказ було оприлюднено шляхом вивішування його копії на дошці оголошень в інституті. Суд визнав неповажною причину неподання ОСОБА_1 позову про поновлення на роботі у визначений КЗпП України місячний строк і відмовив у позові.

19 жовтня 2016 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження за № 12016030000000189 про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 384 КК України.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2017 року в справі № 161/14760/16-к обвинувачуваних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 обвинувачувались у тому, що 16 травня 2014 року, будучи допитаними в якості свідків у цивільній справі № 161/16117/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» про поновлення на роботі, надали апеляційному суду завідомо неправдиві показання про ознайомлення 12 лютого 2013 року ОСОБА_1 за місцем його проживання комісією у складі п`яти осіб, до якої входили ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з наказом № 5-аК від 12 лютого 2013 року, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту з 12 вересня 2012 року. Вказані ними обставини не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 з 10 лютого по 13 лютого 2013 року був затриманий працівниками міліції за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 365 КК України, і перебував під охороною конвою у КЗ «Луцька міська клінічна лікарня», де проходив стаціонарне лікування, та у Луцькому міськрайонному суді Волинської області під час розгляду питання про обрання йому запобіжного заходу.

06 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Волинської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2014 року про відмову у задоволенні його позову про поновлення на роботі. Вважав, що обставини, наведені в ухвалі Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2017 року в справі № 161/14760/16-к, яка постановлена після ухвалення апеляційним судом рішення, є нововиявленими та істотними при вирішенні цієї справи.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року, ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження за нововиявленими обставинами у зв'язку з пропуском ним трирічного строку з дня набрання рішенням у справі № 161/16117/13-ц законної сили, який є присічним.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що недоотримана заробітна плата на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Бугая» у зв`язку з незаконним звільненням є фактично упущеною вигодою, яка з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягає стягненню на його користь.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 та Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 672/778/16-ц (провадження № 61-31310св18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В обґрунтування позовних вимог про відшкодування неотриманих доходів (упущеної вигоди) ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які є працівниками ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая», під час здійснення останніми своїх службових обов`язків, які полягали у наданні завідомо неправдивих показань, йому було відмовлено у задоволенні позову про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, внаслідок чого він недоотримав заробітну плату на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая».

Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди було відмовлено у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду з позовом. Таким чином, надання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час допиту їх у якості свідків у цивільній справі № 161/16117/13-ц показань щодо ознайомлення 12 лютого 2013 року ОСОБА_1 за місцем його проживання з наказом № 5-аК від 12 лютого 2013 року, яким останнього поновлено на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту з 12 вересня 2012 року, не вплинуло на висновки суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Крім того, у липні 2017 року ОСОБА_1 звертався до апеляційного суду із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2014 року за нововиявленими обставинами. В обґрунтування заяви зазначав, що Апеляційний суд Волинської області, врахувавши завідомо неправдиві показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійшов висновку про те, що він ( ОСОБА_1 ) пропустив установлений КзпП України строк для звернення з позовною заявою до суду для вирішення трудового спору, у зв`язку з чим 16 травня 2014 року скасував заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 25 листопада 2013 року та залишив без задоволення його позовну заяву. 15 червня 2017 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області постановлено ухвалу, якою звільнено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 384 КК України (за завідомо неправдиві покази свідка у суді), на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строку давності притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Вважав, що обставини, наведені в ухвалі Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2017 року, яка прийнята вже після ухвалення апеляційним судом Волинської області рішення від 15 травня 2014 року, є нововиявленими та істотними при вирішенні цієї цивільної справи.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року, відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Волинської області від 15 травня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами у зв`язку з тим, що заява про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 361 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), подана після закінчення трирічного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили, який є присічним.

Встановивши, що ОСОБА_1 за допомогою належних та допустимих доказів не довів, що він міг і повинен був отримати заробітну плату на посаді ректора інституту, і тільки неправомірні дії ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які перебували у трудових відносинах з ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая», стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (упущену вигоду), суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 489/1609/17, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведеній справі зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, то підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в оскарженій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого представником ОСОБА_4 , про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення упущеної вигоди, трьох процентів річних та інфляційних втрат залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов